Українська література 11 клас (рівень стандарту) - Олександр Авраменко 2019

Остап Вишня (1889-1956)
Проза 20-30-х років ХХ ст.
Прозове розмаїття

Всі публікації щодо:
Вишня Остап

Спостереження

1. Розгляньте ілюстрації й виконайте завдання.

О. Довженко. Шарж на Остапа Вишню. 1920-і роки

Гр. Дубинський. Шарж на Остапа Вишню. 1930 р.

Обкладинка журналу «Перець». 1956 р.

A. Опишіть шаржі на Остапа Вишню й обкладинку журналу «Перець».

Б. Які особливості має шарж як різновид карикатури?

B. Що таке гумор і сатира? Яка з ілюстрацій має сатиричне забарвлення?

2. Прочитайте життєпис Остапа Вишні й стисло перекажіть його.

Остап Вишня (справжні ім'я та прізвище Павло Губенко) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва, неподалік містечка Грунь (нині Охтирський район, Сумська область). Батьки були простими селянами, про них письменник так писав у гуморесці «Моя автобіографія»: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитися Милосердному».

Майбутній письменник навчався в сільській початковій школі, потім — у Зінькові. Заповітною мрією хлопця було стати вчителем, проте на навчання в Глухівській учительській семінарії в родини грошей не було. Усе ж таки батько знайшов можливість: він віддав Павла вчитися до Київської військово-фельдшерської школи, оскільки мав пільгу (як колишній солдат) на безкоштовне навчання сина у військовому закладі. Після закінчення в 1907 р. Павло працював фельдшером1. 1917 р. юнак вступає до Київського університету на історико-філологічний факультет, проте через події громадянської війни змушений був покинути навчання.

1 Фельдшер — особа із середньою медичною освітою; помічник лікаря в лікувальних закладах.

Павло поринув у вир київського бурхливого життя: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету — у Центральну раду. Тоді до Св. Софії, зі Св. Софії — до «Просвіти», з «Просвіти» — на мітинг, з мітингу — на збори, із зборів — у Центральну раду, з Центральної ради — на з'їзд, із з'їзду — на конференцію, з конференції — у Центральну раду. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і у війську бути, і в парламенті бути, і по всіх комітетах бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати... Державний муж, одне слово».

Коли в Київ увійшли війська армії А. Денікіна, П. Губенко був евакуйований до Кам'янця-Подільського, де завідував медико-санітарною управою Міністерства шляхів УНР. З 1919 р. на сторінках газет з'являються твори молодого гумориста під псевдонімом Павло Грунський. 1920 р. він повертається до Києва, де його заарештовують за «контрреволюційну діяльність» і відправляють до Харкова. Про звільнення молодого митця подбав В. Еллан-Блакитний. П. Губенко починає працювати перекладачем у газеті «Вісті ВУЦВК», згодом редагує журнал «Червоний перець», одночасно виконуючи обов'язки секретаря в редакції газети «Селянська правда». Саме там 1921 р. була надрукована усмішка «Чудака, їй-богу!» під псевдонімом Остап Вишня. Гуморист стає популярним, його твори друкують багато газет і журналів в Україні. Пише нариси, фейлетони, створює новий жанр гумористичної прози — усмішку. Протягом 1920-х років з-під пера Остапа Вишні вийшли 23 книжки, зокрема «Вишневі усмішки» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки театральні» (1928). Твори гумориста друкували стотисячними накладами — ось чому митця називають «королем українського тиражу».

Однак сонце в житті Остапа Вишні почала закривати хмара більшовицького наступу на українську творчу інтелігенцію. Дружба гумориста з М. Хвильовим і М. Кулішем, його симпатії до ВАПЛІТЕ й Пролітфронту, що захищали право української літератури на національну самобутність, не могли бути не поміченими прислужниками тоталітарного режиму. 26 грудня 1933 р., коли розпочалися масові репресії проти українських митців, Остапа Вишню заарештували. Сміхотворця, якого так любив народ, влада оголосила ворогом народу. Спочатку митцю присудили розстріл, але згодом найвищу міру покарання замінили на десять років заслання. Остап Вишня відбував свій термін у селищі Чиб'ю (на півночі Росії). Його супроводжувала дружина — актриса Варвара Маслюченко-Губенко. Їй, як дружині ворога народу, дали п'ять днів, щоб виїхати з України. На руках у жінки було двоє малих дітей — Марія та В'ячеслав. Варвара носила чоловікові одяг та їжу, провідувала, морально підтримувала. Її називали «декабристкою ХХ ст.». Остап Вишня про свою кохану писав: «Ти для мене й дружина, і мати, і сестра, й ангел мій».

В. Маслюченко-Губенко

3 грудня 1943 р. Остап Вишня вийшов на волю, і вже через декілька місяців з'являється його знаменита усмішка «Зенітка», з якої розпочався другий період життя та творчості гумориста. Письменник видає багато нових творів, працює в журналі «Перець», з 1948 р. веде щоденник, що дістав назву «Думи мої, думи мої...». 1954 р. була опублікована збірка «Мисливські усмішки», що стала однією з найпопулярніших у доробку гумориста. Наступного року письменника було реабілітовано.

Остап Вишня помер 28 вересня 1956 р., похований у м. Києві на Байковому кладовищі.

До речі...

«Перець» був одним з двох найпопулярніших журналів у колишньому Радянському Союзі. Першим був московський «Крокодил» (наклад — 5 млн прим.), а другим — київський «Перець» (3,3 млн прим.). «Перець» проіснував майже 92 роки! Він розважав народ гострою сатирою, висміюючи недоліки тодішнього суспільства й політичного устрою. В організації й редагуванні перших номерів українського сатиричного журналу (спочатку, 1922 р., він мав назву «Червоний перець» — тоді в Радянському Союзі все було червоним — від армії до «духовних пролетарських цінностей») брав участь Остап Вишня разом з його засновником — В. Елланом-Блакитним. Шалену популярність «Перцю» забезпечував Остап Вишня, який, на думку багатьох літераторів, на Слобожанщині був найулюбленішим письменником після Т. Шевченка. Серед ілюстраторів журналу був і О. Довженко.

Обкладинка журналу «Червоний перець». 1922 р.

3. Прочитайте матеріал і виконайте завдання.

«Король українського тиражу» своїм дотепним художнім словом долучив мільйони людей до читання української літератури. Дослідник творчості Остапа Вишні С. Гальченко зауважує: «Для ліквідації неписьменності села усмішки Остапа Вишні зробили не менше, ніж офіційні лікнепи, а міський житель почав говорити мовою Т. Шевченка, що теж мало неабияке значення для здійснення процесу українізації».

За життя гумориста вийшло друком понад 100 збірок з його творами, тематика яких дуже різноманітна. Остап Вишня висміював ледарство, хуліганство, бюрократизм, халтуру, хабарництво, браконьєрство, грубість, легковажність у шлюбі, безвідповідальність у родині. У своїх гуморесках автор зображає життєві явища в добродушному, жартівливому тоні, окремі вади людини піддає легкій, доброзичливій насмішці. Він не забуває посміятися із себе, зокрема в гуморесці «Моя автобіографія».

Гумореска «Моя автобіографія». Здавалося б, про що можна повідомити в автобіографії, крім цифр і голих фактів? Гуморист художньо викладає найяскравіші моменти свого життя, найголовніші риси вдачі й світовідчування, цікаві коментарі суспільних, державних та естетичних проблем.

Твір поділений на п'ятнадцять розділів-етюдів, об'єднаних єдиним задумом: «Підмемуарити життя пройдене, а то перед історією буде ніяково».

Простежуючи генеалогію свого роду, Остап Вишня не без гумору пише про своїх батьків і дідів: «А коли, було, спитаєш у баби, батькової матері, про діда чи там про прадіда, вона завжди казала: «Отаке стерво було, як і ти оце! Покою від їх не було!»»

Остап Вишня. 1928 р.

З наступних розділів читач дізнається, що «письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина» і «письменники так, спроста, не бувають».

Виявляється, «головну роль у формуванні майбутнього письменника відіграє взагалі природа...». Остап Вишня проніс через усе життя любов до природи.

З теплотою й трепетом згадує автор свого першого вчителя: «...доброї душі дідуган, білий-білий, як білі бувають у нас перед Зеленими святами хати. Учив він сумлінно, бо сам був ходяча совість людська». І тут же — з тонкою іронією про тодішні методи виховання й стимулювання: «А чи писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжки зазирати?»

Кожне речення, кожен абзац цього своєрідного твору наповнені жартом, дотепом та іронією. Усе в ньому — від народу, від рідної землі: і корова Оришка, і картопля, і бур'яни, і «ранок, коли над лиманом срібний туман устає».

Остап Вишня тонко розумів людей, безпомилково їх оцінював. Не без гордості й з м'яким гумором він пише про своє навчання в Зінькові разом з відомим поетом, літературознавцем М. Зеровим. Щоправда, гуморист не пішов за М. Зеровим та іншими неокласиками, естетичною платформою яких була орієнтація на античні зразки: «Читай Горація, Вергілія, Овідія та інших Гомерів. А бути сучасним письменником — значно легше. Нічого собі не читаєш, тільки пишеш. І всі задоволені. Так що наші із Зеровим стежки розійшлися. Він — на Рим, я — на Шенгерієвку». Сатирик, отже, ставить собі за мету вивчати життя свого народу й реагувати на актуальні проблеми...

На перший погляд, оповідач у гуморесці «Моя автобіографія» — це пасивний спостерігач, до всього байдужий учасник подій. Однак він лише вдає наївного, довірливого «простачка», який з усім погоджується. Насправді, під маскою такого «простачка» постає образ людини — мудрої, талановитої й дотепної, біографія якої невіддільна від історії рідного народу (Г. Семенюк).

А. Яку помилку свідомо допустив Остап Вишня в назві гуморески «Моя автобіографія»? З якою метою, на вашу думку, автор використав такий прийом?

Б. Знайдіть у статті Г. Семенюка відомості про тему гуморески «Моя автобіографія», її композицію, гумор, героїв та оповідача. Зробіть відповідні нотатки в зошиті.

4. Опрацювавши матеріал про усмішку «Сом», доповніть його своїми думками. Відомості з теорії літератури запишіть у зошит.

Усмішка «Сом». У «Мисливських усмішках» найповніше виявилася чиста, щедра й весела душа Остапа Вишні. За лукавим, усміхненим образом оповідача — сам автор, який обожнював полювання. Але він — мисливець тієї рідкісної вдачі, який іде на полювання не з метою вбити, а навпаки, — уникнути насильства над природою. «Мисливські усмішки» збагачують читача знаннями про природу, у звичайному кленовому листку «розкривають цілий світ з його радощами й трагізмом, виховують повагу до всього живого на землі, навчають щиро й незрадливо любити свій рідний край з його зелом, птаством і звіриною, з його полями й лісами, з його людьми, добрими душею й чистими помислами» (Ю. Цеков). Автор-оповідач замислюється над проблемами людини та природи, людини й вічності земного буття. Його погляд на світ визначає тонкий та проникливий ліризм, тому усмішки є поезією в прозі.

Остап Вишня та М. Рильський на полюванні. 1951 р.

У назві збірки автор закарбував винайдений ним літературний жанр. Більшість з 26 усмішок названа на честь головного героя: «Лисиця», «Ведмідь», «Бекас», «Вовк», «Вальдшнеп», «Перепілка», «Дрохва», «Сом» та ін. Майстерність автора виявилася передусім у внесенні ліричного забарвлення в гумористичну розповідь.

Теорія літератури

УСМІШКА. ФЕЙЛЕТОН

Усмішка — лаконічний гумористичний твір, у якому поєднано жанрові особливості гуморески, анекдоту й фейлетону. Цьому жанру властиві ліризм і дотепність, які поєднані з доброзичливим тоном оповіді. В усмішках незримо присутній образ автора: він виникає в ліричних відступах, окремих репліках оповідача. Відомі такі тематичні цикли усмішок Остапа Вишні, як мисливські, київські, кримські, сільські, закордонні та ін.

Фейлетон — невеликий літературно-публіцистичний твір викривального, сатиричного характеру на злободенну тему.

Остап Вишня — майстер пейзажних картин. Саме з мальовничого пейзажу розпочинається усмішка «Сом»: «Заплава річки Осколу... заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою, соковитою травою. Як увійдеш — картуза не видно! Шумить заплава в травні та в червні... Поміж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, покритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квітками-горнятами на довжелезних зелених батогах! А скільки там водяних лілій!..» Перед читачем постають мальовничі краєвиди Слобожанщини, в авторських інтонаціях відчувається трепетна любов до цього краю, до його краси й до тих, хто населяє Оскіл та його береги: солов'ї, дикі качки, болотяні курочки, лиски та ін. Автор доповнює цю картину буянням зелені й пташиного торжества, голосами дівчаток з народними піснями «Човник», «Тихо-тихо», «Тихенький вечір на землю спадає», «Тихо, тихо Дунай воду несе» та ін.

Остап Вишня. 1950-і роки

Природа — ніби ліричне тло, на якому розгортаються події, а ведуть сюжет розповіді оповідач, дід Панько й рибалка (без імені). У першій історії читачів застерігають від небезпеки, яка чатує на необачних людей: «Трохи ліворуч — велика ковбаня1, ціле просто урвище під зверху тихою водою... Там так глибоко, що наша дзвіниця пірне! Їй-бо, правда! Пірне з хрестом! Боже борони там купатися! Утягує, углиб утягує: закрутить тебе, завертить, бульк! — і немає чоловіка!» Але виявляється, що не ковбаня є найбільшою небезпекою на Осколі... а велетенський сом, який живиться гусаком... Але якби тільки гусаком! Як відомо, рибалки й мисливці — майстри перебільшень, і дід Панько — не виняток. Він далі дивує читача історіями, у які важко повірити, проте робить це так переконливо й майстерно, що мимоволі довіряєш йому. «Героїзм» сома не обмежився гусаком: наступною жертвою став панський собака сетер-гордон Джой. На тверде переконання діда Панька, сомові навіть катер з'їсти під силу, щоправда, він цього не робить, бо судно надто голосно торохтить: «А якби тихо плив, могло б і катеру те бути, що тому Джоєві!.. Соми — вони такі!»

1 Ковбаня — глибоке місце у водоймі.

Річка Оскіл

З наступної історії, яку розповів уже інший рибалка, читач дізнається, що риба сом — сильна й могутня. Це було на Дніпрі... Рибалка став свідком того, що величезний сом тягнув проти течії на шаленій швидкості човна з дідком, який заплутався за шворку й не міг відчепитися від човна. Рибалка взявся допомогти бідолашному дідусеві. Довго ще тягав їх сом, аж доки не покинули його сили.

Остання частина усмішки більш реалістична й приземлена, вона нагадує інструкцію про те, як ловити сома. І читач ладен уже й повірити, прийняти розповідь за чисту копійку, якби не нові побрехеньки оповідача: «...у сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів».

Акварельний пейзаж, майстерний діалог, влучні деталі в репліках героїв, гумор, незрима присутність автора з його захопленням природою — усе це ознаки усмішки як літературного жанру, який ще називають поезією в прозі. М. Хвильовий захоплювався ліризмом цих лаконічних історій: ««Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні...»

5. Перегляньте документальний фільм Т. Алтухової «Воскресіння «розстріляного відродження»» (1 год 20 хв) і виконайте завдання.

Youtube Фільм «Воскресіння «розстріляного відродження»»

A. Розкажіть про будинок «Слово» у м. Харкові.

Б. Яким ви побачили Остапа Вишню? Чим він відрізнявся від своїх колег по перу?

B. Хто з літературознавців і зірок шоу-бізнесу, на вашу думку, найбільш переконливий? Чому ви так вважаєте?

Г. Прокоментуйте формат документального фільму. Які прийоми вам найбільше сподобалися?

6. Виконайте завдання.

1. Справжнє прізвище Остапа Вишні —

А Губенко

Б Фітільов

В Рудченко

Г Тобілевич

2. У назві гуморески «Моя автобіографія» Остап Вишня використав

А епітет

Б інверсію

В художній паралелізм

Г приховану тавтологію

3. Глибину ковбані дід Панько вимірював

А сомом

Б човном

В катером

Г дзвіницею

4. Розкажіть про трагічні події в житті Остапа Вишні.

5. Чому письменника називають «королем українського тиражу»?

6. Які особливості має усмішка як літературний жанр? Чим вона відрізняється від гуморески?

7. Яким ви побачили Остапа Вишню в гуморесці «Моя автобіографія»?

8. До якого виду комічного — гумору чи сатири — належить усмішка «Сом»?

9. Охарактеризуйте образ оповідача в усмішці «Сом».

10. Яку роль відіграють пейзажі в усмішці «Сом»? Які особливості їхнього зображення?

11. Як відомо, автобіографія — жанр офіційно-ділового стилю. Остап Вишня в гуморесці «Моя автобіографія» свідомо вдається до «порушення» стилістичних норм цього документа. За допомогою яких «порушень» автор досягає комічних ефектів? Наведіть конкретні приклади з твору.

12. Поміркуйте, чому «Мисливські усмішки» Остапа Вишні називають ліричними. Аргументуйте свою думку конкретними прикладами з твору.

Домашнє завдання

  • 1. Прочитайте усмішку Остапа Вишні «Письменники» і напишіть вільне есе про те, яким ви побачили оповідача цього твору.
  • 2. Проілюструйте один з прочитаних творів Остапа Вишні (за бажанням).

Використана література

  • Гальченко С. «Десятирічка» Остапа Вишні // Слово і час. — 2007. — № 8. — С. 59-64.
  • Цеков Ю. Мою роботу рецензував народ // Остап Вишня: В 4 т. — К. : Дніпро, 1988. — Т. 1.






На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.