Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Творча спадщина Василя Стефаника - ВАСИЛЬ СТЕФАНИК (1871-1936) - Українська література кінця XIX - початку XX ст.

Творчість В. Стефаника поділяють на два періоди: 1) 1897-1901 рр., у які були опубліковані три збірки новел: „Синя книжечка” (1899), „Камінний хрест” (1900), „Дорога” (1901). До виданої 1905 р. збірки „Моє слово” увійшли твори, написані раніше; 2) 1916-1933 рр., коли з'явилися друком збірка „Земля” (1926), а також ювілейне видання „Твори” (1933), до якого ввійшла проза, раніше друкована на сторінках журналів.

Починав письменник із ліричної, настроєвої літератури, власне, поезії в прозі - жанру, що тоді був популярний серед модерністів. Проте ці ранні твори побачили світ значно пізніше, а деякі з них - аж після смерті письменника. Літературознавці зауважують у них виразні ознаки імпресіонізму (поезії в прозі „Раненько чесала волосся”, „У воздухах плавають ліси”, „Городчик до сонця ридав”). Однак уже мініатюри „Моє слово” й „Дорога” містять прикмети глибокого бетховенського симфонізму, що характеризує авторський стиль В. Стефаника.

Від жанру поезії в прозі В. Стефаник еволюціонував до соціально-психологічної новели, й уже перші його друковані твори представлені саме цим жанром. Новели „Виводили з села” та „Стратився” - ця справжня трагедія-дилогія у формі короткої прози - присвячені темі рекрутчини, загибелі селянського сина-одинака в цісарській армії. Апокаліптичні мотиви, присутні в першій новелі в зловісно-трагічних символах, реалізуються в другій у глибокому розкритті горя старого батька, який їде підготувати до поховання тіло сина, що „стратився”. Стефаник пише про селян, малює їхнє горе, однаково - бідних (як Антін із „Синьої книжечки”) чи заможніших (як Басараби з однойменної новели), адже письменника не так цікавили питання економічної нужди, як проблема самотності людини, покинутості, сенсу страждання й смерті, втрати.

Василь Касіян. Ілюстрація до книги Василя Стефаника „Твори” (1933)

Творам Стефаника притаманна „сувора простота, ніби безсторонність викладу, за якою глибоко ховається лірична схвильованість автора” (Сергій Єфремов). Кожна новела - це людська трагедія: картина смерті або очікування її („Кленові листки”, „Суд”, „Скін”, „Палій”, „Басараби”, „Злодій”, „Катруся”), разючих злиднів, що виганяють із рідної хати („Синя книжечка”, „Камінний хрест”), безпросвітного пияцтва („У корчмі”, „Лесева фамілія”).

Ті проблеми, що цікавили митця, спонукали й до деформації жанрової форми - іноді його новели, як наприклад, „Новина”, мають особливе композиційне оформлення.

Новела В. Стефаника „Новина” є яскравим прикладом реалізації поетики експресіонізму в художньому творі. Гриць Летючий мучився з дрібними дітьми після смерті жінки два роки. Він бачив, як через голод діти перетворювалися на „живих мерців”, і не знайшов іншого виходу зі скрутного становища, як втопити їх. Лише старша, яка стала свідком страшної події, випросилася. У новелі немає спроб виправдати чи засудити Летючого. Глибина переживання трагедії виявилася і в композиції твору - „Новина” починається не із зав'язки, а з кульмінації, що викликає заціпеніння у читача, шокує.

Чорно-біла, контрастна колористика твору, акцентування деталей, що промовисто передають психічний стан персонажа, принцип „деформації”, застосований письменником, художнє дослідження проблеми вини й покарання - це риси поетики експресіонізму, стилю, що дозволив авторові умістити страшну трагедію в короткий, однак надзвичайної сили художній твір.

Ярема Оленюк. Ілюстрація до новели Василя Стефаника „Кленові листки”

Василь Касіян. Ілюстрація до новели В. Стефаника „Новина” (1972)

„Камінний хрест”

Кінець XIX ст. ознаменувався масовою еміграцією селян у далеку Америку й Канаду, у розхвалений підкупленими емісарами „обітований” край. На жаль, далеко не всім пощастило перебратися через океан: люди гинули і на залізничних вокзалах, і в тісних трюмах кораблів. Вириваючи себе і своїх дітей із корінням із рідної землі, ніхто з потенційних емігрантів не був певен, чи добереться живий до нового краю, а про повернення на батьківщину вже й мріяти було годі, тому з батьківською хатою, з рідним полем і земляками прощалися назавжди.

Цікаво знати!

На честь 100-річчя В. Стефаника в місті Едмонтоні (Канада) встановили пам'ятник. Він знаходиться в Селі українсько-канадської культурної спадщини - музеї просто неба. Цей пам'ятник був подарунком Україні від Товариства об'єднаних українських канадців.

До теми еміграції ще перед Василем Стефаником зверталися Іван Франко (цикл „До Бразилії”), Тимофій Бордуляк („Іван Бразилієць”).

Історія написання „Камінного хреста”. Новелу створено за реальним фактом із життя земляка письменника: русівчанин Штефан Дідух, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі кам'яного хреста. Письменник згадував: „Він дуже не хотів покидати свого камінистого ґрунту, та діти, невістки і доньки не давали йому жити. Він дійсно ще довго жив у Канаді, але писав мені, що все чуже довкола нього і що його ферма йому не мила, та його дітям добре поводиться”. Водночас збірними прототипами героя новели були тисячі емігрантів, яких бачив письменник на Краківському вокзалі.

Жанр і композиція. За жанровими ознаками „Камінний хрест” тяжіє до оповідання, адже в основі сюжету класичної новели має бути якась несподіванка, „новина”. На рівні композиції вона завжди має раптову розв'язку. У „Камінному хресті” цієї, найважливішої жанрової риси новели, нема. Однак тут наявна властива новелі як жанру напруга викладу, що сягає максимальної межі. Завдяки цьому Стефаників твір наближається навіть до драматичного.

„Камінний хрест” складається із семи розділів. Перший - експозиційний; із нього коротко довідуємося про долю головного героя. Тут подано його портрет, окреслено характер, вірність хліборобській долі, відданість землі, працьовитість і наполегливість. Такі риси автор підсилює скупим штриховим письмом в Іванових репліках, буденних вчинках. Письменник вводить у текст ще одного персонажа, який стає своєрідною тінню, другим „Я” Івана, його благословенням і прокляттям - пісний, тобто малородючий горб.

Наступні шість розділів - це прощання Дідуха із земляками, рідним селом, яке, виїжджаючи за океан, Іван запросив востаннє на гостину. У кожному із цих розділів розкривається душевний стан героя, який сприймає розлуку з рідною землею як власну смерть. Хрест на горбі, що зробив Івана калікою, але таки роками годував усю його сім'ю і навіть збагачував їх, символізує і долю людини, і тяжку працю селянина, і трагедію розлуки з батьківщиною, і пам'ять. У другому розділі ці два наскрізні символи (горб і хрест) підсилюються символічним образом каменя, що його хвиля викотила на берег. Цей образ-символ не випадковий: тема масової еміграції західноукраїнських селян до Канади як руйнування моноліту нації реалізується значною мірою через приховану біблійну метафору „наріжного каменя”, що не знайшов свого призначення. Наріжний камінь фундаменту нації, сіль землі - саме такі Дідухи, що їх, розгублених, вирваних зі звичного середовища, масово бачив Стефаник на Краківському вокзалі. Згодом якраз їхній піт і кров зродять міць чужих держав.

Ярема Оленюк. Камінний хрест

Шостий розділ - це кульмінаційна вершина твору: психологічне напруження вибухає у божевільному танці Івана, що контрастує із загальним заціпенінням, адже з несподіванки шоковані „люди задеревіли”.

Земля для Стефаникових селян - не просто засіб до існування, а святиня. Одним із найважливіших прийомів індивідуалізації образу Івана Дідуха є його монологи. У них розкривається і глибина людяності, моральності селянина, і вулканом виривається тамований біль, а звичайний горб на околиці Русова набуває планетарних розмірів, адже Іван Дідух залишає тут свою душу.

Стиль новели - виразно експресіоністичний. Усе у творі (людина й земля, страждання і радість, гріх і покарання) становить нерозривну єдність, цілісність світу, що забезпечується духовним зв'язком людини з рідною землею, аж доки така споконвічна цілісність не руйнується (у творі це явище передано символічним танцем). Автор застосовує принцип деформації - скалічена постать Івана, набряклі на чолі жили.

„Через вужчу, конкретно-історичну проблему еміграції автор розкриває у творі й значно ширшу, вічну проблематику екології буття”.

Василь Пахаренко

Цікаво знати!

За мотивами новели В. Стефаника „Камінний хрест” режисер Леонід Осика 1968 р. на кіностудії імені О. Довженка зняв однойменний фільм. Ця кінокартина отримала кілька високих нагород: 1968 р. - диплом Валерію Квасу за найкращу операторську роботу; 1968 р. - диплом Бориславу Брондукову за найкращу чоловічу роль; 1995 р. - перша премія Леоніду Осиці за роботу над фільмом „Камінний хрест”; 1997 р. - Державна премія України імені Тараса Шевченка режисеру Леоніду Осиці (за фільми „Камінний хрест”, „Захар Беркут”, „Подарунок на іменини”, „Гетьманські клейноди”).

Кадр із фільму „Камінний хрест”

Діалог із текстом

1. Яку нову проблематику розкриває письменник у другий період своєїтворчості?

2. Хто з письменників, крім В. Стефаника, розробляв тему еміграції? Чи актуальна сьогодні ця проблема для українців?

3. Чому не можна стверджувати, що єдиним прототипом Івана Дідуха був русівчанин Штефан Дідух?

4. Знайдіть і зачитайте опис зовнішності Івана Дідуха. Чому автор подає його в зіставленні з конем?

5. Які образи-символи використовує В. Стефаник у новелі „Камінний хрест”? Яка роль кожного з них?

6. Як В. Стефаник використовує важливий для митця-експресіоніста прийом деформації дійсності? Проілюструйте свою думку цитатами з тексту.

Мистецькі діалоги

Розгляньте кадр із фільму „Камінний хрест”. Чи влучно передано змістово-смислову суть Стефаникової новели? Знайдіть у тексті твору відповідні рядки до цього епізоду фільму.