Українська література 10 клас (профільний рівень) - Василь Пахаренко 2017

Борис Грінченко (1863—1910). Весняні сонети
Українська драматургія ХІХ ст.
Реалізм

Всі публікації щодо:
Грінченко Борис

Яскравий зразок цього останнього жанру — цикл «Весняні сонети». У творах циклу розгортається мотив єдності природи й душевного стану людини. Наскрізний художній засіб — паралелізм: докладно змальоване весняне оновлення природи є символічною паралеллю надій ліричного героя на щасливе майбуття, оновлення світу людей.

Завдання основного рівня

1. Прочитайте «Весняні сонети». Доведіть, цитуючи відповідні рядки, що в них гармонійно переплітається пейзажна, інтимна та громадянська лірика.

2. У чому полягає символізм образу орача з останнього вірша циклу?

3. У «Весняних сонетах» автор найчастіше вдається, окрім паралелізму, також до епітетів, власне метафор, уособлень, риторичних звертань і вигуків. Аргументуйте це твердження на прикладі першого вірша циклу.

У романтичному стилі змальовує Б. Грінченко своїх героїв у ліро-епічних творах — баладах («Смерть отамана», «Біла бранка») і поемах («Христя», «Галіма», «Лесь, преславний гайдамака»). Перед читачем постає ціла палітра колоритних образів — старий отаман, який усе життя віддано боронив рідну землю; дівчина-бранка, українка Галіма, яка страждає на чужині в гаремі старого паші; повстанець Лесь, який мужньо йде на страту, не бажаючи врятувати своє життя ціною морального падіння.

Б. Грінченко залишив і довершені поетичні переклади Ф. Шиллера, Г. Гауптмана, М. Метерлінка, Г. Ібсена, Й. В. Ґете, Г. Гейне, В. Гюго, Д. Дефо, О. Пушкіна. Літературознавець А. Погрібний зазначав, що завдяки зусиллям одного тільки Б. Грінченка на межі ХІХ-ХХ ст. Україна одержала цілу бібліотеку світової літератури.

Проза. Б. Грінченко один із перших в українській літературі почав писати твори для дітей та про дітей, позначені гуманізмом і глибоким проникненням у світ дитячої психології. З-поміж них — найпопулярніші оповідання: «Сама, зовсім сама», «Олеся», «Украла», «Дзвоник», «Сестриця Галя» та ін. Правдиві страшні історії про дітлахів дратували тодішню цензуру, а надто те, що написані вони були українською мовою, про що переконує резюме цензора на одному з рукописів: «Написано, очевидно, для детей, но они должны учиться по-русски! Рукопись задержать».

Життя та діяльність української інтелігенції — тема повістей «Сонячний промінь» (1890) і «На розпутті» (1891). Тут письменник зосередив увагу на відносинах інтелігенції із селянами. Сонячний промінь у широкому розумінні — символ знань, якими інтелігенти-культурники прагнуть наділити селян, аби поліпшити їхнє важке становище. Саме цій меті й віддається головний герой повісті Марко Кравченко, студент останнього курсу історико-філологічного факультету. Прибувши на запрошення поміщика Городинського як репетитор його сина, Марко навчає грамоти й селян, читає їм твори на українську тематику. Довідавшись про діяльність хлопця, поміщик звільняє його від вчительської праці, гине й реальний, земний «сонячний промінь» у житті Кравченка — донька Городинського, Катерина, яка зреклася свого середовища й вирішила працювати для народу.

Серед творів великої прози письменника особливе місце посідає дилогія, що складається з повістей «Серед темної ночі» (1900) і «Під тихими вербами» (1901). У центрі першої частини зображено родину типового українського селянина Пилипа Сиваша. Він, чесний та працьовитий господар, виховав трьох синів — Дениса, Романа й Зінька. Батько сподівався, що сини збережуть рід і разом можуть забагатіти.

Проте вони обрали собі дуже різні долі. Роман, розбестившись на військовій службі, став на слизький шлях злодія й жахливо загинув від рук старшого брата. Жадібний Денис перетворився на лихого сільського ґлитая. А молодший Зінько виступив на захист прав голоти: засновував для бідних селян касу, навчав їх читати. Хазяї села вбачають у Зінькові ту силу, що здатна підняти селян, тож жорстоко з ним розправляються.

У доробку письменника багато оповідань. Основним у більшості з них є конфлікт людини зі своєю совістю. Позитивні герої цих творів своїми вчинками утверджують християнські й українські народні моральні цінності: любов до землі («Батько і дочка»), любов до ближнього («Панько»), до всього живого («Пан Коцький»), «не вбий» («Хатка в балці»), «не зрадь» («Зустріч»), «не вкради» («Без хліба»).

Як ви вже знаєте, у літературі розрізняють великі епічні жанри — повість і роман, і малі — оповідання та новелу.

Теорія літератури

Оповідання — невеликий за обсягом розповідний твір, здебільшого про одну або кілька подій з життя персонажа, зрідка кількох персонажів.

Визначальні особливості оповідання: ✵ характери персонажів показано переважно вже сформованими; ✵ широка мотивація подій відсутня; ✵ описів мало, вони стислі. Серед визначних майстрів українського оповідання — І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Б. Грінченко, Гр. Тютюнник, В. Дрозд, В. Шевчук, Ю. Андрухович та ін.