Українська література 11 клас (профільний рівень) - Слоньовська О. В. 2019

Ервін Умеров (1938—2007)
Кримськотатарська література
Українська література 1960—2000-х рр. Відродження багатоголосся у стильовому розвитку

Всі публікації щодо:
Умеров Ервін

Життєвий і творчий шлях

Ервін Умеров народився в с. Яні-Сала (нині - Новопілля) Куйбишевського району Кримської АРСР у родині вчителів. У 6-річному віці разом із батьками хлопчик був депортований у спецпоселення Папасан в Узбецькій РСР.

Після закінчення школи Ервін працював спочатку слюсарем-арматурником на нафтопереробному заводі, потім - інспектором районного статистичного управління. Тоді ж почав публікуватися в газетах Узбекистану. Його перша серйозна публікація - у збірці кримськотатарських письменників «Дні нашого життя», надрукованій 1959 р. в Москві видавництвом художньої літератури Узбецької РСР.

Титульна сторінка збірки «Дні нашого життя» (1959)

1960 р. Умеров вступив до Літературного інституту імені Максима Горького в Москві. Спочатку був журналістом узбецької газети «Прапор Леніна», згодом переїхав до Москви і почав працювати на Всесоюзному радіо, а з 1976 р. - старшим редактором відділу літератури народів СРСР видавництва «Дитяча література». 1966 р. став членом Спілки журналістів СРСР, 1978-го - членом Спілки письменників СРСР.

Перебуваючи в Узбекистані та Москві, зумів видати майже 50 власних художніх книжок, перекладаючи їх із кримськотатарської мови російською, окремі - узбецькою. Проте всі твори спочатку виходили друком кримськотатарською: «Хай завжди буде сонце» (1970), «Друга наречена» (1976), «До зірок» (1983), драма «Ураган» (1991).

«Ця збірка - перша після депортації, де були опубліковані твори кримськотатарських письменників. Вихід такого збірника після 15 років забуття можна було би розглядати як позитивний факт. Проте... на титульному аркуші, в пропозиції «переклад з кримськотатарської мови» перша частина слова («кримсько-») була заретушована друкарською фарбою. Та й у самому збірнику етнонім «кримські татари» відсутній. Згодом і Ервін Умеров, і всі кримськотатарські письменники стикалися з тим, що писати про Крим можна було тільки так, щоб не було згадок про втрачену батьківщину, депортацію і те, що є такий народ - «кримські татари»».

Гульнара Бекірова

Та найпомітнішими стали його твори про депортацію кримських татар, написані ще наприкінці 1960-х рр., але через цензуру не опубліковані. «Самотність», «Чорні потяги», «Дозвіл» були набрані на друкарській машинці, і їх передавали з рук у руки найнадійнішим людям. Уперше ці оповідання були опубліковані 1991 р. у збірнику «Чорні потяги» в авторському перекладі російською. У 2002 р. московське видавництво «Текст» перевипустило книжку Умерова «Чорні потяги», до якої увійшли ці оповідання й документальна повість про депортацію.

Умеров мріяв повернутися до Криму. Коли це виявилося можливим, наприкінці 1980-х рр. прийняв українське громадянство і щиро сподівався, що його, відомого перекладача, письменника і людину похилого віку, таки забезпечать бодай найменшим помешканням у Сімферополі.

2004 р. кримські татари, які повернулись із заслання, становили 12 % населення Криму. Та Росія як держава-правонаступниця СРСР не відшкодувала їм завданих збитків і не притягла до відповідальності винних у депортації. Кримські татари, переживши нелюдські випробування, знущання й приниження, мусили тулитися в халабудах і землянках. А 1989 р. росіяни ще й влаштували акцію протесту на півострові, вивісивши гасла «Татарські зрадники, геть із Криму!». Ситуація нагніталася, доходило до кривавих протистоянь. Кілька сутичок виникло й 1990 р. поблизу Ялти, довелося втрутитися армії. Місцева влада вкрай неохоче надавала допомогу кримськотатарським сім'ям, які повернулися додому.

Боротьба з бюрократами (причому часто - теж кримськими татарами) остаточно підкосила здоров'я онкохворого письменника. Помер Е. Умеров 24 лютого 2007 р. у Москві. Похований, як і бажав того, у Криму.

«Самотність»

Це оповідання, як й інші твори Ервіна Умерова про депортацію кримських татар, було написане ще наприкінці 1960-х рр. У ньому наявні всі характерні риси кримськотатарської літератури: немає «ознак авангарду чи постмодерну» (В. Даниленко), натомість є занурення в менталітет і побут кримських татар, прояви «маяків» свідомості чи підсвідомості у сприйнятті світу персонажами, особлива увага до художніх деталей, насиченість подіями.

Назва твору символічна: це не лише психологічний стан старого собаки Сабирли, хворого, бездомного, уже навіть без одного вуха і хвоста, а й повна покинутість долею і крижана космічна самотність кримськотатарського народу на чужих теренах після депортації.

Тохтар Афузов. Сакля під місячним світлом (1937)

Охоплює оповідання дуже короткий проміжок часу - всього добу-півтори, але йдеться про жах масової депортації, руйнування рідного й неповторного світу кримських татар, жорстоких чужинців, мародерство, безвихідь, відчай. І все це передано очима собаки, який за своє життя чимало натерпівся, але такого лиха ще не бачив.

Антропоморфізм - уподібнення тварини, рослини, будь-якого предмета до людини.

Використовуючи прийом антропоморфізму, письменник наділяє свого Сабирли емоційним характером, умінням мислити («Чому люди роблять боляче одне одному й братам своїм меншим?»), плакати, співчувати, співпереживати («Зовсім по-людськи зітхнув, поволі встав і задумано зупинився»).

Мемет Абселямов. Ніч у Криму (1958)

Оповідання «Самотність» Е. Умерова виразно демонструє філософську манеру письма автора: пес не здатний витримати стільки горя, скільки вдається витримати людині, тому Сабирли гине, а солдат-каліка не закінчує життя самогубством з горя, натомість вирушає шукати своїх рідних у неприязному й жорстокому світі. Отже, фінал оповідання відкритий: у кримськотатарського народу все хороше ще попереду.

Художня деталь - засіб словесного та образотворчого мистецтва, що має символічне навантаження та виконує важливу композиційну функцію. Завдяки їй розкривається зміст твору. Це може бути певна річ, портретна, пейзажна або інтер'єрна деталь, через яку проявляється художнє мислення митця. Серед усіх явищ і речей він виокремлює саме її, аби сконцентровано та максимально виразно відобразити ідею свого твору.

Кличка багатостраждального собаки Сабирли перекладається як «терплячий». Поясненням цього слова розпочинається оповідання: «Його звали Сабирли - Терплячий». Категорією терплячості як мірою внутрішньої сили духу в контексті оповідання про сталінську депортацію Е. Умеров наголошує на витривалості й міці кримських татар, їхньому обов'язковому поверненні додому, у Крим, усупереч волі всіх окупантів.

Письменник дуже вдало використовує екскурси в минуле свого чотирилапого героя. У дусі кримськотатарських уявлень про собаку як надійного помічника пастуха вмотивована потреба вівчаря мати пса, який силою, розумом і відданістю не поступався б вовкові. Бувалий і розумний лісник Дагджи з першого погляду забракував породисту, але добродушну й надто спокійну вівчарку свого родича Сулеймана, яку той виміняв за десять овець у знаного в окрузі псаря-грека аж у Маріуполі. Лісник переконав Сулеймана, що тільки її потомство від вовка виявиться ідеальним, хоч сам Дагджи для появи такого приплоду мусить наражатися на смертельну небезпеку: громадські інтереси лісник вважає вищими за своє життя. «Уся наша худоба - в твоїх руках, - сказав тихо. - Не заради тебе я це роблю. Так що не варто дякувати».

Сабирли росте, поважає і любить доброго Сулеймана. Уже п'ятирічна вівчарка витримує свій перший життєвий іспит: «Сабирли збивав грудьми вовків, крутився дзиґою, ляскав зубами, захищався і люто нападав. Йому перекусили хвоста; відчув як розрізали йому вухо - сутичка наближалася до кінця. Врятували пса два оглушливі постріли. Це прибігла з рушницею дружина вівчаря Пакізе. Вовків розігнав не так звук, як яскраві спалахи від пострілів». Собака рятує овець від зграї вовків, хоч мало не втрачає власне життя, а його мужній господар Сулейман таки гине.

Після смерті господаря «собаку вперше охопило почуття самотності», й недарма, адже новий пастух виявився п'яницею і жорстокою людиною, постійно зганяв свою безпричинну злість на Сабирли, люто шмагав його батогом: «Через день вівчар знову замахнувся, тоді пес мовчки пішов на нього. Злякавшись, пастух відступив крок, потім ще, а потім побіг. Сабирли за ним не погнався, а повернувся й підцюпцем побіг додому».

Син Сулеймана Айдер вийшов обороняти батьківського собаку від пастуха-садиста з рушницею, і надалі Сабирли таки залишився в домі Сулеймана, а коли його син підріс і також став вівчарем, «Сабирли допомагав заганяти отару на пасовисько, не давав вівцям розбрідатися, заходити в хащі, вночі охороняв кошару».

Здається, звичайна життєва ситуація, звичайна доля чабанського собаки. Та ось помирає дружина Сулеймана Пакізе, і під час її похорону старий пес тікає в дикий сад, цілу ніч виє, страждає, наче людина, і відчуває, що жити йому залишилося також недовго: «Порожнеча самотності заповнювала його все більше і більше...».

Війна, окупація Криму фашистами наочно переконує собаку, що смерть чигає на кожному кроці не тільки на собак, а й навіть на дорогих його серцю людей: «Хати були порожні; на підлозі валявся побитий посуд, все було перевернуто догори дном. У сусідній хаті, куди недавно вселився старий Дагджи, голосила його дружина - вона знала, що буде з невісткою та онукою, яких недавно забрали з дому німці, адже Айдер добровольцем пішов на фронт...».

Пам'ятник кримськотатарським дітям, які загинули під час війни в німецькому концтаборі на території радгоспу «Червоний» біля Сімферополя, де фашисти замордували 15 тисяч мирних жителів Криму

Захищаючи маленьку доню Айдера від німців, які женуть її з матір'ю на вірну смерть, очевидно, у концтабір, про що в оповіданні сказано лише натяком, пес отримує кулю, але й цього разу виживає. І знову страждання собаки розглядаються в особливому ключі: «Він страждав не так від голоду, що став його постійним супутником, і не так від холоду, що не давав спати ночами і змушував бігати, загрузаючи в глибокому лісовому снігу, як від самотності».

Коли ж Сабирли не витримує самотності й усупереч небезпеці пробирається в село, то знаходить старого Дагджи, який, як і старий немічний пес та й усе кримськотатарське село, мало не вмирає з голоду. Контужений вибухом міни, якої торкнувся з цікавості, Сабирли уже нічому не дивується, до всього готовий. Хоч пес не вміє розрізняти німецькі й радянські війська, новий прихід у село солдатів зі зброєю в руках він сприймає як чергову біду. І Сабирли не помиляється: взявши село в кільце, енкавеесники розпочинають депортацію кримськотатарського народу з віками насиджених місць.

Умеров не випадково наголошує на фактах мародерства й грабежів у перші ж дні після депортації. У безлюдному селі з'являється чужий чоловік із повним возом награбованого майна: «Стирчали ніжки столів, стільців, зверху на пожитках лежав дитячий триколісний велосипед, його колеса сиротливо крутились. У двох пузатих мішках жалібно квоктали та тріпотіли кури».

Заради наживи цей грабіжник люто лупцює шкапу, що вже не має сили тягти важкий віз і гине від його ударів кілком по голові. Коли ж незнайомець сідлає хворого старого коня, добре знайомого Сабирли, старий пес не витримує: «Під бороданем був Чатир, той самий Чатир, на якому колись їздив Айдер, господар собаки... Сабирли відчув, що на його очах чиниться ще одна несправедливість... Той надів на Чатира ярмо, поліз по упряж. Сабирли встиг взяти відстань для розбігу. Він забув про свою старість, всі страхи, пережиті за останні роки, знову відчув себе сталевою торпедою, зробив перші кроки, розбігаючись сильніше, ступаючи м'яко, пружно, по-вовчи. Стрибок! Розрахунок був точним. Він повис на спині бороданя, як шуба, повалив його на землю, клацнув іклами - з одягу полетіло шмаття».

Та перемога не на боці старого собаки, як не на боці кримськотатарського народу - справедливість. Сабирли ще стає свідком пожежі в хаті старої Аніфе, в якій перелякана депортацією бабуся необачно залишила вогонь у печі; чути, як по всіх стайнях і хлівах реве ненагодована й ненапоєна худоба.

Усі ці художні деталі оповідання «Самотність» Ервіна Умерова суголосні реальним фактам: напризволяще покинутими в Криму лишилися 80 тисяч домівок, 360 тисяч гектарів землі, сотні голів домашньої худоби, десятки тисяч тонн сільськогосподарської продукції.

Собака з тривогою спостерігає за демобілізованим із фронту чоловіком-калікою, який не знаходить нікого з рідних у своєму домі.

Солдат годує худобу на рідному обійсті, чим автор наче підкреслює: це справжній господар, трудівник, отже, лише він має право на цю землю. Разом із солдатом худобу в усьому селі порає і Сабирли - пес-господар, пес-друг і помічник: «Вони обійшли всі двори, порозносили сіно всій худобі, що збереглася в селі у важкі воєнні роки».

Проте й доля села, й доля солдата - незавидні, й дні старого пса Сабирли - злічені. Оповідання закінчується трагічно не тільки тому, що помирає пес, а й тому, що кримських татар надалі чекають роки митарств і нелюдських випробувань: «На розплющене око Сабирли сіла муха, але він уже не міг її прогнати... Закінчилась перша доба вигнання кримських татар зі своєї землі і почалася друга...».

Алегорія - спосіб художнього зображення, що полягає у двоплановості, коли під художніми образами приховані реальні особи, предмети чи явища, які можна розпізнати шляхом асоціювання. Саме на алегорії побудовані притчі та полемічні твори, вона є втіленням абстрактних понять, асоціативним переосмисленням сутності речей чи явищ. Щоб уникнути переслідувань чи цензури, письменники часто також використовують натяки, іронію тощо.

Незважаючи на трагічний тон розповіді й похмуру колористику картин, Умеров вдало використовує унікальні за силою та красою художні засоби і навіть гумор. Пам'ятник Сталіну, який до війни частинами привезли в село, Сабирли мітить, як це завжди роблять собаки з незнайомими об'єктами. Уже тільки за цей епізод митця могли звинуватити в антирадянщині й жорстоко покарати за таку сміливість, вияв настільки брутального особистісного ставлення до вождя.

Діалог із текстом

1. Чому Е. Умеров із ранніх літ відчував жорстоку несправедливість, заподіяну його рідному народові сталінським режимом? Як ви розцінюєте мрію письменника хоч на схилі віку повернутися до Криму?

2. Які книжки написав письменник? Якою мовою творив? Яка доля його творів про депортацію кримських татар?

3. Прокоментуйте подану в біографії Е. Умерова цитату.

4. Поясніть символічність назви оповідання Е. Умерова «Самотність».

5. Визначте риси кримськотатарської літератури, наявні в цьому творі.

6. Розкрийте художньо-композиційні особливості оповідання. Дайте оцінку екскурсам у минуле.

7. Проаналізуйте алегоричність образу пса Сабирли.

8. Розкрийте три ключові моменти самотності, які довелося пережити старому собаці. Схарактеризуйте використаний автором прийом антропоморфізму.

9. Знайдіть кілька художніх деталей, за допомогою яких письменник розкриває трагедію кримськотатарського народу, і проаналізуйте їх.

10. Якою постає в оповіданні сталінська депортація кримськотатарського народу? Висловіть своє ставлення до образу бороданя, який відверто грабував чужі оселі, покинуті кримськими татарами під час депортації.

Мистецькі діалоги

1. Уважно розгляньте пам'ятник дітям, що загинули в німецькому концтаборі в Криму. Яке враження викликає у вас особисто маленька дитяча фігурка серед каміння? Чому?

2. Проаналізуйте ілюстрації до розділу про твір Е. Умерова «Самотність». Чи допомагають вони відчути і зрозуміти пережите старим Сабирли і цілим кримськотатарським народом у тяжкий період його історії? Як саме? Поділіться думками у класі.

3. Як ви проілюстрували б оповідання Е. Умерова «Самотність»?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.