Українська література 11 клас (рівень стандарту) - Олександр Авраменко 2019

Євген Маланюк (1897-1968)
Література письменників-емігрантів. «Празька школа» української поезії
«Під чужим небом»

Всі публікації щодо:
Маланюк Євген

Євген Маланюк народився 2 лютого 1897 р. в селищі Новоархангельську на Херсонщині (нині Кіровоградська область). Батькові предки чумакували, а сам він був учителем, потім — повіреним у містечковому суді, режисером аматорських вистав, співав у церковному хорі, словом, просвітянським діячем. Мати була донькою військового.

Євген здобував освіту в початковій школі, був звільнений від оплати за неї, бо навчався на «відмінно». 1914 р., після закінчення Єлисаветградської реальної гімназії, юнак вступає до Петербурзького політехнічного інституту. Але в цей час розпочалася Перша світова війна. Євген навчається в Київській військовій школі, а звідти потрапляє на фронт, стає ад'ютантом Головнокомандувача армії Української Народної Республіки. Після падіння УНР разом з іншими емігрував спочатку до Польщі (1922-1933). У таборі для інтернованих Євген змінив зброю воїна («стилет») на перо поета («стилос»). З 1923 р. він — студент Господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), яку закінчив 1928 р. за фахом інженера.

Починаючи з 1923 р. Є. Маланюк друкує свої твори в еміграційних журналах («ЛНВ», «Ми», «Дажбог», «Дзвони» та ін.). У цей період молодий митець стає лідером «празької поетичної школи», пише збірки «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926). З 1929 р. живе у Варшаві, де працює інженером і бере активну участь у літературному процесі — був одним з фундаторів літературної групи «Танк».

До першого періоду творчості Є. Маланюка належать також збірки «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934) і «Перстень Полікрата» (1939).

1944 р. Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, але й тут брав участь у літературному процесі, зокрема був членом Мистецького українського руху (МУР). 1949 р. поет виїхав до США, де працював інженером, не полишаючи літературної творчості.

Другий період творчості поета ознаменувався виходом у світ збірок «Влада» (1951), «Поезії в одному томі» (1954), «Остання весна» (1959) і «Серпень» (1964). Провідною ідеєю цих книжок стало возвеличення рідної землі. Талановитий поет був іще й культурологом, літературним критиком, мистецтвознавцем, знав декілька мов, перекладав з французької, польської та чеської.

Є. Маланюк помер 16 лютого 1968 р. від серцевого нападу в м. Нью-Йорку (США). Ім'я поета було заборонено на батьківщині протягом сімдесяти років, а його книжки лежали в спецфондах.

Є. Маланюк зі своєю родиною. Чехословаччина. 1940-і роки

4. Опрацюйте літературно-критичний матеріал про твори Є. Маланюка.

Провідною темою всієї творчості Є. Маланюка була Україна. Нею поет марив, про неї мріяв, вимушено живучи в еміграції:

А мені ти — фата-моргана

На пісках емігрантських Сахар —

Ти, красо землі несказанна,

Нам немудрим — даремний дар! («Знаю — медом сонця...»).

Так, Україна для митця була фата-морганою — недосяжним міражем.

Мистецькі й суспільні погляди співця-патріота вияскравлюються в багатьох поезіях, що належать до різних книжок і циклів: «Стилет чи стилос?..», «Напис на книзі віршів» та ін. У вірші «Стилет чи стилос?..» (1924) Є. Маланюк порушує проблему ролі митця в житті суспільства. Поетові потрібен стилос (паличка для писання на вкритій воском дощечці) чи стилет (різновид кинджала)? Іншими словами, він має писати про красу як таку, далеку від буденних проблем (стилос), чи своїм полум'яним словом боротися за вдосконалення реального світу й наближення його до ідеалу (стилет)? Хай який складний вибір, проте поет віддає перевагу боротьбі, його захоплює «веселий галас бою», тому й пливе в «безмежжя», яким він зачарований.

Спільною ідейно-стильовою ознакою представників «празької школи» поетів є єдина історіософська концепція. В історіософській ліриці серед усіх давніх символів та образів, до яких вдавався Є. Маланюк, найпоширенішими є ті, що пов'язані з козацтвом. Яскравим прикладом «козацької лірики» є вірш «Уривок з поеми».

УРИВОК З ПОЕМИ (1924)

Je suis un fils de cette race...

E. Verhaeren

Внук кремезного чумака,

Січовика блідий праправнук,

Я закохавсь в гучних віках,

Я волю полюбив державну.

І крізь папери, крізь перо,

Крізь дні буденні — богоданно

Рокоче запорозька кров

Міцних поплічників Богдана —

Тих отаманів курінних,

Що під гармати революцій

Уміли кинуть п'яний сміх

В скривавлене обличчя — муці.

Чия залізна голова

І з-під катівської сокири

Жбурляла в чернь такі слова,

Що їй мороз ішов за шкіру.

Хто в дикий вихор гопака

Втіляв життя назустріч степу,

Й чия упевнена рука

Зміцняла сивого Мазепу.

Коли ж в баТурянськім огні

Держава рухнула, тоді-то

Вони взяли свячений ніж,

Залізняка майбутні діти!

Хай згинуло, хай загуло —

Вони лишилися, як криця!

І жодний примус, жодне зло

Їх не примусило скориться.

Херсонські прерії — мов Січ,

А кобзарем — херсонський вітер,

І рідним був одразу клич:

— Вставайте! Кайдани порвіте!

Бо ж там тече козацький Буг

Й — не раз червоная — Синюха,

А я там весен вербний пух

І дух землі — з дитинства нюхав.

Як не калічила Москва,

Не спокушав її розгон той —

Та враз підвівсь, і запалав,

І з серця кров'ю крикнув Ґонта.

...Даремно, вороже, радій, —

Не паралітик і не лірник

Народ мій — в гураган подій

Жбурне тобою ще, невірний!

Ще засилатимеш, на жаль,

До Києва послів московських, —

І по паркету наших заль

Ступати лаптю буде сковзько.

За епіграф Є. Маланюк узяв слова популярного на той час бельгійського поета-символіста Е. Вергарена «Je suis un fils de cette race...», що в перекладі означають: «Я син цієї породи». З перших рядків читач дізнається про «породу» ліричного героя Є. Маланюка: він «внук кремезного чумака» і «січовика блідий праправнук», тобто в його жилах тече чумацька й козацька кров, яка не дає ліричному героєві забути про своє українське походження.

Довідка

Еміль Вергарен, або Верхарн (1855-1916) — бельгійський франкомовний поет, один з лідерів поетичного символізму, що поширився по всій Європі на початку ХХ ст. Твори Е. Вергарена були популярні в Україні наприкінці ХІХ та в перші десятиліття ХХ ст. Українською мовою його вірші переклали М. Зеров, Ґео Шкурупій та М. Терещенко.

В «Уривку з поеми» Є. Маланюк художньо осмислює героїчну й трагічну історію України. Уся поезія рясніє алюзіями на історичних персонажів: перед читачем з'являються імена Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка, І. Ґонти, які малюють в уяві цілу епоху. Ліричний герой сприймає історію України як героїчну поему, тож стає прозорою назва поезії — «Уривок з поеми». І цей уривок — період від часів Б. Хмельницького до сучасників Є. Маланюка. Використавши козацьку тематику, Є. Маланюк провів паралелі до ХХ ст., апелюючи до народної пам'яті, що закарбувала на своїх сторінках славетні звитяги та перемоги українських козаків. «Поет намагався пробудити в читача психологію переможця, згадуючи колишні перемоги прадідів, що: «уміли кинуть п'яний сміх / В скривавлене обличчя — муці», у жилах котрих «рокоче запорозька кров». Навіть тоді, коли «держава рухнула», у козаків не опустилися руки: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти!»» (В. Шапіро). Алюзії — «Вставайте! Кайдани порвіте!» і «Не паралітик... народ мій» — відсилають читача до Шевченкового «Заповіту» і Франкового «Мойсея»; цими натяками автор уселяє оптимістичну віру у свій народ та його світле майбуття, що і є провідним мотивом вірша. Поезія «Уривок з поеми» — це складний оркестр з алітерацій, асонансів, алюзій, ямба, перехресного римування, риторичних звертань, диригує яким «залізних імператор строф».

У пролозі до збірки «Земля й залізо» (1930), що має назву «Напис на книзі віршів», автор аргументує, «чому стилетом був мій стилос і стилосом бував стилет». Тут сконцентроване й викристалізоване Маланюкове бачення себе в літературі.

НАПИС НА КНИЗІ ВІРШІВ (1925)

Напружений, незламно-гордий,

Залізних імператор строф —

Веду ці вірші, як когорти,

В обличчя творчих катастроф.

Позаду — збурений Батурин

В похмурих загравах облуд, —

Вони ж металом — morituri —

Сурмлять майбутньому салют.

Важкі та мускулясті стопи

Пруживий одбивають ямб —

Це дійсності, а не утопій

Звучить громовий дифірамб.

Ось — блиском — булаву гранчасту

Скеровую лише вперед:

Це ще не лет, але вже наступ.

Та він завісу роздере.

Шматками розпадеться морок,

І ти, нащадче мій, збагнеш,

Як крізь тисячолітній порох

Розгорнеться простір без меж.

Збагнеш оце, чим серце билось,

Який цей зір нагледів мет,

Чому стилетом був мій стилос

І стилосом бував стилет.

Після цих рядків Є. Маланюка в літературному світі почали називати «імператором залізних строф».

Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». м. Батурин. Сучасне фото

Вірш «Напис на книзі віршів» — це ліричний роздум про призначення поезії, важливість місії поета закарбувати свій час для нащадків. «Поет утверджує в мистецтві монолітну єдність гострого розуму й залізної волі, високої гідності й вояцького азарту. Адже наказовий характер епохи вимагав такого ж категоричного звучання від слова, що прокладало міцні містки між героїчним минулим, напруженою сучасністю та бажаним майбутнім» (І. Немченко). Яке ж призначення поета, на думку Є. Маланюка? Співець модерної доби мусить тонко відчувати пульс часу, бачити перспективу, щоб переконливо й упевнено вести за собою інших: «...булаву гранчасту / Скеровую лише вперед...», «...це ще не лет, але вже наступ». Світ поетових витворів відкритий для нащадків, як і та висока мета, якій Є. Маланюк віддав свій хист. За допомогою повтору дієслова доконаного виду «збагнеш» автор утверджує свій оптимізм щодо сприйняття його ідей співвітчизниками. Історична (тисячолітній порох, імператор, Батурин) і військова атрибутика (когорти, булава, наступ) своєрідно перемежовуються у вірші з літературознавчими поняттями (строфи, стопи, ямб, утопії, дифірамб). Вдало дібрані епітети («важкі та мускулясті стопи», «громовий дифірамб»), інверсії («залізних імператор строф», «пруживий одбивають ямб»), порівняння («вірші, як когорти») створюють ілюзію військового маршу, переможної й неспинної ходи. Маршового темпоритму додає алітерація вібруючого [р] та асонанс з [у]:

Позаду — збурений Батурин

В похмурих загравах облуд, —

Вони ж металом — morituri —

Сурмлять майбутньому салют.

5. Прослухайте вірш Є. Маланюка «Під чужим небом» у виконанні В. Василенка (3 хв 56 с) і виконайте завдання.

Youtube Є. Маланюк «Під чужим небом». Читає В. Василенко

A. Поміркуйте, чому розділ у підручнику названо першим рядком саме цього вірша.

Б. Як себе почуває ліричний герой далеко від дому?

B. Як ви розумієте слова «І мати слухають ночами бронхітне гавкання Бровка»?

Г. Прокоментуйте якість читання вірша й музичний супровід.

6. Виконайте завдання.

1. НЕ НАЛЕЖИТЬ до «празької школи» поетів

А Наталя Лівицька-Холодна

Б Оксана Лятуринська

В Леонід Мосендз

Г Іван Багряний

2. Прочитайте рядки.

...Даремно, вороже, радій, —

Не паралітик і не лірник

Народ мій — в гураган подій

Жбурне тобою ще, невірний!

В уривку наявна алюзія на образ з твору

А Григорія Сковороди

Б Тараса Шевченка

В Лесі Українки

Г Івана Франка

3. Прочитайте рядки.

Напружений, незламно-гордий,

Залізних імператор строф —

Веду ці вірші, як когорти,

В обличчя творчих катастроф.

В уривку НЕМАЄ

А інверсії

Б алітерації

В гіперболи

Г порівняння

4 Що спровокувало еміграцію українських митців за кордон?

5. Що об’єднувало представників «празької школи» поетів?

6. Якою бачить долю України літературний герой вірша «Уривок з поеми»?

7. Прокоментуйте назву вірша «Уривок з поеми».

8. Як ви розумієте самоназву «імператор залізних строф»?

9. Що символізує стилет, а що — стилос у творах Є. Маланюка? Як ви розумієте останні два рядки «Напису на книзі віршів»?

10. Який провідний мотив твору «Напис на книзі віршів»?

11. Поміркуйте над назвою поезії «Напис на книзі віршів», яка відіграє роль епілогу в збірці Є. Маланюка «Земля й залізо». Висловте свої роздуми письмово.

12. Дослідіть художні засоби поезії «Напис на книзі віршів». Доведіть, що строфи Є. Маланюка — «залізні».

Домашнє завдання

  • 1. Підготуйтеся до виразного читання віршів Є. Маланюка «Уривок з поеми» і «Напис на книзі віршів».
  • 2. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему «»Празька школа« української поезії» (за бажанням).

Використана література

  • Гольник О. Міф у художньому світі Євгена Маланюка : монографія / Оксана Гольник. — Кіровоград : Імекс, 2013. — 217 с.
  • Куценко Л. Dominus — Маланюк: тло і постать / Леонід Куценко. — Кіровоград : ЦУВ, 2001. — 264 с.
  • Немченко І. «І кожна рима — як свячений ніж...» (Із спостережень над поезіями Є. Маланюка) // Визвольний шлях. — 2002. — № 4. — С. 97-106; 2002. — № 5. — С. 110-124. Шапіро В. Видові особливості української історичної поезії 20-х років ХХ ст. // Вісник ЗНУ. — 2015. — № 1. — С. 318-325.






На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.