Українська література 11 клас (рівень стандарту) - Олександр Авраменко 2019

Микола Вінграновський (1937-2004)
Українська література на початку 60-х років ХХ ст.
Літературне шістдесятництво

Всі публікації щодо:
Вінграновський Микола

Микола Вінграновський народився 7 листопада 1937 р. в м. Первомайську Миколаївської області. Батько, заможний селянин, свого часу пережив розкуркулення, мати походила з козацького роду. Саме від батьків і степового сонячного краю хлопець успадкував палку козацьку вдачу.

1955 р., після середньої школи, Микола вступив до Київського інституту театрального мистецтва, але за два тижні від початку занять його талант помітив О. Довженко, який саме набирав групу для навчання у ВДІКу, тож юнак переїздить до Москви. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій подальшій творчій долі М. Вінграновського. Ще будучи студентом, Микола зіграв роль солдата Орлюка в художньому фільмі «Повість полум'яних літ» (1961), автором якого був О. Довженко. За найкраще виконання чоловічої ролі М. Вінграновський був нагороджений золотою медаллю кінофестивалю в Лос-Анджелесі. З 1960 р. працює режисером Київської кіностудії ім. О. Довженка. У його доробку, окрім згаданої «Повісті полум'яних літ», були художні фільми «Дума про Британку» (1970), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Довженко. Щоденник 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993) та ін.

М. Вінграновський помер 26 травня 2004 р., похований у м. Києві на Байковому кладовищі.

Перші поетичні твори М. Вінграновського виходять друком у 1957-1958 рр. у журналах «Дніпро» і «Жовтень». Але по-справжньому поет заявив про себе 1961 р. добіркою віршів у «Літературній газеті». Перша друкована збірка окремою книжкою «Атомні прелюди» (1962) характеризується щирістю почуттів, органічним злиттям громадянського й особистого, минулого і сучасного. М. Вінграновський не зараховував себе до покоління шістдесятників і казав: «Немає шістдесятників, сімдесятників — є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік». Далі були поетичні збірки «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978). Автор працює й над дитячими творами: у 1960-х роках виходять друком його оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти», збірки віршів для малят «Андрійко-говорійко». Непересічність поетичного таланту М. Вінграновського засвідчила збірка «Цю жінку я люблю» (1990). У ній уміщено неопубліковані твори 1960-1970-х років і нові поезії. Хоч у збірці і звучить громадянсько-національний пафос, проте її основа — інтимна лірика. У ній «вірші розташовано не за часом написання, а за логікою розвитку почуття — від вічного до злободенного, від найособистішого до суспільного. Тому й розпочинається книжка інтимно-ліричним «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...», а завершується печальною й пристрасною «Осінньою сповіддю Северина Наливайка» — відверто-політичним, гострозлободенним віршем, що був створений 25 років перед тим» (В. Пахаренко).

У своїй літературній творчості М. Вінграновський органічно поєднував різні модерністські стилі — неоромантичну, авангардистську й імпресіоністичну манери. Ось звідки в поезіях «асоціативна ускладненість, метафоричність художньої мови, увага до реалій повсякдення й прагнення розгледіти за ними духовну основу світу... Мета творчості для М. Вінграновського — передати не правильне, а прекрасне, хай навіть нафантазоване, химерне, неправдоподібне. Особливо зачаровує митця краса й глибина, асоціативна мінливість слова» (В. Пахаренко).

«У СИНЬОМУ НЕБІ Я ВИСІЯВ ЛІС...» (1965)

У синьому небі я висіяв ліс,

У синьому небі, любов моя люба,

Я висіяв ліс із дубів і беріз,

У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,

І являть тебе вони в небі і в морі,

У синьому небі, у синьому морі...

Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,

І ти біля мене, і птиці, і стебла,

В дорозі і небо над нами із тебе,

І море із тебе... дорога тверда.

О. Кваша. Гори, як білі слони. 2008 р.

Ліричний вірш «У синьому небі я висіяв ліс...», що відкриває збірку «Сто поезій», належить до інтимної лірики. У ньому ліричний герой висіває на небі ліс «із дубів і беріз» і весняні сни коханої. Її він бачить у всьому: у весні, морі, небі. Прекрасне почуття кохання вічне, і воно навколо (провідний мотив твору), адже ліричний герой віддано проносить його в серці через усе життя: навіть з дубовим костуром, коли вже настала вечірня хода (костур і вечірня хода сприймаються як символи поважного віку), він відчуває присутність любові. Вона, одна-єдина любов, перемагає труднощі, долає час і простір. Як і П. Тичина, М. Вінграновський захоплюється кольоровим звуком (кларнетизм): синій колір неба, ночі, моря символізує кохання. Цю барву органічно вплетено у звукову організацію твору. Вірш заворожує своєю звуковою гармонією. Літературознавець Л. Талалай зауважує: «Звук до звуку йде, слова перекликаються між собою, точно розташовані, стають ближчими, ріднішими. Зримість, пластичність малюнка, багата й ненав'язлива алітерація... Чи не є такі речі квінтесенцією того, що ми називаємо новаторством?» Справді, алітерація с - н - м заворожує музикальністю й ніби заколисує читача:

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

Анафора (єдинопочаток) «у синьому морі» створює концентрацію певних зорових образів, увиразнених звуковими враженнями. Цікаво, що окремі літературознавці вважають образ ліричної героїні твору універсальним (це може бути й кохана, й Україна, і душа, і творчість, і доля), бо «цей образ відображає стан душі — тонкої, сповненої любові й до жінки, і до вітчизни — до життя в усій його величі. Стан душі, яка сама себе пізнає в дзеркалі світу» (В. Моренець).

О. Кваша. Дзеркало ріки. 2009 р.

10. Виконайте завдання.

1. Прочитайте уривок.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.

В уривку НЕМАЄ

А персоніфікації

Б алітерації

В анафори

Г епітета

2. Поміркуйте, чому саме синій колір домінує в поезії М. Вінграновського «У синьому небі я висіяв ліс...». Наскільки вдало дібрано ілюстрації (роботи О. Кваші) до цього вірша?

3. Яким ви побачили ліричного героя поезії «У синьому небі я висіяв ліс...»?

4. Заповніть літературний паспорт до вірша М. Вінграновського «У синьому небі я висіяв ліс...».

5. Пригадайте, що таке асоціативність. Доведіть, що поезії «У синьому небі я висіяв ліс...» властива асоціативність.

Домашнє завдання

  • Висловте свої думки й відчуття, які навіяв вірш М. Вінграновського «У синьому небі я висіяв ліс...».

11. Прочитавши матеріал про Гр. Тютюнника та новелу «Три зозулі з поклоном», виконайте завдання.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.