Українська література 11 клас (рівень стандарту) - Олександр Авраменко 2019

Олександр Довженко (1894-1956)
Українська література 40-50-х років ХХ ст.
Воєнне лихоліття

Всі публікації щодо:
Довженко Олександр

Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнищі (нині с. Сосниця Чернігівської області) у родині селян. Хлопець навчався на «відмінно» у Сосницькому чотирикласному училищі, потім — у Глухівському учительському інституті. 1917 р. О. Довженко переїхав до Києва, тут він вступив на економічний факультет Комерційного інституту.

1921 р. О. Довженко працював завідувачем загального відділу при українському посольстві у Варшаві, наступного року — на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР в Німеччині. Тут він здобував малярську освіту в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва. 1923 р. О. Довженко повернувся до Харкова й одразу став відомим як художник-ілюстратор «Вістей» та автор політичних карикатур. У цей час свої роботи він підписував псевдонімом Сашко. Митець був членом літературних організацій «Гарт» і ВАПЛІТЕ.

Довженко-студент. 1913 р.

Протягом 1926-1933 рр. працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. Своєю кінострічкою «Земля», знятою 1930 р., О. Довженко вивів український кінематограф на широкі міжнародні обрії. Ця картина принесла митцю світову славу. Цього ж року разом з дружиною Ю. Солнцевою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. З фільмами «Земля», «Звенигора» і «Арсенал» він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон. Українським майстром поетичного кіно захоплюється Чарлі Чаплін: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного видатного митця, мислителя й поета — Олександра Довженка». 1932 р. він зняв перший звуковий фільм «Іван», після чого митця запросили на кіностудію «Мосфільм». О. Довженко переїздить до Москви. 1935 р. кінорежисера й письменника нагороджують орденом Леніна. Він знімає фільми «Аероград» (1935) і «Щорс» (1939).

У 1940-х роках О. Довженко займається літературною творчістю: створює новели «Ніч перед боєм», яку ви читали у 8 класі, «Мати», «Хата», «Воля до життя», «Тризна» та ін. 1943 р. письменник пише повість «Україна в огні», яку заборонив Сталін. Він викликав кінорежисера до себе, а згодом натравив на нього хижу зграю своїх підлабузників, після чого О. Довженкові не дозволили повернутися в Україну. Той жахливий день письменник назвав своїм «кремлівським розп'яттям». Життя в Москві тепер було рівносильне засланню.

Ю. Солнцева, дружина О. Довженка

1949 р. за фільм «Мічурін» митець отримав Державну премію, а це означало, що автора «України в огні» було офіційно реабілітовано. Протягом 1949-1956 рр. О. Довженко викладав у Всесоюзному державному інституті кінематографії. 1956 р. опублікував автобіографічну кіноповість «Зачарована Десна»; у цей час була завершена й «Поема про море», яку почали знімати в листопаді. Проте процес створення кінострічки довелося припинити...

Життя митця раптово обірвалося 25 листопада 1956 р. О. Довженка поховали на Новодівичому кладовищі в м. Моск ві (Росія).

1958 р. на всесвітній виставці в Брюсселі 117 відомих кінознавців і кінокритиків з 20 країн світу визнали «Землю» О. Довженка одним з 12 найкращих фільмів усіх часів і народів.

4. Перегляньте відеоматеріал про О. Довженка (3 хв 26 с) і виконайте завдання.

Youtube Новатор, який всім серцем любив Україну. О. Довженко

А. Розкажіть про перше кохання О. Довженка.

Б. Якої інформації про О. Довженка немає в підручнику?

5. Прочитайте матеріал про «Щоденник» О. Довженка й розкажіть, яким ви побачили внутрішній світ митця.

«Щоденник» (1941-1956). Свій «Щоденник» О. Довженко розпочав 1941 р. і вів його до кінця життя. Ці записи відображають внутрішній стан митця — часто несподіваний та суперечливий.

«Щоденник» — своєрідний документ страшної доби тоталітаризму, що дає можливість глибше осягнути літературні процеси цього періоду, драматизм долі багатьох українських митців. З «Щоденника» читач дізнається про десятилітнє мовчання Остапа Вишні (а насправді — ув'язнення): «Схуд, постарів. Було сумно. Трудно, очевидно, йому буде входити знову в життя. Десять років — це ціле життя, ціла ера, складна й велика». Митець часто скаржиться на надумані звинувачення в націоналізмі як колег (зокрема, і Ю. Яновського, який через це страждав і фізично, і морально), так і себе: «Світе мій, чому любов до свого народу є націоналізмом? У чому його злочин? Які нелюди придумали знущання над життям людським? Пишу про воїна-мученика й борця великої та рідної мені ідеї: облагородження нашого народу радянського через сади. Мічурін. Так, отже, ні. Виявляється, що її «уход от действительности, могущий навлечь на себя...» і т. ін. Проте фільм про Мічуріна розказав би радянському (усім!) глядачеві, їй-богу, набагато більше, ніж усі наші камери тортур на екрані, названі фільмами на «военном материале», з убивством дітей, жінок, і криком, і жахом, і жорстокістю, що їх і так пребагато в нашому житті».

Найбільш помітні в щоденникових записах фальш і людиноненависницька сутність сталінського режиму, тоталітарного державного механізму, наприклад, у записі від 26. 11. 1943 р.: «Моя повість «Україна в огні» не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку та для постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душі й тоскно. І не тому тяжко, що пропало марно більше року роботи... Мені важко від свідомості, що «Україна в огні» — це правда. Прикрита й замкнена моя правда про народ та його лихо. Значить, нікому, отже, вона не потрібна й ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика».

«Щоденник» О. Довженка ще раз підтверджує, що історія, написана в радянські часи, нічого спільного з історією народу немає. Тож нові покоління читачів мають сьогодні критично сприймати написаний в Російській імперії й у її радянський період літопис Росії, України й інших народів. Кінорежисер і письменник О. Довженко це добре усвідомлював: «Ніхто не хотів учитися на історичному факультеті. Посилали в примусовому плані. Професорів заарештовували майже щороку, і студенти знали, що таке історія, що історія — це паспорт на загибель» (запис від 14. 04. 1942 р.). Можна тільки здогадуватися, як сталінська пропаганда вимучувала в науковців «правильну», ідеологічно вивірену історію...

Надзвичайно проникливі роздуми про свій народ і про його історичну долю залишив О. Довженко на сторінках «Щоденника»: «Усе йде, усе минає. А невмирання наше довге українське, чи є воно життя, чи тільки кволе жалюгідне існування. Нас, кажуть, більше за добру європейську державу. Ми є, і нас немає. Де ми?» (запис від 03. 07. 1942 р.).

У «Щоденнику» О. Довженко розмірковує над національними й загальнолюдськими проблемами, він поєднує особистісне, виражальне начало з публіцистикою. У багатьох творах митця, зокрема й у кіноповісті «Україна в огні», простежується публіцистичність.

Теорія літератури

ПУБЛІЦИСТИЧНІСТЬ

Публіцистичність (латин. publicus — суспільний) — заангажованість творів суспільними, політичними, ідеологічними проблемами, висвітлення в них актуальної проблематики, використання полемічної тенденційності, емоційного пафосу.

У «Щоденнику» автор періодично оперує пропагандистськими кліше (вірність ідеям радянської влади, дружба народів і под. ), і в них прочитується його щирість: «...тон, повний обурення та гніву, яким зі мною говорили, і ті звинувачення, які мені були пред'явлені Микитою Сергійовичем (Хрущовим. — Авт.), остаточно пригнобили й прибили мене... Я образив Богдана Хмельницького, я наплював на класову боротьбу, я проповідую націоналізм і т. д. Я слухав Микиту Сергійовича й думав: не міг я і ніколи не зможу нічого заподіяти шкідливого Сталіну, уже хоча б через те, що зобов'язаний йому своїм життям... Я вісімнадцять років творив радянське комуністичне мистецтво, і глупо підозрівати мене у ворожих тенденціях» (запис від 28. 11. 1943 р.). Проте під прикриттям таких ідеологічних кліше О. Довженко сміливо порушує актуальні національні проблеми, переймається долею українського народу: «Я знаю: мене обвинувачуватимуть у націоналізмі, у християнстві та всепрощенстві, будуть судити за нехтування класової боротьби й ревізію виховання молоді, яка зараз героїчно б'ється на всіх грізних історичних фронтах... Я заступився за свій народ, що несе тяжкі втрати на війні... Україну знає лише той, хто був на ній, на її пожежах сьогодні, а не по газетах чи салютах обчислює її перемоги, втикаючи паперові прапорці в мертву географічну карту. Смутно мені».

6. Опрацюйте матеріал про кіноповість О. Довженка «Зачарована Десна» і складіть літературний паспорт до цього твору.

Кіноповість «Зачарована Десна» О. Довженко писав 14 років. Вона побачила світ 1956 р. на сторінках журналу «Дніпро», а окремою книжкою вийшла друком наступного року, після смерті автора.

««Щоденник», кіноповісті «Україна в огні», «Зачарована Десна» творилися одночасно. Саме вони, нарівні з оповіданнями воєнної пори, — пише літературознавець Р. Корогодський, — становлять найцінніший творчий доробок письменника — поза міфами, поза внутрішньою в'язницею й усвідомленням власної несвободи. І не випадково саме ці твори не були видані за життя Майстра». Автор на початку твору пояснює читачеві, що задум написання викликаний його спогадами, «довгою розлукою із землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». Отже, «Зачарована Десна» — автобіографічна кіноповість. Жанр кіноповісті започаткував О. Довженко.

Теорія літератури

КІНОПОВІСТЬ

Кіноповість (грецьк. kineo — рухаю) — жанр художнього твору, що поєднує ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументалізм образів) і повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі пейзажні картини й авторські відступи). Це повість, створена зі свідомою настановою на певні кінематографічні прийоми оповіді: подрібнення дії на короткі епізоди, лаконічність діалогу й авторських пояснень, монтажний характер епізодів та ін.

У «Зачарованій Десні» О. Довженко зобразив своє дитинство й джерела формування себе як митця — це тема кіноповісті. Автор поставив завдання оспівати свій край дитинства, його людей та природу (головна ідея твору) — і з цим завданням він блискуче впорався.

Своєрідністю композиції кіноповісті «Зачарована Десна» є двоплановість сюжету, у якому діють два ліричні герої — малий Сашко та зрілий майстер Олександр Довженко. Основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели про дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом. На другому плані — ліричні відступи зрілого митця, у яких він по-філософськи осмислює художню творчість, красу людської праці, природи й людини.

Спогади письменника, у яких «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих», визначають сповідально-ліричну тональність повісті. Оповідач згадує найяскравіші моменти дитинства: ворону, що завідувала погодою на селі; діда Семена, який любив кашляти й відкривав йому прекрасний світ; вирвану молоденьку моркву та колоритні прокльони прабаби Марусини; картину Божого суду й лева на берегах благословенної Десни. Власне, у цьому проявляється романтичне світобачення автора: і ворона — ніби казковий персонаж і водночас птах з реального життя, і нафантазований лев біля Десни; яскраві характери сварливої прабаби Марусини й життєлюба діда Семена; неймовірні пейзажі та «зорі на перекинутому небі»... Сприйняття навколишнього світу обома ліричними героями — емоційне, захопливе, піднесене та тонке. За всіма жанровими ознаками твір можна було б назвати ліричною повістю.

У малому Сашкові читач бачить душу дорослого чоловіка й зрілого майстра, вона відкрита для всіх. Як формувався світогляд митця, під впливом яких чинників? Звичайно ж, найбільший вплив мали його рідні й односельці. Діда Семена, який приділяв найбільше уваги хлопчикові, Сашко бачить «у старих срібнофольгових шатах». Це мудрий та добрий чоловік, «він був високий та худий, і чоло в нього високе, хвилясте, довге волосся сиве, а борода біла», «пахнув дід теплою землею й млином» — у цих характеристиках вимальовується образ досвідченого, бувалого чоловіка, людини землі й праці. Крім того, дід Семен постає на сторінках кіноповісті талановитим педагогом, що навчає маленького хлопчика мудрості й любові до світу: «Часом по дорозі на луг, коли хто питав у нього дорогу на Борзну чи на Батурин, він довго стояв посеред шляху й, махаючи пужалном, гукав услід подорожньому:

— Прямо та й прямо, та й прямо, та й нікуди не звертайте!.. Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров'я, — зітхав він лагідно, коли подорожній нарешті зникав у кущах.

— А хто вона, діду, людина ота, звідки вона?

— А Бог її знає, хіба я знаю...

Він був наш добрий дух лугу й риби...»

Саме дід Семен навчав малого Сашка розуміти й любити природу. Він був одним з тих, хто виховав усесвітньо відомого митця — Олександра Довженка.

Чи не найколоритніший образ кіноповісті — прабаба Марусина. Ця «малесенька й така прудка» жінка з «видющими й гострими очима», що любила прокльони, була зморена тяжким життям біля землі й худоби. Тими прокльонами, що «лилися з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу», ця старенька жінка вивільняла негатив, що накопичувався в її душі. Насправді вона не бажала правнукові, «щоб ріс він не вгору, а вниз... та бодай його шашіль поточила». Якби, не дай Боже, прокльони збулися, вона ще більше страждала б і просила Царицю Небесну й Миколая-угодника допомогти хлопчикові. Образ прабаби Марусини автор змальовує емоційно й ніби іронізуючи: «Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтіла вся від хрестів», «їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею».

Своєрідний характер мала Одарка Єрмолаївна — мати Сашка. Вона була малоосвіченою й забобонною людиною: «...крадькома таки знищила Псалтир», «спалила його в печі по одному листочку, боячись палити зразу весь, щоб він часом не вибухнув і не розніс печі». Ця жінка тягнулася до землі: «Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає із землі всяка рослиночка, ото мені радість». Ця радість і любов до землі передалися Сашкові назавжди, адже так поетично оспівувати рідний край без любові не зможе жоден митець. А мати залишилася в спогадах митця класичним образом берегині (на думку спадає образ матері, оспіваний О. Малишком у «Пісні про рушник»): «Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий».

Батько Сашка постає на сторінках кіноповісті талановитою людиною й невтомним трудівником. У ньому поєдналися зовнішня краса та внутрішня культура думок і почуттів. Опис батька став хрестоматійним, його вивчають напам'ять як зразок довершеного пафосу, витонченого стилю й добірної мови.

«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика й розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності й несвободи. Увесь у полоні в сумного і весь у той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.

Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий та чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Так розумів і шанобливість...

Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую вкрили брудом і лахміттям. Іде, було, з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнім смутку, аж плакати хотілося мені, сховавшись у малині з Піратом. І все одно був красивий, — стільки крилося в ньому багатства».

О. Довженко з батьком під час написання «Зачарованої Десни»

Чому кінофільми О. Довженка називають поетичним кіно? Передусім через високий ліризм, замилування пейзажами, емоційне сприйняття світу його героями. З тонким ліризмом і високим пафосом оспівав митець річку (образ Десни), біля якої минуло його босоноге й сонячне дитинство: «Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

Річка Десна

7. Виконайте завдання.

1. У 1958 р. на Міжнародному кінофестивалі в Брюсселі одним з 12 найкращих фільмів «усіх часів і народів» було визнано кінострічку О. Довженка

А «Щорс»

Б «Арсенал»

В «Звенигора»

Г «Земля»

2. Для друку й постановки Сталін заборонив твір О. Довженка

А «Поема про море»

Б «Зачарована Десна»

В «Україна в огні»

Г «Воля до життя»

3. Установіть відповідність.

Репліка

Літературний герой (героїня)

1 — І от скінчилася моя святість. Не треба було чіпати моркви. Хай би собі росла.

2 — Нічого у світі так я не люблю, як сад жати що-небудь у землю, щоб проізростало.

3 — Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки й ноги поламало!

4 — У такому плануванні води повинен, очевидно, бути великий божественний смисл...

А батько Петро

Б мати Одарка

В дід Семен

Г Сашко

4. Чому О. Довженко сприймав життя в Москві як заслання?

5. Доведіть, що «Зачарована Десна» за жанром — кіноповість.

6. Розкажіть, яку будову має «Щоденник» О. Довженка, про що він. Чи можна його вважати твором художньої літератури? Свою думку аргументуйте.

7. Як відомо, поняття «ліричний герой» використовують, коли йдеться про поетичний твір. Поміркуйте, чому літературознавці називають ліричними двох головних героїв кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна» (малого Сашка й зрілого майстра).

8. Розкажіть про найяскравіші події дитинства, що закарбувалися в пам'яті зрілого майстра. Чому з позицій дорослої людини вони сприймаються як романтичні?

9. У чому полягає двоплановість сюжету кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»?

10. Які морально-етичні проблеми порушено в кіноповісті «Зачарована Десна»?

11. В одному із записів у «Щоденнику» О. Довженко зауважив: «Якщо вибирати між красою та правдою, я вибираю красу. У ній більше глибокої істини, ніж в одній лише голій правді». Як ви розумієте цей вибір митця? А що б ви вибрали? Візьміть участь у дискусії, висловивши свою позицію й аргументувавши її.

12. Напишіть есе-роздум на тему «Чи відчуваю я щастя бачити зорі в буденних калюжах?».

Домашнє завдання

  • 1. Вивчіть напам'ять опис батька («Зачарована Десна»).
  • 2. Випишіть яскраві репліки й цитатні характеристики діда Семена, прабаби Марусини, батька, матері Одарки.
  • 3. Письмово висловте свої враження про «Щоденник» О. Довженка (за бажанням).

Використана література

  • Дзюба І. Світовий контекст естетики Довженка // Дзюба І. З криниці літ (серія «Українська модерна література»). — К., 2001. — Т. 2. — С. 797-814.
  • Корогодський Р. Довженко в полоні. Розвідки та есеї про Майстра / Роман Корогодський. — К. : Гелікон, 2000. — 352 с.
  • Марочко В. Зачарований Десною : Іст. портр. Олександра Довженка. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — 285 с.






На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.