Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Поетична спадщина Олександра Олеся - ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ (1878-1944) - Українська література кінця XIX - початку XX ст.

Творчий шлях Олександра Олеся тривав понад сорок років. Літературознавці виокремлюють два періоди творчості. У перший період (1905-1921) з'явилися збірки „З журбою радість обнялась” (1907), „Поезії. Книга II” (1909), „Поезії. Книга III” (1911), якими Олесь утвердився як поет-символіст.

На формування естетичних смаків Олександра Олеся великий вплив мала західноєвропейська поезія, зокрема лірика таких символістів, як Стефан Малларме, Поль Верлен. Гасла з вірша „Поетичне мистецтво” П. Верлена імпонували українському поетові: „Найперше - музика у слові! // Бери із розмірів такий, / Що плине, млистий і легкий, / А не тяжить, немов закови... // Такт музики всякчас і знов! / Щоб вірш твій завше був крилатий, / Щоб душу поривав - шукати / Нову блакить, нову любов”1. Акцент на милозвучності поезії відіграв важливу роль і в художніх пошуках Олеся-символіста.

Проте його поезія не була настільки аполітичною, як верленівська. Із французьким поетом Олександра Олеся поєднували настрої смутку і зажури. Відбувалося самовизначення митця, який власне покликання вбачав у тому, щоб відтворити чутливу душу людини, красу її помислів, утверджуючи гуманістичні ідеали. Поет відгукувався на злободенні питання часу, жив національною ідеєю, вірою у відродження України. Революційні події 1905 і 1917 рр. не залишили його байдужим. Національне відродження і проголошення Української Народної Республіки Олександр Олесь оспівав у поезіях „Воля!? Воля!?”, „Ранок, ранок! Час світання”, „Живи, Україно”. Критик Володимир Коряк писав: „Вплив поезії Олеся в часи революції був величезний. Це, власне, саме він організував свідомість тієї інтелігенції, що потім активно боролася у війську УНР проти більшовиків”.

Другий період творчості охоплює 1921-1944 рр., які Олександр Олесь прожив у еміграції. Митця непокоїла втрата Україною державності, проблема вимушеної еміграції найкращих представників українського народу. Це засвідчують поетичні збірки „Перезва” (1921), „Минуле України в піснях. Княжі часи”, „Поезії. Книга X” (1930), „Кому повім печаль мою” (1931), „Цвіте трояндами” (1939), пройняті історіософським осмисленням долі рідного краю, ностальгією за рідною землею, патріотичним пафосом.

Туга за Україною, роздуми про роль інтелігенції у житті народу, проблема впливу влади на митця лягли в основу цих віршів поета. Прикладом є громадянська лірика, зокрема вірш „Яка краса - відродження країни”. Це своєрідний „поклик до братів-слов'ян”, що породжує літературні перегуки з посланням Тараса Шевченка „І мертвим, і живим...”. Олександр Олесь присвятив Кобзареві поезію „В роковини Шевченка”. Митець намагається уявити, яким було б життя Т. Шевченка, якщо би він став його сучасником: „Які б вінки він сплів героям,/В як уславив би їх чин?// Він грав би в сурму перед боєм. / Боровся б сам серед руїн”. Олександр Олесь створює символічний образ Кобзаря, який у нових політичних умовах може знову опинитися на засланні, стати одним із вимушених емігрантів: „І де б він був ?!.. // Чи на засланні, / Серед неораних степів, / Чи разом з нами на вигнанні / Ділив би сльози і терпів?”. Поет використовує романтичний символ орла, який неодноразово зустрічався в доробку Т. Шевченка в різних конотаціях.

1 Цитуємо переклад вірша Поля Верлена Григорієм Кочуром.

„З журбою радість обнялась”

Поезія „З журбою радість обнялась” (1906) побудована на контрастах (журба/ радість, ніч/ранок, летить/спиня, спів/мовчання, мить/вічність) і передає почуття кохання й захоплення. Принцип паралелізму допомагає передати опоетизований образ коханої: „Коли цвіте весь Божий світ, / Зацвів небесною красою / Очей твоїх небесний цвіт”. Уста коханої порівнюються з „першим цвітом кохання”, „хмаркою ніжнозолотою”, а її сльози - це перли.

Почуття ліричного героя розквітають так швидко, як природа навесні. У вірші зображено героя-мрійника, у якого душа співає. Милозвучність поезії твориться за допомогою анафор, алітерацій та асонансів ([у], [о], [а], [і], [с], [н]), недомовленості через схвильованість, що передають три крапки, риторичні запитання, вигуки: „В обіймах з радістю журба. / Одна летить, друга спиня... //І йде між ними боротьба, / І дужчий хто - не знаю я...”. На щирість почуттів указує епітет „лебединий спів”. Він символізує вірність і справжність почуттів, які непідвладні часові. Оксиморонне поєднання „З журбою радість обнялась” дало назву першій збірці митця.

Оксиморон - літературно-поетичний прийом, що полягає в поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення.

Михайло Жук. Біле і Чорне

„Чари ночі”

Вершиною інтимної лірики поета став його вірш „Чари ночі” (1904), відомий як романс (автор музики - Василь Безкоровайний). „Сміються, плачуть солов'ї /І б'ють піснями в груди: / „Цілуй, цілуй, цілуй її - / Знов молодість не буде!”. Ці рядки, повторюючись на початку та наприкінці твору, творять кільцеву композицію вірша.

Поезія закликає цінувати кожну мить життя, берегти почуття. Вона сповнена вітаїстичними (vita - життя) нотами, хоча душу поета охоплює жаль за невпинним і завжди безповоротним летом часу. Невипадково з'являється образ Фауста, як у Гете: „І схочеш ти вернуть собі, / Як Фауст, дні минулі... / Та знай: над нас - боги скупі, / Над нас - глухі й нечулі”.

У вірші домінує філософія гедонізму1, для якої задоволення є найвищим благом і умовою щастя. Поцілунок символізує поєднання двох закоханих сердець, які творять гармонійну єдність. Перехресне римування, неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови: солов'ї/її; груди/буде, а також чотиристопний ямб із пірихієм створюють особливу ритміку вірша.

1 Гедонізм - за визначенням античного філософа Епікура, вміння отримувати радість від фізичного життя.

У поезії „Чари ночі” особи автора та ліричного героя - нерозривні. Із цієї причини у вірші вжито наказові форми дієслів: „Гори!”, „Лови летючу мить життя, / Чаруйсь, хмелій, впивайся...”, „Налагодь струни золоті”.

Образ весни персоніфікований: „весна іде назустріч нам”, „весна бенкет справляє”. На це також вказують метафори: „ллються пахощі”, „сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями в груди”, „земля тремтить”.

Важливу роль у переданні почуттів відіграє принцип паралелізму: змальовується буяння природи і сплески почуттів героя: „Поглянь, уся земля тремтить / В палких обіймах ночі, / Лист квітці рвійно шелестить, / Траві струмок воркоче”. Опис гармонії у природі надихає до ідеалу в особистому житті.

У XX ст. вірш „Чари ночі” став дуже популярним у виконанні народної артистки України Ніни Матвієнко.

Олександр Олесь майстерно використовував фольклорну символіку, міфологічні образи. Визначальною ознакою символістської лірики поета є її сугестивність, звернення до екзотичних і заборонених тем, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.

Михайло Яремків. Музика душі (2014)

Катерина Білокур. Квіти в тумані (1940)

„О слово рідне! Орле скутий!”

Поезія „О слово рідне! Орле скутий!” (1909) належить до громадянської лірики. Олександр Олесь як патріот власного діяльністю долучився до національного відродження, продовжуючи традиції Тараса Шевченка і Лесі Українки. Поет був переконаний, що слово може пробудити історичну пам'ять нації.

Вірш складається з трьох частин, які поєднуються між собою як теза, антитеза і синтез. Монолог-звертання передає біль і образу національно свідомого ліричного героя через зневажливе ставлення до української мови та байдужість співвітчизників, які рідне слово „чужинцям кинули на сміх”. Поет використовує символічні образи, поєднуючи їх із промовистими епітетами: „скутий орел”, „співочий грім”. Особливо вдалими є поєднання зорових і слухових образів: шум дерев, ревіння Дніпра, музика зір, спів степів.

Микола Реріх. Ангел останній (1912)

Заклик „О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань!” вказує на готовність до самопожертви. Образ меча доволі часто зустрічається як у літературі (у Євгена Маланюка „Стилет чи стилос”1), так і в образотворчому мистецтві, наприклад, на іконах архангела Михаїла, як херувимів, зображують із полум'яними мечами в руках; меч є емблемою апостола Павла. Саме це слово-зброя стало символом змагання за правду, добро, поєднало в собі як матеріальну, так і духовну сфери буття.

1 Стилет - це зброя (різновид кинджала), стилос - це перо (загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Стилет - символ боротьби за волю, стилос - символ мистецтва.

Діалог із текстом

1. На які періоди поділяють творчість митця?

2. Коли саме вийшла перша збірка поета? Як вона називалася? Поясніть поетику назви.

3. Які поезії Олександра Олеся належать до інтимної лірики?

4. Який художній прийом передає настрій вірша „З журбою радість обнялась”?

5. Визначте основну ідею поезії „Чари ночі”? За допомогою яких художніх засобів поет її виражає?

6. Чому багато віршів із доробку митця стали піснями? Хто написав музику до цих віршів? Хто їх виконує в наш час?

7. Назвіть відомі вам вірші Олександра Олеся, які належать до громадянської лірики. Які проблеми вони порушують? Використовуючи метод „вільного мікрофона”, висловіться про вірші цього поета про мову.

8. Які художні засоби найчастіше використовував Олександр Олесь і чому?

9. Що таке символізм? Яким чином він проявився у творчості Олександра Олеся?

10. Доведіть, що у творчості цього поета-символіста очевидним є синтез мистецтв.

11. Об'єднавшись у „малі” творчі групи (3-5 осіб), підготуйте лаконічний проект „Проблема національної самосвідомості в громадянській ліриці Олександра Олеся”.

Діалоги текстів

1. Пригадайте, які символічні втілення здобуло поняття „слово” у творах відомих вам письменників. Чому Олександр Олесь порівнює слово зі скутим орлом? Чи близька поетові аналогія Лесі Українки: „слово - зброя”?

2. Як ви розумієте вислів „пейзаж душі”? Що спільного в „пейзажі душі” ліричного героя Олександра Олеся і французького поета Поля Верлена?

Мистецькі діалоги

1. Проаналізуйте репродукції картин, уміщені в цьому розділі підручника. Доведіть, що вони можуть бути ілюстраціями до інтимної та громадянської лірики Олександра Олеся.

2. Які з цих картин мають риси імпресіонізму? А символізму? Аргументуйте свою думку.

3. Доберіть до поезій Олександра Олеся живописні ілюстрації. Поясніть свій вибір.

Драматичний етюд „По дорозі в Казку”

Новаторство Олександра Олеся проявилося й у драматичних творах. Митець поєднав символістську поетику з неоромантичним змалюванням героя, що засвідчують його „Драматичні етюди” (1914).

Драматичний етюд (фр. etude - вивчення, нарис) - невеликий, як правило, одноактний віршовий або прозовий драматичний твір, в якому представлено епізод чи фрагменти життя, а дійові особи зображуються лаконічно, пунктирно, стаючи образами-символами.

Драматична мініатюра „По дорозі в Казку” звучить як палкий заклик до народу не зневірюватися навіть у найтяжчі моменти своєї історії, а твердо обстоювати ідеали волі та свободи. Митець актуалізував проблеми поводиря і юрби, пошуку ідеалу в символічному шуканні стежки в глухому лісі, передавши таким чином протистояння між мрією і дійсністю, сильною особистістю і натовпом. Науковці проводять паралелі між драматичним етюдом „По дорозі в Казку” та поемою „Мойсей” Івана Франка, у якій ізраїльський народ, долаючи шлях до Землі Обітованої, зневірюється у своєму поводирі й бунтує. Ні біблійний пророк, ні Франків, ні Олесів герой, на жаль, не потрапляють до омріяного краю.

Твір Олександра Олеся „По дорозі в Казку” містить багато перегуків із творами європейських літератур, наприклад, із п'єсою „Бранд” Генріка Ібсена, в якій змальовано образ безкомпромісного державця. Ці твори об'єднує ідея, що лише віра в торжество духу і добра, стійкість очільника є запорукою поступу. Драматичний етюд Олеся своїм символізмом споріднений із драмою „Затоплений дзвін” Гергарта Гауптмана, у якій показано взаємини героїчної особистості з юрбою. Проблема „сліпоти” об'єднує драматичний етюд „По дорозі в Казку” з драмами „Сліпці”, „Синій птах” Моріса Метерлінка.

Проблематика твору. У драматичному етюді поет порушив проблему лідера і мас, які не здатні збагнути високих ідей. Водночас автор уводить філософські мотиви, змальовуючи складний шлях людства до Казки, яку кожен уявляє по-своєму. Герої етюду Він, Дівчина, Юрба, Хлопчик - це символічні носії певних рис.

Часопросторові виміри твору доволі умовні.

На це вказують і ремарки: „Убрання не має ознак нації й часу”. За допомогою прийомів художньої дифузності драматург досяг широких узагальнень, філософського трактування ролі та місця людини у світі.

Михайло Жук. Казка

Своєрідність побудови. Композиція драматичного етюду фрагментарна: представлено три символічні картини. У першій змальовано убоге та жалюгідне життя людей, які заблукали у лісі й живуть без сонця. Серед Юрби знайшовся Юнак, який мріє знайти дорогу до світла, тому асоціативно поєднується з образом орла: „Орли з-під хмар клекочуть і, наче дзвоном, клекотом до себе кличуть. Одних з землі здіймають, другим запалюють серця, на третіх жах наводять”.

У другій частині твору Юнак намагається знайти дорогу до Казки - символічної країни краси, братерства і свободи. Йому вдається зацікавити юрбу своєю ідеєю. Так починається важкий шлях народу до мрії, на підтекстовому рівні - до державності.

Третя картина показує безсилля, втому і розчарування хисткого у своїх настроях натовпу, втрату віри і надії. Юрба відчуває ненависть до поводиря, озвіріння, що призводить до розправи над ним. Розгнівані люди залишають напризволяще побитого і знесиленого Юнака і повертаються до свого колишнього існування. Діалоги і полілоги персонажів передають змінність настроїв, адже герої уособлюють певні почуття і переживання - страх, зневіру, мрію, надію.

Цьому етюдові притаманна надзвичайна ритмічність, що передає той чи той перепад почуттів, створює потрібну тональність: крику, плачу, горя. Емоційне напруження передають і явища природи: звуки лісу, тварини.

Образ Юрби в драматичному етюді Олеся змальовано як гурт безсловесних істот, це - пасивна маса без обличчя: „їм очі зав'яжи на цілий рік, вони мовчатимуть, аби їм хліб дістати можна вільною рукою. Удар їх батогом, - вони не закричать від гніву. У очі плюнь і дай їм шеляг - вони тобі устами припадуть до рук”.

Аморфна1 юрба не вірить у майбутнє, у Казку, бо цікавиться тільки матеріальними речами, живе корисливими інтересами: „Ти сам йди, а ми і тут свій вік як-небудь доживем”. Натовп лише існує, а не реалізує себе як люди по-справжньому.

Образ Юнака. У центрі драматичного етюду - Юнак-ідеаліст, який сповідує гуманістичний ідеал, сподівається здолати зло, розбивши закостенілість душ людей довкола і знищивши неволю. Герой має відповідне походження: син кобзаря, наділений здатністю сіяти духовність і добро, захоплювати маси натхненним словом, віщувати майбутнє. В уявленні примітивної Юрби такий психотип неспроможний принести жодної користі громаді, проте герой реалізує своє покликання, старається духовно підносити загал, вселяти в інших віру в ясний день, що настане у Казці, до якої потрібно прямувати.

Олександр Олесь подає головного героя у різних ситуаціях: у стосунках із Дівчиною, яка першою повірила в Його визвольну місію; у взаєминах із Юрбою, з боку якої Він відчуває недовіру до себе, отримуючи лише насмішки і кпини. Драматург показує героя не тільки емоційним, а й іронічним, що проявилося у суперечці про шевця - коханого дівчини. Дівчина - це образ-символ людських вагань між „синицею у жмені” і „журавлем у небі”.

Головний герой готовий пройти найважчі випробування на шляху до Казки: „Я поведу вас, я йтиму перший. Ви візьміть кілки, а я розкрию груди і вільними руками терени колючі буду розгортать. Там день, блискучий день, я бачу, і ви, ви всі мене не зможете спинить”. Такою самопожертвою герой нагадує образ легендарного Данка з твору російського письменника-неоромантика і символіста Максима Горького „Стара Ізергіль”. Данко вирвав своє серце з грудей, і воно засяяло як факел, освітлюючи народу шлях. В образі головного героя етюду зримо втілена символістська та неоромантична естетика.

1 Аморфний - тут: нестійкий у своїх бажаннях, легкодухий.

Неоромантичний герой - це непересічна сильна особистість, яка може бути наділена рисами „надлюдини”, вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Неоромантики оспівували мужність, подвиг, обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни.

Ідеал Юнака передають слова: „Згоріть у житті - єдине щастя!”. Юрба кепкує з головного героя і цим породжує його зневіру: „Так ви не люде, а страховища якісь?! Я вас... боюсь”, хоча не лякався „ні грому, ні вітрів”.

Моделюючи образ лідера, Олесь використав біблійну символіку: побиття камінням, вінок із червоного маку і терену, пролита кров. Спрямованість погляду пророка вгору, до неба, символізує духовний вимір, вимріяний ідеал Казки.

Образ Хлопчика. Хлопчик, який сходить у білому вбранні з небес, - це символ Божого провидіння, духовної чистоти, здійснення мрії Юнака. Почувши стогін людини, Хлопчик поспішає їй на допомогу. Він повідомляє пораненому, що прийшов з узлісся, з Казки і має намір зірвати квітку розквітлої папороті. В українській міфології папороть символізує щастя, навіть безсмертя. Головний герой, прийшовши до тями після розправи над ним Юрби, вражений звісткою, що Казка таки існує, тому намагається докричатися до натовпу: „Люде! Брати мої! Я вас довів! Ще два-три кроки!” На жаль, його голосу ніхто не чує, проте залишається віра, що Хлопчик донесе цю вістку до людей.

Твір Олександра Олеся став символічним втіленням національних і загальнолюдських ідеалів.

Діалог із текстом

1. Що таке драматичний етюд? Назвіть його основні ознаки.

2. Схарактеризуйте дійових осіб драматичного етюду „По дорозі в Казку”. У чому їхній символізм?

3. Яку драматичному етюді проявилися неоромантичні тенденції?

4. Чи актуальний цей твір сьогодні? Чому ви так вважаєте?