Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Новела Intermezzo - МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913) - Українська література кінця XIX - початку XX ст.

Історія написання

Творчий задум новели визрів у Михайла Коцюбинського під час гостювання в маєтку Євгена Чикаленка в с. Кононівка, куди він приїхав на відпочинок. Глибоке переживання подій пореволюційної реакції, виснаження від творчості й хвороб спонукали митця до усамітнення, до пошуків джерел натхнення. Якщо в етюді „Цвіт яблуні” письменник більшою мірою зосередився на „секретах творчості”, то новела „Intermezzo” (1908) виявляє творче кредо митця.

Жанр, композиція, образи

„Intermezzo” - новела з ознаками „поезії в прозі”. Назва твору (з італ. intermezzo - перерва) означає невеликий музичний твір, який здебільшого звучить у перервах між актами трагедії чи опери. Отже, слово „інтермецо” - відповідник українських лексем „перепочинок”, „пауза”. У музиці це - інструментальна п'єса довільної будови або окремий оркестровий епізод в опері. Таким чином, назва твору дуже влучна, під нею ми розуміємо перерву в творчості, насолоду музикою природи.

Однак М. Коцюбинський використав цю назву не тільки для позначення перепочинку. Дехто з літературознавців уважає, що цей твір - лірико-драматична поема в прозі, своєрідна симфонія. Твір засвідчує яскравий синкретизм творчої палітри автора: цілісна композиція новели, як і структура окремо взятих частин, розгортається за музичним принципом контрапункту1. З іншого боку, твір становить майже суцільний пейзаж (зв'язок із живописом також незаперечний: яскравість барв, нюансування відтінків, динаміка й перехід кольорів).

Цікаво, що автор на початку твору визначає дійових осіб. Для чого цей прийом письменникові, адже твір не належить до роду драми? На думку літературознавця Юрія Кузнецова, „письменник дає читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями якої виступають "дійові особи" - ниви у червні, сонце, зозуля, жайворонки та інші образи. Якщо є дійові особи, то повинна бути й сцена. Сцена - це душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів... Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов'язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоційну домінанту переживань вимальовуються проблеми ширші - соціального (художник і суспільство) та психологічного характеру”.

Михайло Жук. Портрет М. Коцюбинського (1907)

1 Контрапункт (музичний термін, з латин. - нота проти ноти) - у літературі: одночасне розгортання кількох мотивів. Автор їх веде паралельно та почергово виділяє один із них як провідний. Мотиви повторюються, варіюються, то наростають, розгортаються, то стихають.

Конфлікт твору реалізується через контрастне протистояння двох груп образів: „моя утома”, „людське горе”, „три білих вівчарки”, „залізна рука города” і „ниви у червні”, „зозуля”, „жайворонки”, „сонце”. Це образи-символи, що допомагають розкрити складні душевні процеси. Замість традиційного сюжету, побудованого на вчинках і діях персонажів, автор використовує внутрішній сюжет, основою якого є зіткнення різних переживань (як це властиво для поезії). Імпресіоністична „мозаїчна” техніка живопису переноситься М. Коцюбинським на техніку малювання словом, що виявляється й у специфіці композиційної побудови твору.

Чергування внутрішніх ліричних підрозділів передає мінливість настроїв ліричного героя, увиразнює контраст між величчю природи, красою її світу і взаєминами людей, побудованими на насиллі й кривді. Перший фрагмент передає стан утоми, бажання „хоч на час увільнитись” від „многоголового звіра” обов'язку, від хаосу буття, створеного людиною.

Деякі промовисті деталі вже незрозумілі сучасним читачам. Наприклад, образ „білих мішків” - це метафоричний образ повішених, яким перед стратою, щоб присутнім не було видно спотворених мукою облич, накидали на голову мішки. Автор не може забути, що нещасних жертв були тисячі: „Се ви, що з вас витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки, а се ви... сухі препарати; вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках в повітрі, а потому складали в погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки...”. Проте душа митця так переповнена стражданням, що відбувається захисне гальмування, письменник перестає співстраждати, інакше помре. Проте він же й ненавидить себе за таку байдужість. Епізод зі сливами, з позіханням виводить автора з рівноваги. Отже, митець болісно реагує на зовнішні подразники й водночас на власну реакцію на них.

Наступний фрагмент - своєрідна увертюра до музики тиші. Він побудований за принципом контрасту: гамірне місто не хоче відпустити свого бранця („город простягує в поле свою залізну руку за мною”), безліч людських голосів у вагоні перешкоджають такій бажаній тиші. Та нарешті герой „раптом почув велику тишу”. Увертюрою до цієї музики тиші стає голос зозулі, яка, за народними уявленнями, віщує довгі роки життя.

У третьому фрагменті новели знову панує настрій тривоги. Він акцентується образом „чорної пітьми”, відчуттям чиєїсь таємної присутності, образів-марень. І коли психічна напруга сягає межі, раптом відбувається різка зміна тональності: чистий, гармонійний світ природи вривається в кімнату. Ранок приносить звільнення від нічних жахіть.

Каміль Піссарро. Поля (1877)

Четвертий, п'ятий, шостий, сьомий і восьмий фрагменти - це осягнення ліричним героєм стану гармонії. Світ людей лише зринає ледве помітною „нужденною купкою солом'яних стріх”. Ліричний герой відроджується серед краси природи, під впливом її ритмічного пульсування. Відчуттям гармонії просякнута кожна деталь, кожен мікрообраз неймовірно яскравого пейзажу, поданого крізь сприйняття героя й побудованого на постійній взаємодії відчуттєвих вражень. Завдяки цьому вдається передати динаміку, ритм життя. До відчуттєвих вражень додаються і дотикові, тактильні („твердий, безостий колос б'є по руках”; „прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість”), і звукові („просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни”, „бренькнула в житі срібна струна цвіркуна”).

Один із центральних образів-символів новели - сонце. Зауважмо, цей образ характерний для творчості Михайла Коцюбинського та його світосприйняття, адже сам письменник називав себе сонцепоклонником. І звертання ліричного героя до сонця пройняте пафосом життєствердження: „Ти сієш у мою душу золотий засів - хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?” Образ сонця - це і символ естетичного ідеалу письменника, і метафора творчості як найвищого призначення людини. Для поетики М. Коцюбинського значущими є не тільки візуальні, зорові, а й слухові образи. Неймовірної краси опис народження жайворонкової пісні створений якраз поєднанням таких образів. Композиційним центром цієї картини стає колористична деталь: „Он зірвався один яскравий згук і впав між ниви червоним куколем”.

Символіка у творі промовиста й надзвичайно важлива. Суто народний образ-символ - зозуля. Вона пророкує стомленому митцеві ще багато літ щастя, вселяє надію на життя. Символічними також стають образи трьох вівчарок. Самозакохана Пава - дворянство, Трепов - жандармерія, до речі, кличкою цього пса стало прізвище міністра внутрішніх справ Трепова, який підписував смертні вироки селянам; „дурний Оверко” - принижене й втомлене селянство, якому тільки дай волю - і воно ні на кого не кидатиметься.

Надзвичайно майстерно автор змалював образ ночі. Це символ краси, одухотвореності, присутності Бога в усьому: „Спокійний самотній, сідав десь на ґанку порожнього дому й дивився, як будувалась ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все се змінялось й темніло, склепляла над ними зоряну баню”.

Образом натхнення є жайворонок. Як не можна повторити написане талановитою рукою, так не вдалося ліричному героєві звуконаслідувати жайворонка, який грав на голосній арфі, що „єднала небо з землею”. Сонце виступає образом вічності й космічної енергії, сили.

Казимир Малевич. Двоє селян на тлі полів (1930)

Зустріч ліричного героя із селянином порушує стан гармонії, але вже не викликає такого відчаю й неприйняття, як це було на початку новели. Здається, від цього обірваного, розчарованого, нещасного чоловіка письменник повинен би тікати, адже селянин знову запропонує страшну розповідь, яку, до речі, передано не повністю, а болісними імпульсами, які митець сприймає до глибини серця: „П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка”, „Раз на тиждень б'ють людину в лице”, „Найближча людина готова продати”, „Між людьми, як між вовками”.

Та очистившись спілкуванням із природою, письменник відчуває в собі силу не лише слухати про кривду, а й боротися з нею: „Іду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає”.

„Імпресіонізм — це вміння бачити світ у різноманітті кольорів, розуміти звуки. Як кажуть дослідники, імпресіонізм — це очі. У Коцюбинського вони не тільки бачать, а й відкривають філософію миті, у його імпресіоністичних картинах формується психологія життя...

А далі ми бачимо вже експресіонізм — відображення загостреного суб'єктивного світобачення, напругу переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства. Переламаний світ, гротескний, страшний — „Крик” Мунка...

І цей крик присутній у Коцюбинського. Пригадуєте, „Затулю вуха... і буду кричати”. Неможливо жити в такому світі, тому що гомо сапієнс перетворився на гомо вампір ус...”.

Олександр Ковальчук

Особливості новели „Intermezzo”

Стиль новели „Intermezzo” - імпресіоністичний. Твір насичений яскравими зоровими й слуховими образами, спостерігається тенденція до синтезу в літературі здобутків музики й живопису. Основою сюжету є не подія, а настроєвість, враження. Оповідна стратегія твору будується шляхом використання внутрішнього монологу, що найчастіше оформлюється як потік свідомості.

Діалог із текстом

1. Прочитайте перший фрагмент новели. Чому ліричний герой заздрить планетам? Якими образами змальовано діяльність людини на землі?

2. За допомогою яких засобів передається вир звуків, що переслідують героя?

3. Які марення передають стан психічної напруги героя?

4. Розкрийте один із образів-символів (на ваш вибір) цього твору.

5. Про які саме кривди розповідає селянин героєві? Яка роль рефрену „Говори, говори...”? Дослідники вважають, що новела „Intermezzo” - це творче кредо самого М. Коцюбинського. У чому саме вбачав письменник завдання митця?

Діалоги текстів

Порівняйте фрагмент опису природи в романі норвезького письменника Кнута Гамсуна („Пан”) з аналогічними у Михайла Коцюбинського: „Небо нап'ялося навсібіч чисте й бездонне, я вдивлявся у цю ясну глибінь, і мені здавалося, наче я впритул наблизився до дна Всесвіту, і моє серце схвильовано стугоніло й рвалося до цього оголеного дна, прагнуло знайти собі там прихисток. Один лише Бог знає, думав я собі, чому обрій вечорами одягає золоті й багряні шати, чи не бенкетують там, нагорі мешканці Раю, може, влаштувавши шалену вечірку, вигойдуються на хвилях небесних потоків під музику зір. Я заплющив очі і поплив разом з ними тим небесним човном, і думки в моїй голові попливли, попливли услід...”. Що відрізняє „техніку виконання” малюнка К. Гамсуна від опису М. Коцюбинського? У чому простежується національна своєрідність? Чи можна стверджувати, що для обох письменників „сприймання природи концентрується в метафорі” та „персоніфікація є питомою ознакою їхніх поетик” (Я. Поліщук)?

Мистецькі діалоги

1. Прослухайте музичний твір Мирослава Скорика „Intermezzo”. Які настрої викликає він у вас? Які картини з твору Михайла Коцюбинського постають перед вашим внутрішнім зором? Чи вдалося композиторові передати ті самі враження, що й письменникові?

2. Доведіть, що портрет Михайла Коцюбинського, написаний Михайлом Жуком, має ознаки імпресіонізму.

3. Розгляньте картину Казимира Малевича „Двоє селян на тлі полів”. Чи надається вона для ілюстрування новели Михайла Коцюбинського „Intermezzo”? Чому ви так вважаєте? У якому стилі створене це художнє полотно?

4. Розгляньте картину Каміля Піссарро „Поля” і порівняйте її (настрій, образи, колористика тощо) із новелою „Intermezzo”. Чи однаково, на вашу думку, сприймають природу митці?