Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Реалізм в інших видах мистецтва - ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ XIX ст. - Українська література другої половини XIX СТ.

Реалізм як напрям мистецтва знайшов своє відображення не тільки в літературі. Так, для скульптури друга половина XIX ст. ознаменувалася виникненням національної реалістичної школи, яку започаткували Леонід Позен і Пармен Забіла. Яскравим взірцем реалістичної скульптури став пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві скульптора Михайла Мікешина (1888).

Реалістичні твори на народну тематику з'явилися у західноукраїнському малярстві в 1860-х рр. - Корнило Устиянович створив багато портретів, низку картин на історичні теми й пейзажі. Остаточно реалізм утвердився тут наприкінці століття у творчості Антона Манастирського, Осипа Куриласа, Олеся Новаківського та Івана Труша, адже саме ці художники змогли поєднати у своїх творах реалізм із досягненнями європейських імпресіоністів.

У мистецькій спадщині Івана Труша налічують понад 6000 полотен. Через усю творчість митця пройшов мотив самотньої сосни посеред степу, обшарпаної вітрами, обпаленої сонцем, зате вільної і прекрасної. її вважають символом Труша-художника.

Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Скульптор М. Мікешин (1888)

Корнило Устиянович. Бойківська пара (1870-1880)

Іван Труш. Самотня сосна (1919)

Іван Труш. Гагілки (1921)

Сергій Васильківський. Весна в Україні (1895)

Івана Труша захоплювали і фольклорно-етнографічні мотиви. Тому з'явилися картини „Гагілки“, „Гуцулка з дитиною“, „Трембітарі“, які відзначаються лаконізмом і простотою композиції.

Художники Наддніпрянської України принесли реалізм на свої землі значно раніше. У Петербурзькій академії мистецтв уже за кілька років після смерті Тараса Шевченка розпочався рух так званого ідейного реалізму. У 1870-х рр. було створено Товариство пересувних (передвижних) художніх виставок, яке ставило собі за мету поширення мистецтва серед загалу. Серед художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців, які у своїй творчості прагнули відтворити побут українського села, наповнити зображувані сюжети виразними деталями з життя звичайного українця. Ідеться передусім про Костянтина Трутовського, Миколу Пимоненка, Миколу Ярошенка, Архипа Куїнджі, Олександра Мурашка, Киріака Костанді, Сергія Васильківського.

У другій половині XIX ст. осередками українського художнього реалізму стали Одеса, Київ та Харків. У 1869 р. у Харкові була відкрита приватна рисувальна школа Марії Раєвської-Іванової - першої в Україні та Росії жінки - професійної художниці, яка отримала диплом Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Вихованцями її школи були маляри Петро Левченко, Сергій Васильківський, Генріх Семирадський, архітектор Олексій Бекетов, скульптор Володимир Беклемішев. Із 1875 р. в Києві діяла рисувальна школа, яку заснував Микола Мурашко. У її стінах згодом навчалися Микола Пимоненко, Сергій Костенко, Іван Їжакевич.

Інакше склалася ситуація в мистецтві українського зодчества. Важливою культурною подією стало спорудження в Києві Володимирського собору (1862-1896), для якого характерні прийоми візантійської архітектури. Володимирський собор - це також визначна пам'ятка монументального живопису, адже розписували його інтер'єр видатні художники того часу: Михайло Врубель, Віктор Васнецов, Микола Пимоненко, Михайло Нестеров та ін.

Марія Раєвська-Іванова. Автопортрет із моделлю (1882)

Перша київська гімназія. Архітектор Олександр Беретті. Фото кін. XIX ст.

Костел Св. Миколая в Києві. Скульптор Владислав Городецький (1899)

Наприкінці XIX ст. у зв'язку зі зростанням популярності оперного мистецтва було зведено оперні театри у Львові, в Одесі та Києві. І хоча архітектурне рішення цих споруд виключно еклектичне, екстер'єр театральних будівель створює враження цілісності й гармонійності.

Видатний київський архітектор Владислав Городецький віддавав належне різним художнім стилям. Так, у 1899 р. за його проектом у Києві було зведено костел у готичних формах, у 1899-1900 рр. - кенасу1 в мавританському стилі.

Не менш відомими і визнаними архітекторами тих часів були Олександр Беретті (Володимирський собор, будівля Першої гімназії в Києві), Віктор Шретер (будівля оперного театру й театру Соловцова), Йозеф Главка (будинок резиденції митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях), Юліуш Гохбергер (будинок Галицького сейму), Владислав Садловський (залізничний вокзал у Львові) та ін.

Творцем національного напряму української музики, який вивів її в коло світового музичного мистецтва, справедливо вважають Миколу Лисенка (1842-1920) - талановитого композитора, диригента, музикознавця, педагога і громадського діяча. У 1870-1890-х рр. М. Лисенко створив найвідоміші свої опери „Наталка Полтавка“, „Різдвяна ніч“, „Утоплена“, „Тарас Бульба“.

1 Кенаса - караїмський храм.

Будинок Галицького сейму у Львові. Архітектор Юліуш Гохбергер

Перша споруда вокзалу у Львові. Архітектор Владислав Садловський

На західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. також відбувається піднесення музичної культури. Традиції перемишльської школи продовжували Сидір Воробкевич (1836-1903), Анатоль Вахнянин (1841-1908), який був засновником (1903) і директором Львівського музичного інституту у Львові, музично- хорових товариств „Торбан“ (1870) та „Боян“ (1891), автором першої галицької опери „Купало“. Не можна не згадати імені Дениса Січинського (1865-1909) - професійного композитора Галичини, автора кількох хорів та опери „Роксолана“.