Українська література 10 клас (профільний рівень) - Василь Пахаренко 2017

Василь Стефаник (1871—1936). Новина
Експресіонізм в українській літературі
Модернізм

Всі публікації щодо:
Стефаник Василь

Розглянемо експресіоністичну специфіку творів митця.

Аналізові проблеми вини й кари присвячена новела «Новина» (1898). Найбільше непорозумінь виникає, коли цей твір починають трактувати в реалістичному плані. Тоді знавці нашого народного життя XIX ст. з подивом та обуренням заявляють, що трагедії, подібні до описаної в новелі, були не те що нетиповими, а вкрай винятковими. В українських селах траплялося дуже мало серйозних злочинів, жінки радо допомагали вдівцям із малими дітьми, тим паче покутські села належали до найбільш освічених і заможних у Галичині. Але, з іншого боку, В. Стефаник побожно любив селян, аж ніяк не міг зводити на них наклеп. У чому ж річ? А в тому, що новела зовсім не реалістична, хоча поштовхом до неї й став реальний моторошний факт, що трапився в с. Трійці. Подія, описана в ній, невмотивована з погляду типовості та традиційного психологізму. Справді, жодними причинами не можна виправдати Гриця, автор того й не робить. Попросту йдеться в новелі не так про суспільно-побутові, як про психологічні проблеми, які знову ж таки розкриті в натяковій формі реалістичними засобами.

Ідея твору полягає в тому, що людина для самооновлення, досягнення вічного життя мусить убити в собі своє егоїстичне «Я», що прив'язує її до примітивного, гріховного земного світу.

Кажучи про вдівство та матеріальні нестатки Гриця, автор натякає на убозтво його душі, психічної реальності. Дві доньки, котрих він ніяк не може нагодувати, — уособлення його самості, яка страждає, гине в його душевному убозтві, психічній примітивності. Холод, голод і пустка в Грицевій хаті — це стан його душі. Єдине, що залишилося живого та світлого в тій хаті, — його доньки. Але Гриць із жахом помічає, що й вони поступово мертвіють. Від цього герой зажурився, що аж почорнів. Автор не каже, що їжею. Та й, ходячи кілька днів по сусідах, Гриць не просить у них допомоги, хліба, не нарікає на голод дітей. Зауважмо: «мертвими» він побачив дітей саме тоді, коли вони «ґлемедали», тобто жували хліб. Спостерігши мертвіння дітей, батько кинувся не добувати їм харч, а молитися. У такий спосіб В. Стефаник натякає, що йдеться не про фізичний голод, а про духовний. Аби ще раз підкреслити непричетність голоду до потоплення дітей, автор показує, як перед убивством батько годує їх бараболею.

Гриць бачить, що тіла дитячі вже цілком омертвіли («полетіли би з вітром, як пір'я»), живі й мають вагу ще тільки очі (дзеркало душі), вони «важили би так, як олово» (цей метал символізує духовне життя). Отоді Гриць і вирішує врятувати ті живі ще очі своїх дітей (свою самість, душу) від остаточного омертвіння. Він іде топити дітей. Це відбувається вночі, усе довкола залите місячним сяйвом, на долині «розстелилася ріка, як велика струя живого срібла». Батькові, що «йшов довго лугами та став на горі», робиться неймовірно страшно й важко, «якийсь довгий огненний пас пече його в серце й голову». Лише після того, як кинув Доцьку у воду, йому полегшало, спав камінь з грудей.

Про що йдеться в цій сцені? Вона наскрізь натякова, символічна. Страх Гриця — це боязнь втратити оте своє егоїстичне «Я». «Огненний пас», «тяжкий камінь на грудях» — голос сумління, Бога, що, незважаючи на страх, велить зробити саме так. Звернімо увагу на зовсім нереалістичну деталь: не можна, ідучи «довго лугами», «стати на горі». Насправді мовиться про подолання гори себелюбства в душі героя, про вершинний Закон буття, який Гриць має виконати. Прикметно, що Гриць чинить усе в місячному світлі — це символ несвідомості. Але що робить герой? Він укидає «живе олово» у «живе срібло», тобто сполучає своє духовне життя з абсолютним, вічним, приводить себе до Бога, подолавши в собі страх і гору егоїзму. Ще раз варто нагадати: доньки Гриця — не люди, а символи внутрішнього, душевного світу героя.

Чому ж Гриць відпускає старшу дочку? Очевидно, у такий спосіб автор наголошує, що людина вільна вибирати таке життя, якого сама прагне, — чи духовну, чи матеріальну його площину. Після здійснення задуманого камінь спадає з грудей Гриця, бо він виконав веління своєї совісті, вічний закон. По тому він іде віддатися в руки людського правосуддя, аби через терпіння, через спокуту очистити, оживити свою омертвілу, убогу душу.

Завдання основного рівня

Уважно прочитайте цю новелу. Окремо зверніть увагу на згадані в аналізі символічні деталі. Яке прочитання твору — реалістичне чи наведене щойно, експресіоністичне, вам видається переконливішим? Чому?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.