ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Sleepagotchi

#TotalHash
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна

Всі публікації щодо:
Грінченко Борис

-

Українська література 10 клас (профільний рівень) - О. І. Борзенко - Ранок 2018

Громадянська лірика - Борис ГРІНЧЕНКО (1863-1910) - ТЕАТР КОРИФЕЇВ

Творчість Б. Грінченка тісно пов'язана з темою громадської і просвітницької праці. На його думку, література мусить вирішувати суспільні завдання, закликати народ до боротьби за краще майбутнє. «Література інша не має права бути,— писав поет,— і через те я так ненавиджу всі ті твори, які пригнічують нам дух, псують нам ясність душевного погляду, убивають надію й бажання боротися і досягти кращого й більшого».

Для Б. Грінченка поезія була дієвою формою громадської, національної й культурної активності. Тому й писав він переважно про народні страждання та соціальну несправедливість, закликав до рішучих громадських змін. Не дивно, що деякі ліричні твори поета позначені декларативністю, тобто надмірною прямотою й піднесеністю вислову, а іноді навіть закличним, майже агітаційним характером. До таких належать вірші «Доки?», «До праці», «До народу».

Назва поезії «Доки?» (1881) покликана пробудити в читачів гостре неприйняття життя без надії. Тривають довгі роки недолі і, здається, немає тому кінця: «І доки будемо так жить? / Ніхто не скаже — все мовчить!» Ліричний герой і сам болюче переживає такий кризовий стан, і своїм читачам нагадує про неприпустимість громадської пасивності й рабської покори.

А щоб досягти бажаної свободи, слід долати пасивність і братися до роботи. Лише вона відкриє шлях до майбутнього. Таким є провідний мотив поезії «До праці» (1881). Виклад у ній має піднесену інтонацію. Це вірш-заклик до ідейних однодумців: не покладаючи рук, виступати на «довгий той шлях і важкий» та здобувати «щастя» й «долю» хоча б і для наступних поколінь: «Сміливо ж, браття, до праці ставайте, — / Час наступає — ходім!».

Але боротьба за народне майбуття, довготривала й невдячна, може викликати сумніви, розчарування, утрату ілюзій. Саме через це пройшов ліричний герой поезії «До народу» (1884): «І зникли рожевих тих мрій і сліди...». Та перші розчарування не змінили переконань, сумніви вдалося подолати, а віра в прийдешню перемогу зросла і зміцніла. Вагання і страх уже в минулому: «Я силу новую почув у руках, / Щоб зло і темноту бороти». Ніколи не миритися з неправдою, лише наполегливо працювати, долаючи зневіру,— таким є переконання ліричного героя поезії Б. Грінченка.

Читацький практикум

Прочитайте зразки громадянської лірики Б. Грінченка. Виконайте завдання.

До праці

Праця єдина з недолі нас вирве:

Нумо до праці, брати!

Годі лякатись! За діло святеє

Сміло ми будему йти!

Праця єдина нам шлях уторує,

Довгий той шлях і важкий,

Що аж до щастя і долі прямує:

Нумо до праці мерщій!

Праця не згине між людьми даремне:

Сонце засвітить колись,

Дякою нас тоді люди згадають —

Нум же! До праці берись!

Хоч у недолі й нещасті звікуєм —

Долю онукам дамо!

Ми на роботу на світ народились,

Ми для борні живемо!

Сміливо ж, браття, до праці ставайте, —

Час наступає — ходім!

Дяка і шана робітникам щирим!

Сором недбалим усім!

Доки?

Минає час, минають люди;

Ми всі ждемо того, що буде,

І кажем всі: давно вже час,

Щоб воля та прийшла й до нас,

А все її нема, не йде, —

А час не жде, а час не жде!..

А час не жде, а час летить,

А серце змучене болить,

Бо довгий гніт минулих днів

Його украй вже пригнітив,

І тяжко так, що, може, ми

Гіркими плакали б слізьми,

Якби не гніт цей днів тяжких,

Щоб нас за довгий час усіх

І одслід навіть з мук навчив

Ховать в душі без сліз і слів.

І так на світі живемо,

На плечах лихо несемо.

І доки будемо так жить?

Ніхто не скаже — все мовчить!

1881

До народу

Були ті часи, як тобі я до ніг,

Убогий народе, схилявся.

І в думах улюблених чистих моїх

У дні ті щасливії мрій молодих

Мені божеством ти здавався.

Любив я тебе почуванням палким,

Бажав я на тебе робити,

І праці віддавсь цілим серцем моїм,

І тільки для тебе й тобою самим

Хотів я і на світі жити.

І певна надія у мене була,

Що ти привітаєш, народе,

Ту душу, що тільки тобою й жила,

Що в мріях у сяйво тебе повила,

Й зазнаєм ми братньої згоди.

Але я побачив не те, чого ждав,

І що сподівавсь, що побачу,

Бо той ідеал ти щодня зневажав,

Який я у мріях собі малював,

Мав інший ти звичай і вдачу.

Замість ідеалу я вздрів на селі

Зубожений люд занімілий.

Темнота й незгода у нашій землі,

Здавалося, скрізь панували й жили

І люд той безщасний гнітили.

Чи я працювати для тебе не вмів,

Чи ти не діймав мені віри,

Та вкупі зо мною ти йти не схотів,

На працю мою ти з невірством глядів,

Мов бачив нещирі заміри.

І поглядом іншим я глянув тоді

На тебе, народе коханий.

І зникли рожевих тих мрій і сліди,

Неначе од сонечка краплі з води,—

Ти знову мені був незнаний.

Але ж я не кидав і далі робить,

Робив, бо якіїсь надії

На те, що розрада тяжка ця на мить,

Що знову у згоді ми будемо жить,—

Були ще хоч трохи у мрії.

Що більше і важче невтомно робив,

Що більш віддававсь я роботі,

То більше мені все твій образ яснів

І в поті чола я того зрозумів,

Хто сам працювать звик у поті.

Чи той — я спитався — кому засягти

Ти дав і культури, й освіти,

Братався з тобою, схотів принести

Тобі свого світла у темні хати,

Щоб міг ти свій шлях зрозуміти?

Ні! здавна хто світло в руках своїх мав —

Не йшов він до тебе світити,

І той тільки в хату до тебе вступав,

Що заздро на працю твою зазіхав

І вмів тебе тільки гнітити.

Не дивно ж, що темрява — доля твоя,

Що, темними йдучи лісами,

Забув навіть власне своє ти ім’я,

Забув, що існує з народів сім’я,

Що рівний ти в їй із братами.

Як міг ти, пригнічений вниз до землі,

Недавній ще раб в своїй хаті

І наймит часами на власній ріллі,

Тепер, після всіх, що дурить тебе йшли,

Як друзів ти міг упізнати?

Я це зрозумів. І вагання, і страх —

Все зникло, і знов до роботи

Іду я, і певний лежить мені шлях,

Я силу новую почув у руках,

Щоб зло і темноту бороти.

І вже чи дійду до своєї мети,

Чи зламаний вмру серед шляху,

Але не покину до неї іти,

За правду, за волю все зможу знести —

І жити, і вмерти без страху!..

1884

Виявляємо літературну компетентність

1. Які риси властиві громадянській ліриці?

2. Зверніться до творів і поясніть, чи наявні вони в поезіях «Доки?», «До праці», «До народу»?

3. Який вірш громадянської лірики поета зацікавив вас найбільше? Визначте найяскравіші риси ліричного героя цього вірша.







ГРАЙ ЩОБ ЗАРОБЛЯТИ

Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти

Gold eagle bithub_77-bit bithub_77-bit bithub_77-bit