Українська література 10 клас (профільний рівень) - Василь Пахаренко 2017

Роман як жанр
Реалізм

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Розквіт і зрілість будь-якої національної літератури засвідчує поява в ній творів великих прозових форм.

Як ви вже знаєте, першим україномовним романом була романтична за стилем «Чорна рада» П. Куліша (1846). Проте остаточне самоствердження цього жанру відбулося в добу реалізму, адже реалістична настанова передбачає об'єктивний системний аналіз панорами повсякденного життя. Тоді побачили світ «Люборацькі» (1862) А. Свидницького; «Хмари» (1874) I. Нечуя-Левицького; «Борислав сміється» (1882) I. Франка. Найпомітнішими, найдовершенішими ж епічними полотнами того періоду стали романи Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875) і Панаса Мирного «Повія» (1883).

Пригадайте, роман — це ✵ складний за побудовою та ✵ великий за розміром ✵ епічний ✵ прозовий (✵ зрідка віршований) твір, у якому переважно ✵ кілька сюжетних ліній, ✵ широко охоплені життєві події певної епохи та ✵ багатогранно й у розвитку змальовані персонажі, ✵ кількість яких часто значна.

Іноді кілька романів одного автора пов'язані сюжетом, проблематикою, персонажами. Тоді розрізняють: ✵ роман-дилогію (складається з двох романів); ✵ трилогію (з трьох); ✵ тетралогію (з чотирьох) і ✵ цикл романів (від п'яти й більше). Наприклад, «По-свій!», «Божки» В. Винниченка; «Дитинство», «Отроцтво», «Юність» Л. Толстого; «Сучасна історія» А. Франса (чотири романи); «Ругон-Маккари» Е. Золя (двадцять романів).

За змістом розрізняють багато жанрових форм роману (як і повісті чи оповідання). Серед них: ✵ автобіографічний; ✵ біографічний; ✵ готичний (де зображено страшні таємниці, жахи); ✵ детективний; ✵ історичний; ✵ науково-фантастичний; ✵ пригодницький та ін.

Одна з найскладніших і найцікавіших форм цього жанру — соціально-психологічний роман. У ньому панорамно змальовані й осмислені суспільні процеси, стосунки, їхній вплив на формування характерів, подана докладна психологічна мотивація поведінки героїв. У таких творах часто бачимо несподівані вчинки, приховані причини поведінки персонажів, зумовлені спадковістю, потаємними бажаннями, роздумами, мріями, снами.

З цією жанровою формою дуже споріднені соціально-побутові твори, але в них увага зосереджена на зримих, передовсім соціально-побутових причинах, наслідках поведінки персонажів. У соціально-психологічному романі автор, досліджуючи відносини людини та суспільства, ураховує психологічні чинники: емоції, інтуїцію, несвідомі поривання особистості, її пошуки себе у світі.

Соціально-психологічними романами є «Червоне і чорне» Стендаля, «Пані Боварі» Г. Флобера, «Злочин і кара» Ф. Достоєвського, а також «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Герой нашого часу» М. Лермонтова.

Найвизначнішим майстром соціально-психологічної прози в польській літературі вважають В. Реймонта. 1924 р. він отримав Нобелівську премію за чотиритомний роман «Селяни» (1901-1908).

Фундатором цього жанру в українській літературі став Панас Мирний — автор романів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і «Повія».

У літературознавстві було створено чимало методів аналізу роману, як і будь-якого іншого жанру. Ось лише деякі з них.

✵ Культурно-історичний метод — вивчення твору в його взаємозв'язках із літературним процесом, розвитком культури, суспільно-політичним життям того часу, коли він з'явився.

✵ Соціологічний метод — розглядає красне письменство як спосіб осмислення й розв'язання суспільних проблем, аналізує вплив суспільства на літературу та навпаки.

✵ Міфологічний метод — виявлення у творі міфологічних мотивів, сюжетів, образів та їхніх художніх функцій.

✵ Компаративний метод — порівняльне вивчення різних творів, мистецьких явищ, традицій у межах різних літератур.

✵ Формальний метод — аналіз художньої форми твору, функцій її елементів — мотиву, композиції, мови.

✵ Психологічний метод розглядає твори, образи, мотиви, художні засоби як результат психічної діяльності митця, часто звертається до творчої лабораторії письменника.

✵ Психоаналітичний метод — тлумачення художнього твору та біографії автора з позицій психоаналізу. Цей метод дає змогу простежити взаємодію свідомого й позасвідомого у творчості, утілення певних психічних процесів (комплексів) у сюжетах, образах, прихованих смислах творів.

Саме соціологічний та психоаналітичний методи є особливо ефективними шляхами вивчення соціально-психологічного роману.

Психоаналіз — це спосіб пізнання людини, що передбачає систематизоване пояснення несвідомих психічних процесів і зв'язків.

Засновник цієї теорії — австрійський лікар і психолог Зиґмунд Фрейд (1856-1939). До речі, син вихідців з України. Тогочасна позитивістська психологія абсолютизувала свідоме — трактувала людину як розумну істоту, котра усвідомлює свою поведінку й керує нею. Натомість З. Фрейд дійшов висновку, що в людській психіці постійно триває гостра боротьба свідомого й несвідомого, джерело якої — неусвідомлені статеві й агресивні потяги. Професійна, суспільна діяльність, творчість особистості є сублімацією, тобто перенаправленням енергії (лібідо) цих потягів, заборонених свідомістю та мораллю.

Психологічний контекст. Основні ідеї психоаналізу: ✵ психічний розвиток людини визначається подіями раннього дитинства: це надмірна прив'язаність у хлопчиків до матері й неприязнь до батька як уособлення насильства (т. зв. Едипів комплекс) і, навпаки, — у дівчаток (комплекс Електри); ✵ надто гострий конфлікт між свідомим сприйманням дійсності й неусвідомленим (витісненим) досвідом може призвести до психо-емоційних порушень — неврозів, фобій, депресій; ✵ звільнення від впливу позасвідомих травм і комплексів досягається через їхнє усвідомлення.