Українська література 10 клас (профільний рівень) - Василь Пахаренко 2017
Іван Франко (1856—1916). Мойсей
Література в Галичині наприкінці ХІХ ст.
Модернізм
Всі публікації щодо:
Франко Іван
Справжньою вершиною поетичного генія І. Франка стала поема «Мойсей» (1905). У ній реалізувалися найважливіші політичні, філософські, етичні й естетичні погляди автора.
Митцеві довелося жити, певно, у найтяжчу для людини мислячої епоху — епоху духовних зрушень і потрясінь.
У статті «Одвертий лист до галицької української молоді» І. Франко сформулював найважливіше завдання для себе та для всієї вітчизняної інтелігенції того часу (як, утім, і нашого): «...витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здатний до самостійного культурного й політичного життя...»
Саме ця проблема — формування нації — є основоположною в поемі «Мойсей». Поштовхом для написання твору стала Революція 1905 р. в Російській імперії. І. Франко дійшов висновку: розпочинається епоха руйнування імперій, старого несправедливого суспільного устрою. Відтак поневолені народи одержать шанс на визволення. Треба зробити все, щоб українська нація також була готовою гідно скористатися цим шансом.
Творчий задум поеми зароджувався давно, але викристалізувався остаточно під час перебування поета 1904 р. у Римі. Його глибоко вразила могутня скульптура Мойсея, створена на початку XVI ст. Мікеланджело.
Мікеланджело Буонарроті. Мойсей. 1513-1515 рр.
Мистецький контекст. Геніальний скульптор створив величну постать пророка. Його права рука опирається на скрижалі завіту, а ліва — перебирає пасма довгої бороди. Права частина тіла напружена — праве плече та нога, дещо зігнута в коліні, трохи висунуті вперед, а ліве плече та нога відведені назад. Різкий рух правої ноги підкреслено перекинутою через неї накидкою. З чола пророка здіймаються два промені світла, символізуючи його внутрішню просвітленість.
Ніщо не може зупинити цю людину, ніякі труднощі й перепони. Мойсей дивиться в майбутнє впевнено, знаючи, що немає істинного людського існування без постійного пошуку, без постійного руху вперед, як не може бути й самого руху без великого та світлого ідеалу.
Тема та проблематика. За основу сюжету взято біблійний переказ про старозавітного пророка Мойсея, який вивів свій народ з єгипетської неволі, про довгу й тяжку дорогу євреїв до Ханаану — омріяної, Богом обіцяної землі. Одразу ж напрошується очевидна аналогія з історією української нації, її багатовіковим страдницьким шляхом до своєї свободи й держави.
Іван Франко (з передмови до твору): «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не визнаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».
✵ Завдання основного рівня
Пригадайте вивчене торік. Що в Біблії розповідається про Мойсея?
У творі порушено широке коло загальнодуховних і національних проблем, які, на думку І. Франка, є життєво важливими для українців: особистість і суспільство; народ і проводир; рабство і воля; матеріальне й духовне; віра та зневіра.
1. Народ може стати нацією тільки з вірою в Бога, у його доброту й мудрість, а також у своє високе покликання й щасливе майбутнє.
2. Треба бути готовими до тяжких випробувань і жертв заради свободи.
3. Смертельно небезпечно для народу спокушатися на підступні обіцянки лукавих псевдовождів, бо єдина справжня їхня мета — влада й ведуть вони до катастрофи.
4. Істинні духовні провідники в жодному разі не повинні впадати у відчай та зневіру, бо посіяні ними в людських душах зерна правди й добра рано чи пізно проростуть.
Жанр і композиція. Символічний зміст твору має глибокий філософський підтекст, отже, за жанром це — ліро-епічна філософська поема-притча. Цей жанр передбачає розлогу розповідь, у якій осмислюються закони світу, сенс людського та національного життя, логіка поступу.
Жанрова своєрідність зумовила й композицію твору. «Мойсей» складається з прологу та двадцяти пісень. У творі органічно поєднуються лірична й епічна первини. Пролог — цілком лірична частина (авторський монолог), а розділи — переважно епічні з потужним ліричним струменем (у пристрасних монологах і молитвах Мойсея). У творі переплітаються два конфлікти: зовнішній — між проводирем і знесиленим народом, і внутрішній — у душі самого Мойсея між вірою та сумнівами.
✵ Цікаво, що пролог був написаний пізніше за поему й, так би мовити, вимушено. Під час друкування книжки сталася помилка: перші кілька сторінок залишилися незадрукованими. Видавець запропонував І. Франкові написати вступне слово, щоб заповнити місце. На другий день поет приніс не передмову, а геніальний поетичний пролог, який став своєрідним коментарем, увібрав основні ідейно-філософські настанови твору, проблеми, а також громадянський та національно-визвольний пафос. Пролог промовисто засвідчує, що поема спроектована в сучасну для автора українську дійсність. Адже в ньому І. Франко, який у цьому разі цілком ототожнює себе з ліричним героєм, безпосередньо звертається до рідного народу:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу...
Своєрідною композиційною особливістю твору є віршовий розмір: усі двадцять пісень (сюжетна частина поеми) написані анапестом (який підкреслює непоспішність, величавість, трагізм), а пролог — ямбом (що увиразнює рух, енергію, чин). Також розрізняє дві частини строфічний лад: пісні складаються з катренів (чотирирядкових строф), а пролог — з терцин.
Поштовхом до прологу, очевидно, стала «пісня» Мойсея (Второзаконня. 32: 1-47), якою пророк перед смертю звертається до громадян Ізраїлю. В обох текстах є безпосереднє звернення до народу, посвята йому, провіщення його майбутнього.
Помітний перегук твору й із «Божественною комедією» Данте, яку саме тоді перекладав І. Франко. Звідси — терцинна строфіка.
Теорія літератури
Терцина — строфа з трьох рядків п'ятистопового ямба, у якій середній рядок римується з крайніми (1-м і 3-м) рядками наступної строфи. Завершується твір, написаний терцинами, окремим рядком, що римується з другим рядком попередньої строфи. Уперше використав терцинну строфіку саме Данте в «Божественній комедії». Через те й відтоді терцинами прийнято висловлювати зазвичай певні символічно-таємничі, концептуальні ідеї.
Пролог пройнятий таким же високим громадянським пафосом, полум'яним патріотизмом, як і «Божественна комедія», зокрема пісня VI «Чистилища», де міститься відоме звернення Данте до Італії.
Пролог І. Франка — це стислий художній літопис історії українського народу, духовно-філософське її осмислення. Оглядаючи минуле України, поет бачить у ньому не тільки «облудливу покірність усякому, хто зрадою і розбоєм» його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною величезних втрат і жертв народ здобував собі волю. Поет упевнений, що всі ті жертви недаремні:
Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання...
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольнім колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
✵ У сюжеті поеми чітко вирізняються чотири частини.
У першій частині (пісні І-ХІ) наростає конфлікт — протистояння пророка й народу. Сорок літ вів Мойсей гебреїв через пустелю до «землі обітованої» (обіцяної Богом), сам свято вірив у Божу поміч і запалював, надихав своєю вірою серця людей. Але, зрештою, народ нестерпно стомився й зневірився. Він уже нічого не хоче, крім їжі й відпочинку. Тепер нащадки дорікають батькам, які колись вирішили вийти з єгипетського рабства на пошуки щастя та свободи. На заклики Мойсея не забувати про високу мету вони роздратовано відповідають: «Наші кози голодні», обирають жалюгідне існування посеред пустелі («Нам і тут непогано»). Отже, зневіра, цілковите зосередження на матеріальному перетворюють народ на натовп. Цим користуються фальшиві пророки Авірон і Датан: щоб сподобатися людям і відібрати владу в Мойсея, вони потурають занепадницьким, дрібнокорисливим настроям.
Аби врозумити гебреїв, Мойсей розповідає легенду про те, як дерева вибирали собі царя (це, фактично, програма життя самого автора). Цю притчу письменник узяв із Біблії. Як терен, що зголосився служити іншим деревам (вродливій пальмі, величному кедрові, тужливій березі), аби вони жили краще, так і І. Франко обрав своїм ідеалом служити народові на його шляху до заповітної мети.
І все ж невдячний, засліплений утомою й оманою лжепророків, народ зрікається, проганяє від себе Мойсея.
У Другій частині поеми (пісні XII-XVIII) Мойсей по-філософськи осмислює свою сорокарічну місію духовного пророка, шукає причини поразки. Насамперед намагається знайти вину в собі. Проте демон пустелі Азазель (голос відчаю в душі самого Мойсея) провокує його на якусь мить зневіритися, засумніватись у своєму покликанні, у мудрості Бога: «Одурив нас Єгова».
У третій частині (пісня ХІХ) приходить розплата за сумніви. З бурі (з душевної бурі сум'яття Мойсея) обізвався до нього Господь, відкрив свою логіку. Він вів гебреїв таким довгим і тяжким шляхом, щоб ті зміцніли духом, навчилися бути господарями земних скарбів, а не їхніми рабами. Уже незабаром гебреї знайдуть обіцяний край. Але Мойсей через свою навіть миттєву зневіру не ввійде в нього. Він помре на порозі нового життя, щоб стати пересторогою тим, хто «рветься весь вік до мети і вмирає на шляху».
Четверта частина (пісня ХХ). Однак велика сорокарічна праця Мойсея не минає дарма. Муки сумління, викликані смертю провідника, знову пробуджують у душах людей віру, самосвідомість і прагнення йти до мети, заповіданої Мойсеєм. Гебреї страчують підлих спокусників Авірона й Датана (так закінчується доля всіх лукавих вождів). Знаходиться новий провідник, гідний Мойсея, — «князь конюхів» Єгошуа. Під його проводом народ знову вирушає в дорогу.
Образ Мойсея. Він постає в поемі як істинний духовний провідник, який цілком присвятив своє життя рідному народу. Мойсей вів гебреїв крізь пустелю стільки років, щоб вони позбулися рабської психології, сформованої в єгипетській неволі. В образі Мойсея чимало рис вдачі самого автора — передусім розуміння місії духовного вождя: «Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав / У незломнім завзяттю, — / Підеш ти у мандрівку століть / З мого духа печаттю».
Так схвильовано звучать слова прощання Мойсея (і Франка) зі своїм народом.
Промовисто поданий у поемі портрет Мойсея:
Хоч літа його гнуть у каблук
Із турботами в парі,
Та в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі.
Хоч волосся все біле, як сніг,
У старечій оздобі,
Та стоять ще ті горді жмутки,
Як два роги на лобі.
Мойсей І. Франка, як і Мікеланджело, — постать мужня, багата на внутрішню силу й духовну велич. «Горді два жмутки» — це два промені світла, які мав біблійний пророк, у Мікеланджело вони зображені у вигляді двох пасем волосся над лобом.
Внутрішній світ Мойсея найкраще розкривається у вигнанні: на самоті в болісних роздумах він спочатку утверджується у вірі, а потім зневіряється, піддавшись спокусі демона відчаю Азазеля.
Молитву Мойсея на горі біля табору І. Франко зобразив у дивовижний спосіб, використавши тінь як художній образ: силует проводиря видається гігантським, зачаровані люди спостерігають за цим дивом, сонце створює ефект вознесіння Мойсея, а коли небесне світило сідає, то знову величезна тінь пророка покриває людей, ніби прощаючись з ними й заповідаючи їм істину.
Центральна колізія твору, — за точним спостереженням Д. Павличка, — поєдинок протилежних бачень природи людини та світу — піднесеного, одухотвореного, ідеалістичного бачення Єгови й приземленого, матеріалістичного, позитивістського бачення Азазеля. Демон відчаю помічає лише недосконалу оболонку буття та вмирущу людську плоть, тому вважає, що надихнути, згуртувати народ якоюсь надматеріальною ідеєю неможливо. Єгова ж понад усе ставить Дух і перемагає: «Хто вас хлібом накормить, той враз / З хлібом піде до гною; / Та хто духа накормить у вас, / Той зіллється зо мною».
О. Новаківський. Мойсей (портрет митрополита А. Шептицького). 1919 р.
Здобувають, зрештою, перемогу, хоча надто дорогою ціною, і Мойсей, і його народ, ідучи за «голосом Духа». Чому?
✵ Судження
Дмитро Павличко: «Тільки обдарований духом — а це означає поєднаний із Богом — народ здатний у найтяжчих умовах вистояти, перемогти не тільки ворога, а й самого себе в годину зневіри й упадку. Природа людини й нації відрізняється від природи каменя. Людина смертна, але вона здатна перемагати смерть, приєднуючи свою душу до вічної душі своєї нації, а через неї — і до безсмертної душі людства».
1. Як ви прокоментуєте думку про те, що за полемікою Азазеля та Єгови вгадується багатолітня дискусія М. Драгоманова й І. Франка?
2. На ваш погляд, які саме ідеї, розкриті в поемі, залишаються актуальними й для нашого часу чи стають ще актуальнішими, аніж на початку ХХ ст.? Чому?
Літературознавець Ю. Шерех влучно назвав «Мойсея» другим «заповітом» української літератури.
✵ Судження
Юрій Шерех: «25 грудня 1845 р. в прозрінні того, що доля незабаром перетне нитку його вільного життя, Шевченко написав свій «Заповіт»... Минуло шістдесят років — і українська нація дістала другий заповіт Франкового «Мойсея». І тут пов'язано та взаємно узалежнено закони світобудови із змаганнями нації. Але тут це не тільки геніальне вчуття, а й розгорнена філософія історії людства й кожної індивідуальної людини. Геній Шевченка неперевершений, але який поступ зробила українська література за ці роки в сенсі інтелектуального круговиду й урівноваженої майстерності, яких творчих довершень і розкриттів провіщеного вона дійшла!»
1. Підготуйте стисле повідомлення про життя та творчість Ю. Шереха. Прочитайте його статтю «Другий «Заповіт» української літератури», випишіть тези й доповніть ними аналіз поеми, зроблений у підручнику.
2. Сучасний український композитор М. Скорик створив оперу за поемою І. Франка. Її прем'єра відбулася 2001 р. на сцені Львівського оперного театру й була приурочена візитові Папи Римського Івана-Павла ІІ в Україну. Подивіться й послухайте цю оперу (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=CllBnFmOk24).
✵ Доберіть інформацію про специфіку оперного мистецтва. Проілюструйте отримані відомості прикладами з «Мойсея» М. Скорика. Яке враження на вас справила опера?
Проза. І. Франко започаткував у Галичині монументальну прозу — монументальну не за обсягом, а за художньою вартістю та впливом на розвиток подальшого красного письменства. Він, як і Е. Золя, О. де Бальзак у французькій літературі чи І. Нечуй-Левицький на Наддніпрянщині, описав усі верстви населення, звернув увагу на селянські й робітничі теми, на роль інтелігенції в розвитку країни, змалював життя не лише українців, а й представників інших національностей, які мешкали в Галичині.
Проза І. Франка охоплює понад 100 оповідань, новел, нарисів і 10 повістей та романів. Вона розпочинається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 р.), у якому письменник подає жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетаризація галицького села взяті за основу його збірок «В поті чола» (1890) і «Галицькі образки» (1897), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець» та ін. У повісті «Boa constrictor» (1878 ) і соціальному романі «Борислав сміється» (1882) глибоко розкриті морально-етичні й класові протистояння праці та капіталу.
На основі давніх українських літописів І. Франко написав історичну повість «Захар Беркут» (1882), у якій відобразив героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 р.
✵ Завдання основного рівня
Цю повість ви вивчали в 7 класі. Пригадайте сюжет твору, його головну ідею. Чим вам запам'яталися Захар Беркут, Максим, Мирослава, Тугар Вовк?
До історичних творів ще належать «Герой поневолі» (1904) про революцію 1848 р. у Львові та «Великий шум» (1907) про скасування панщини.
Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині митець присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892), «Основи суспільности» (1895) і «Перехресні стежки» (1899-1900).
У європейській літературі твори І. Франка стали одними з перших, у яких ішлося про робітниче життя. Найпомітнішим із них є так званий «бориславський цикл», позначений натуралістичною манерою письма.
У цих оповіданнях І. Франко, використовуючи найновіші тоді досягнення соціології, економіки, психології, фізіології, максимально розкрив картини повсякденного життя, праці й побуту робітників-ріпників1, підприємців, будівельників, наймитів, поденниць, лісорубів, вівчарів.
1 Ріпники — на Галичині робітники, які добували нафту (ропу).
Дуже прикметний у «бориславському циклі» й образ оповідача: він уже не «суддя», а безсторонній спостерігач, який не звертається до героя чи читачів, не повідомляє нічого про себе, ані про свої смаки, ані про свої оцінки того, що відбувається.
Людині, яка вже цілком сформувалась і реалізувала себе в межах певної усталеної традиції, дуже важко прийняти щось нове, змінити систему цінностей. І. Франко впорався з цим психологічним іспитом блискуче. Він одним із перших вітчизняних літературознавців помітив і прийняв появу нового напряму в мистецтві — модернізму. Іноді Франкові оцінки були обережними або й критичними. Тут дали про себе знати, з одного боку, певні упередження реаліста, з іншого — суперечності та крайності самого раннього модернізму.
І все ж у статтях початку ХХ ст. («З останніх десятиліть ХІХ віку» 1901 р., «Старе й нове в сучасній українській літературі» 1904 р. та ін.) науковець переконливо показав занепад старих виражальних форм і розкрив суть нового модерністського художнього мислення, а відповідно й поетики, зокрема, якісно нового психологізму.
Як це не складно було митцеві з уже виробленою манерою письма, але й у творчій практиці І. Франко поступово перейшов на позиції модернізму, конкретніше — неоромантизму (хоча й чесно визнавав, що молодшим авторам, наприклад В. Стефаникові, цей стиль давався легше). Відтепер у творах митця ✵ переважає суб'єктивний, особистісний погляд на життя; ✵ увага зосереджується не так на суспільно-побутових обставинах, як на внутрішньому, душевному світі героїв, на розв'язанні глобальних філософських проблем буття; ✵ здійснюються спроби проникнути в позасвідомі, навіть містичні сфери психіки; ✵ характерним стає наскрізний символізм — сюжетних колізій, образів, деталей, пейзажів, інтер'єрів тощо.
Показовий зразок оновленого, модерністського, письма І. Франка — роман «Перехресні стежки» (1900), присвячений життю інтелігенції. Сюжет твору має два плани — любов і боротьба (особисте й громадське). Обидві лінії пов'язані з молодим адвокатом Євгенієм Рафаловичем, який прибуває в галицьке повітове містечко, маючи цілком ясні життєві цілі: стати народним захисником, розворушити «темне царство», підштовхнути селян до політичної боротьби за соціальні й національні права. Перехресні стежки життя звели Євгенія з Регіною — його колишньою юнацькою любов'ю, тепер — заміжньою жінкою, приреченою на приниження й безстрокову домашню тюрму.
Кадр із кінофільму «Пастка» (за романом І. Франка «Перехресні стежки»). У ролі Регіни — О. Сумська. Режисер О. Бійма. 1993 р.
Обидві сюжетні лінії майстерно переплетені. Вони сповнені подієвої динаміки й гостроти. І. Франко вдався навіть до детективно-пригодницького елементу (убивство лихваря Вагмана ласими на гроші авантюристами; мимовільна розправа Регіни над своїм мучителем-чоловіком; арешт Рафаловича, якого підозрюють у вбивстві Стальського; утеча та загадкова смерть Регіни...). Отже, І. Франко є одним з піонерів жанру детективу в українській літературі.
У творі дві розв'язки: любовна лінія має трагічний фінал (смерть Регіни); що ж до боротьби Рафаловича, то тут — відкритий фінал. Певною мірою адвокатові вдається вплинути на обставини. Але все ще попереду, у тому числі й створення політичної організації, без якої, як переконується Євгеній, великих соціальних і національних цілей не досягти.
1993 р. за цим романом було майстерно знято один із перших в Україні детективних телесеріалів «Пастка», автори якого — кінорежисер О. Бійма й оператор Л. Зоценко — отримали Державну премію імені Т. Шевченка.
Такі ж тонкопсихологічні, зосереджені на осягненні складної діалектики добра і зла, оповідання І. Франка на початку століття — «Терен у нозі», «Як Юра Шикманюк брів Черемош», «Батьківщина», «Сойчине крило».