Українська література 10 клас (профільний рівень) - О. І. Борзенко - Ранок 2018

Театр і корифеї - ТЕАТР КОРИФЕЇВ

Розвиток театру зазвичай залежить від глядачів. У XIX столітті значний глядацький попит на українські п'єси стримували суворі цензурні заборони. У багатьох українських містах і містечках існували самодіяльні театральні гуртки. Не дивно, що після послаблення тиску цензури стався справжній вибух театральної активності. У 1881 році в Російській імперії було дозволено професійні українські вистави, щоправда, у театрі разом з українською мала виставлятися хоч якась російська п'єса. Це було неодмінною умовою.

А в 1882 році сталася знаменна подія — був заснований перший професійний український театр. Він об'єднав талановитих виконавців, які завоювали прихильність багатьох глядачів.

Популярність нового українського театру швидко зростала. У 1901 році в Києві навіть побачила світ книга „Корифеї української сцени”. Ужите в ній слово й дало назву „театру корифеїв”.

У давньогрецькому сценічному мистецтві корифей — це керівник хору, заспівувач, творчий лідер. І хоча театр є справою колективною, однак у ньому, як і в будь-якому колективі, є лідери, котрі ведуть інших за собою. Такі „корифеї” й стали засновниками першого професійного українського театру.

Ініціатором заснування й керівником нового театрального колективу став Марко Кропивницький. Він добирав акторів до складу професійної трупи. Перша вистава новоствореного театру відбулася 27 жовтня 1882 року. Це була „Наталка Полтавка” видатного українського драматурга І. Котляревського.

Сам М. Кропивницький володів усіма театральними професіями, був обдарованим драматургом. Для свого театру написав п'єси „Глитай, або ж Павук”, „По ревізії”, „Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, „Розгардіяш”, „Супротивні течії”, „Скрутна доба”, „Перед волею”, „Замулені джерела”, „Страчена сила” та ін.

Діяльним учасником театру корифеїв був драматург Михайло Старицький. Він добре знав життя акторів, вивчав і враховував глядацькі потреби. Більшість його п'єс постала як відповідь на актуальні запити української сцени. Перу М. Старицького належать нові версії відомих творів. Це оперета „Сорочинський ярмарок” (за однойменною повістю М. Гоголя), комедія „Панська губа, та зубів нема, або За двома зайцями” (переробка п'єси І. Нечуя-Левицького „На Кожум'яках”), драма „Тарас Бульба” (за мотивами повісті М. Гоголя).

■ Обкладинка книжки „Корифеї української сцени” (2901)

■ Сцена з вистави „По ревізії” (постановка „Товариства українських артистів під орудою М. Кропивницького”, 1885)

■ Марко Кропивницький

■ Михайло Старицький (Фотій Красицький, 1904)

■ Микола Лисенко

■ Марко Кропивницький, Микола Садовський (Тобілевич) та Марія Заньковецька

■ Театральна трупа М. Кропивницького (1890-ті)

■ Марія Заньковецька

Здобули визнання й оригінальні п'єси М. Старицького „Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, „Богдан Хмельницький”, „Талан”, „Маруся Богуславка”.