Українська література 11 клас (рівень стандарту) - А. М. Фасоля 2019

Осип Турянський. Художній світ прози Осипа Турянського
Перлини західноукраїнської літератури

Всі публікації щодо:
Турянський Осип

Письменник і його доба. Поет Петро Карманський відтворив образ Осипа Турянського на тлі складної епохи: «Простер широкі крила свого таланту у Відні, в часі, коли вже починався період нашої духової депресії, коли трохи не все листя обсипалося з буйного дерева нашої Надії. Вернувся з італійського полону з пошматованими нервами, з хворим шлунком, з душею перечуленої мімози. Голий і бідний, опинився в колі старих і молодих письменників з усіх сторін України, які догризали вже кісточки великих сподівань, і як кожний новак, почував себе в їх колі так гарно, що забув про вчительську посаду, про сім’ю і про те, що голод настирливо зазирав йому в очі; цілою душею пірнув в Сілоамську1 купіль життя богеміста. Обідраний, голодний, занедбаний, жив з дня на день, ночував кожної ночі під іншим дахом, десь у кутку на квартирі, з-поміж знайомих, днями і ночами дискутуючи, розповиваючи в розмовах багатий скарб свойого всебічного знання. Якийсь час зберігав інкогніто... своєї дитини, якою був твір «Поза межами болю», твір справді виношений під серцем і викормлений сердечною кров’ю».

Над жахами та горем Першої світової війни письменник вивищує духовні цінності людини, гуманізм.

1 У перекладі означає «зісланий»; символ зцілення.

Творчість. Осип Туринський — автор поетичних, прозових, драматичних творів, літературознавчих статей, підручника з теорії літератури, перекладів світової класики. Його творчий доробок складають повість-поема «Поза межами болю» (1917-1921), повісті «Дума пралісу» (1922), «Син землі» (1933), збірка оповідань «Боротьба за великість», комедія «Раби» (1927).

Читацький довідник

Поема в прозі — ліро-епічний твір, написаний прозою, у якому оповідь про історичні події й події життя героїв розкриваються через сприйняття й оцінку оповідача. Наявний розгорнутий динамічний, напружений сюжет, використовуються ліричні та епічні засоби у відображенні дійсності.

«ПОЗА МЕЖАМИ БОЛЮ» — ВОЗВЕЛИЧЕННЯ СИЛИ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ

Автор дав геніальний твір, що, користуючись лише національними засобами творчості, увійшов у сім’ю видатніших всесвітніх творів і своєю вірою в перемогу людяності та добра надбав собі вічної юності безсмертя.

Михайло Селегій, письменник, критик

Життєва основа твору. Історичний матеріал Першої світової війни став для О. Турянського предметом художнього узагальнення. Ця війна — один із найбільших військових конфліктів в історії людства. У неї було втягнуто 36 держав із населенням понад 1 млрд осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн осіб, 20 млн було поранено або скалічено.

Повість «Поза межами болю» має автобіографічну основу. У 1914 р. Туринський був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. Незабаром він потрапляє в сербський полон. Був одним із 60 тисяч військовополонених, яких серби, відступаючи, етапом переганяли засніженими горами. У цьому поході від голоду й холоду загинуло 45 тисяч вояків. О. Турянського врятували сербські лікарі, що йшли позаду полонених.

Із Сербії його відправляють у табори до Італії (о. Ельба), де 1917 р. він і написав свою повість-поему «Поза межами болю».

Жанр твору. «Автор назвав свій твір оповіданням. Літературознавці його іменують повістю, поемою, поемою-повістю, симфонічною поемою, романом. І в кожному конкретному випадку, крім авторського (називати твір оповіданням), є на це підстави» (Тарас Салига, літературознавець).

Композиційні особливості. Свій твір письменник присвятив дружині й синові — саме вони давали головному героєві Оглядівському (автор узяв прізвище від назви села, з якого сам родом) волю до життя, врятували від загибелі, з’являючись у мареннях. Заради них він боровся за життя — і вижив.

Хоча твір і стосується певного історичного періоду, автор вдається до прийому умовності зображення. Події відбуваються поза конкретним часом і простором, тому що порушуються проблеми вічні й загальнолюдські.

Повість складається зі вступу й п’яти частин, має композиційне обрамлення: починається реквіємом за загиблими й завершується думкою про померлих побратимів. У творі наявні всі сюжетні компоненти.

Перша частина — «Переднє слово» — ліричний відступ, де автор пояснює, що змусило його взятися за цю тему, розкриває мотиви написання повісті як внутрішнього протесту проти антигуманної сутності війни, розпочинає твір переднім словом, де й веде діалог із читачем, готує його до сприймання розповіді як невигаданої історії.

Друга частина — експозиція — опис походу військовополонених австрійців. Третя частина — зав’язка — змова полонених, убивство конвоїра, втеча. Чоловіки опиняються наодинці з дикою природою, де лише сніг, холод і голод. Кульмінація — «танець смерті» як вияв волі до життя. Четверта частина — розвиток дії — загибель друзів. Розв’язка — врятування Оглядівського.

Композиція твору дещо нетрадиційна: кульмінація (страх смерті) передує розвиткові дії. Сюжет розгортається з глибокою психологічною напруженістю й вірогідністю, що дає авторові змогу простежити всі етапи боротьби героїв за життя, показати перемогу людяного над антилюдяним світом.

Трагедію Першої світової війни О. Турянський показує, розкриваючи цілу низку проблем, актуальних для його доби та людства загалом: антигуманність війни, мілітаризм і світовий перерозподіл; культ грошей, що руйнує християнські принципи людського співіснування; життя і смерть; інстинкт і духовний вибір у межовій ситуації; любов і зрада; добро і зло; злочин і кара; місце людини у складному світі, що її оточує; людина і людське в ній; віра і сила духу; мета в житті людини; людина і сім’я; воля до життя і смерть.

Тема — зображення Першої світової війни як глобального злочину імперіалізму, змалювання психологічного стану душі людини, котра потрапила в неймовірно тяжку, екстремальну ситуацію; аналіз ціннісних орієнтирів особистості.

Ідея — засудження війни й мілітаризму, утвердження нездоланності людського духу, сили розуму, волі до життя. Слушним є визначення самого автора: «Любов до життя і до його вищих цінностей переможе смерть».

Художні образи. Розкриттю ідейного задуму автора підпорядковані всі образи твору. Їх семеро, загублених у сніговому безмежжі: двоє українців — Оглядівський і Добровський, угорець Сабо, австрієць Штранцінгер, поляк Пшилуський, двоє сербів — Бояні й Ніколич. Турянський розкрив жахливу правду про неміч людську й водночас возвеличив силу людського Духу. Приречені на голодну смерть переживають напружену боротьбу між інстинктом і духом.

Образ «найнещаснішого» з-поміж «безпомічних» — австрійця Штранцінгера, чиї незрячі очі випромінюють сонце як символ життя, надії, чия скрипка є втіленням духовного бачення істин вічності, а пісня — ода переможному «духу таємному», здатному розвіяти «тьму всесвіту». Скрипаль Штранцінгер є носієм духовного світла. «Є сонце в житті» — у цих словах віра у творчі сили життя. Сила Штранцінгера — сонце, яке він бачить своїми сліпими очима, а скрипка — голос його серця. Штранцінгер, зігравши востаннє дивовижну мелодію туги й надії, жертвує єдине, що в нього залишилося дорогого, — свою скрипку, щоб підтримати вогник пригасаючого багаття.

Добровський — оптимістичний песиміст, сильна, горда, чесна людина. Скептик, фізично найдужчий, а тому має силу іронізувати над товаришами, таким чином підтримуючи їх.

Сабо — активний песиміст, виразник грубої інстинктивної волі до життя. Він бачить право сильнішого над слабшим і вдається до первісного закону боротьби за існування. Це він вивів усіх «набік від «шляху смерті»», а потім, намагаючись «тверезо думати», відкидаючи «сентиментальність», бо це — «смерть», пропонує гру-боротьбу на виживання («хто з нас перший упаде і вже не встане, цей стане нам усім у пригоді»).

Серб Ніколич — м’який, лагідний естет, «сентиментальний молодик»: «Життя таке гарне!». Хоче жити «не для себе, а для родичів і для науки». Не допустив товаришів до канібалізму, підтримав їх в останні хвилини, а відтак став у їхніх очах визволителем від «несамовито важкого гніту».

Пшилуський — «польський шляхтич», життя якого отруєне зрадою (його мрії «прородинне щастя... розвіяні... опльовані...»). Він навіть перед смертю не здатний вибачити дружині «злочин матері супроти дітей». Ця зрада спочатку дає йому сили в танці смерті («...я її копаю... копаю...»), а потім убиває його: «Я все їй прощаю перед смертю, її злочин проти дітей не можу простити (цілувалася з коханцем при дітях). Сейчас застрілю її як...».

Бонні — «смертельно вичерпаний» серб. Перший, хто впав у «танці смерті». Остання думка в нього про матір: «І у сні не чув болі, не видів смерті, лише усміхався радісно, бо його лице чуло биття серця в теплій материній груді». На початку був сповнений «смертельного тремтіння» і «божевільного жаху» від «убивчих очей» Сабо, а згодом, побачивши «іскру людяності» в погляді угорця, помирає без страху («Тепер я не боюся смерті»), уболіваючи лише за матір: «...скажіть їй, товариші, що я вмер... у теплій хаті... на білій постелі...».

Авторське осмислення життя і смерті відбувається крізь призму світогляду Оглядівського. Герой виживає, бо його веде надія — образи дружини й сина. Він іде до них, долаючи страшні випробування. Доконечна потреба захистити найрідніших людей — рушійна сила його волі до життя. Образ матері й дитини (символічний образ Богородиці) не тільки активізує відповідальність персонажа як батька й чоловіка, а є тим світлом і надприродною силою, що не дає йому померти. Інші персонажі психологічно виснажені життєвими негараздами, труднощами, розчаруваннями, позбавлені єдиної мети, загублені серед своїх прагнень. Вони навіть не мають морального пристановища, до якого могли би повернутись, якщо виживуть.

Художні засоби виразності. У структурі ліричної повісті О. Туринського «Поза межами болю» ключовим концептом є сонце як символ життя («Невже з цього хаосу не вернути нам назад до життя, на шлях сонця?»), уособлення моральної сили людини («І хочуть показати темряві всесвіту й лукавості богів невмируще сонце й надію людського духа»).

Штранцінгер — уособлення терпіння, страждання й водночас надії. Його слова «є сонце в житті» стають лейтмотивом, закарбовуючись у свідомості Оглядівського, вони підтримують його, додають життєвих сил.

Вогонь символізує очищення, освячення, світло в зимові ночі. Біля вогнища кожен виявляє свою сутність: мовчазний сліпий Штранцінгер у відчаї, охоплений бажанням віддати останнє, спалює у вогнищі свою скрипку («Оця скрипка — це його очі»); Сабо рве банкноти, що їх підступним чином здобув на війні; Оглядівський марить дружиною і синочком; Добровський біля вогнища філософськи зауважує: «Ми вже не маємо гроші і також не потребуємо гроші. Тепер ми стали людьми».

Межовий стан увиразнюється тут своєрідним рефреном — «між життям і смертю». Починаючи з назви, межа всякчас з’являється в тексті в різних контекстах. Світ живих ліричний суб’єкт сприймає як проміжний між небом і землею, про що заявлено фактично з першого речення: «Поміж небом і землею блукають тисячі й тисячі тіней». Штранцінгер звертається до товаришів «голосом, який прийшов, здається, з границі вічності, з-поза меж добра і зла». Усі персонажі перебувають на межі й у фізичному сенсі — між здоровим глуздом і божевіллям: «Нараз мені здається, — каже Оглядівський, — що моя свідомість находиться десь назовні, поза мною». У цьому межовому стані відбувається постійне протистояння реального й уявного простору, між якими перебувають герої.

Культурно-мистецький контекст

Одним із прийомів поетики експресіонізму є свідома деформація картин дійсності. Персонажі творів О. Турянського час від часу втрачають зв’язок із реальністю, і тоді в них з’являються видіння, пов’язані з вивільненням прихованих психологічних травм. Так, Пшилуському здається, що він стріляє у свою дружину-зрадницю, Оглядівському ввижається в обрисах засніженого куща силует жінки з дитиною на руках: він переконаний, що це його дружина з маленьким сином. Жінка з дитиною — це символ найвищого християнського ідеалу, водночас це виразно український образ.

Повість О. Турянського «Поза межами болю» в 1921 р. у Відні проілюстрував невідомий художник.

Ілюстрації до повісті «Поза межами болю». Невідомий художник. 1921

Запитання і завдання

1. Поділіться в класі враженнями, які викликала у вас поема в прозі «Поза межами болю».

2. Визначте тему та ідею твору.

3. Визначте жанр твору. Назвіть ознаки поеми в прозі, виражені в «Поза межами болю».

4. У чому полягає своєрідність композиції цього твору?

5. Виразно прочитайте текст пісні, яку співали втікачі. До яких народнопісенних форм близький цей фрагмент твору? Схарактеризуйте художні засоби, наявні в ньому. Яка роль цього вставного композиційного елемента в розкритті ідеї твору?

6. Які ознаки експресіонізму прослідковуються у творі О. Турянського?

7. Хто з героїв поеми в прозі «Поза межами болю» справив на вас найбільше враження? Чому?

8. Розкрийте образ персонажа, який вас найбільше вразив. Схарактеризуйте його в контексті естетики експресіонізму.

9. Як ви розумієте слова Добровського: «Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть»?

10. Розгляньте ілюстрації невідомого художника (с. 113) до поеми в прозі «Поза межами болю» О. Турянського. Назвіть образи-символи, сцени-символи, відтворені на цих малюнках, і поясніть їхнє значення.

11. Чому поема в прозі «Поза межами бою» О. Турянського є унікальним твором в українському письменстві? Поясніть її назву.

12. Повість-поему О. Турянського довгий час було заборонено для прочитання. Як ви гадаєте, чому? Поділіться своїми міркуваннями у класі.

Ваші читацькі проекти

1. Користуючись інформаційними джерелами Інтернету, підготуйте віртуальну екскурсію по містах Європи, зокрема України, пов’язаних із життям і творчою діяльністю О. Турянського.

2. Підготуйте виразне читання епізодів «Поза межами болю», що найбільше вас вразили. Зробіть їх аудіозапис і розмістіть на одній із соціальних мереж.

Читацьке дозвілля

Прослухайте пісню «Жити» (альбом «Ввічність», 2019) у виконанні Сашка Положинського із гурту «Тартак». Поділіться своїми враженнями в класі. Подумайте, що поєднує цю пісню з повістю О. Турянського «Поза межами болю».