Українська література 10 клас (профільний рівень) - Василь Пахаренко 2017


Українська література наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.
Модернізм

Всі публікації щодо:
Історія літератури
Літературознавство
Теорія літератури

Модернізм як напрям. На межі ХІХ-ХХ ст. в європейській духовності, культурі, науці поступово утверджуються новий тип світосприймання й мистецький напрям — модернізм (від фр. новітній, сучасний).

Суспільно-духовний контекст. До кінця ХІХ ст. поступово завершувався найтяжчий у ринковій моделі господарювання — період «дикого капіталізму», первісного накопичення капіталу. У передових країнах Європи, США, Канаді розгорталася посилена індустріалізація — будувалися великі заводи, розвивалася наука й техніка. Як наслідок, пожвавилась урбанізація: розросталися давні та з'являлися нові міста — зі своїм модернізованим побутом і культурними запитами. Збільшувались і набирали ваги такі суспільні верстви, як пролетаріат та інтелігенція.

Ці процеси призводили до розриву між традиційним патріархальним, сільським і міським модерним укладами життя. Зникали в минулому станові упередження, суспільство невпинно демократизувалося.

Світ змінювався до невпізнання. На жаль, усі ці зміни відбувалися дуже суперечливо й болісно, особливо у відсталих і деспотичних країнах, як, наприклад, Російська імперія. Нерідко загострювалися класові, національні, міждержавні відносини, лютували економічні кризи. Це призвело до небаченої доти за масовістю й жорстокістю Першої світової війни, а за нею — до кровопролитних революцій у багатьох країнах Європи. І нарешті — до виникнення двох тоталітарних, антилюдських за суттю систем — російської комуністичної та німецької нацистської.

Перший у світі хмарочос. м. Чикаго (США). 1885 р.

Але ті катаклізми стануться трохи згодом. А поки на межі ХІХ-ХХ ст. виразно модернізуються всі царини життя. Людина хотіла, наприклад, наблизитися до небес, тому й почала з 1885 р. споруджувати хмарочоси (здебільшого — в Америці, в Україні (Києві) — від 1912 р.). Назріла потреба швидко пересуватися — і 1885 р. німець К. Бенц створив перший автомобіль, а 1903 р. американці брати Райт — перший літак, а 1914 р. українець І. Сікорський представив перший пасажирський літак. 1892 р. український фізик І. Пулюй відкрив Х-промені, що привело до якісного стрибка в науці, уможливило проникнення в глибини матерії. Потреба збільшувати урожайність зернових стимулювала на півдні України вирощувати нові сорти озимини (уже відомий вам підприємець Є. Чикаленко). Помітним кроком уперед у психологічній науці став психоаналіз австрійця З. Фрейда, який зосередив увагу на позасвідомих основах нашої душі. 1893 р. український механік Й. Тимченко винайшов кіноапарат, започаткував кіно.

Утвердження модернізму як типу світосприймання зумовили передовсім два духовні чинники.

1. Гносеологічний1. Людину вже не задовольняли відповіді на головні питання буття, які давав реалізм. У природничих науках зробили ряд відкриттів (поле як форма існування матерії, подільність атома та ін.), що порушили, спростували старі матеріалістичні уявлення про будову світу. Знову набули актуальності тези про непізнаність і неможливість цілковитого пізнання світу, про малу ефективність суто раціонального пізнання. Ставало очевидним, що для глибшого осягнення природи та сенсу існування світу й людської душі треба поєднувати свідомі та позасвідомі, раціональні й ірраціональні (емоційні, інтуїтивні) ресурси психіки.

1 Гносеологія (від грецьк. пізнання та наука) — це теорія пізнання.

2. Психологічний. Не задовольняла також реалістична настанова, за якою особистість цілком залежна від суспільних умов, середовища й виховання. Людина хотіла бути вільною за будь-яких обставин, мати право вибору, активно творити свою долю, виявляти неповторність. Тому в модернізмі на перший план виходить конкретна особистість з її складним внутрішнім світом, психологією.

Світоглядовою основою нового типу мислення стали натурфілософія та «філософія життя», що набули популярності наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Натурфілософія трактує природу як живе, одухотворене ціле, підкреслює тісний взаємозв'язок людини й природи, Усесвіту. Творці «філософії життя» — німецькі мислителі А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, З. Фрейд — розглядали світ не як пасивний механізм, а як рухливий, пульсуючий, хаотичний потік життя. Розум, свідомість відіграють у ньому лише скромну, насамперед технічну роль. Життя не є засобом досягнення якихось інших цілей, воно саме — мета й найвища цінність.

Бурхливо розвинувся новий напрям у мистецтві. Визначальні ознаки модернізму як мистецького напряму такі:

✵ Інтуїтивний спосіб осягнення світу разом із логічним.

✵ Індивідуалізм, суб'єктивізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача, на неповторній душі особистості.

✵ Поглиблений психологізм. Різницю між реалістичним і модерністським психологізмом чітко окреслив І. Франко. Якщо в класичному реалізмі людський характер розглядався найчастіше як наслідок зовнішніх впливів, обставин і подій, то в модернізмі вся увага переноситься на особистість, її внутрішній світ, людина постає самодостатньою індивідуальністю зі складною душевною організацією. Модерністи розкривають позасвідомі сфери психіки, внутрішню боротьбу роздвоєного людського «Я».

✵ Символотворення. Відхиливши реалістичну типізацію, модерністи повернулися до символу як основного засобу художнього осягнення та моделювання світу.

✵ Потужний струмінь ліризму, навіть у прозі й драматургії, тобто настроєвість, посилена увага до переливів почуттів, емоційних станів, інтимна, неформальна настанова. Якщо реалізм був добою епічних жанрів, а лірика залишалася в тіні, то модернізм, навпаки, став розквітом поезії, а водночас навіть найпослідовніша епіка (романна, повістева, драматична) набуває ліричності.

Судження

Іван Франко (про манеру письма модерністів): «Для них головна річ — людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах... Звідси брак довгих описів і трактатів у їхніх творах і та непереможна хвиля ліризму, що розмита в них. Звідси їхній несвідомий нахил до ритмічності й музикальності як елементарних об'явів зворушень душі... За своїми героями вони щезають зовсім, а властиво переносять себе в їхню душу, заставляють нас бачити світ і людей їхніми очима».

✵ Наскрізний естетизм. Якщо реаліста насамперед обходило «що сказати», то для модерніста головне значення має «як сказати». Краса для нього — уже не тільки форма, а й зміст, мета його творчості; у творенні краси (ідей, образів, композиції, мови, віршування) він убачає свою місію вдосконалення світу.

✵ Умовність. Ця ознака спричинена попередніми (психологізмом, символізмом та естетизмом). Мистецтво реалізму намагалося бути безпосереднім відображенням життя, прив'язувалося до повсякденної реальності. Але тоді поза увагою залишалися позасвідомі, ідеальні, вічні основи буття. Їх і розкривають найчастіше модерністи через умовні образи-символи. Сприймаючи ці образи, ми розширюємо обрії свого буття, осягаємо вічність, таємниці духовного світу.

До умовності призводить, зокрема, метафоричне мислення модерністів. Метафори іноді використовували й реалісти, але тільки щоб «огорнути», прикрасити реальність. Модерністи ж за допомогою метафорики створюють власну, паралельну реальність, нерідко вбачають у метафоризації мету творчості. Звідси — досить характерне для цього напряму гасло «мистецтво для мистецтва», тобто спроба у своїй уяві цілком ігнорувати недосконалу реальну дійсність, а замість неї творити вишукану мистецьку.

К. Малевич. Точильник, або Принцип мигтіння. 1913 р.

✵ Волюнтаризм (від латин. — воля). Це культ сили волі, активності, боротьби. Волюнтаризм став відповіддю на раціоналістичну пасивність людини доби реалізму — безпорадну споглядальність, фаталістичність, покору нібито всемогутнім законам природи. Отже, якщо одні модерністи ігнорують реальність (прихильники «чистого мистецтва»), то інші вдаються до соціального бунтарства. Не випадково головна в модерністському світосприйманні ідея про всебічну емансипацію — жінок, пригноблених націй, суспільних верств тощо.

Філософський контекст. Одним із джерел і водночас виявів модерністського світосприймання стала філософія Ф. Ніцше (1844-1900). Її суть: усталений спосіб життя, релігії, мораль, знання й уявлення — хибні й лицемірні. Вони не рятують людину від страждань, а лише посилюють їх. Людина має вибір: або покірно скніти під гнітом цих забобонів, або бунтувати проти них. Більшість обирає перше, тому є жалюгідним натовпом, і лише окремі — друге, тоді вони стають надлюдьми. Для цього треба знайти в собі сміливість відхилити всі попередні ідеали людства, зміцнити власний дух і волю, стати центром сили й конструювати весь інший світ. Усім живим, мовляв, рухає сліпа воля до влади, тобто прагнення самоствердження. І тільки надлюдина здатна сягнути цієї мети.

Ф. Кричевський. Автопортрет у білому кожусі. 1924 р.

Свої погляди мислитель розкрив не чітко, а метафорично, хаотично, суперечливо. З одного боку, його надлюдина — це аристократ духу, з іншого — егоїст, який не визнає жодних моральних обмежень чи зобов'язань, не знає любові.

Очевидно, тому ніцшеанство одним послідовникам допомагало стати сильними, внутрішньо незалежними й багатими творцями, що блискуче реалізували себе в мистецтві, науці, політиці. Інших же підштовхнуло до самозакоханості й людиноненависництва.

✵ Ідеологічність1. Ця ознака безпосередньо пов'язана з попередньою. Для модерніста дуже характерна переконаність, що людина здатна перебудувати, удосконалити дійсність, він зазвичай пропагує власний рецепт такої перебудови.

1 Ідеологія (від грецьк. образ і слово, наука) — система поглядів та ідей — політичних, правових, естетичних, релігійних, філософських; світогляд.

Як бачимо, модернізм — явище дуже складне й багатогранне. Тому в межах цього напряму можна розрізнити вужчі стильові єдності — течії. Серед них: імпресіонізм, неоромантизм, неокласицизм, символізм, експресіонізм, неореалізм, футуризм, сюрреалізм та ін. Докладніше про ці течії ви довідаєтеся пізніше.

Початковим етапом модернізму став декаданс (від фр. занепад). Для нього прикметний: 1) песимізм — уявлення, за яким у світі неподільно панує зло, потворність, хаос, і людина зовсім не здатна цьому протистояти. Тому з'являються 2) фаталізм — сумовитість, страх перед життям, відчуття безмежної втоми, відчаю, зневіри в людині, прагнення забуття, утечі від реальності. У мистецькій практиці 3) змальовується краса згасання, смерті, переважають бліді барви, мінорні, мляві ритми. Цей світогляд — закономірний наслідок руйнування усталених моральних, світоглядних, естетичних засад і цінностей попередньої реалістичної епохи.

Декадентські мотиви були характерні на певних етапах творчого шляху для французів А. Рембо, П. Верлена, бельгійця М. Метерлінка, англійця О. Уайльда, українців І. Франка (у збірці «Зів'яле листя»), М. Вороного, молодомузівців, поляка Міріяма, росіян Д. Мережковського, Ф. Сологуба, Андрія Бєлого й інших митців.

Особливості українського модернізму

Кожна національна література виробила власну модель цього напряму. Ось характерні ознаки української моделі:

1. У західноєвропейських літературах існувала певна послідовність течій: спочатку заявив про себе символізм, потім імпресіонізм, за ним експресіонізм, сюрреалізм тощо. В Україну ж модернізм «припізнився» на 10-20 років, тому письменники опановували одночасно й ті стилі, які на Заході вже «відквітли», і найновіші. Це зумовило співіснування різноманітних модерністських течій у нашій літературі в один час, нерідко переплетення ознак кількох течій в одному творі.

2. Західноєвропейський модернізм в основному був аполітичним і дистанціювався від соціальних проблем. Український модернізм хоча зрідка декларував такі наміри (М. Вороний, молодомузівці, неокласики), але все ж зберігав тісний зв'язок з національним, соціально-політичним життям. Це іноді негативно позначалося на художньому, естетичному рівні творів, проте й увиразнювало актуальність, зумовлювало величезне значення та авторитет вітчизняної модерної літератури в житті народу, не давало їй змізерніти, перетворитися лише на розвагу.

3. Проте до громадянських національних проблем модерністи підійшли по-новому. Реалісти-народники вбачали свою патріотичну місію в просвітницькій праці (поширення грамотності, преси, організація культурних заходів для народу тощо). Модерністи ж, не відхиляючи й «малих діл», одразу поставили високу й амбітну мету духовного відродження, навіть месіянізму України через виведення її культури в авангард художнього прогресу людства. Мовляв, Україна засвідчить свою самобутність, духовну зрілість, а отже, і право на незалежність, якщо створить мистецтво, літературу світового рівня.

Початок ХХ ст. ознаменувався новим українським національним відродженням. На підросійській Україні його особливо активізувала Революція 1905 р. Розгорнули діяльність українські політичні партії, громадські організації, насамперед «Просвіта», з'явилась україномовна преса, розгорнулося книгодрукування, дуже пожвавилося театральне, музичне й літературне життя.

Будинок Полтавського земства. Архітектор В. Кричевський. 1903 р.

З 1907 р. у Києві діє перший стаціонарний український театр М. Садовського. 1916 р. Л. Курбас засновує «Новий театр», що модернізував сценічне мистецтво. Формується модерний національний стиль у музиці. Видатні молоді композитори того часу — М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовий, О. Кошиць.

Оригінальні модерністські стилі виробляють художники й графіки — О. Мурашко, І. Труш, брати В. і Ф. Кричевські, брати М. і Т. Бойчуки, Г. Нарбут, А. Маневич, В. Максимович, К. Малевич.

Започаткували й українське кіно. 1893 р. одесит Й. Тимченко спроектував перший у світі кіноапарат, а вже 1896 р. з'являються перші фільми. Зокрема, було екранізовано твори І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя. Першою зіркою німого кіно в усій імперії стала полтавчанка Віра Холодна.

Віра Холодна. 1910 р.

Подивіться фільм «Мовчи, сум, мовчи» (Одеська кінофабрика, 1918 р.) чи його фрагменти з участю В. Холодної (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=bg54S1OVv6M). Поміркуйте, у чому полягає специфіка німих фільмів порівняно з театром і сучасним кіно. Які емоції викликала у вас гра В. Холодної? Підготуйте для однокласників стислу відеопрезентацію про життя, творчість і трагічну смерть акторки. З яким етапом в історії модернізму безпосередньо асоціюється її доля, вдача та манера гри?

Мистецький контекст. Вітчизняним художникам, скульпторам, архітекторам, музикантам, діячам театру вдалось у ті роки виробити неповторний, суто український модерністський стиль, збагатити його національним колоритом, зберігши співзвучність зі світовими художніми процесами.

✵ Українське модерне малярство тієї епохи вирізняється культом прекрасного. Нерідко метою твору є не зміст, а саме й тільки вишукана форма (декоративність кольорів, лінійність ритмів, ефекти світлотіней, незвичайні поєднання колірної гами). Колір часто зовсім не відповідає «натурі», однак дуже ефектний. Улюблені сюжети й образи — міфологічні, казкові. Самодостатня тема — квіти. Рослинними елементами рясніють ілюстрації до книжок, малюнки й картини.

✵ Стиль модерн утілився й в архітектурі. Його основою стали українські традиції хатнього та церковного будівництва й професійної барокової архітектури. Започаткував цей стиль будинок Полтавського земства (1903-1908), спроектований В. Кричевським. Інші яскраві зразки — споруди очищувальної станції в Києві, селекційної станції в Харкові, страхового товариства «Дністер» у Львові. У цьому ж стилі В. Кричевський і П. Костирко спроектували Музей Т. Шевченка на Тарасовій горі 1933 р. Проте комуно-імперська влада не дозволила втілити первісний задум.

Справжній шедевр архітектурного мистецтва — спроектований В. Городецьким у Києві т. зв. Будинок з химерами (1901-1903). Розташований на стрімкому крутосхилі, розкритий на всі чотири боки різними асиметричними фасадами, цей будинок вражає уяву кожного, хто його бачить. Раціонально розпланована, технічно досконала споруда оздоблена ззовні та зсередини безліччю скульптурних прикрас. Голови слонів і носорогів, ящірки та жаби, пітон і крокодил, пантера й орли, величезні квітки латаття, козулі й дівчата в майстерно виконаних композиціях створили незабутній фантастичний образ будинку-казки.

Будинок з химерами. м. Київ. Сучасне фото

✵ Стиль модерн в українській музиці вирізняється поєднанням фольклорних традицій з ускладненням ладо-тональних відносин, збагаченням гармонії. Особливо популярними були хорові мініатюри: композитори створювали цілком оригінальні самобутні хорові композиції на основі українських народних мелодій. Серед визначних зразків цього стилю — хори «Заповіт» (на слова Т. Шевченка), кантата «Єднаймося» (на вірші І. Франка) К. Стеценка, обробки народних пісень О. Кошиця.

Мабуть, найвідоміша українська пісня й мелодія у світі — «Щедрик» (1902-1916) М. Леонтовича. У ній органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії. Кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні. Відколи Український хор О. Кошиця виконав «Щедрика» у Нью-Йорку 1921 р., він став улюбленою мелодією американців, отримавши назву «Українська колядка з дзвониками» — «Ukrainian Bell Carol». Досі американські хори — професійні й аматорські — співають цей твір як колядку. Він є символом Різдва в США та багатьох інших країнах світу. До речі, звучить у багатьох культових американських кінофільмах і мультфільмах — «Гаррі Поттер», «Сам удома», «Міцний горішок-2», «Менталіст», «Сімпсони», «Південний парк» та ін.

1. Послухайте «Щедрик» у різних аранжуваннях (від класики до рок-версій). Яке виконання вам найбільше сподобалося? Які ознаки українського модерну виявились у цій мелодії? Скориставшись матеріалами Інтернету, підготуйте аудіо- й відеопрезентацію про створення та поширення у світі цієї мелодії.

2. Об'єднайтесь у групи й підготуйте відеопрезентації про творчість одного зі згаданих художників, архітекторів, композиторів.

І все ж найвизначніші досягнення мала художня література. У цей час на ниві рідного слова виступали представники різних напрямів. Реалістичну традицію продовжували Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, Б. Грінченко. Деякі автори (І. Франко, М. Коцюбинський) почали працювати як реалісти, а потім поступово перейшли на позиції нового світосприймання та стилю. Молодші письменники відразу обирали шлях модернізму. Загалом у тогочасній українській літературі окреслилися дві світоглядово-естетичні орієнтації — неонародницька та модерністська. Першу представляли С. Васильченко, В. Самійленко, Б. Грінченко, П. Грабовський, критик С. Єфремов; другу — М. Вороний, П. Карманський, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, а також критики М. Євшан, М. Сріблянський. Перші обстоювали реалістичну традицію, позитивізм, етнографізм, суспільно-побутову проблематику, декларування просвітницьких ідей, розглядали мистецтво насамперед як засіб у соціальній боротьбі. Інші орієнтувалися на модерністське новаторство, ідеалістичну філософію, психоаналіз, естетизм, інтелектуалізм, художнє переосмислення (а не копіювання) фольклору, давніх міфологічних вірувань, символізм.

Ф. Кричевський. Триптих Життя. Центральна частина. Родина. 1927 р.

Оновлення мистецького світосприймання спричиняло бурхливі дискусії. Однак непроникної прірви між традиційниками й новаторами, звичайно ж, не було. Усі вони разом творили прекрасну й багатогранну рідну літературу.

Літературну дискусію з приводу модернізму розпочав 1901 р. молодий поет Микола Вороний. Він повідомив про плани видати новий альманах і закликав колег надсилати йому твори, але «хоч з маленькою ціхою (тобто рисою. — В. П.) оригінальності, з незалежною вільною ідеєю, із сучасним змістом, де було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би того далекого блакитного неба, що манить нас своєю недосяжною красою...». Старші учасники дискусії, прихильники народницької традиції, головне завдання літератури вбачали в боротьбі за соціальні й національні права українців. Молодші — заявляли про потребу зважати й на художню якість творів, витонченість форми, естетичні пошуки.

Неонародницьку позицію найчіткіше висловив І. Франко в розлогому поетичному посланні до М. Вороного.

Погляди модерністів ще раз сформулював та уточнив М. Вороний у дружній відповіді-присвяті «Іванові Франкові». Він згоджується, що митець покликаний протистояти злу: «Я, взявши в руки зброю, / Іду за генієм до бою». Проте не можна весь час боротися, від цього серце озлоблюється, черствіє. Тому звернення до вільної поезії — це «не дурниці», це душі відрада. Ніщо справжньому поетові не чуже, він має не відставати від життя й бути різногранною гармонійною натурою: «Моя девіза — йти за віком / І бути цілим чоловіком!.. / Життя брудне, життя нікчемне / Забути і пізнать надземне. / Все неосяжне — охопити, / Незрозуміле — зрозуміти!»

Завдання основного рівня

Позиція кого з учасників дискусії видається вам переконливішою? Чому?

Отже, в українській літературі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. ще продовжують з'являтися й реалістичні, народницькі твори, але панівним напрямом уже поступово стає модернізм. У творчості окремих письменників (І. Франка, М. Коцюбинського, А. Тесленка, С. Васильченка та ін.) традиційна й новаторська настанови щільно переплітаються, взаємозбагачуються.

Підсумовуємо вивчене

1. Які суспільно-духовні процеси зумовили утвердження модернізму наприкінці ХІХ ст.?

2. Охарактеризуйте визначальні ознаки модернізму.

3. Розкажіть про особливості декадансу на початковому етапі нового напряму.

4. Які визначальні особливості українського модернізму?

5. Розкажіть про здобутки українського відродження на початку ХХ ст. в різних галузях мистецтва.

6. Що об'єднувало, а що розділяло прихильників неонародницької та модерністської орієнтацій в українській літературі на межі ХІХ-ХХ ст.?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.