Українська література 11 клас (рівень стандарту) - Олександр Авраменко 2019

Письменники (Скорочено) Остап Вишня (1889-1956)
Проза 20-30-х років ХХ ст.
Прозове розмаїття

Всі публікації щодо:
Вишня Остап

Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова.

Отже, виходить, що письменником зветься людина, яка пише...

І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише й стане... Ні! Письменник так він увесь час пише й немає йому нікоторого впину.

Це починається завжди так.

— Ось, подивіться... Чи не підійшло б... оце для вашої газети? Це я написав...

Дивитеся:

— Не підійшло б... Знаєте... Не такого нам треба... Нам би якби, щоб отакого...

— Так у мене є й таке. Ось...

— І це не таке... Нам би якраз не такого треба...

— Так у мене є й не таке. Тільки вдома... Я принесу...

— Принесіть...

Ви дивитеся йому вслід, як він повернувся йти, дивитеся... дивитеся... дивитеся...

— Н-да! — кажете собі. — Єсть!

Потім приноситься «не таке, а отаке».

— У мене є ще!

— Та ні, нам і цього досить... Продивимося... Зайдіть так через тиждень...

— Бувайте!

— Товаришу! Там друкарня прохає на «корпус»... Робітники стоять...

— І ти, лиха година! Дивися... І немає нічого підходящого... Ага! Ось... Почекайте трохи... Продивлюся... М-м-м... «Били ми Врангеля»... «Червоні наші... орли»... «Загнали в море»... «Хай живе»... Щось підходяще... Нате... На «корпус», скажіть, хай беруть... І пішло.

А як уже пішло, то тоді держися.

— Товаришу! Я ще вам приніс... Ось... і ось... і ось...

— Добре! Продивимося. Залишіть.

У всякому разі з цього моменту вважайте, що є ще один новий письменник, якому кажуть:

— Випишетеся! Нічого... Не святі горшки ліплять.

Потім так місяців через два дивися: уже в «Гарті», або в «Плузі», або в «Більшовику» він про «форму» і «зміст» жарить...

— У Тичини, знаєте, є щось старе... Не скажу напевно, що саме, але щось є... Отаке щось, знаєте... Не таке, а отаке...

Маєте письменника кваліфікованого.

Отак, як бачите, письменники получаються...

Далі із зростом чуприни зростає й той чи інший письменників світогляд, та чи інша його ідеологія, та чи інша платформа...

Власне, платформа не «та чи інша». Платформа переважно тепер радянська. Навіть не переважно, а винятково радянська.

Світогляд здебільшого революційний...

Ідеологія здебільшого пролетарська або пролетарсько-селянська...

Коли до цього ще додати порожній здебільшого шлунок, прекрасний апетит, гарячу кров, хоч і без відповідного числа червоних кров'яних кульок, то внутрішній вигляд письменників уже можна собі уявити добре.

Назовні письменники всі в штанях: іноді — дуже добрих, іноді — дуже дірявих (залежить від талану); мають вони (як уже говорилося) здебільшого довге волосся.

Більше особливих ознак, здається, немає.

За довжиною рядка у творі всі письменники поділяються на прозаїків, поетів і футуристів.

Прозаїками звуться ті письменники, у яких рядок дуже широкий, і дуже довгий, і дуже дешевий.

Поети — це ті, що рядок у них коротенький, яскравий. І на кінці в нім причеплено або риму, або асонанса, або алітерацію. Коли цього не причеплено, то такий вірш зветься верлібром, або ліверною ковбасою.

Футуристи походять від слова латинського futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, учаться на письменників і лаються.

А взагалі, народ вони всі симпатичний та мали в Києві свою газету, а в Москві — тов. Троцького, який сказав:

— Хай чим хоче та дитина бавиться, аби тільки не плакала! Не займайте, може, з їх що й буде путнє.

Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони не насправжки ще пишуть, а дряпають.

За незрозумілістю свого твору письменники поділяються на символістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (і ще сила є різних «істів»).

Символісти — це ті, що пишуть віршами «символ віри». Потім вони перевертаються на неокласиків, з неокласиків — на пролетарських, з пролетарських — на футуристів, крім поета Якова Савченка, який був символістом, так залишився ним і до цього часу, бо розгубив усі свої «символи віри» і тепер усе 'дно що без паспорта.

Неокласики — це ті, що кажуть:

— Їй-бо, ми не такі, як ви нас розумієте!.. Їй-богу, ні! А ви нас отак розумієте?! Ай-яй-яй! Як вам не сором?!

Імажиністи — від слова «і ми мажемо». Так що це всім зрозуміло. У нас їх мало.

Реалісти — це, як ви й самі здогадуєтеся, письменники, що закінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки. Так реалістами й залишилися...

Є ще особливий ґатунок письменників. Це так звані гумористи. Вони пишуть для того, щоб читачі плакали, або самі плачуть, як пишуть, бо їм писати не хочеться. Нещасний народ — усі гумористи, бо навіть коли зуби болять, мусять писати щось «веселе».

Символіст, або імажиніст, або взагалі інший який-небудь письменник — так тому можна писати, що він хоче. Т-р-р-рагедію — так т-р-р-рагедію, комедію — так комедію. А гумористові — ні. Обов'язково — веселе.

Найголовніше в письменникові — талант.

За талантом своїм письменники поділяються... Ні. Будем одверті... Письменники всі талановиті. Їй-богу, усі. Немає неталановитих письменників. І не буде ніколи.

Спробуйте сказати якому-небудь, що він неталановитий... Спробуйте...

Та ніколи не скажете...

А як і скажете, так спересердя, і він вам не повірить...

От тільки де в письменника той талант знаходиться, не знаю. Ніколи навіть бачити його не доводилося...

З декотрими ж і купався, навіть і не зауважив, хоч і придивлявся пильно...

Дивишся: людина як людина... Сяде писати — талант...

Талант — це штука дуже тендітна, і про нього краще багато не будемо писати... Бог з ним.

Найголовніше для письменника — гонорар.

Гонорар деякі теоретики вважають за головний чинник у психології творчості.

Схиляюсь і я до їхньої думки, звичайно, не як теоретик, а як практик од літератури. (...)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.