Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Життєвий і творчий шлях - ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) - Українська література кінця XIX - початку XX ст.

Життєвий і творчий шлях

Пишна троянда в саду української літератури.

Михайло Старицький

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в маленькому містечку Гура-Гумора, яке зараз належить Румунії, в сім'ї службовця. Дівчина була четвертою дитиною в родині, після неї народилися ще два брати і сестра. Багатодітна сім'я потребувала коштів, і батькові доводилося багато працювати. Незважаючи на фінансові труднощі, Ольга закінчила чотири класи німецької початкової школи. Щоб дочка володіла й українською, батько найняв учительку, яка за шість місяців навчила дівчинку „писати, читати, граматики небагато”. Перший вірш, присвячений матері, Ольга створила у дванадцять років. Мати Ольги Кобилянської була надзвичайно доброю і делікатною жінкою. Пізніше Леся Українка називала її „святою Анною”. Ольга любила неньку великою вдячною любов'ю: „Та глибока тиха мислителька з небагатьма словами на чистих своїх устах”. Знайшла дочка і в суворому батькові гарну рису, акцентувала, що глибокий слід у дитячих душах залишила його любов „до рідного слова, свого народу, своєї пісні, знання рідної мови, що все-таки шанували в хаті”.

Родина Кобилянських: зліва направо стоять - Олександр, Юліан, Степан, Володимир; сидять - Максиміліан, Євгенія, Марія (мати), Юліан (батько), Ольга. Фото (1894)

„Музику люблю пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий вплив”.

Ольга Кобилянська

У багатодітній родині підростали Ольжині брати, і батько вважав, що насамперед їм варто дати належну освіту, адже дівчата повиходять заміж і з науки все одно жити не будуть. Тим часом Ольга серйозно взялася за самоосвіту, почала читати німецьку прозу в оригіналі. У юності дівчина гарно співала, грала на фортепіано, малювала, пробувала себе як акторка на сцені театру „Руська бесіда” в Чернівцях.

Сім'я Юліана Кобилянського часто переїжджала: спочатку до Сучави, потім до Кімполунга. Переїзди були пов'язані з працевлаштуванням батька, проте щоліта Кобилянські гостювали в бабусі в селі Димка, де Ольга насолоджувалася неповторною красою природи. Великий вплив на Ольгу мав старший брат Юліан, подарунок якого - книгу „Малый сборник песней для спиволюбивых русинов” - письменниця зберігала до кінця життя. Брати допомагали Ользі знайомитися зі слов'янською літературою і з творами митців із Наддніпрянської України. Твори Кобзаря Ольга Кобилянська навіть пробувала перекладати німецькою мовою.

Прозовим дебютом письменниці стала повість „Гортензія” (1880). Згодом з'явилися „Доля чи недоля”, „Привид”, „Вона вийшла заміж”. Кожен наступний твір виявлявся художньо вартіснішим від попереднього. До речі, всі вони написані німецькою мовою, якою письменниця володіла досконало. Захоплювалася вона й філософією на той час надзвичайно популярного серед молоді Фрідріха Ніцше. Рідною мовою Кобилянська почала писати дещо пізніше і завдяки впливу Софії Окуневської, Наталі Кобринської та її брата Володимира Озаркевича.

1892 р. сім'я Кобилянських переїхала до Чернівців, де вже активно функціонували університет, народний дім, велика бібліотека. Нове середовище позитивно вплинуло на письменницю. Вона зацікавилася модною на той час темою емансипації жінки. У 1895 р. закінчила задуману ще в 1888 р. повість „Царівна”. Власне, на 90-ті роки припадає письменницький розквіт О. Кобилянської. У творах „У св. Івана”, „Банк рустикальний”, „Битва”, „Мужик”, „Мати Божа”, „Там звізди пробивались” письменниця порушувала проблему жінки в суспільному житті й власній сім'ї.

Але питання емансипації все-таки відходили на другий план перед жорстокою правдою селянського життя, до якого О. Кобилянська зверталася все частіше.

У 1887 р. вийшло друком оповідання „Вона вийшла заміж”, в якому письменниця гостро поставила проблему жіночої долі, право жінки на створення сім'ї на власний розсуд, а не під тиском родини чи обставин.

„Вона прийшла в українську літературу з Північної Буковини, з німецько-румунського середовища, а віддала свій яскравий талант рідному народові, служити якому вважала для себе найвищим обов'язком... Вона не навчалася в українській школі, не здобула вищої освіти, а стала високоосвіченою, висококультурною людиною і письменницею, новатором української прози, вчителем молодшого покоління прозаїків”.

Федір Погребенник

„Одна праця, одне перо, а власне моє “я” зробило мене тим, чим я є - робітницею свого народу”.

Ольга Кобилянська

Василь Стефаник

1 Керничка (діалектне) - криничка.

Осип Маковей

У той час О. Кобилянська здружилася з В. Стефаником, високо цінувала його творчість. Було між цими талановитими людьми й кохання. Гостюючи в родичів у Белелуї, Ольга подарувала Василеві білу лілію. Стефаник намагався якнайдовше зберегти її тендітний цвіт: „Ваша лілія тепер моя... Дорогою я боявся, аби не спеклася в моїх руках. У лісі я її купав у керничці1, як малу дитину”. Любов була взаємною і великою, адже на схилі віку в новелі „Спомин” Кобилянська писала: „Ти посивів, я подалася. І не дуже-то і так далеко від себе живемо. Ти писав, і я кожну твою стрічку перечитувала. Я буду писати, доки очі не затулю, але і ти читай. Здалека подаю і щиро стискаю твою працьовиту руку. В моїм зільнику виростає і та біла цвітка, яку я тобі тоді передала. Вона мені всюди, де б я її не бачила, пригадує тебе...”. Попри ніжні й щирі почуття, їм не судилося бути разом.

Були взаємні почуття між Ольгою Кобилянською та Осипом Маковеєм. В одному з листів до нього Ольга писала: „Я Вас стільки років так страшно любила, я носила для Вас рай у душі - як сонце. Я хотіла такий рай Вам уладнати”. Майже десять років О. Кобилянська романтично кохала цього чоловіка. Коли ж О. Маковей покинув посаду редактора газети „Буковина” в Чернівцях, прийняв пропозицію Івана Франка працювати в „Літературно-науковому віснику” і переїхав до Львова, мало не щоденне листування остаточно обірвалося. О. Маковей одружився з іншою, а О. Кобилянська до кінця своїх днів залишилася самотньою. Інша річ, що вона прекрасно розуміла: „Любов до Маковея поставить мені корону на голову, а не мої літературні твори”. Проте в художніх текстах письменниці справжня любов завжди піднесена на п'єдестал.

Цікаво знати!

1901 р., поховавши у Мінську свого коханого Сергія Мержинського, підлікуватися й заспокоїтися на лоні гірської природи приїжджала Леся Українка, гостювала в Кобилянських, називала Ольгу „жрицею краси і чистоти”, а її маму - „святою Анною”. Ольга Кобилянська також гостювала в родині Косачів на хуторі Зелений Гай біля Гадяча на Полтавщині. Дві провідні українські письменниці з Галичини та Наддніпрянщини роками листувалися й підтримували одна одну в життєвих випробуваннях.

У 1899 р. у Львові вийшла перша збірка творів О. Кобилянської „Покора”, яка засвідчила прихід в українську літературу чудового прозаїка-новатора. По гарячих слідах трагедії в сім'ї Жижіянів Ольга написала повість „Земля”. Хоча твір має всі ознаки реалістичного, в ньому чи не вперше в українській літературі з'являються ознаки сюрреалізму - різновиду модерністських течій з обов'язковим оприявленням чогось містичного й недоброго, проявів надприродного. Страшні, жевріючі диявольським вогнем очі, які бачить Анна, коли зустрічається з Михайлом у полі, „летять” на закохану пару саме від того ліска, де значно пізніше Михайла вб'є рідний брат.

„Пишу до Вас під свіжим вражінням од Вашої повісті “Земля”. Я звичайно багато читаю, але признаюся, що давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як “Земля”. Я просто зачарований Вашою повістю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу”.

Михайло Коцюбинський

Віра Баринова-Кулеба. Леся Українка і Ольга Кобилянська (1982)

Повістю „Земля” (1902) Ольга Кобилянська започаткувала символістську течію в українській літературі.

Цей твір був присвячений батькові письменниці - Юліанові Кобилянському. За задумом, повість мала стати дилогією, але, на жаль, другу частину Ольга Кобилянська так і не написала, збереглося лише кілька чорнових уривків. Мотив кровопролиття у повісті „Земля” значно глибший, ніж право на спадщину в сім'ї Федорчуків, а ворожнечу між братами посіяли їхні ж батьки, які одного сина постійно вважали взірцем, а до іншого ставилися упереджено.

Тим часом Сава проявляв далеко не найгірші риси: відстоював право на власне кохання, а не таївся з ним, як Михайло; коли старший брат був у війську, працював на полі не гірше від нього.

У творі показано, що земля може не тільки годувати, а й виховувати, гарантувати повагу людей, авторитет у громаді. Праця на ній навіть злодійкувату Рахіру робить поважною господинею. Повість має три головні сюжетні лінії: життя старих Федорчуків; взаємини Сави й Рахіри; кохання Михайла та Анни. Письменниця не ідеалізувала героїв, змалювала їх в екстремальних ситуаціях.

„Кобилянська показала землю як загрозливу силу, що закріпачує і бруталізує людину. На протилежному полюсі поставлено культуру. Тільки безземельна Анна має деякий шанс відірватися від землі, наблизитися до культури. В цьому сенсі вона є головною героїнею твору. Однак і її життя руйнує загальна вбивча залежність від землі, характерна для всіх інших героїв роману. Ольга Кобилянська показала життя на селі, позбавлене гармонії, руйнуючи цим патріархальний народницький міф цілої культури”.

Соломія Павличко

Афіша фільму „Земля” за мотивами однойменного твору Ольги Кобилянської. Режисери: Амвросій Бучма, Олексій Швачко (1954)

„Увібравши духовні надбання багатьох народів світу, чуйна до нових віянь у літературі, Ольга Кобилянська своєю новаторською творчістю сприяла виходові українського письменства на світові обшири, збагатила його неперехідними художніми цінностями”.

Федір Погребенник

Сцена з вистави „В неділю рано зілля копала...” у Театрі драми і комедії (м. Київ). Постановник Дмитро Кирилюк

Леся Українка вважала „Землю” Ольги Кобилянської перлиною в скарбниці світової літератури й радила авторці перекласти цей твір німецькою мовою, а також просила дозволу перекласти російською.

1903 р. був дуже важкий для Ольги Кобилянської: її почав розбивати параліч. Але й хвора, вона не припиняла творити. В Одесі вийшла збірка „Мої лілії” - поезії в прозі, укладена М. Вороним; цього ж року журнал „Киевская старина” надрукував новелу „За готар1”. Таким чином письменниця стала відомою і в Наддніпрянській Україні. Через 2 роки у цьому ж часописі побачила світ повість „Ніоба”, у Львові вийшла книга „До світла”. У 1906 р. в Празі чеською мовою з'явилися „Малоруські новели” О. Кобилянської.

Успіх окрилював. Письменниця натхненно взялася до роботи над повістю „В неділю рано зілля копала”. Писала її довго, відшліфовуючи кожне слово та опублікувала в „Літературно-науковому віснику” аж у 1909 р. Цей твір має виразні ознаки неоромантизму. Леся Українка планувала переробити повість у сценічний твір і зверталася до Миколи Лисенка, щоб написав музику, але задум так і не вдалося зреалізувати.

1 „За готар” (діалектне) - буквально: за межу.

Цікаво знати!

У наш час багаторазово, але завжди успішно йде у різних театрах опера „В неділю рано зілля копала” (1965) Віталія Корейка; лібрето до опери - Миколи Зоценка. У 1968 р. на екрани вийшов фільм-спектакль „В неділю рано зілля копала” за участю акторів Київського театру ім. Івана Франка.

Події Першої світової війни лягли в основу воєнної новелістики О. Кобилянської: „Юда”, „Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, „Зійшов з розуму”.

Під час румунської окупації Буковини О. Кобилянська пережила нові удари долі. У 1922 р. румунська влада закрила кафедру української мови в Чернівецькому університеті, почалася румунізація шкіл, переслідування прогресивних українських діячів.

1923 р. письменниця почала працювати над романом „Апостол черні1” (1926) - останнім великим своїм твором, який більшовики затаврували як „націоналістичний”, тому вилучили його з бібліотек підрадянської України. У романі йдеться про роль інтелігенції у державотворенні України. Головний герой роману - Юліан Цезаревич - психотип українця нового часу.

Не секрет, що письменниця гаряче вітала возз'єднання Галичини і Наддніпрянщини в 1939 р. Хіба могла вона передбачити, які страждання принесе її землякам більшовизм?

Зрештою, від імені О. Кобилянської без її відома навіть друкували газетні агітки про переваги соціалістичного ладу на Буковині. У 1940 р. тяжкохвору і майже сліпу письменницю прийняли до Спілки радянських письменників.

А ось про евакуацію О. Кобилянської в роки Другої світової війни ніхто з радянських чиновників і не подумав.

Протягом 1940-1944 рр. на Буковині тричі мінялася окупаційна влада. Варто згадати і слова самої письменниці, сказані нею одному з журналістів після приєднання Буковини до Радянської України: „Якось проживемо, тільки б більшовики не прийшли”. Але на початку літа 1940 р. цю частину Західної України зайняли радянські війська. У липні 1941 р. місто захопили німецькі і румунські війська. Для них О. Кобилянська була насамперед радянською письменницею, тобто ненависним ідеологічним ворогом. Її справу розглядав воєнний трибунал, який ухвалив смертний вирок. Присуд не встигли виконати, бо 21 березня 1942 р. письменниця померла.

Маловідомою залишається О. Кобилянська як критик, а саме вона здійснила науковий аналіз повісті О. Маковея „Залісся”. Була письменниця й чудовою перекладачкою: німецькою мовою переклала твори Марка Вовчка, Леся Мартовича, Наталії Кобринської; з данської на українську мову - „Тут мали б стояти рожі” Нікаеля Якобсена.

Пам'ятник Ользі Кобилянській у м. Чернівці. Скульптори: Анатолій Скиба, Микола Мірошниченко, архітектор Олександр Таратута

1 Апостолами черні в народі називали убогих сільських священиків. У О. Кобилянської ця метафора також стосується свідомих громадських українських діячів.

Діалог із текстом

1. Чому в сім'ї Юліана Кобилянського дбали тільки про освіту синів? Як саме Ольга Кобилянська надолужувала недоотриману освіту?

2. На основі тексту доведіть, що О. Кобилянська мала дар музикантки й художниці. Із якої причини переїзд родини до Чернівців мав особливе значення для становлення літературного таланту О. Кобилянської?

3. Чому свої перші твори О. Кобилянська писала німецькою мовою? Як ставилася молода письменниця до свого літературного таланту?

4. Кого кохала О. Кобилянська? Як це вплинуло на її творчість?

5. Хто був найближчою подругою, однодумцем і порадницею письменниці?

6. Яким твором О. Кобилянська започаткувала символістську течію в українському модернізмі? Чому повість „Земля” О. Кобилянської вважають одним із вершинних творів письменниці?

7. Яка доля судилася повісті „В неділю рано зілля копала” О. Кобилянської? А останньому великому твору письменниці - „Апостол черні”?

8. Прокоментуйте одну з цитат (на ваш вибір) про місце і роль О. Кобилянської в українській та світовій літературі.

9. Розкажіть про життя письменниці в роки Другої світової війни. Що вас найбільше вразило?

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте портрет О. Кобилянської і застосуйте до нього епіграф, яким стали слова М. Старицького.

2. Опишіть картину Віри Баринової-Кулеби „Леся Українка і Ольга Кобилянська”. Чому письменниці на цьому художньому полотні в національному одязі? Яких саме регіонів України?