Українська література 11 клас (рівень стандарту) - Олександр Авраменко 2019

Ліна Костенко (нар. 1930 р.)
Митець і суспільство

Всі публікації щодо:
Костенко Ліна

Спостереження

1. Розглянувши кадр з кінофільму «Титанік» (реж. Дж. Камерон, 1997 р.), виконайте завдання.

A. Опишіть кадр з кінофільму. Які почуття викликає у вас зображене?

Б. Кому належать слова: «Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!»? Про які крила йдеться?

B. Чи можна цими словами описати кадр з кінофільму «Титанік»?

2. Законспектуйте життєпис Л. Костенко.

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в м. Ржищеві Київської області в сім'ї вчителів.

Коли дівчинці виповнилося шість років, її родина переїхала до Києва. Тут вона закінчила школу, відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», 1946 р. виходять друком перші її вірші. Вступила до Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького (нині НПУ ім. М. Драгоманова), але потім покинула його й, витримавши великий конкурс, стала студенткою Московського літературного інституту ім. О. М. Горького. Це був єдиний у колишньому СРСР вищий навчальний заклад, у якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова. У цьому закладі панували творча атмосфера й дух вільнодумства, що мало велике значення для молодої поетеси. Літературний інститут Л. Костенко закінчила на «відмінно». Відомий письменник Вс. Іванов дуже високо оцінив дипломну роботу випускниці — рукописну збірку «Проміння землі»: «Це дуже талановитий поет з великим майбутнім. Вірші Л. Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою й дивовижною щирістю, яка розкриває душу людини без дріб'язкового копирсання, надривності, цинізму... Я відчуваю, що її українські вірші досконалі». Під час навчання Л. Костенко познайомилася з польським письменником Є. Пахльовським — майбутнім чоловіком. У них народилася донька Оксана, яка вдалася у своїх талановитих батьків. Нині вона письменниця, культуролог, професор, доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (2010).

Л. Костенко. 1948 р.

Через деякий час виходять друком збірки поезій Л. Костенко: «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандри серця» (1961). Книжка «Зоряний інтеграл» (1962) так і не була надрукована, оскільки її не пропустила тодішня цензура. Після цього поезія Л. Костенко була заборонена, тож окремими книжками її твори не видавали майже сімнадцять років. Наступна збірка «Над берегами вічної ріки» вийшла друком 1977 р. Увесь цей час Л. Костенко писала «у шухляду». Щоправда, у діаспорі 1967 р. О. Зенкевич видав велику збірку «Поезії», до якої ввійшли найкращі твори мисткині, написані в цей період. Не дивно, що її поезія була заборонена, адже вона відкрито підтримувала засуджених до ув'язнення шістдесятників.Коли в 1965 р. розпочалися арешти інтелігенції, поетеса підписувала листи протесту, коли у Львові судили В. Чорновола та його друзів, була присутня на судовому процесі.

Є. Ян Пахльовський

У 1979 р. виходить друком роман у віршах «Маруся Чурай», а в 1980 р. — збірка «Неповторність». За них Л. Костенко було присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка (1987). Її ім'я повноцінно зазвучало в офіційній літературі лише наприкінці 1980-х років, коли розпався СРСР. У цей час були опубліковані збірки «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Бузиновий цар» (для дітей) і «Вибране» (1989). 1994 р. Л. Костенко було присуджено Премію Франческа Петрарки за книжку «Інкрустації» (видана італійською мовою). 1999 р. виходить друком роман у віршах «Берестечко». 2010 р. був надрукований прозовий твір Л. Костенко — роман «Записки українського самашедшого», який вона презентувала в різних містах України.

3. Опрацювавши літературно-критичний матеріал про вірші Л. Костенко, виконайте завдання.

Лірика Л. Костенко. У поетичній творчості Л. Костенко переважають ознаки декількох стильових течій модернізму — елементи неокласицизму, неоромантизму й імпресіонізму. «Таке поєднання породжує, з одного боку, надзвичайно щиру, сповідальну емоційність, ліризм; дивовижну звукову організацію, мелодику творів (як у вірші «Осінній день, осінній день, осінній!»); громадянсько-публіцистичний пафос, прагнення пробудити байдужі душі, достукатися до їхнього сумління й розуму; а з іншого — інтелектуалізм, філософську заглибленість у таїну буття; відстороненість від буденної метушні; увагу до досвіду історії, до здобутків світової культури; самодисципліну й силу духу; афористичність вислову; відточену, вишукану, переважно традиційну форму творів; точність життєвих деталей у ліричних текстах», — зауважує літературознавець В. Пахаренко. Провідними в ліриці Л. Костенко є мотиви рідної землі, історичної пам'яті та духовності.

Чільне місце у творчості поетеси посідають роздуми над значенням слова й суттю поетичного мистецтва. Як іноді важко людині (а особливо митцю) знайти саме те слово й поставити його в те місце, щоб воно заграло свіжими барвами, тонко передало емоцію, адже, як стверджує ліричний герой вірша «Страшні слова, коли вони мовчать...», «...всі слова були уже чиїмись», а від вас або з вуст поета вони мають прозвучати ніби вперше.

«СТРАШНІ СЛОВА, КОЛИ ВОНИ МОВЧАТЬ...» (1977)

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Мільйони людей промовляли слова кохання, люблю, мила, дорогий, зіронько... Хтось робив це з болем, а хтось вкладав у них легкість і позитив, а ще хтось — байдужість. Тому ці прекрасні звертання й епітети можуть сприйматися як банальні й затерті частотністю вживання. Але творчий пошук і щирі почуття, укладені в слово, здатні по-справжньому зворушити будь-кого: «Поезія — це завжди неповторність, / якийсь безсмертний дотик до душі». Провідний мотив вірша «Страшні слова, коли вони мовчать...» — значення слова в житті людини та у творчості митця. Образність у вірші досягається завдяки антонімам (краса і потворність), зокрема й контекстуальним: асфальти (міські дороги) і спориші (стежки в селі); персоніфікації («слова... мовчать, причаїлись»), повторам.

А. У поезії «Страшні слова, коли вони мовчать...» НЕМАЄ

А персоніфікації

Б оксиморонів

В антонімів

Г епітетів

Б. Який вид підрядних речень використано в першій строфі — часу чи умови?

В. Чому спориш символізує стежки в селі?

«ХАЙ БУДЕ ЛЕГКО. ДОТИКОМ ПЕРА...» (1989)

Хай буде легко. Дотиком пера.

Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.

Цей білий світ — березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

У вірші «Хай буде легко. Дотиком пера...» гармонійно поєднується інтимна лірика з пейзажною.

З початком зими, коли все в природі засинає, лірична героїня згадує про ніжні почуття до коханої людини, з якою не судилося бути разом. Провідний мотив поезії — теплий спогад про колишнє кохання. Героїня називає його пресвітлим. На жаль, наше життя неможливе без труднощів, які, ніби чорні відмітини на білій корі берези, нагадують про нездійсненні мрії, втрати та трагедії. Але лірична героїня оберігає ніжний спомин про колишнє кохання: хоча воно й утрачене, але пресвітле. Потік емоцій та почуттів передано пунктирно й спокійно, ніби дозовано: цього Л. Костенко досягає за допомогою парцеляції — штучного поділу синтаксичної конструкції на прості неповні речення: «Хай буде легко. Дотиком пера. / Хай буде вічно. Спомином пресвітлим». Художні образи поезії творяться не тільки за допомогою епітетів білий світ, чорні дні, спогад предивний, а й анафори; антонімів (білий — чорний), зокрема й контекстуальних (гірко — світло); персоніфікації («осінь похлинулась димом»); алітерації [с] («Сьогодні сніг іти вже поривавсь. / Сьогодні осінь похлинулась димом»).

A. Як ви розумієте образ березової кори у вірші «Хай буде легко. Дотиком пера...»?

Б. Більшість літературних критиків, аналізуючи поезію «Хай буде легко. Дотиком пера...», говорять про стан душі ліричної героїні. Чи можна особу, яка висловлює свої почуття в цьому вірші, вважати ліричним героєм (чоловіком)? Свою думку аргументуйте.

B. Чим поезія «Хай буде легко. Дотиком пера...» близька до романсу?

«НЕДУМАНО, НЕГАДАНО...» (1977)

Недумано, негадано

забігла в глухомань,

де сосни пахнуть ладаном

в кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,

аж холодно джмелю.

А я тебе,

а я тебе,

а я тебе

люблю!

Ловлю твоє проміння

крізь музику беріз.

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампана,

і вже без вороття, —

я п'яна, п'яна, п'яна

на все своє життя!

Вірш «Недумано, негадано...» належить до інтимної лірики (з елементами пейзажної). Лірична героїня не розповідає всієї історії свого кохання, а ділиться почуттями, якими наповнена її душа в цю мить. Любовні емоції ніби вихоплені з життя закоханої, слухові й зорові образи творять імпресіоністичну картину. Справді, пахощі прадавнього лісу («сосни пахнуть ладаном», «вечір пахне м'ятою») п'янять ліричну героїню, спонукаючи освідчитися коханому: «А я тебе, / а я тебе, / а я тебе / люблю!» Закохана не має жодного сумніву, що це почуття навіки, «без вороття», тому щиро ділиться своїм щастям: «Люблю до оніміння, / до стогону, до сліз». Л. Костенко, використовуючи церковну лексику (кадильниці, ладан), ніби натякає на святість тих почуттів, які переживає її лірична героїня. Провідний мотив поезії «Недумано, негадано...» — щастя, що дарує людині любов. Емоційний стан ліричної героїні спонукає до роздумів над суттю кохання, адже важко бути байдужим, коли бачиш свято природи, краси, любові, пристрасті, народжені інтимними й ніжними взаєминами між двома людьми.

С. Яровий. Березовий гай. 2008 р.

A. Образ прохолоди в поезії «Недумано, негадано...» асоціюється з

А кадильницями

Б промінням

В ладаном

Г м'ятою

Б. Знайдіть приклади гіперболи у вірші «Недумано, негадано...».

B. Прослухайте пісню «Недумано, негадано...» у виконанні О. Богомолець і скажіть, чи таким, як у музичній версії, ви відчули темп і настрій поезії Л. Костенко, коли її читали (2 хв 51 с).

Youtube «Недумано, негадано...». Ольга Богомолець

«ПО СЕЙ ДЕНЬ ПОСЕЙДОН ПОСІДАЄ СВІЙ ТРОН...»

По сей день Посейдон посідає свій трон.

У правиці тримає тризуба.

В голубій одіссеї реліктових крон

причаїлась і зваба, і згуба.

За кущами заліг як не Фавн, то Амур.

А мужчини високі і мужні.

І виходить із піни антична гламур,

виливаючи море із мушлі.

Понад хмари стоїть величезний Парнас.

На Олімпі лютує Юнона.

І Пегас, як фугас, пролетів і погас,

зачепивши крилом Посейдона.

Просто хочеться моря. Ні Скілл, ні Харибд.

І богиню із піни, невзуту.

Поки танкер якийсь не наскочить на риф

й не розіллє муари1 мазуту.

1 Муар — шовкова тканина з мінливим полиском.

Вірш «По сей день Посейдон посідає свій трон...» відсилає читача до світу героїв античної міфології: Посейдона, Фавна, Амура, Юнони, Пегаса. Посейдон — брат Зевса, володар світових вод, океану, головний бог моря й мореплавства. Його зображували подібним до Зевса — кремезним чоловіком з тризубом у руці. Саме таким змальовує його й поетеса. Фавн — бог лісів і полів, Амур — бог кохання, Юнона — богиня родючості, Пегас — чарівний крилатий кінь, що символізує натхнення й поетичне мистецтво. Скілла (Сцилла) і Харибда в давньогрецькій міфології — морські чудовиська, які нападали на всіх, хто пропливав Сицилійською протокою. Вони символізують серйозні негаразди й загрозу. Ліричний герой вірша прагне спокою, хоче оминути будь-які небезпеки й просто насолоджуватися красою моря. Провідний мотив поезії — єднання людини зі світом рукотворної краси (античним мистецтвом) і природою. Справді, перед читачем постає казковий світ морського пейзажу з яскравими персонажами — кремезними богами-чоловіками (Посейдон, Фавн), наділеними силою та владою; романтичним Амуром; завжди лютою, неспокійною богинею Юноною; поетичним Пегасом; екзотичними чудовиськами, що можуть будь-якої миті напасти на вас: «В голубій одіссеї реліктових крон / причаїлась і зваба, і згуба». Ця картина заворожує нас своєю красою, динамікою та емоційністю, а також музикальністю, яка досягається завдяки внутрішній римі (Посейдон — трон) та алітерації [с] («По сей день Посейдон посідає свій трон», «І Пегас, як фугас, пролетів і погас...»). Ліричний герой вірша Л. Костенко шукає справжнього, а не оманливого щастя. Поетеса в кінці твору вводить контрастний образ танкера, який будь-якої миті може зіпсувати живу красу чорними плямами мазуту. Тобто світ не досконалий, на кожному кроці на нас може чатувати небезпека. Важливо зберегти довкілля чистим і красивим, насолоджуватися естетикою живого, справжнього, протистояти дрібному й бачити величне.

Скульптура Посейдона. м. Копенгаген (Данія)

А. Установіть відповідність.

Міфічний герой

Характеристика героя

1 Фавн

2 Амур

3 Посейдон

А бог моря

Б бог кохання

В бог торгівлі

Г бог лісів

Б. До якого виду лірики належить поезія «По сей день Посейдон посідає свій трон...»?

В. У яких кольорах ви побачили вірш «По сей день Посейдон посідає свій трон...»?

4. Опрацюйте огляд роману у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай» і виконайте завдання.

«Маруся Чурай». Проблематика. Жанр. Роман у віршах «Маруся Чурай» — твір історичний, бо в ньому розповідається про далекі часи, коли люди, їхній побут, звичаї, особливості мислення, навколишнє середовище, у якому вони жили (тобто села, міста та й уся природа), суттєво відрізнялися від того, що бачимо в наші дні. Л. Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше відобразити в романі Україну XVII ст. Вона відкрила її для себе, а потім, працюючи над романом, відкривала її і для нас — і це був безцінний дарунок видатної мисткині.

Теорія літератури

РОМАН У ВІРШАХ

Роман у віршах — ліро-епічний літературний жанр, у якому поєднано ознаки великого розповідного твору (розповідь про приватне життя людини в нерозривному зв'язку із суспільним розвитком, декілька сюжетних ліній, детальне розкриття доль багатьох героїв протягом тривалого часу) та особливості поезії (ліризм, віршовий розмір, поетичні тропи, фігури та ін.).

В історичному романі у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко прагне образно відтворити історичну епоху, тобто подати її в конкретно-чуттєвих живих картинах. Вона ніби вводить нас у далекий час і владно змушує жити в ньому, пройматися його проблемами й духом, спілкуватися з історичними та вигаданими людьми.

Читаючи роман Л. Костенко, постійно відчуваєш його перегук з учорашнім і сьогоденням. У тогочасних типах досить часто пізнаєш теперішні. Окремі проблеми, що були гостроактуальними для України в XVII ст., залишаються такими ж і нині. Саме до них належить проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні. У романі створені образи-персонажі, прекрасні завдяки своїм лицарським прагненням здобути волю Батьківщині. Одночасно бачимо й людей безкрилих, зосереджених на власному благополуччі, не запалених високим патріотичним почуттям, — такі люди є зрадниками національної справи.

Тема любові є однією з головних у романі Л. Костенко. Її твір дає змогу кожному з нас відкрити для себе красу й силу любові, хай навіть ця любов зазнала зради та призвела до трагічної розв'язки. «Маруся Чурай» збагачує нас своєю «філософією любові», у якій це почуття визначається як особлива духовна цінність. Проблема любові і зради, що теж належить до «вічних» тем, вирішується як складова частина філософії любові.

Пам'ятник Марусі Чурай (скульптори Д. Коршунов, В. Голуб). м. Полтава. 2006 р.

Основне місце у творі посідає інша «вічна» проблема літератури — митець і суспільство. Головна героїня роману Маруся Чурай цілком справедливо показана Л. Костенко як геніально обдарована людина, яка створила українські пісні, що стали найбільш поширеними й принесли всесвітню славу нашому народу. У часи, коли жила Маруся Чурай, українська писемна література через певні умови була ще не розвинутою. Проте народ мав своїх митців, які були його голосом і душею. Маруся Чурай — одна з них. За Л. Костенко, вона — незвичайна, виняткова, глибоко переживала різне ставлення до себе сучасників — від щирого захоплення й любові до повного нерозуміння й навіть агресивності як до людини, що є «не такою, як усі». Немає сумніву, що Л. Костенко, змальовуючи образ української поетеси XVII ст., внесла в нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків з українським «застійним» суспільством 1970-1980-х років.

Хто вона насправді — Маруся Чурай? Марусю Чурай традиційно називають дівчиною з легенди, тому що реальність її існування поки що документально не підтверджена. Щоправда, досить значна кількість переказів і легенд, побудованих на спільній сюжетній канві, окремі факти з усної народної творчості, такі, наприклад, як згадка в одній з пісень Чурая, як думають, батька Марусі («Орлику, сизий орлику, молодий Чураю!»), наявність у піснях, що приписують Марусі Чурай, окремих біографічних деталей, відомих нам з переказів і легенд про неї, урешті-решт, глибока зацікавленість першого видатного українського прозаїка Г. Квітки-Основ'яненка особою Марусі (він зібрав багато свідчень про неї й навіть мав її портрет) — усе це дає підстави вірити в реальне існування Марусі Чурай. А те, що не збереглося документальних матеріалів про неї, — то в цьому винна нелегка історія нашого народу, унаслідок чого пропало безліч архівів...

Якщо узагальнити всі версії про Марусю, то вийде приблизно такий біографічний сюжет. Вона народилася в м. Полтаві приблизно 1625 р. «Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю та чесною. Він палко любив свою батьківщину й ненавидів її ворогів. Якось під час сварки з одним шляхтичем, не витримавши його знущань з народу, він вихопив шаблю й зарубав шляхтича» (Л. Кауфман). Після того змушений був податися на Січ. Брав участь у боях проти польської шляхти, потрапив у полон і був страчений. Маруся жила з мамою. Їх обох шанували в Полтаві завдяки батькові, а також через особливий Марусин дар складати й співати пісні... Чарівна зовнішність дівчини, її незвичайна обдарованість притягували до себе увагу парубків, серед яких був Іван Іскра (за одним з тверджень, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Маруся любила іншого хлопця Григорія Бобренка, який нібито був її молочним братом. Не варто далі переказувати життєву долю легендарної Чураївни — основні її моменти відображені в сюжеті історичного роману Л. Костенко.

Герої твору. Гордій Чурай — батько Марусі — був людиною винятковою, одним з тих, хто, відчуваючи свою відповідальність за долю народу, без вагань став на його захист. Як козацький старшина, він брав участь у визвольних змаганнях під проводом відомого народного ватажка Павлюка. Повстання зазнало поразки. Голову Гордія разом з головами інших козацьких старшин виставили — для остраху інших — у тих місцях, звідки покарані були родом. Батько Марусі залишився жити в народній пам'яті — про нього кобзарі складали думи, значить, був видатною особистістю.

Він гордий був. Гордієм він і звався.

Він лицар був, дарма що постоли.

Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Л. Костенко ретельно вимальовує образ матері — і це зрозуміло. Маруся — пряме продовження матері, її повторення на збагаченому генетичному рівні. Вона була наділена найвищими етичними чеснотами; свідомо опановувала свою емоційність, справедливо вважаючи, що її не можна виявляти привселюдно, бо це не етично:

Вона й мені казала:

— Як не буде,

Не скигли, доню, то великий брид.

Здушили сльози — не виходь на люди.

Болить душа — не виявляй на вид.

Таке етичне кредо є по-справжньому витонченим і шляхетним.

Є в романі слова, важливі для правильного розуміння образу головної героїні. Маруся говорить про себе:

Я — навіжена. Я — дитя любові.

Мені без неї білий світ глевкий.

У народі кажуть: гарні й талановиті діти народжуються від люблячих одне одного батьків. Маруся Чурай, як знаємо, і справді є дитям великої любові її батьків. І це зрозуміло. Але чому вона від того «навіжена», чому без любові їй «білий світ глевкий»? Видатний мистецький талант Марусі Чурай — це найвищий ступінь людяного в ній. Вона добра, співчутлива й емоційна порівняно з пересічною людиною. Інакше кажучи, її духовне життя позначене винятковою інтенсивністю. Тому й зрозумілим є її прагнення до любові. А світ без любові для неї й справді мав би бути пісним.

Л. Костенко настільки вмотивовано розробляє образи роману, що в кожному з них можна простежувати логіку розвитку. Навпаки, найменший сюжетний хід виконує важливу функцію у творенні характеру персонажа. Чи ж багато хто з читачів звернув увагу на те, що Грицько все своє дитинство провів у сім'ї Чураїв, де, за словами Я. Шибилиста, він «виріс там на спориші» і був «як рідний син»? Така сюжетна деталь є зовсім не випадковою. Світ сім'ї Бобренків суттєво відрізнявся від світу сім'ї Чураїв. Бобренчиха постійно «воювала за курку, за телицю, за межу». Життя в цій родині було позбавлене духовного начала. Якби Гриць залишився з ними, то Маруся не полюбила б його. Однак, перебуваючи в сім'ї Чураїв, Гриць немовби на якийсь час ізолювався від негативного впливу матері й переймав усе добре, що було в родинному середовищі, у якому зростала Маруся. Він був ніби її молодшим братом, і тому ось те ніжне ставлення Марусі до нього нагадує сестринське почуття. Це було почуття старшої сестри до меншого брата. З часом воно набуло більшої прив'язаності — переросло в любов.

М. Пимоненко. Ідилія. 1908 р.

Маруся позитивно впливала на Гриця, і тому з часом він став усіма шанованим козаком, хорунжим, свідомим воїном — захисником Батьківщини. Проте вони все ж таки — різні люди: він любив її, але його любов була буденною, звичайною. Гриць так і не зміг досягти її рівня. Любити Марусю дуже непросто. У неї — вразлива душа. Вона, як сказала Бобренчиха, «пасмурниця», а для декого й «чаклунка». Характерна ситуація для неординарної особистості, яка через своє особливе обдарування вирізняється серед усіх. Через це вона самотня, їй постійно заздрять і про неї пліткують, їй немає з ким поділитися сокровенним. Так, одвічна проблема «поет і натовп» є суттєвою. Маруся — звичайна дівчина, вона не намагається ставити себе вище за інших.

Якщо Маруся ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація: їй самій багато в чому треба було вчитися в нього. Іван став на захист Марусі. Це засвідчило про його унікальність: він зумів її зрозуміти й цим вирізнявся серед інших. Через свою неординарність Іван почуває себе чужим у полтавському середовищі. «Я, може, божевільним тут здаюся. Ми з вами люди різного коша», — заявляє він усім присутнім на суді над Марусею. І нічого дивного немає в тому, що Івана недолюблювали, у тому числі й Гриць:

А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.

— Він, — каже, — хитрий, потайний.

В нас на кутку його не люблять наші.

Шляхетний дуже і чолом не б'є.

Він, — каже, — гордий. З ним не звариш каші.

Він і мовчить, бо дума щось своє.

Стосунки Марусі й Івана Іскри — одна з найпрекрасніших сторінок не тільки роману, а й усієї української літератури. На жаль, художня лінія Маруся Чурай — Іван Іскра через недостатню літературно-критичну інтерпретованість ще не набула хрестоматійної канонізації. Л. Костенко блискуче описала суд над Марусею — виступ на ньому Іскри; його шалений лет на коні до Богдана Хмельницького за помилувальним універсалом; сцену врятування Марусі від страти, сповнену співчутливої емоційності; розповідь про відвідування Іскрою згасаючої Марусі...

Мова. Треба врахувати важливу жанрову особливість твору Л. Костенко — це роман у віршах. Він написаний поетичною мовою, яка суттєво відрізняється від прозової мови своєю сконденсованістю, здатністю містити в кожному слові та фразі, у кожному розділі досить щільну художню інформацію. Поетеса за допомогою мінімуму слів досягає максимально можливого виражально-зображувального ефекту. Ілюстрацією такої тези може бути будь-яка частина тексту, бо в ньому немає незакінчених місць. Тож візьмімо перші-ліпші рядки:

Навпомацки з підлоги підвелася.

Не розчесавши коси, заплелася.

Все так, як є. Приречена. Одна.

Стіна. Стіна. І ґрати. І стіна.

Значна художня інформативність фрагмента поеми полягає не тільки у виразному зоровому малюнку, а й у тому, що читач переймається емоційним станом Марусі в цей момент.

Поетеса майстерно відтворила стиль ділового письма — судових протоколів XVII ст. (розділ «Якби знайшлась неопалима книга»). Л. Костенко передала мовний колорит тогочасного судочинства, що допомогло нам відчути атмосферу зображуваної доби. Тонко стилізованою, пересипаною церковнослов'янізмами є мова мандрівного дяка (розділ «Проща»).

Композиція. Звернімо увагу на принципи розташування всіх дев'яти розділів роману у віршах «Маруся Чурай».

Перший розділ «Якби знайшлась неопалима книга», у якому йдеться про суд над Чураївною, зразу ж вводить нас у змістову суть твору. Ми енергійно «утягнуті» в його сюжет, познайомлені майже з усіма персонажами.

Другий розділ «Полтавський полк виходить на зорі» немовби ілюструє одну з найвідоміших пісень Марусі Чурай «Засвіт встали козаченьки». Головне завдання розділу — створення важливого для роману художнього враження воюючого за свою волю українського народу.

Безперечно, центральним у романі є третій розділ «Сповідь». Поданий у формі спогадів (внутрішніх монологів, потоку свідомості, потоку почуттів), він несе основне навантаження в розкритті образу головної героїні твору. Із спогадів Марусі Чурай дізнаємося про історію її нещасливого кохання.

Четвертий розділ «Гінець до гетьмана» немовби розширює просторові межі роману: бачимо не тільки Полтаву, а й більшу частину України. Таке розширення українського простору в романі є важливим композиційним прийомом, що генерує ідею української державності.

П'ятий розділ «Страта», окрім важливої сюжетної функції, відіграє ще одну композиційну роль — активізує читацьке сприйняття через посилену драматизацію сюжету. Таке драматичне напруження більш доречне у фінальній частині твору. Проте Л. Костенко подає його в середині роману, цілком справедливо розраховуючи, що увагу читача мають стимулювати розмаїті засоби, зокрема й подібні моменти драматичного напруження.

Якщо в розділі «Гінець до гетьмана» подано панорамний погляд на Україну, то в шостому розділі «Проща» український простір розкривається перед паломниками, які бредуть по дорозі «від Лубен до Києва». «Проща» є своєрідним інтелектуальним центром роману, бо саме в цьому розділі відбувається активне осмислення історії України, розмаїтих проблем її тогочасного життя.

Останні три розділи — «Дідова балка», «Облога Полтави», «Весна, і смерть, і світле воскресіння» — поєднані одним сюжетним стрижнем — облогою Полтави польсько-шляхетським військом. У «Дідовій балці» облога тільки розпочинається, а в останньому розділі її вже знято, і Полтава після неї немовби оживає навесні. Уведення в сюжет історичної події (облоги Полтави) було необхідне поетесі для посилення історичності як жанрової ознаки роману. У всіх трьох розділах продовжується й завершується розроблення основних образів — вони набувають остаточної завершеності.

Поштова марка України, присвячена Марусі Чурай (автор О. Штанко). 2000 р.

5. Виконайте завдання.

1. Роман у віршах «Маруся Чурай» — твір

А ліричний

Б епічний

В драматичний

Г ліро-епічний

2. Установіть відповідність.

Назва розділу

Зміст розділу

1 «Сповідь»

2 «Проща»

3 «Дідова балка»

4 «Якби знайшлась неопалима книга»

А Іван Іскра вирушає до гетьмана сповістити, що полтавці вислали полк на підмогу, а також просить помилувати його Марусю.

Б Маруся вирушає до Києва (відвідати святі місця), зустрічає по дорозі дяка, який розповідає їй про історичні події.

В Іван Іскра попереджає старого Галерника про майбутню облогу Полтави, розповідає йому про Марусю.

Г У суді Полтави розглядають справу про отруєння та смерть козака Грицька Бобренка; Марусі Чурай висувають звинувачення.

Д Триденне перебування Марусі у в'язниці, роздуми дівчини про свою долю й життя близьких людей.

3. Установіть відповідність.

Характеристика героя

Герой твору

1 Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

2 Вся Україна полум'ям горить,

він і на цьому теж нагріє руки.

3 В нас на кутку його не люблять наші.

Шляхетний дуже і чолом не б'є.

4 Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Йому скрутили руки і здали.

А Вишняк

Б Іван Іскра

В Гордій Чурай

Г Мартин Пушкар

Д Грицько Бобренко

4. З яких історичних деталей та фактів постав сюжет роману у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай»?

5. Охарактеризуйте образи Івана Іскри й Грицька Бобренка.

6. Як у романі розроблено теми митця та суспільства й індивідуальної свободи особистості?

7. Навіщо в романі у віршах введено постать мандрівного дяка? Прокоментуйте його роздуми про роль книжки й слова в житті українського народу.

8. У чому полягає драма любові Марусі Чурай? Що означають її слова про «нерівню душ» — власної та Грицевої?

9. Визначте сюжетні лінії роману у віршах Л. Костенко «Маруся Чурай».

10. Який розділ якнайкраще розкриває образ головної героїні? Прокоментуйте композицію твору.

11. Напишіть формальне есе на тему «Чи винна Маруся Чурай у смерті Грицька Бобренка?».

12. Якби Маруся Чурай з однойменного роману Л. Костенко сказала про себе, що вона щаслива людина, чи погодилися б ви з нею? Якщо так, то в якому розумінні вона щаслива? Висловте свої думки під час дискусії в класі.

Домашнє завдання

  • 1. Вивчіть напам'ять один вірш Л. Костенко (на вибір) або уривок з роману у віршах «Маруся Чурай» (його межі: «Ця дівчина не просто так, Маруся ... Вона пісні ці залишає нам»).
  • 2. Випишіть цитати, що характеризують Марусю Чурай, Галю Вишняківну, Бобренчиху, Грицька Бобренка, Івана Іскру.
  • 3. Літературознавці зауважують, що творчість Л. Костенко перебуває поза часом. Напишіть невеликий роздум про те, як ви розумієте «позачасовість» лірики Л. Костенко (1 с.).
  • 4. Напишіть анонс до вистави «Маруся Чурай» (за однойменним романом у віршах Л. Костенко) (за бажанням).

Використана література

  • Брюховецький В. Ліна Костенко: Нарис творчості / В. Брюховецький. — К. : Дніпро, 1990. — 204 с.
  • Ліна Костенко : навчальний посібник-хрестоматія / Ідея, упорядкування, інтерпретація творів Г. Клочека. — Кіровоград : Степова Еллада, 1999. — 320 с.
  • Панченко В. Самостійність на верхів'ях : поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» / Дивослово. — 2005. — № 3. — С. 54-59.
  • Салига Т. «Вольтова дуга» слова Ліни Костенко / Тарас Салига / Дзвін. — 2008. — № 9. — С.114-118.






На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.