Літературне читання 3 клас - Віра науменко - Генеза 2014
ГОРБОКОНИК - ПЕТРО ЄРШОВ - КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ - З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ
Російський письменник Петро Єршов уславив своє ім’я у дев’ятнадцять років, створивши віршовану казку „Горбоконик“.
Цей твір називають казкою дитини для дітей. Адже задум написати її виник у Єршова ще в одинадцять-дванадцять років. За словами автора, „Горбоконик“ — це твір, записаний від оповідачів з народу. Прочитавши його, Олександр Сергійович Пушкін сказав: „Тепер цей вид творчості я можу залишити“.
ГОРБОКОНИК
(Уривки)
За горами, за лісами,
за широкими морями,
проти неба на землі
жив дідусь в однім селі.
У старенького три сини:
старший — з розумом
хлопчина, середульший
— сяк-такий, а найменший
— геть дурний.
Хлопці сіяли пшеницю
та й возили у столицю:
бач, столиця та була
недалеко від села.
От чи скоро, чи не скоро
приключилося їм горе:
хтось у поле став ходить
і пшеницю толочить.
Про таку лиху пригоду
ще ніхто не чув ізроду;
стали думать і гадать,
як би злодія впіймать.
Та й надумали ходити
уночі той лан глядіти,
щоб його оборонить,
лиходійника зловить.
Почало ж ото смеркатись,
старший брат почав збиратись,
він сокиру й вила взяв
та й у поле почвалав.
Непогожа ніч настала;
боясть парубка напала,
і сховався молодець
у кошару1 до овець.
Встало сонце із-за хмари,
вийшов тихо він з кошари...
Хлопці двері відчинили,
брата старшого впустили
та й питаються його,
чи не бачив він чого.
Старший брат перехрестився,
на всі боки поклонився,
кашлянув і проказав:
„Цілу нічку я не спав;
а було ж, мені на лихо,
і не тепло, і не тихо:
як звірюка, вітер вив,
дощ холодний ливма лив.
Ох, намучивсь я доволі!..
Ну, та все гаразд у полі“.
Похвалив його отець:
„Ну, Данило, молодець!
Послужив ти службу щиру,
тобто, мовить до приміру,
не ловив у полі ґав, лан
як треба доглядав“.
Ілюстрація Миколи Кочергіна
1 Кошара — загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня.
Почало ізнов смеркатись;
середульший став збиратись..
✵ Як ти гадаєш, чи відповідально поставився до свого завдання середній брат? Поясни свою думку.
І йому сказав отець:
„Ти, Гаврило, молодець!“
Стало втретє знов смеркатись,
час найменшому збиратись...
Тут Іван злізає з печі, кобеняк1
бере на плечі, хліб за пазуху
кладе, вартувати лан іде.
Ніч настала; місяць сходить;
поле все Іван обходить,
на всі боки погляда
і під кущиком сіда:
зорі лічить, мов читає,
та окраєць уминає.
Враз опівніч кінь заржав...
Вартовий швиденько встав,
подививсь під рукавицю —
і побачив кобилицю.
Наче сніг, була вона —
чисто-біла та ясна,
грива хвилями спадала,
щирим золотом сіяла...
„Еге-ге! так он який
наш злодюжка!..
Ну, постій!
Жартувати я не вмію,
сяду враз тобі на шию!
Подиви, яка прудка!“
Скинув він кобеняка,
до кобили підбігає,
за хвоста її хапає
Ілюстрація Миколи Кочергіна
1 Кобеняк — вид чоловічого плаща з відлогою; каптан.
та й сідає на хребет —
тільки задом наперед.
Стрепенулася кобила
ще й очима засвітила,
шию лебедем звила
і зірвалась, як стріла.
В’ється змієм над полями,
висне птахом над ровами,
мчиться скоком вище гір,
лине чвалом1 через бір2,
хоче скинути Івана,
щоб не став він їй за пана.
Та в Івана славний хист —
цупко держить він за хвіст.
Натомилася кобила
і отак заговорила:
„На мені ти вмів сидіть,
будеш мною володіть.
Дай лиш місце для спокою,
та ходи як слід за мною,
та щодня мене гляди,
в поле чистеє води,
випускай гуляти в полі
на роздоллі ще й на волі.
Через три дні я заржу,
коней двійко породжу —
гриванів, яких донині
не стрічалося людині;
ще й конятко-малюка,
чверть аршина3 без вершка4,
на хребті з двома горбами
Ілюстрація Миколи Кочергіна
1 Чвал — швидкий біг навскач; галоп.
2 Бір — тут: ліс.
3 Аршин — давньослов’янська міра довжини, яка дорівнює близько 70 см.
4 Вершок — міра довжини, яка дорівнює близько 4 см.
ще й з предовгими ушами.
Більших двох, як хоч, продай,
горбанька ж не віддавай
ні за яхонт1, ні за гроші,
ні за царськії розкоші.
В ясен день, у тьмі нічній
він товариш буде твій:
у мороз тебе зогріє,
влітку холодом обвіє;
в голод хлібом покріпить,
в спеку медом освіжить.
А мене, як час настане,
знов гулять пусти, Іване!“
Час минає, час летить...
Ілюстрація Миколи Кочергіна
✵ Нікому не розповідаючи про те, що відбулося, Іван узявся доглядати кобилицю. Однак згодом брати дізналися, що він має двох чудових золотогривих коней, і вирішили їх продати. Відтак у житті Івана розпочалися численні пригоди... Як ти гадаєш, хто став вірним товаришем героя і допоміг йому подолати всі перешкоди й небезпеки?
✵ Докладно дізнатися про пригоди Івана й Горбоконика ти зможеш, прочитавши казку в повному обсязі. А наразі ознайомся з переліком цих подій (автор завершує ним першу частину твору).
А тепер ми їх лишімо, знову казку розпочнімо, щоб потішити мирян2, — що накоїв наш Іван, живучи на службі царській, при конюшні володарській; як він коней доглядав,
1 Яхонт — коштовний камінь.
2 Миряни — тут: люди.
як перо своє проспав,
як то він зловив жар-птицю,
як украв він цар-дівицю,
як перстеника шукав,
як на небі гостював,
як добивсь у сонця-світа,
щоб воно простило кита;
як од лиха він одвів цілих
тридцять кораблів;
як в окропі не зварився,
як він краснем ізробився...
Словом, річ ми поведем,
як зробивсь Іван царем.
Переклад Максима Рильського
✵ Прочитай зачин казки. Яка біда трапилася в родині дідуся?
✵ Розкажи про старших братів Івана. Чим вони схожі між собою?
✵ Як ти гадаєш, чому Івану пощастило? Якою він був людиною?
✵ За малюнком на с. 60 опиши коней, яких подарувала Іванові кобилиця.
✵ Що в казці чарівного? А що могло бути насправді?
✵ Підготуйся до виразного читання одного з поданих уривків казки (на вибір).