Літературне читання 3 клас - Віра науменко - Генеза 2014

ГОРБОКОНИК - ПЕТРО ЄРШОВ - КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ - З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ

Російський письменник Петро Єршов уславив своє ім'я у дев'ятнадцять років, створивши віршовану казку „Горбоконик“.

Цей твір називають казкою дитини для дітей. Адже задум написати її виник у Єршова ще в одинадцять-дванадцять років. За словами автора, „Горбоконик“ — це твір, записаний від оповідачів з народу. Прочитавши його, Олександр Сергійович Пушкін сказав: „Тепер цей вид творчості я можу залишити“.

ГОРБОКОНИК


(Уривки)

За горами, за лісами,

за широкими морями,

проти неба на землі

жив дідусь в однім селі.

У старенького три сини:

старший — з розумом

хлопчина, середульший

— сяк-такий, а найменший

— геть дурний.

Хлопці сіяли пшеницю

та й возили у столицю:

бач, столиця та була

недалеко від села.

От чи скоро, чи не скоро

приключилося їм горе:

хтось у поле став ходить

і пшеницю толочить.

Про таку лиху пригоду

ще ніхто не чув ізроду;

стали думать і гадать,


як би злодія впіймать.

Та й надумали ходити

уночі той лан глядіти,

щоб його оборонить,

лиходійника зловить.

Почало ж ото смеркатись,

старший брат почав збиратись,

він сокиру й вила взяв

та й у поле почвалав.

Непогожа ніч настала;

боясть парубка напала,

і сховався молодець

у кошару1 до овець.

Встало сонце із-за хмари,

вийшов тихо він з кошари...

Хлопці двері відчинили,

брата старшого впустили

та й питаються його,

чи не бачив він чого.

Старший брат перехрестився,

на всі боки поклонився,

кашлянув і проказав:

„Цілу нічку я не спав;

а було ж, мені на лихо,

і не тепло, і не тихо:

як звірюка, вітер вив,

дощ холодний ливма лив.

Ох, намучивсь я доволі!..

Ну, та все гаразд у полі“.

Похвалив його отець:

„Ну, Данило, молодець!

Послужив ти службу щиру,

тобто, мовить до приміру,

не ловив у полі ґав, лан

як треба доглядав“.

Ілюстрація Миколи Кочергіна

1 Кошара — загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня.

Почало ізнов смеркатись;

середульший став збиратись..

• Як ти гадаєш, чи відповідально поставився до свого завдання середній брат? Поясни свою думку.

І йому сказав отець:

„Ти, Гаврило, молодець!“

Стало втретє знов смеркатись,

час найменшому збиратись...

Тут Іван злізає з печі, кобеняк1

бере на плечі, хліб за пазуху

кладе, вартувати лан іде.

Ніч настала; місяць сходить;

поле все Іван обходить,

на всі боки погляда

і під кущиком сіда:

зорі лічить, мов читає,

та окраєць уминає.

Враз опівніч кінь заржав...

Вартовий швиденько встав,

подививсь під рукавицю —

і побачив кобилицю.

Наче сніг, була вона —

чисто-біла та ясна,

грива хвилями спадала,

щирим золотом сіяла...

„Еге-ге! так он який

наш злодюжка!..

Ну, постій!

Жартувати я не вмію,

сяду враз тобі на шию!

Подиви, яка прудка!“

Скинув він кобеняка,

до кобили підбігає,

за хвоста її хапає

Ілюстрація Миколи Кочергіна

1 Кобеняк — вид чоловічого плаща з відлогою; каптан.

та й сідає на хребет —

тільки задом наперед.

Стрепенулася кобила

ще й очима засвітила,

шию лебедем звила

і зірвалась, як стріла.

В'ється змієм над полями,

висне птахом над ровами,

мчиться скоком вище гір,

лине чвалом1 через бір2,

хоче скинути Івана,

щоб не став він їй за пана.

Та в Івана славний хист —

цупко держить він за хвіст.

Натомилася кобила

і отак заговорила:

„На мені ти вмів сидіть,

будеш мною володіть.

Дай лиш місце для спокою,

та ходи як слід за мною,

та щодня мене гляди,

в поле чистеє води,

випускай гуляти в полі

на роздоллі ще й на волі.

Через три дні я заржу,

коней двійко породжу —

гриванів, яких донині

не стрічалося людині;

ще й конятко-малюка,

чверть аршина3 без вершка4,

на хребті з двома горбами

Ілюстрація Миколи Кочергіна

1 Чвал — швидкий біг навскач; галоп.

2 Бір — тут: ліс.

3 Аршин — давньослов'янська міра довжини, яка дорівнює близько 70 см.

4 Вершок — міра довжини, яка дорівнює близько 4 см.

ще й з предовгими ушами.

Більших двох, як хоч, продай,

горбанька ж не віддавай

ні за яхонт1, ні за гроші,

ні за царськії розкоші.

В ясен день, у тьмі нічній

він товариш буде твій:

у мороз тебе зогріє,

влітку холодом обвіє;

в голод хлібом покріпить,

в спеку медом освіжить.

А мене, як час настане,

знов гулять пусти, Іване!“

Час минає, час летить...

Ілюстрація Миколи Кочергіна

• Нікому не розповідаючи про те, що відбулося, Іван узявся доглядати кобилицю. Однак згодом брати дізналися, що він має двох чудових золотогривих коней, і вирішили їх продати. Відтак у житті Івана розпочалися численні пригоди... Як ти гадаєш, хто став вірним товаришем героя і допоміг йому подолати всі перешкоди й небезпеки?

• Докладно дізнатися про пригоди Івана й Горбоконика ти зможеш, прочитавши казку в повному обсязі. А наразі ознайомся з переліком цих подій (автор завершує ним першу частину твору).

А тепер ми їх лишімо, знову казку розпочнімо, щоб потішити мирян2, — що накоїв наш Іван, живучи на службі царській, при конюшні володарській; як він коней доглядав,

1 Яхонт — коштовний камінь.

2 Миряни — тут: люди.

як перо своє проспав,

як то він зловив жар-птицю,

як украв він цар-дівицю,

як перстеника шукав,

як на небі гостював,

як добивсь у сонця-світа,

щоб воно простило кита;

як од лиха він одвів цілих

тридцять кораблів;

як в окропі не зварився,

як він краснем ізробився...

Словом, річ ми поведем,

як зробивсь Іван царем.

Переклад Максима Рильського

• Прочитай зачин казки. Яка біда трапилася в родині дідуся?

• Розкажи про старших братів Івана. Чим вони схожі між собою?

• Як ти гадаєш, чому Івану пощастило? Якою він був людиною?

• За малюнком на с. 60 опиши коней, яких подарувала Іванові кобилиця.

• Що в казці чарівного? А що могло бути насправді?

• Підготуйся до виразного читання одного з поданих уривків казки (на вибір).