Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Життєвий і творчий шлях - МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913) - Українська література кінця XIX - початку XX ст.

Життєвий і творчий шлях

Широка публіка не тямить вартости коштовних каменів: їй давай мішками мідяну монету - тоді вона буде плескати в долоні... Тому популярності такої, яку мав, наприклад, Грінченко, Коцюбинський не міг досягти, але його публіка і читачі - вибрані...

Микола Євшан

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у Вінниці. Батько письменника мав неспокійну вдачу й нещасливу долю. Це ставало причиною зміни місць праці, тому родина мусила часто переїжджати. В автобіографії М. Коцюбинський наголошував, що його рід по батьковій лінії походив „з давніх українських бояр”. Мати ж вела родовід від освічених молдавських вельмож. Любов до мистецтва, яким вона була щедро наділена, а також „багата природа прекрасного Поділля” сформували, за спогадами письменника, його душевну організацію, виховали важливий для характеру митця ідеал краси й гармонії.

Цікаво знати!

Одного разу в дитинстві, коли малий Михайлик захворів, він раптом у маренні заговорив українською мовою. Це дуже здивувало батьків, оскільки в родині панувала російська. Після одужання про цю подію часто згадували, і це збудило в хлопчика свідоме зацікавлення українським словом. У 9 років Михайлик складає українські пісні на зразок народних, а в 12 років пише повість із фінського життя.

Освіту малий Михайлик здобував спочатку в приватного учителя, відтак у школі міста Бар, а згодом навчався у Шаргородському духовному училищі. Саме на цей період припадають іще наївні літературні спроби юного митця. Як згадував сам письменник, причиною стала перша закоханість, під впливом якої „...я поклав собі зробитися великою людиною”.

Батьки Коцюбинського. Михайло Матвійович та Гликерія Максимівна, в дівоцтві Абаз

Прагнучи здобути університетську освіту, М. Коцюбинський протягом 1881-1882 рр. мешкав у Кам'янці-Подільському, на той час губернському місті, відвідував бібліотеки, спілкувався із семінаристами-однолітками, які входили до таємних організацій. Саме через ці зв'язки Михайло потрапив до списків „неблагонадійних”. І хоча поліційний нагляд надалі вели за М. Коцюбинським постійно, насправді митця мало цікавила політика: він захоплювався естетикою, літературою й філософією.

Тим часом батько покинув сім'ю, а невдовзі помер; мати осліпла. Піклування про хвору матір і чотирьох молодших братів і сестер лягло на плечі Михайла, якому через це довелося розпрощатися з мрією про університет. Юнак поєднував працю приватного вчителя й самоосвіту, вже в 1891 р. склав екстерном1 іспит на атестат народного вчителя.

Серед перших серйозних літературних спроб письменника - оповідання „Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1844). Твір викликав негативну оцінку одного з критиків, якому М. Коцюбинський показав рукопис. Той порадив молодому авторові покинути писати, „щоб не калічити святу нашу мову”. На щастя, М. Коцюбинський не дослухався до поради, однак ще довго не наважувався опублікувати свої ранні твори.

Друкуватися починає аж 1890 р. у галицькому журналі „Дзвінок”, мріє побувати у Львові, познайомитися з Іваном Франком - 1890 р. ця мрія здійснилася. Львів зачарував Михайла Коцюбинського. Наскільки його окрилила поїздка й нові знайомства, свідчить натхнення, з яким письменник узявся за перо: 1901 р. у с. Лопатинці, де він виконував обов'язки приватного вчителя, написав оповідання „Харитя”, „П'ятизлотник”, „Ялинка”, повість „На віру”. Оповідання про дітей дуже швидко вийшли друком у галицькій періодиці.

Мізерних заробітків учителя ледве вистачало для великої родини, тому М. Коцюбинський погоджується на пропозицію взяти участь у роботі офіційної експедиції, яку російський уряд відряджав у Бессарабію2 та Крим для боротьби з масовим поширенням хвороби виноградної лози - філоксери3. Період тісного знайомства з побутом молдавського та кримськотатарського народів дали багатющий матеріал для творчості (оповідання„Пе-коптьор”, „ПОСОЛ ВІД чорного царя”, „Відьма”, „В путах шайтана”, „На камені”, „У грішний світ”, „Під мінаретами”). У філоксерній комісії М. Коцюбинський познайомився зі студентською молоддю, що належала до „Братства тарасівців”1, близько зійшовся з ними. Про те, що митець поділяв переконання „тарасівців”, свідчать і його листи, і твори того часу - повість „Для загального добра”, поезія у прозі „Хо”.

1 Екстернат - вид навчання, коли людина самостійно опановує матеріал і складає іспити в навчальному закладі, не навчаючись у ньому.

2 Бессарабія - південно-західні українські й молдавські землі між Дністром, Прутом, гирлом Дунаю і Чорним морем.

3 Філоксера- інфекційна хвороба, яка знищує виноградники.

Михайло Коцюбинський. Фото. Кінець XIX ст.

У 1898 р. Михайло Михайлович переїхав до Чернігова, де ще раніше в домі приятеля зустрів Віру Дейшу, свою майбутню дружину. Ставна, вродлива, високоосвічена дівчина викладала французьку мову в Чернігівській гімназії. Письменникові довго не вдавалося знайти місце праці, та все ж згодом скромна посада в міському статистичному бюро дала можливість влаштувати родинне життя. У будинку, придоному в основному на позичені кошти, письменник мешкав разом із дружиною, хворою матір'ю й дітьми. Щоправда, борги за придбання будиночка письменник віддавав майже до кінця життя. У власному домі Михайло Коцюбинський організовував літературні вечірки - „суботи”, які виявилися справжньою школою для обдарованої молоді (ці „суботи” пізніше із вдячністю згадували Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний).

Михайло Коцюбинський серед працівників Одеської філоксерної комісії. Бессарабія. Фото (1892-1893)

1 „Братство тарасівців” - організація української молоді, що виникла 1892 р. й згуртувала українську інтелігенцію довкола ідеї присвятити себе національно-культурному відродженню України.

Упродовж усього життя М. Коцюбинський був українським патріотом. Його громадянське кредо просте й водночас дивовижне: „Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?”

Чернігівський період став найважливішим у літературній творчості М. Коцюбинського. Це роки вироблення й кристалізації стилю, осягнення вершин творчої майстерності.

Члени товариства „Громада” в м. Чернігові. Зліва направо: сидять - Віра Коцюбинська, Ілля Шраг, Модест Левицький, Ф. Шкуріна, Роман Сембратович; стоять - Борис Грінченко, Володимир Самійленко, Михайло Коцюбинський, Денис Лукіянович, Григорій Коваленко, Іван Руденко, Аркадій Верзилов, Дмитро Балика, Василь Доманицький, Олександр Глібов (1898)

Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Володимир Гнатюк у Львові. Фото (1905)

У лютому 1903 р. митець ініціював організацію виходу нового літературного альманаху. Разом із Миколою Чернявським публікував відозву, у якій ішлося про необхідність оновлення тематичного й стильового спектрів української літератури й народження нового українського читача, який уже чекає на появу саме таких творів. Однак альманах „З потоку життя” побачив світ аж 1905 р., а на той час ідеї його упорядників уже втратили актуальність.

Не залишався М. Коцюбинський осторонь революційних подій 1905-1907 рр. Він очолив чернігівське товариство „Просвіта”, виступав із публічними лекціями, підтримував вимоги щодо скасування цензури. У квітні 1905 р. в Берліні письменник проходив курс лікування, відтак мандрував містами Італії, Німеччини, Швейцарії, Австрії, зустрічався з українськими товариствами Відня й Кракова. Публіка приймала його дуже тепло, влаштовувала захоплені овації.

Упадок і реакція, що запанували після подій 1905 р., позначилися на творчості М. Коцюбинського: у його прозі, як зазначають літературознавці, „згущуються драматичні й трагічні акценти світосприйняття, а до сонячної життєствердної атмосфери, яка так захоплювала читачів, додаються нотки сумного, іноді трагічного колориту”. Проте в листах письменника читаємо, що він знайшов нові теми, кращі стильові можливості їхнього втілення. Оповідання „Сміх”, новели „Невідомий”, „Він іде!”, „Persona grata”, „Intermezzo”, повість „Fata morgana”, написані як відгук на революційні події, водночас виявилися яскравим свідченням реалізації нових творчих ідей митця.

Михайло і Віра Коцюбинські. Чернігів (1902)

Михайло Коцюбинський із дружиною та дітьми (зліва направо): Ірина, Роман, Юрій, Оксана. Чернігів (1906)

Рятуючись від утоми, депресії та нервового виснаження (астма й сухоти безперестанку мучили Михайла Михайловича), прагнучи нових вражень, які надихнули б його на творчість, він поїхав до Італії, на острів Капрі. Там у 1909 р. познайомився і заприятелював із російським письменником Максимом Горьким, за сприяння якого твори українського митця побачили світ у російських виданнях. Відомий курорт, де було багато сонця, сміху, яскравих барв, своєрідний „острів чудес”, справді повертав М. Коцюбинському відчуття гармонії і натхнення, тож на Капрі він побував ще двічі.

Піднесення творчого духу Михайло Коцюбинський відчував і в Карпатах у мальовничому селі Криворівня (де вперше письменник побував 1910 р.). Там він занурювався в багату стихію вірувань і звичаїв, самобутньої культури горян. На Гуцульщині М. Коцюбинський задумав найкращий зі своїх творів - повість „Тіні забутих предків”. На жаль, задум іще однієї повісті з гуцульського життя - „Годованці” - письменник не встиг зреалізувати.

Останні роки життя Михайла Коцюбинського виявилися особливо важкими. Хоча нарешті прийшла популярність, його твори виходили в російському, німецькому, польському, чеському перекладах, а відомий славіст Альфред Єнсен посприяв виданню і шведською мовою, та хвороби, матеріальні нестатки й родинні негаразди переобтяжували життя письменникові.

Цікаво знати!

До 1905 р. ніхто з українських письменників у царській Росії за свої твори не отримував гонорарів, тож за двадцять років творчої праці Михайло Коцюбинський заробив ледве 400 карбованців. У 1908 р. одному зі своїх видавців письменник скаржився: „Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література... Соромно навіть признатися... Сиджу без копійки, голий, як турецький святий”. Якби не багаторічна спонсорська допомога Євгена Чикаленка, Михайлові Коцюбинському таки було б сутужно. /Інше в 1911 р. громадська організація „Товариство прихильників української науки і штуки” призначило письменникові довічну пенсію - дві тисячі карбованців на рік, щоб він міг зосередитися тільки на літературній праці.

Меморіальна дошка Михайла Коцюбинського в музеї Івана Франка, с. Криворівня Івано-Франківської обл.

„Коцюбинський умер, але веселка, якою він прикрасив горизонт української літератури, лишилася. Чолом перед могилою того чоловіка, що полишив по собі в спадщину веселку!”

Микола Євшан

Восени 1912 р. після невдалої поїздки в Карпати М. Коцюбинський опинився в київському шпиталі. Він іще вірив у своє одужання, однак йому не змогли допомогти навіть тодішні світила медицини. На початку лютого письменник попросив перевезти його в Чернігів. Останніми словами вмираючого були: „Де сонце? Я жити хочу!” 25 квітня 1913 р. серце письменника навіки зупинилося.

Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського

Пам'ятник Михайлові Коцюбинському в м. Вінниці. Скульптор Макар Вронський

Поліція заборонила виголошувати на його могилі промови й співати пісень. Жандарми підозрювали, що похорон у будь-яку хвилину може перетворитися на гнівну маніфестацію. Досьє на вже мертвого письменника доводило, що за життя він не раз гостро висловлювався проти цензури (яка „російську пресу б'є батогами, а українську жалить скорпіонами”), виступав за незалежну Україну (свідченням чого було його головування в чернігівській „Просвіті”), а гасла митця могли підхопити народні маси. За труною везли дві великі колісниці живих і штучних квітів. Поховали Михайла Коцюбинського в Чернігові на Болдиній горі, яку він дуже любив за життя.

Цікаво знати!

Скеля М. Коцюбинського - геологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Об'єкт природно-заповідного фонду Вінницької області. Розташована на лівому березі Сабарівського водосховища на р. Південний Буг.

На смерть друга Панас Мирний відгукнувся статтею „Над розкритою могилою славетного сина України М. Коцюбинського”, у якій зазначив: „Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей...”.

Від реалізму - до модернізму

Творчий доробок М. Коцюбинського - дві повісті („Fata morgana” та „Тіні забутих предків”), понад сорок оповідань і новел, чимала кількість нарисів, статей і листів (тільки листування з Олександрою Аплаксіною становить цілий епістолярний роман). Від перших публікацій - оповідань для дітей, надрукованих у львівському журналі „Дзвінок”, до повісті „Тіні забутих предків” й останньої речі - „На острові” (1912), шкіца, що так і залишився незавершеним, світогляд письменника та його літературний стиль зазнали суттєвої еволюції.

Починав М. Коцюбинський творчо працювати під впливом етнографічно-побутової реалістичної традиції. Проте навіть оповідання початку 1890-х („Ялинка”, „Харитя”, „П'ятизлотник”, „Маленький грішник”) засвідчили пошук нових, порівнюючи з його літературними попередниками, способів розкриття психології героїв. Звісно, у зазначених творах іще наявний характерний для народницької прози повчальний фінал і трафаретні описи в стилі літературних попередників, однак уже в змалюванні поля, яке бачить маленька Харитя, увагу читача привертає значна колористична насиченість, зокрема „колір миті”, залежний від освітлення, наприклад, „червона пшениця”. Оповідання „Ціпов'яз” (1893), „Хо” (1894), що також належать до періоду „учнівства” письменника, виявилися дуже вдалою спробою вийти за межі реалістичного стилю. Подібна тенденція виразно помітна у творах 1895-1904 рр. не лише тематичною новизною, а й увагою до нюансування кольору, звуку, динамічних пейзажних замальовок.

Із початком XX ст. творчість Михайла Коцюбинського набуває нової стильової техніки, в основі якої лежить враження. Митця зацікавлює інша тематика, акцент переноситься на внутрішній світ персонажів. Ці зміни відбулися й унаслідок захоплення творами європейських модерних митців (Гі де Мопассана, Кнута Гамсуна, Федора Достоєвського, Антона Чехова, Моріса Метерлінка, Генріка Ібсена) та студіювання автором праць відомих психологів (зокрема Чезаре Ломброзо). У листі до Сергія Єфремова письменник зізнався: „Тепер особливо починаю цікавитись психологічними темами”. Це спонукало до освоєння нової манери письма, що виявилася в осягненні імпресіоністичної поетики. Проте М. Коцюбинський не втрачає інтересу до суспільно-побутової тематики, особливо коли йдеться про світоглядні зміни типових персонажів (повість „Fata morgana”, новели „Сміх”, „Він іде”).

Славу письменника-модерніста Михайлові Коцюбинському приносять новели „Лялечка” (1901), „На камені” (1902), етюд „Цвіт яблуні” (1902). Його ім'я стає відомим не лише в Галичині, де він друкувався. Київське видавництво „Вік” 1903 р. опублікувало першу в Наддніпрянській Україні велику збірку творів М. Коцюбинського - „Оповідання, т. 1”. Тоді ж у Львові виходить у світ третій том оповідань письменника під назвою „Поєдинок”.

Титульна сторінка оповідання „Лялечка” Михайла Коцюбинського. Київ-Лейпциг (1922)

Новела (з італ. novella - новітній, новина) - невеликий прозовий твір про якусь незвичайну подію з несподівним фіналом. За образним визначенням Івана Франка, це - „світ у краплі води”.

Новела подібна до оповідання, однак відрізняється особливою психологічною напругою, динамізмом, увагою до характеру персонажа в екстремальній ситуації. В українській літературі на зламі століть набуває поширення психологічна новела, в якій акцентом стає психологічне вмотивування змін у поведінці особистості. Творцями саме такої „малої” прози в нашій літературі вважають Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Ольгу Кобилянську.

Яскравим прикладом психологічної новели є твір „Лялечка” М. Коцюбинського. Кожна деталь у ньому невипадкова: приїзд у село змальовується в сірих і чорних барвах; учительчина комірчина в школі викликає асоціацію з глибоким колодязем. Символізм назви також промовистий, у ньому відлунює гірка авторська іронія: з „лялечки” Раїсиних мрій так і не з'явився барвистий метелик. Кульмінацією твору й тим моментом психологічного „зламу”, де відбувається переродження героїні, стає картина нічної бурі. Стиль цієї новели дослідники визначають як „психологічний імпресіонізм”.

Із творів 1902 р. особливо вирізняється новела „На камені”, яку сам письменник назвав „аквареллю”. Іван Франко вважав її однією з перлин української літератури. Новела написана на матеріалі кримськотатарських вражень.

Це історія кохання, його всепереможної сили, над якою не владна й сама смерть.

Психологічний етюд „Цвіт яблуні” (1902) присвячений темі творчості, що набула особливої популярності в літературі модернізму з її проголошенням само- цінності мистецтва, розумінням творчості й інтуїції як найвищого знання, здатного проникати в найінтимніші глибини буття особистості.

„Коцюбинський, як і всі імпресіоністи, ніколи не зображує ніяких типових характерів, а завжди неповторну індивідуальність людини, байдуже, до якої професії чи стану вона належала б”.

Олександра Черненко

„Цвіт яблуні символізує тут і минущість людського життя з тонкою, майже невловною гранню, що відділяє його від смерті, й вагу кожної хвилі, що дає неповторні враження та відчуття повноти існування, і особливу функцію мистецтва, яке прагне затримати мить, зафіксувати сю- хвилинне враження, зробити його нетлінним”.

Ярослав Поліщук

Етюд (із фр. etude - вивчення) в літературі - це невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру.

Сюжетна дія етюду М. Коцюбинського зосереджується на моменті наближення смерті дитини. Сюжет будується на тонкому аналізі реакції поведінки митця й батька водночас. Попри велике горе, письменник не може не фіксувати змін у зовнішніх ознаках, які свідчать про неминучість смерті дитини. Це роздвоєння розкриває таємницю творчих імпульсів.

Творчість Михайла Коцюбинського після подій 1905 р. і наступу реакції зазнає разючих змін: відчуття трагізму, гіркоти іронії наповнюють оповідання „Сміх”, „Він іде!”, „Невідомий”, „Persona grata”, „Подарунок на іменини”. Микола Євшан так відгукувався про опанування письменником „секретів творчості”: „Ох, то страшно так над собою панувати... Се ж фізично мусить руйнувати митця... Він входив весь, без останку, в матеріал, з якого творив...”.

Революційним подіям в українському селі присвячена повість „Fata morgana”, яка так і залишилася незавершеною. Здавалося б, нова стильова манера, що вже не мала нічого спільного з розлогим побутописанням Івана Нечуя-Левицького й Панаса Мирного, не зовсім надавалася для студіювання матеріалу, який вимагав реалістичного зображення. Та Михайло Коцюбинський і тут виступив новатором. Він опанував і епічну форму повісті, показав розбурхану стихію селянського повстання, революції як вибуху. Розгром панського маєтку, фінальна сцена самосуду - це насамперед свідчення того, що М. Коцюбинський укотре підтвердив власну майстерність і в показі різних характерів, і в розкритті психології персонажів, і в мінливості настроїв, що охоплюють їх.

Георгій Якутович. Ілюстрація до повісті Михайла Коцюбинського „Fata morgana” (1958)

Діалог із текстом

1. Які чинники, за спогадами М. Коцюбинського, вплинули на формування його „душевної організації” та виховали ідеал краси й гармонії?

2. Чому юнакові довелося навіки розпрощатися з мрією про університетську освіту?

3. Якими творами дебютував М. Коцюбинський? Чому письменник був змушений публікувати свої твори за кордоном?

4. Як позначилася участь М. Коцюбинського в роботі філоксерної комісії в Бессарабії та Криму на його творчості?

5. Що вам відомо про відносини письменника з „Братством тарасівців”?

6. Розкажіть про чернігівський період у житті й творчості М. Коцюбинського.

7. Прокоментуйте одне з висловлювань літературознавців про М. Коцюбинського (на ваш вибір), уміщене в підручнику.

8. Проінтерпретуйте громадянське кредо М. Коцюбинського.

9. Як змінювалася творча манера письменника? Відповідь проілюструйте прикладами творів.

10. Пригадайте, який прозовий жанр був найпопулярнішим серед імпресіоністів. Чому саме М. Коцюбинського вважають майстром психологічної новели?

11. Чому автор дав своєму творові „Цвіт яблуні” жанрове визначення „акварель”?

12. Які твори Михайла Коцюбинського присвячені подіям стихійних народних заворушень на початку XX ст.? Поясніть, як ви розумієте слова Миколи Євшана „І ката, і героя він любить як артист”?