Українська література 10 клас (профільний рівень) - Василь Пахаренко 2017

Іван Франко (1856—1916). Украдене щастя
Література в Галичині наприкінці ХІХ ст.
Модернізм

Всі публікації щодо:
Франко Іван

Найпопулярнішим сценічним твором митця стала п'єса «Украдене щастя» (1893). Нелегким був шлях цього твору до глядачів. Спочатку І. Франко написав драму «Жандарм» для оголошеного владою конкурсу на кращу п'єсу з народного життя. Він був упевнений, що виграє конкурс і, до речі, винагородою розрахується з численними боргами. Але сталось інакше. Консервативно налаштоване журі на чолі з професором О. Огоновським, визнаючи неабияку художню вартість твору, відхилило його... за аморальність і радикалізм. Мовляв, автор не засуджує подружню зраду й показує в негативному світлі представника влади — жандарма.

І. Франкові довелося переробити п'єсу — змінити жандарма на листоношу, а назву — на «Украдене щастя» (до речі, ця остання зміна пішла на користь творові, бо точно розкриває суть трагедії). Уже в такому переробленому вигляді п'єса отримала на конкурсі премію, — правда, аж третю.

Наприкінці 1893 р. «Украдене щастя» було поставлене на сцені львівського театру «Руської бесіди». Прем'єра відбулася з небаченим доти в цьому театрі успіхом, справила на глядачів величезне враження. Досить згадати, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок. У неспотвореному вигляді твір уперше поставив 1904 р. у Києві І. Карпенко-Карий (роль Задорожного тоді він зіграв сам, Михайла — Микола Садовський, Анни — Любов Ліницька).

Завдання основного рівня

Пригадайте, мотив украденого щастя постає практично в кожному творі І. Франка інтимного спрямування. У цій же п'єсі він — визначальний. За основу твору автор узяв народну «Пісню про шандаря1», яку ще в юності записала сестра Ольги Рошкевич Михайлина. Пісня дуже вразила митця.

1 Шандар (діал.) — так на Галичині називали жандармів, тобто поліціянтів.

Неважко зрозуміти чому: зіпсованою та неморальною називали пліткарі Ольгу Рошкевич за те, що вона, уже навіть ставши заміжньою жінкою, продовжувала любити І. Франка, листуватись і навіть зустрічатися з ним. Це стало відомо загалу. Через насмішки й докори, публічне приниження Ольга припинила спілкуватися з Іваном. Після 1884 р. закохані не бачилися ніколи. Так сталося, що пізніше вона жила на тій же вулиці, що і Франко. Уже перед смертю він переказував, щоб прийшла до нього попрощатися, але даремно. Не було Ольги й на похороні. Лише коли процесія проходила повз її дім, побачили сумну постать у вікні. Ольга перехрестила труну й закрила фіранку...

Отже, «Украдене щастя» — геніальне слово на захист коханої та ще тисяч інших нещасних жінок, які караються за щиру любов.

Завдання основного рівня

Прочитайте п'єсу. Зверніть увагу на особливості мови Анни, Миколи й Михайла. Випишіть характерні приклади в зошити.

За жанром п'єса — психоетична трагедія. Адже герої вступають у конфлікт із нездоланними обставинами, один із них гине. Якщо пісня лише констатує факт зради та вбивства, то І. Франко докладно простежує психологічне підґрунтя цієї катастрофи, ставить перед глядачами надскладне запитання: «хто винен у нещасті трьох хороших людей», спонукає замислитися, чому в людському житті так багато горя.

Сюжет твору — нескладний. Анна походить з багатої родини, але після смерті батька жадібні й жорстокі зведені брати, щоб не дати сестрі посагу, з допомогою війта запроторюють її коханого Михайла Гурмана в солдати, хоча це й протизаконно, бо він — удовин син. Потім підробленим листом переконують Анну, що він загинув на війні, а згодом силою випихають сестру заміж у далеке село за небагатого старшого чоловіка Миколу Задорожного, бо той не претендує на посаг. Повернувшись із війська, Гурман стає жандармом і знаходить Анну. Закохані намагаються «відкрасти» украдене в них щастя. Микола ж у відчаї, рятуючи свою честь і родинне щастя, убиває розлучника.

Отже, конфлікт драми — морально-етичний та психологічний. Це зіткнення різних розумінь справедливості, моралі, різних характерів. На перший погляд, перед нами нібито типовий, банальний любовний трикутник, але насправді це не так. Усі три герої однаково наділені здатністю по-справжньому любити й однаково знедолені, заслуговують співчуття, хоча й завдають одне одному нестерпного болю. У кожного з них своя правда.

Особливо шляхетна, світла, душевно багата й трагічна постать — Анна. Цей образ — один із класичних взірців художньої майстерності в моделюванні драматичного характеру.

У юності дівчина була веселою, життєрадісною, щиро кохала Михайла й сяяла щастям. А після одруження з Миколою стала сумною й мовчазною, тамуючи біль у глибині душі.

Сцена з вистави Львівського театру ім. М. Заньковецької. У ролях: Анна — Т. Литвиненко, Михайло — Ф. Стригун, Микола — Б. Ступка. 1976 р.

Вона, за словами самого автора, жінка «безмірно сильна характером і силою чуття». Лише тужливі пісні про жіночу недолю з нелюбом на початку твору натякають на її біду. Не люблячи Миколу, вона все ж є турботливою дружиною та дбайливою господинею.

Але звістка про те, що Михайло живий та приїхав до них у село, перевертає всю її душу, у ній спалахує давнє кохання й заразом передчуття нещастя. Спочатку порядна, з чистою душею жінка намагається опанувати себе, примиритися з долею, адже вона одружена, присягалася перед Богом бути вірною чоловікові. При першій зустрічі у відчаї просить Гурмана змилуватися, не губити її й чоловіка, адже той не винен у їхньому нещасті. Та Михайло, маючи палку натуру, погрожує та заворожує воднораз. Страшний та грізний він для неї, але від цього ще коханіший, ще бажаніший. Нарешті поклик серця перемагає.

Давня нездоланна любов, так довго зачаювана в душі, нарешті вирвалась і заволоділа жінкою цілком. Анна розуміє, що це неправильно, грішно, відчуває наближення біди, але нічого із собою вдіяти не може. Вона насолоджується кожною миттю повернутого щастя. Тільки недовго. Лихі передчуття справдилися — Михайло загинув.

Своя трагедія — у Миколи. Це добра, лагідна, працьовита, безхитрісна й беззахисна людина. Довгі роки він поневірявся по наймах, нарешті кривавими мозолями стягся на маленьке господарство, мріючи про тихе родинне щастя. Але шлюб з Анною не приніс сподіваного.

Задорожний швидко переконався, що молода вродлива дружина не кохає його. Одружившись із нею, він став мимовільним учасником викрадення щастя двох закоханих людей.

Проте звиклий бути покірним долі, слабосилий чоловік готовий миритися з цим. Миколу задовольняло бодай те, що дружина поважає й жаліє його. Хоч ятрила душу й образа, звідси — постійне бурчання, докори. Це робило життя родини гнітючим.

Поява Михайла безповоротно руйнує оте вистраждане й довгоочікуване бодай маленьке щастя Задорожного. Жандарм безпідставно звинувачує його в убивстві й кидає у в'язницю, а сам прилюдно зустрічається з його дружиною. Повернувшись додому після виправдання, Микола плачучи просить Анну жити по-давньому. Відмова руйнує його останні надії. Сором і відчай, посилювані людським поговором, спалюють душу героя й штовхають на жахливий вчинок.

Завдання основного рівня

Поміркуйте, якби Микола був рішучішим, сміливішим, може б, він зумів поставити на місце брутального жандарма, не вбиваючи його.

Якоюсь мірою Задорожний є уособленням тогочасного українського селянства — прибитого горем, тяжкою працею, затурканого, нерішучого, але водночас добродушного, совісного, наповненого прихованою енергією, здатного в безвиході до жорстокого протесту. Таким виявило себе селянство вже незабаром — у час визвольних змагань 1917-1921 рр.

Двоїстий, внутрішньо суперечливий характер Михайла. Зростаючи сиротою, у бідності, він був чесним і щирим парубком. Високий, мужній, вольовий. Таким і полюбила його Анна.

Але життєві удари — підступність братів дівчини, казарма, а потім жандармерія — зробили його грубим, брутальним, пихатим зірвиголовою. У ньому, як зауважує Д. Павличко, ніби заговорила кров давніх предків — безоглядних і войовничих опришків, які брали від життя все й одразу, бо те життя могло обірватися кожної миті. Єдиним світлим променем у його душі залишалася тільки Анна.

Знайшовши кохану, Михайло намагається повернути вкрадене щастя. Він іде напролом, не жаліючи безвинного й беззахисного суперника, плюючи на громаду, нехтуючи моральними муками й долею Анни та й власним життям.

Ось філософія Гурмана. На закономірне Аннине запитання: «Що буде з нами?» — він, не замислюючись, відповідає: «Жий та дихай, доки жиєш!.. Будемо жити, доки можна. Будемо любитися, доки можна. Будемо людям у пику сміятися, доки можна, доки вони нас під ноги не візьмуть. А потому? Потому один кінець: усі помремо й чорту в зуби підемо».

Душу цього чоловіка випалює комплекс зло-помсти. Люди не раз завдавали йому тяжкого болю, тепер, здобувши змогу, він зневажає їх і намагається віддячити тим же. І не важливо, що страждають інші, безвинні, адже вони все одно люди! Така логіка неминуче призводить до катастрофи, вона безвихідна, бо помста у відповідь на зло породжує ще більше зло.

Глибоко в душі цю сумну правду розуміє й Михайло, тому й дякує Миколі перед смертю, що зупинив його, і просить пробачення в Задорожних, і відводить від свого вбивці кару, беручи вину на себе. Але як жити після цього Миколі й Анні?

Завдання основного рівня

1. У яких творах української та зарубіжної літератур, вивчених раніше, розкривається ця ж сама ідея згубності зло-помсти?

2. Яким ви уявляєте майбутнє Анни, зокрема її родинне життя? Обґрунтуйте свої міркування цитатами з твору. Зверніть увагу на монологи Анни, у яких вона розкриває свої переживання. Як характеризує Миколу його остання репліка у творі?

3. Узагальніть і систематизуйте зроблені раніше записи: як характеризує, індивідуалізує кожного з трьох головних героїв їхня мова?

На запитання, що є людським щастям, І. Франко відповідає чітко й однозначно — щира, самовіддана, взаємна любов. А от відповідь на інше головне запитання — чому так часто люди нещасні — багаторівнева й неоднозначна.

✵ У творі автор звинувачує недосконалий суспільний устрій, де панують несправедливість, підкуп, визиск, сваволя влади (пригадайте беззаконне спровадження Михайла до війська, знущання війта з Миколи, безчинства жандарма Гурмана). Виною також є суспільні забобони, які не дозволяли розірвати шлюб, що вже фактично розпався. Але суспільний аспект — тільки одна грань відповіді, на якій, до речі, автор особливо не акцентує, що засвідчує: перед нами вже не реалістичний твір.

✵ Глибша, важливіша грань — морально-етична. Винні й самі герої. Вони однаково знедолені, кожен із них страждає й завдає болю іншим проти своєї волі. Але чи можна стражданням виправдати жорстокість? Чи не є ці люди нещасними через свою глухоту до чужого горя? Та правда ще складніша: вони чують крик людської душі, хочуть її рятувати, але допомогти не можуть.

Так у пошуках коренів зла Франко-модерніст відмовляється від поверхових однозначних відповідей, від чіткого розмежування на чорне й біле, як то було в реалізмі, а заглиблюється в ірраціональні виміри людської душі. Над людиною тяжіє фатум, незбагненний та часто безжальний. У реальному житті потоки добра і зла змішані й скаламучені, протилежності взаємодоповнюються та взаємозумовлюються.

Отже, ідея твору — захист загальнолюдських гуманістичних цінностей любові, свободи, милосердя; засудження недосконалого суспільства, що ламає людські долі, і принципу зло—помсти.

Окрім ✵ глибокого психологічного змісту, ✵ вічної етичної проблематики, п'єса вражає художньою довершеністю — ✵ динамічним розвитком подій, стрімким наростанням конфлікту, що весь час тримає глядача в напруженні; ✵ точними мовними характеристиками героїв; ✵ символізмом сцен (снігова буря в експозиції, що символізує круговерть життя героїв); ✵ уміло дозованим використанням фольклорно-етнографічних елементів, що створюють неповторний карпатський колорит і водночас поглиблюють розкриття психологічних колізій.

1. Об'єднайтесь у групи й підготуйте для однокласників відеопрезентації «Сценічна історія «Украденого щастя»», «Кіноверсії «Украденого щастя»».

2. Проведіть дослідницький експеримент: виберіть найцікавішу, найбільш бентежливу для вас сцену трагедії й подивіться її в трьох інтерпретаціях (постановка Г. Юри; постановка С. Данченка, режисер Ю. Ткаченко; режисер А. Дончик). Які відмінності в підходах режисерів та акторському втіленні ви помітили? Визначте й оцініть прийоми акторської майстерності. Яку гаму емоцій розкриває саундтрек С. Вакарчука до фільму А. Дончика?

Франко-перекладач. Вільно володіючи чотирнадцятьма стародавніми й сучасними європейськими мовами, І. Франко мав неабиякий талант перекладача. Як відомо, у художньому перекладі дуже важливо ✵ зберегти максимальну близькість до оригіналу (не лише на рівні змісту, а й форми — образності, тропіки, ритміки). Але разом з тим ✵ передати, висловити оригінал адекватно й природно мовою, якою перекладаєш, зрозумілою для своїх сучасників. Ще один момент: на відміну від дослівного підрядника, ✵ художній переклад передає насамперед дух, енергетику, надідею автора.

І. Франко вміло поєднував ці три умови. Причому він не просто робив переклади, а найчастіше супроводжував їх розлогими коментарями, дослідницькими студіями, щоб читач мав вичерпне уявлення про представлений твір, змальовану епоху, долю автора. У перекладацькій праці І. Франко вбачав свою високу просвітницьку й патріотичну місію.

Іван Франко: «Передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми й вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст розуміння та спочування між нами й далекими людьми, давніми поколіннями».

Поле перекладацьких зацікавлень митця надзвичайно широке.

✵ Насамперед це фольклор — руська епіка, чеські, болгарські, італійські, португальські, індійські, єврейські, шотландські, англійські народні пісні й балади, казки й легенди, санскритський епос, вавилонські гімни тощо.

✵ Багато перекладів зроблено з давньогрецької, римської, польської, чеської, російської, сербської, австрійської, німецької, угорської, англійської, італійської літератур.

✵ Серед улюблених авторів митця, до перекладу яких він найчастіше звертався, — Данте, В. Шекспір, Дж. Байрон, Р. Бернс, П. Б. Шеллі, П. Кальдерон, Г. Ібсен, Й. Ф. Шиллер, Й. В. Ґете, В. Гюго, Е. Золя, Марк Твен, А. Франс, Г. Гейне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов, Ф. Достоєвський та ін.

Завдання основного рівня

Що ви знаєте про творчість згаданих авторів? Проаналізуйте вивчене на уроках зарубіжної літератури та власний читацький досвід.

1. Об'єднайтесь у мінігрупи й підготуйте для однокласників стислі повідомлення про І. Франка як перекладача й популяризатора зарубіжного фольклору, давньогрецької, римської, індійської, польської, німецької, італійської, російської, англійської літератур.

2. Доберіть на власний смак художній переклад І. Франка якогось поетичного твору з тієї мови, яку знаєте й ви. Знайдіть оригінал і спробуйте самі перекласти цей твір. Потім порівняйте обидві інтерпретації, зафіксуйте спільне та відмінне.

Новаторство І. Франка. Письменник, на відміну від багатьох попередників, ✵ відмовився від описовості й побутовізму, він не вдавався до моралізаторства й псевдоромантики, які й далі ще існували в красному письменстві. Своєю прозою, поезією та драматургією збагатив український класичний реалізм, ✵ заклав основи нового напряму — модернізму. Митець ✵ яскраво втілив національне й загальнолюдське в їхній єдності, ✵ розширив і збагатив соціально-психологічну та філософсько-моральну проблематику в літературі, з його творів постав ✵ активний українець-громадянин, органічно пов'язаний своєю діяльністю із змаганнями народу за волю й щастя.

Скульптурний ансамбль «Франко і світова література». с. Нагуєвичі

Одним із вагомих здобутків майстра став ✵ показ визрівання національної свідомості й гідності представників різних соціальних верств українського народу.

Велич І. Франка виявилася передусім у тому, що він ✵ органічно поєднав у собі письменника й публіциста, науковця й громадського діяча, нагадуючи цим, на думку Є. Маланюка, «хіба мужів італійського Відродження чи наших Київських Атен1 могилянсько-мазепинської доби».

1 Атени — Афіни; тут — Київські Атени — Києво-Могилянська академія як центр національної культури, освіти й науки.

Тому закономірно, що авторитет цього генія в Україні та світі — величезний. Досить згадати, що І. Франко — один з українських авторів, твори якого найбільш перекладені іншими мовами. Так, переклад «Прологу» до поеми «Мойсей» здійснено тридцятьма мовами.

Судження

Тамара Гундорова (сучасний літературознавець): «Творчість Франка була своєрідною експериментальною лабораторією, де, наче в алхімічному тиглі, переплавлялися традиційні й модерні концепції, стилі, ідеї, з яких витворювався його власний стиль. Відтворюючи конфлікти різних цивілізаційних світів — сільського й міського, Сходу та Заходу, патріархального феодального й буржуазного індивідуалістичного, І. Франко видозмінив усю українську літературу наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.».

Підсумовуємо вивчене

1. Який епізод життя І. Франка вас найбільше вразив? Знайдіть в Інтернеті й порівняйте його портрети різних років. Як у зовнішності виявляється вдача й доля митця?

2. Яким постає майбутнє України в ліриці І. Франка? На якій логіці ґрунтується оптимізм поета?

3. Як ви розумієте слова поета «Я єсть мужик, пролог — не епілог..»?

4. Доведіть, що збірка «Зів'яле листя» — неоромантична за стилем.

5. Охарактеризуйте основні проблеми поеми «Мойсей».

6. Візьміть участь у дискусії, підтвердивши або спростувавши тезу «Поема І. Франка «Мойсей» — актуальна й нині». Свою думку аргументуйте конкретними прикладами.

7. У яких творах І. Франка явно помітна реалістична (зокрема, натуралістична) манера письма, а в яких — модерна? Свою думку аргументуйте.

8. Чому «Украдене щастя» за жанром — психоетична трагедія?

9. Продовжте речення «Мене найбільше вразив твір І. Франка "..." тим що...».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.