Літературне читання 3 клас - Віра науменко - Генеза 2014

РОМАШКА - ГАНС КРІСТІАН АНДЕРСЕН - КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ - З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ

Ганс Крістіан Андерсен - всесвітньовідомий данський казкар. Його твори сповнені щирої, як у дитинстві, віри в чудо. Вони переконують: у звичному житті завжди є місце дивам і добрій усмішці долі.

Читаючи казки Андерсена, ми незмінно відчуваємо присутність автора. Разом з нами письменник радіє, дивується, сумує. У своєму чарівному світі він навчає нас любити й співчувати, бути чесними й мужніми, відданими й справедливими...

Під час читання розмірковую, уявляю, придивляюся, прислухаюся


РОМАШКА


(Скорочено)

От тільки послухай!

За містом, коло шляху, стояла дача. Ти її, напевне, колись сам бачив! Перед нею — маленький квітничок, огороджений пофарбованим парканом. Коло самісінького паркана, біля рівчака, у чудовій зеленій траві росла маленька ромашка.

Сонце голубило її так само тепло й ніжно, як і великі розкішні квіти в саду, і через те вона росла просто не щоднини, а щохвилини. Одного ранку вона зовсім розцвіла: її маленькі блискучо-білі пелюсточки промінням розходилися від золотого сонечка, що було посередині.

Ромашка не думала про те, що жодна людина не побачить її тут, у траві, і що вона простенька, непоказна квітка. Ні, вона була дуже задоволена: повернулася до теплого сонця, дивилась на нього і слухала жайворонка, що співав у височині.

Маленька ромашка була така щаслива, ніби на свято, хоч це був буденний день. Усі діти вчилися в школі.

У той час, коли вони сиділи за партами і вчилися, ромашка сиділа на своїй зеленій стеблині й також училася — у теплого сонечка, у всього, що було навколо неї. Їй здавалося, що маленький жайворонок співає так чудово і дзвінко про все те, що вона зараз відчуває. Ромашка із захопленням дивилася вгору на щасливу пташку, яка може літати й співати. Але вона не сумувала, що сама цього не могла зробити.

„Адже я бачу і чую, — думала вона, — сонце світить мені, вітрець цілує. О, мені дано стільки хорошого!“

У садку за парканом росло багато поважних, гордих квітів. Що менше вони пахли, то більше пишалися. Півонії надувалися, щоб бути такими ж великими, як троянди, але ж не в розмірі річ!

Тюльпани вигравали найкращими кольорами; вони це добре знали й трималися рівно, щоб їх було краще видно. Вони не звертали ніякої уваги на молоденьку ромашку за парканом, але тим уважніше розглядала їх вона і думала: „Які вони пишні та прекрасні! Напевне, до них злетить ця чудова пташка! Яка я рада, що росту так близько і можу бачити всю їхню красу“.

І тільки вона це подумала, як почулося: „Кві-кві“, — і злетів жайворонок, але не до півонії і не до тюльпанів, — ні, він злетів низько в траву до простенької ромашки. Ромашка від радості так злякалася, навіть не знала, що й подумати.

Маленька пташка кружляла навколо неї і співала:

— Ой, яка м'яка травичка! Ой, яка мила маленька квіточка із золотом у серці і в срібному вбранні!

Справді, жовта середина ромашки ясніла золотом, а білі пелюсточки навколо блискотіли, як срібло. Яка щаслива була маленька ромашка, — ні, цього ніхто й уявити не може! Пташка цілувала її дзьобиком, співала для неї, а потім знову підносилась у блакитну височінь.

Напевне, минуло із чверть години, поки ромашка отямилась! Трохи соромливо, але щиро й радісно подивилася вона на інші квіти в садку.

Вони ж бачили те щастя й ту честь, що їй припала, вони ж мусили зрозуміти, яка це була радість!

Але тюльпани виструнчились ще більше, ніж раніш, і такі колючі та червоні стали спересердя їх обличчя! Тупоголові півонії понадимались. Це добре, що вони не вміли розмовляти, а то б багато наговорили ромашці! Бідна маленька квітка побачила, що вони зовсім не в гуморі, і їй стало дуже прикро.

Другого ранку, коли ромашка знову щасливо простягла свої білі пелюстки, ніби маленькі ручки, до світла й повітря, вона впізнала голос пташки. Але голос бринів сумно, бо пташку спіймали й посадили в клітку коло відчиненого вікна.

Вона співала про вільні щасливі польоти, співала про молоде зелене жито на полях і чудові подорожі на своїх крилах — високо, в безмежні простори. Сумно було бідному жайворонку, полонений сидів він у клітці.

Маленька ромашка так бажала допомогти йому! Але що вона могла зробити? Це важко було придумати.

Квітка зовсім забула про те, як гарно навколо, як тепло гріє сонце і як розкішно біліють її пелюстки. Вона думала тільки про спійману пташку, якій нічим не могла допомогти.

— Тут ми можемо вирізати чудовий дерен1 для жайворонка, — сказав один з хлопчиків і почав обкопувати землю чотирикутником навколо ромашки так, що вона опинилася посередині.

Ромашка... потрапила в клітку до жайворонка. Нещасна пташка голосно скаржилась про свою втрачену волю і билася крильцями об залізні ґрати клітки. Маленька ромашка не вміла розмовляти, не могла сказати жодного слова втіхи, хоч і дуже хотіла. Так минув ранок.

— Тут нема води, — стогнав спійманий жайворонок. — Вони всі пішли й забули мені лишити хоч краплину води. Моє горло пересохло, усе горить! Вогонь і лід усередині, повітря важке. Ах, я мушу вмерти, розлучитися з теплим сонячним промінням, зі свіжою зеленню, з усією красою.

І він встромив свій дзьобик у прохолодний дерен, щоб трохи освіжитися. Тут він помітив ромашку. Жайворонок нахилився, поцілував її дзьобиком і сказав:

— І ти зів'янеш тут, бідна маленька квіточко! Тебе і маленький жмут зеленої трави мені дали замість цілого світу, що я мав на волі! Кожна маленька травинка буде мені зеленим деревом, кожна твоя біла пелюстка — пахучою квіткою. Ах! Ви тільки нагадуєте мені, чого я позбувся!

Настав вечір, та ніхто не приносив води пташці. Вона витягла свої гарні крила і затремтіла; її пісня була жалібна — „пік-пік“, — маленька голівка схилилась до квітки, і серце пташки розірвалося від суму та муки. І квітка не могла, як учора, скласти свої пелюстки й заснути; вона схилилась додолу, знесилена й сумна.

Тільки на другий ранок прийшли хлопчики і, побачивши мертву пташку, гірко заплакали.

Поки вона жила й співала, про неї забували — залишили умирати в клітці від спраги, а тепер влаштували їй пишний похорон і проливали над її могилкою гіркі сльози.

А дернину разом з ромашкою викинули на запорошений1 шлях. Ніхто й не подумав про квітку, яка найбільше від усіх любила бідну пташку і так хотіла її втішити.

Переклад Оксани Іваненко

1Дерен — верхній шар ґрунту, укритий травою, пронизаний її корінням.

• Назви персонажів казки. Скільки днів із життя ромашки описав казкар?

• Поділи текст на три частини відповідно до днів із життя ромашки. Знайди в першій частині описи цієї квітки. Порівняй їх. Який настрій був у ромашки? Кому вона найбільше зраділа?

• Прочитай перший опис квітів, які росли в саду. Якими їх побачила ромашка?

• Прочитай другий опис квітів. Поясни, чому ромашці стало прикро?

• Прочитай другу частину тексту. Чому ромашка забула про все, чому раніше раділа? Як вона потрапила в клітку? Що розповів їй жайворонок?

• Чому загинула пташка? Чи трапляється подібне в житті? Чому тоді твір є казкою?

• Прочитай третю частину тексту. Які почуття викликали в тебе описані події? З якою думкою звертається автор казки до читачів?

• Визначте настрій казки. Поміркуйте, чому автор так сумно її закінчив. Складіть власну кінцівку твору, використовуючи чарівні перетворення.

1 Запорошений — тут: укритий пилом.

• Прочитай вірш української письменниці Марії Познанської. Порівняй образи ромашки у вірші й казці Ганса Крістіана Андерсена.

РОМАШКА

На стрункій високій ніжці

біля річки, на лужку,

у косинці-білосніжці

стрів я квітоньку таку.

Ясним оком жовтуватим

усміхалася мені.

Я хотів її зірвати,

а бджола сказала: „Ні!“

Звився жайворонок високо під чисте, неначе нове, небо і заспівав про те, що мертва земля ожила знов, що сонце стало ласкавим, теплим, ясним...

Михайло Коцюбинський

Чи знаєш ти?

Жайворонка якщо хтось і не бачив, то вже пісню його чув. Весною і на початку літа за містом, над полями повітря просто бринить від їхніх голосів. Побачити жайворонка непросто — він невеличкий, сіренький, на землі його не помітиш. У повітрі жайворонки теж швидко зникають з очей: ці птахи підіймаються до ста — ста двадцяти метрів, а на такій відстані їх уже не побачиш зовсім. Але ще важче вивчити спів жайворонка. Не просто почути, а саме вивчити — адже цей птах видає близько ста тридцяти звуків на секунду.

За Юрієм Дмитрієвим

Що розповіли про жайворонка Михайло Коцюбинський і Юрій Дмитрієв? Визнач спільне й відмінне в цих розповідях. Порівняй їх із казкою Андерсена.

• Які з прочитаних творів ти пригадаєш, побачивши пташку в клітці? Як ти гадаєш, що відчувають птахи в неволі? Спробуй описати їхній настрій.

• Читаючи вірш української письменниці Ірини Жиленко, прислухайся до звучання слів. Поміркуй, які з них допомагають почути чалапання й сопіння стомлених гномів.

ВЕЧІР ГНОМІВ

Тишком-нишком, чапи-лапи,

в капелюхах, як гриби,

гноми шастають ночами —

чапи-лапи — сніг рипить...

Йдуть вони один за одним,

невдоволено сопуть,

сварять зорі, сніг, погоду,

і котів, і довгу путь.

Дуже добрий то народик.

Просто в них така вже мода:

добре вихований гном

мусить буть буркотуном.

Звісно, їм таки не з медом.

Ніч. Коти. Ще й мерзнуть вуха

Червоніють між заметів

чудернацькі капелюхи.

У торбинках гноми ті

носять сонне конфеті1.

Лиш сипнуть в шибки віконні

дітям сняться сни казкові.

В них носи — смішні, червоні,

і хода у них чудна.

Але ти не бійся, доню,

як побачиш їх з вікна.

То для них — страшна образа.

Пробурмочуть:

— Що за смішки!.. —

І, розсерджені, одразу

перетворяться на шишки.

Тишком-нишком,

тишком-нишком...


1 Конфеті — різнобарвні паперові кружальця, якими обсипають один одного на балах і маскарадах.