Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Носов Микола
Літературне читання 4 клас - О.В. Науменко - Генеза 2015
МИШКОВА КАША - МИКОЛА НОСОВ - Оповідання - ТВОРИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ - У КРАЇНІ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Література народів світу - це міфи, казки, легенди, притчі, оповідання, казкові оповідки, повісті, повісті-казки. Написані вони мовою народу, який їх створив. Ми ж їх читаємо в перекладі, дізнаємося про культуру, природу, людські цінності різних країн, визначаємо особливе, що є спільним з нашим сприйманням світу або відмінним від нього.
ТВОРИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Оповідання
Оповідання як українських, так і зарубіжних письменників цікаві за змістом. Адже в них змальована хоча лише одна подія з життя героя, але дуже яскрава. Вчинки героїв, їхнє спілкування допомагають зрозуміти, чому вони так чи інакше діють. І зробити правильний висновок.
МИКОЛА НОСОВ
Микола Носов (1908-1976) народився в сім’ї актора естради. Дитинство пройшло в місті Ірпені, що під Києвом. Хоч жив і працював потім Микола Носов у Росії, чудово розмовляв українською мовою і вболівав за долю України.
Усім відомі його оповідання «Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові брюки», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери»... Та найбільшого визнання й любові маленьких читачів принесли їх авторові казкові пригоди Незнайка. А невеличке Квіткове місто у казкових розповідях про Незнайка і його друзів з річечкою,садами-городами змальоване саме з Ірпеня.
МИШКОВА КАША
(Скорочено)
Одного разу, коли я жив з мамою на дачі, до мене в гості приїхав Мишко. Я так зрадів, що й сказати не можна! Я дуже за Мишком скучив. Мама також була рада його приїзду.
- Це дуже добре, що ти приїхав, — мовила вона. - Вам удвох тут веселіше буде. Мені, до речі, завтра до міста треба поїхати. Я, можливо, затримаюся. Проживете тут без мене два дні?
- Звичайно, проживемо, - кажу я. - Ми не маленькі!
- Тільки вам тут доведеться самим обід готувати. Зумієте?
- Зуміємо, - каже Мишко. - Що там не зуміти!
-Ну, зварите юшку й кашу. Адже кашу просто варити.
- Зваримо й кашу. Що там її варити! - каже Мишко.
Я кажу: — Ти дивись, Мишко, що як не зуміємо! Ти ж не варив раніше.
- Не турбуйся! Я бачив, як мама варить. Ситий будеш, не помреш із голоду. Я такої каші зварю, що пальці оближеш!
Уранці мама залишила нам хліба на два дні, варення, щоб ми чай нили, показала, де які лежать продукти, пояснила, як варити юшку й кашу, скільки крупів покласти, скільки чого. Ми все слухали, тільки я нічого не запам’ятав. «Навіщо, - думаю. — Та ж Мишко знає».
Потім мама поїхала, а ми з Мишком надумалися піти на річку рибу ловити. Налаштували вудки, накопали черв’яків.
- Стривай, — кажу я. — А обід хто варитиме, якщо ми на річку підемо?
- Що там варити? — каже Мишко. - Морока сама! З’їмо весь хліб, а на вечерю зваримо каші. Кашу можна без хліба їсти.
Накраяли ми хліба, намастили його варенням і пішли на річку. Спершу викупались, тоді розляглись на піску. Гріємося на сонечку і хліб з варенням жуємо. А тоді заходилися рибу ловити. Тільки риба погано клювала: спіймали лише з десяток пічкурів. Цілий день ми на річці протинялися. Надвечір повернулися додому. Голодні!
- Ну, Мишко, - кажу, — ти спеціаліст. Що варити будемо? Лишень таке, щоб швидше. Страх їсти хочеться.
- Давай кашу, - каже Мишко. — Кашу найпростіше.
- Ну що ж, кашу, то й кашу.
Розтопили плиту. Мишко насипав у каструлю крупів. Я кажу:
- Сип більше. Страх їсти хочеться!
Він насипав повну каструлю і води налив доверху.
- Чи не багато води? - залитую. - Розмазня вийде.
- Нічого, мама завжди так робить. Ти тільки за плитою наглядай, а я вже зварю, будь певен.
Ілюстрація І. Семенова
Ну, я за плитою наглядаю, дрова підкладаю. А Мишко кашу варить, тобто не варить, а сидить та на каструлю дивиться, вона сама вариться.
Незабаром стемніло, ми засвітили лампу. Сидимо й чекаємо, коли каша звариться. Раптом бачу: кришка на каструлі трохи піднялась, і з-під неї каша лізе.
- Мишко, - кажу, - що це? Чому каша лізе?
- Куди?
- З каструлі лізе!
Мишко схопив ложку і ну кашу назад у каструлю впихати. М’яв її, м’яв, а вона неначе пухне в каструлі, так і вивалюється назовні.
- Не знаю, - каже Мишко, — чого вона вилазити надумала. Може, зварилась?
Я взяв ложку, покуштував: крупинки зовсім тверді.
- Мишко, - кажу, - а де ж вода поділася? Зовсім сухі крупи!
- Не знаю, - каже. - Я багато води налив. Може, дірка в каструлі?
Стали ми каструлю оглядати: ніякої дірки нема.
- Мабуть, випарувалась, — каже Мишко. — Треба ще підлити.
Він переклав зайві крупи з каструлі в тарілку і підлив у каструлю води. Варимо далі. Варили, варили - дивимося, знову каша назовні лізе. А щоб тебе! - каже Мишко. - Куди ж ти лізеш?
Схопив ложку, знову став зайві крупи відбирати. Відібрав і знову бух туди кухоль води.
Варимо далі. Що за кумедія? Знову каша вилазить!
Я кажу: - Ти, мабуть, багато крупів насипав. Вони розбухають, і їм тісно в каструлі стає.
- Eгe, - каже Мишко, - здається, я передав куті меду. Це все ти винен: «Сип більше. Їсти хочеться!»
- А звідки я знаю, скільки треба сипати? Адже ти казав, що вмієш варити.
- Ну й зварю, не заважай лишень.
- Вудь ласка, я не заважатиму.
Відійшов я од плити, а Мишко варить, тобто не варить, а тільки те й робить, що зайві крупи в тарілку відбирає. Весь стіл заставив тарілками, як у ресторані, і знай воду підливає.
Я не витримав і кажу:
- Ти щось не так робиш. Так і до ранку можна варити!
Ілюстрація І. Семенова
- А що ти думаєш, у доброму ресторані завжди обід звечора варять, щоб на ранок устиг.
- Так то, - кажу, — в ресторані їм поспішати нікуди, у них багато харчів усіляких.
- А нам куди поспішати?
- Нам треба попоїсти та спати лягати. Дивись, уже дванадцята година.
- Встигнеш, - каже, - виспатись.
І знову плесь у каструлю кухоль води. Тут я зрозумів, у чому справа.
- Ти, - кажу, - весь час холодну воду ллєш, як же вона може зваритися.
- А по-твоєму, що — без води варити?
- Відібрати, - кажу, — половину крупів і палити води відразу більше, і нехай собі вариться.
Взяв я у нього каструлю, відсипав із неї половину крупів.
- Наливай, — кажу, — тепер води по самі вінця.
Мишко взяв кухоль, поліз у відро.
- Нема, - каже, — води. Вся розійшлася.
- Що ж ми робитимемо? Як його по воду йти, темнота яка! — кажу. — І колодязя не побачиш.
- Дурниці! Зараз принесу.
Він узяв сірники, прив’язав до відра мотузку і пішов до колодязя. За хвилину повертається.
- А вода де? — запитую.
- Вода... там, у колодязі.
- Сам знаю, що в колодязі. Де відро з водою?
- І відро, — каже, — в колодязі.
- Як — у колодязі?
- Так, у колодязі.
- Упустив?
- Упустив.
- Ах ти, — кажу, — розмазня! Ти що ж, заморити нас голодом хочеш? Чим тепер води витягти?
- Чайником можна.
Я взяв чайник і кажу:
- Давай мотузку.
- І її нема, мотузки.
- Де ж вона?
- Там.
- Де — там?
- Ну... в колодязі.
- То ти, значить, з мотузкою відро впустив?
- Ну так.
Почали ми іншу мотузку шукати. Нема ніде.
- Нічого, — каже Мишко, - зараз піду попрошу в сусідів.
- Збожеволів! — кажу. - Ти подивися на годинника: сусіди давно сплять.
Тут, мов навмисне, обом нам пити захотілося. Мишко каже:
- Це завжди так буває: коли нема води, то пити хочеться ще більше. Тому в пустелі завжди пити хочеться, що там нема води.
Я кажу:
- Ти не патякай, а шукай мотузку.
- Де ж її шукати? Я скрізь дивився. Давай волосінь від вудки прив’яжемо до чайника.
- А волосінь витримає?
- Та, може, витримає.
- А якщо не витримає, то... обірветься...
- Це й без тебе відомо.
Розмотали ми вудку, прив’язали до чайника волосінь і пішли до колодязя. Я опустив чайник у колодязь і набрав води. Волосінь напнулась, як струна, ось-ось лопне.
- Не витримає! — кажу. — Я відчуваю.
- Може, якщо піднімати обережно, то витримає, — каже Мишко. Почав я піднімати потихеньку. Тільки- но трохи підняв над водою, шубовсть — і нема чайника.
- Не витримала? - запитує Мишко.
— Звичайно, не витримала. Чим тепер витягати вода?
— Самоваром, — каже Мишко.
— Ні, вже краще самовар просто в колодязь кинути, хоч клопоту менше буде. Мотузки ж нема.
— Ну, каструлею.
— Що в нас, — кажу, — по-твоєму, каструльна крамниця?
— Тоді склянкою.
— Це стільки доведеться морочитися, поки склянкою води наносиш!
—Що ж робити? Адже треба кашу доварювати. І пити страшенно хочеться.
— Давай, — кажу, — кухлем. Кухоль усе-таки більший від склянки.
Прийшли додому, прив’язали волосінь до кухля так, щоб він не перекидався. Повернулися до колодязя. Витягли по кухлеві води, напились. Мишко каже:
— Це завжди так буває. Коли пити хочеться, то здається, що ціле море вип’єш, а станеш нити, то кухоль вип’єш і більше вже не хочеться...
Кажу:
— Нічого тут на людей набалакувати! Краще неси мерщій каструлю з кашею сюди, ми прямо в неї води натягаємо, щоб не бігати двадцять разів з кухлем.
Мишко приніс каструлю і поставив на цямрину1. Я її не помітив, зачепив ліктем і ледь не скинув у колодязь.
Мишко взяв каструлю й відійшов від колодязя. Я натягав води.
Прийшли ми додому. Каша у нас захолола, у плиті потухло. Розтопили ми знову плиту і знову заходилися кашу варити. Нарешті вона в нас закипіла, зробилася густа й почала пухкати: «Пух, пухі».
— О, — каже Мишко. - Добра каша, знаменита!
1 Ця́мрина - верхня частина колодязного зрубу (складених дерев’яних колод).
Я взяв ложку, покуштував:
- Тьху! Що це за каша! Гірка, несолона і тхне горілим.
Мишко й собі хотів покуштувати, але відразу ж виплюнув.
- Ні, — каже, помирати буду, а такої каші не їстиму! Диваки ми! Та у нас же пічкурі є!
- Ніколи тепер уже з пічкурами возитися! Незабаром світатиме.
- Та ми їх варити не будемо, а засмажимо. Адже це швидко - раз, і готове.
- Ну гаразд, якщо швидко. А буде, як каша, то краще не треба.
- В одну мить, ось побачиш.
Мишко почистив пічкурів і поклав на сковорідку. Сковорідка нагрілась, пічкурі й поприлипали до неї.
Мишко став вишкрябувати пічкурів із сковорідки ножем. Усі боки обідрав їм.
... Спати полягали голодні.
Вранці пішли до тітки Наталки, розповіли їй усе, пообіцяли, що ми з Мишком усі бур’яни в неї на городі виполемо, тільки нехай вона допоможе нам кашу зварити. Тітка Наталка зглянулася над нами: напоїла молоком, дала пиріжків з капустою, а тоді посадила снідати.
Ми все їли і їли, так що тітчин Наталчин Володя дивувався, які ми голодні були.
Нічого не пропало - все витягли з колодязя. А потім ми з Мишком і Володею бур’яни на городі пололи.
Мишко казав: бур’яни - це дрібниця, зовсім легке діло. Набагато легше, ніж кашу варити!
Переклад Івана Сподаренка
• Назви головних персонажів твору.
• Яку подію з життя Мишка і його друга описано в оповіданні? Чому їм довелося самим варити кашу?
• Яку першу помилку зробив Мишко, коли починав варити кашу? Поясни зміст виділених слів
• Прочитай ту частину оповідання, у якій розповідається, як хлопці варили кашу.
• Розкажи, як вони набирали з колодязя воду.
• Як закінчилася описана історія? Розкажи за малюнком, що ще трапилося в цей вечір у хлопців.
• Якими показав письменник хлопчиків? Доведи, що він їм симпатизує.
• Розкажи про Мишка від імені його друга, а потім від імені Мишка про його друга.
• Розподілять ролі й прочитайте оповідання в особах.
• Виконай завдання (на вибір):
1. Дай пораду головним персонажам твору, як зварити кашу.
2. Доведи, що письменник з гумором розказав історію з кашею.
3. Поясни, чому оповідання називається «Мишкова каша», адже кашу варили вдвох.
4. Чим, на твою думку, Мишко відрізняється від свого друга?
5. Чому від імені друга, а не Мишка, ведеться розповідь в оповіданні?
