Всі публікації щодо:
Нечуй-Левицький Іван

Українська література 10 клас (рівень стандарту) - А. М. Фасоля - Педагогічна думка 2018

Кайдашева сім'я - історія боротьби людини за свій життєвий простір - ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ - РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

Силою і правдивістю художнього відтворення побуту селянства — безправного... пригніченого темрявою і неуцтвом, цей твір займає почесне місце серед інших творів світової літератури на селянську тему („Земля“ Е. Золя, „Мужики“ В. Реймонта).

Н. Крутікова, літературознавець

Шлях до читача. Повість „Кайдашева сім’я“ вперше була надрукована 1878 року у львівському журналі „Правда“. Автор двічі звертався до царської цензури, та дозволу на друк твору в Росії так і не отримав. Лише 1886 року було дозволено надрукувати „Кайдашеву сім’ю“ з низкою обмежень: цензорами вилучено 25 уривків, автор, зокрема, змінив початок і кінець твору.

Життєва основа. Події, змальовані в „Кайдашевій сім’ї“, пов’язані з реально існуючим селом Семигори (нині Богуславський район Київської області). Прізвище Кайдаш було досить поширене в Стеблеві.

Прототипами героїв стали члени родини Мазурів, відомі своїми бійками та колотнечами. їхніми сватами дійсно були Довбуші.

Жанрові й стильові особливості твору. За жанром „Кайдашева сім’я“ — перша соціально-побутова повість у новій українській літературі. Це повість-хроніка, у якій на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються характерні риси українського народу.

В основі конфлікту твору — зіткнення двох життєвих настанов: молоді Кайдашенки прагнуть бути господарями у власній хаті й своему господарстві. Старше покоління, „виховане“ на інших традиціях, не в змозі зрозуміти і прийняти таке прагнення. Усіма силами батьки намагаються зберегти патріархальний родинний устрій. Однак у нових суспільних умовах традиційний уклад не сприймається як щось непорушне й обов’язкове, чому треба слідувати. При цьому кожен твердо переконаний у власній правоті й готовий відстоювати її будь-якою ціною, доводячи ситуацію до абсурду.

Автор ніби випробовує своїх героїв, а заразом — і читача. Судячи з незмінної популярності твору, навіть „абсурдні“ сцени є життєвими й упізнаваними, а значить — типовими.

Довідник читача

Соціально-побутова повість — вид епічного твору, головна увага якого зосереджується на розкритті суперечностей і закономірностей суспільного життя, соціальній зумовленості дій і вчинків персонажів, зображенні їх у побутовому середовищі.

Прототип — конкретна особа, факти життя і діяльності якої покладено в основу літературного образу. Літературний образ не є копією прототипу.

Ідейно-тематичний зміст. Процес розпаду української патріархальної родини під впливом зовнішніх умов і суб’єктивних чинників (крайній індивідуалізм героїв) І. Нечуй-Левицький змальовує із сумом і гіркотою. Це — тема повісті.

З одного боку, він усвідомлює неминучість змін, з іншого — не приймає таких змін, коли нищаться основи людського співжиття: само- і взаємоповага, почуття гідності, домашнього затишку, прагнення порозуміння. Доведений до крайнощів індивідуалізм небезпечний, він руйнує людину й нищить усе, що оточує її, — таку думку автор прагне донести до читача.

Розглядає автор й інші проблеми: виховання; стосунки батьків і дітей; кохання та сімейне щастя; віра в Бога та дотримання заповідей Божих; цінність народної моралі й національної етики.

Чи вдалося І. Нечуєві-Левицькому донести до читача цю думку й низку інших, не менш важливих?

Безумовно, так, про що свідчать популярність твору і його численні перевидання. Як це вдалося? Відповідь знайдіть у тексті твору.

Композиція і сюжет. Повість складається з дев’яти частин. Сюжет розгортається за принципом нагнітання епізодів і сцен, які є своєрідним нанизуванням сімейних сварок родини Кайдашів. Експозиція — опис природи села Семигори — розмова братів Кайдашенків про дівчат, про майбутнє одруження — залицяння Карпа до Мотрі — оглядини в Довбишів. Зав’язка — сватання та одруження Карпа. Розвиток дії — суперечки за власність між двома поколіннями — залицяння й сватання Лавріна до Мелашки — пригоди Кайдашихи під час поїздки в Біївці — постійні конфлікти між родичами — похід Мелашки на прощу до Києва — пошуки Лавріном Мелашки — повернення Мелашки в Семигори — смерть Омелька Кайдаша через пияцтво. Кульмінація — сварка за кухоль, через який Марусі Кайдашисі Мотря виколола око, — сварки за курку, півня, кабана, грушу (кожна сварка має свою кульмінацію). Розв’язка — груша раптово всохла, в обох садибах настав мир і злагода.

Лєра Схемка. Ілюстарція до повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я“

Такий крок був свідомим відступом митця від настанов реалізму. За першою версією — історія з грушею не закінчилася: груша розросталася вшир і вгору, родила дуже рясно, дратуючи і дорослих, і малих Кайдашів. С. Єфремов уважав, що річ не в груші, а в соціальних причинах, у письменницькому вмінні чи невмінні психологічно обґрунтовувати ті причини.

Запитання і завдання

1. Що можна порадити Кайдашам, щоб між їхніми сім’ями запанував мир?

2. Від чого або кого залежить лад у сім’ї? Таке питання мимоволі ставить собі небайдужий читач. Висловіть оцінне судження.

3. Визначте актуальність порушених автором проблем у наш час. Які шляхи їх вирішення ви бачите?

Образи-персонажі. Образи представників старшого покоління — Омелька Кайдаша і Марусі Кайдашихи — подані вже сформованими, вони статичні.

Старий Кайдаш — працьовитий, виснажений панщиною селянин. Чому він став м’яким і безхарактерним, не здатним керувати ні власним життям, ні сім’єю? Може, таким був і замолоду? Про це читач може тільки здогадуватися.

Характер Омелька Кайдаша, як, зрештою, й інших героїв, розкривається багато в чому через авторські характеристики. Узявши „на себе“ функцію оповідача, І. Нечуй-Левицький докладно повідомляє життєву історію свого героя, коментує її. Складається інколи враження, що він не довіряє читачеві, не впевнений, чи в змозі той осягнути характер героя.

Ось одна з таких характеристик: „Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток“.

Хоча помітне в повісті прагнення автора розширити палітру засобів характеристики образу. Як, наприклад, у цьому пейзажі, де письменник дає змогу читачеві самому домислити, чому на обличчі Омелька Кайдаша від споглядання краси навколишнього світу, „розливався якийсь смуток та жаль“: „Кайдаш прийшов до церкви; церква була ще заперта. Він сів коло дверей на кам’яних східцях і поклав шапку коло себе. На горах за шпилями, вкритими лісом, пишно горів вечірній світ сонця. Над лісом розлився дивний спокій, а дзвін ґув та дрижав над шпилями, тричі одбиваючи свій згук. Кайдаш сидів, мов дерев’яний, і на його лиці розливався якийсь смуток та жаль“.

Щедро, що притаманне донечуївському періоду розвитку української літератури, застосовано у повісті й інші засоби образотворення.

Портрет. „Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами... Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною“.

Мова. „Старого неначе хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п’ятницю, та й пішов у повітку“.

У характеристиці Марусі Кайдашихи ці засоби „стоять“ поряд: „Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.

...Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот“.

Карпо і Лаврін успадкували від батька працьовитість, турботу про свою сім’ю, а заразом — й інтереси дрібного власника. Зовні вони також схожі на батька: „обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами“. Це те, що їх об’єднує. Але кожен із них постає чітко окресленою індивідуальністю.

Старший син Кайдашів — Карпо — упертий, суворий і непривітний („Карпо ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди. Його насуплене жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи усміхались“). Ці риси характеру були помічені у волості, і його обрали за десяцького („Чоловік гордий та жорстокий, з його буде добрий посіпака“).

Відповідно до свого характеру він добирає собі дружину, щоб була „робоча та проворна та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку“.

Душевна м’якість, поетичність, доброта і безкорисливість Лавріна контрастує з похмурою вдачею Карпа. Привабливість героя відображається і в його мові, поетичній, пісенній та лагідній. „І де ти, красо, вродилась з твоїми шовковими бровами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю“, — так він висловлює своє захоплення Мелашкою.

Однак у безперервних родинних сутичках за „моє“ і „твоє“ у Лавріна поступово зникають поетичні риси вдачі, черствіє душа. Мова, сповнена дотепних виразів, жартівливих слів, з часом також змінюється, стає брутальною і грубою. У кінці повісті брати мало чим відрізняються один від одного — обидва вони грубі, егоїстичні.

Характери героїв формуються на „наших очах“: зневажливе ставлення до батька, нехтування народною мораллю. Є в повісті ще один „натяк“ на можливу відповідь щодо причини руйнації віковічних моральних устоїв. Після бійки за мотовило, коли Карпо вдарив батька, старий Кайдаш з болем говорить: „Нема в тебе Бога в серці! Недурно ж ти до церкви не ходиш“.

Набожність, що не виходить за межі обрядовості, притаманна й самому Кайдашеві. Часто з церкви він завертав у шинок запивати „давнє панщане горе“, і читач розуміє приховану іронію авторської характеристики: „Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік...“

Обидва покоління Кайдашів об’єднує крайній індивідуалізм. Як приклад його прояву можна навести розмову Карпа з батьком з приводу „каторжного горба“, на якому поламався не один віз. Додамо, що, судячи з діалогу Омелька Кайдаша і його кума, на цю „хворобу“ страждають не лише члени родини Кайдашів.

Анатолій Базилевич. Ілюстрації до повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я“

На думку І. Франка, саме „під впливом індивідуальних змагань кожного... члена“ родини і розпадається український патріархальний устрій.

Ні Мотря, ні Мелашка не уникнули цього впливу, хоча за психотипом це зовсім різні натури.

Герої І. Нечуя-Левицького борються за свій життєвий простір, але обмежується він власним господарством, сім’єю, хатою. І цим персонажі „Кайдашевої сім’ї“ поступаються такому ж селянину, що „вийшов“ із кріпацької епохи“, — Миколі Джері.

Читацькі діалоги

Цікаво дізнатися про походження прізвища головного героя.

1. Тюркське слово кайа означає скеля, даш — камінь.

2. У старослов’янській мові була міра довжини кай (трохи більше двох кілометрів).

3. Від татарського слова kajtal — стадо.

4. З арабського,через посередництво тюркського kajdani — зав’язка, пута. Яка з поданих версій видається вам найбільш вірогідною?

Образи-пейзажі. У творах І. Нечуя-Левицького поєднується тенденція до предметності, локальності й конкретності — соціальної, етнографічної, географічної — із прагненням художника до поетизації кращих аспектів народного життя, до зображення селянського світу в рельєфних, пластичних образах: „Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки“.

Художні засоби виразності стилю І. Нечуя-Левицького. Своєрідність стилю автора „Кайдашевої сім’ї“ полягала в тонкому поєднанні реалістичної конкретності й точності описів, великій увазі до деталей портретів та особистісних характеристик, побуту, праці, особливостей мови й поведінки персонажів. Новизною відзначається й змалювання героїв, у яких точність портретних характеристик поєднується з увагою до внутрішнього світу особистості.

Мова творів І. Нечуй-Левицького яскрава й образна, наповнена метафорами, фразеологізмами: тиха вода греблі рве, дивитись в зуби, спав як убитий, втерти носа, спалахнути полум’ям тощо.

Властиві ідіостилю письменника мовно-естетичні знаки національної культури несуть у своєму змісті архетипні ознаки ліричного, епічного, гумористичного мовомислення українського народу.

Повість „Кайдашева сім’я“ багата на діалоги й полілоги, які стають прямим виявом людських характерів.

Довідник читача

Ідіостиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.

Засоби змалювання комічного:

1. Комічний герой — гіперболізація (перебільшення) певних рис, можливостей, якостей героя, що викликає сміх; надання чомусь чи комусь невластивих йому рис.

2. Комічна подія — сполучення реального й фантастичного, трагічного та смішного в одному епізоді, невідповідність змісту і форми, контраст дії і обставин.

3. Пародіювання — мовний суржик персонажів; змішування різних стилів; дитяча етимологія; макаронічна мова; урочистий тон під час зображення буденних подій; використання слова в одному реченні одночасно в прямому й переносному значенні.

4. Використання в тексті жартівливих народних приказок, прислів’їв, анекдотів, прізвиськ-характеристик.

5. Іронічні авторські коментарі — уживання займенників середнього роду задля висміювання, велика кількість зниженої лексики.

Макаронічна мова (від італ.maccheroni — макарони) — суміш слів чи висловів з різних мов або переінакшення їх на іноземний лад.

Архетипні образи — первинні образи-символи, що існують у підсвідомості кожної людини й передаються з покоління в покоління як особливо значущі.

Інтерпретація (від лат. interpreter — пояснення, трактування) літературна — тлумачення літературного твору з метою осягнення його змісту та ідейно-художньої концепції.

Запитання і завдання

1. Доведіть, що твір „Кайдашева сім’я“ — соціально-побутова повість-хроніка.

2. Підготуйте й обговоріть у групах повідомлення про проблематику повісті „Кайдашева сім’я“. Поділіться міркуваннями щодо проблем, які зацікавили особисто вас.

3. Як ви розумієте слова Омелька, що діти загнали його „на піч“? Хто саме з синів це зробив?

4. Чи спроможний був Омелько Кайдаш збагнути глибинну суть християнської релігії, стати на шлях очищення?

5. Які обставини життя зробили Марусю Кайдашиху егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною?

6. Укладіть таблицю „Засоби змалювання комічного в повісті І. Нечуя- Левицького „Кайдашева сім’я“. Наведіть приклади вживання автором іронії, сарказму, гумору, сатири тощо.

7. Знайдіть в Інтернеті ілюстрації А. Базилевича і Лери Схемки до повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я“. Чи однакову мету ставили перед собою ілюстратори? Чиї ілюстрації ближчі до вашого бачення персонажів?

8. Напишіть твір на тему, яку вважаєте особистісно значущою, або запропонуйте власну:

♦ Зображення народного життя, побуту, звичаїв та обрядів українців у повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім'я“.

♦ Порівняльна характеристика образів Мотрі й Мелашки (повість І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім'я“).

♦ Розмаїття характерів, особливість їхнього змалювання в повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім'я“.

♦ Авторська позиція в повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім'я“.

Культурно-мистецький контекст

Одним із художників-реалістів в українському живописі другої половини XIX ст. — початку XX ст. є пейзажист Сергій Васильківський.

Сергій Васильківський. „Весна на Україні“ (1883)

Художник ознайомив світ із чудовим українським колоритом та неймовірною українською природою. У його творчості переважає реалістичне відтворення унікальних станів природи, щирості людських переживань та особливостей щоденного буття.

Запитання і завдання

1. Підтвердите або спростуйте тезу: „Об’єктом уваги письменників і художників-реалістів XIX ст. було реалістичне зображення різних аспектів культурно-історичного буття українців“.

2. Порівняйте пейзаж живописного полотна С. Васильківського з описом села Семигори у повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я“. Який пейзаж справив на вас сильніше враження? Чому? Обміняйтеся враженнями з однокласниками й однокласницями. Чи суголосні ваші сприйняття? Зробіть опис природи за картиною (усно або письмово).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.