Українська література 5 клас - Л. Т. Коваленко - Освіта 2018

ПРО ПРАВДУ І КРИВДУ - НАРОДНІ КАЗКИ - СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ

Найулюбленішими творами дітей змалку є казки. Вони відомі всім народам світу з найдавніших часів.

Казка — це твір усної народної творчості, в основу якого покладено захопливу розповідь про вигадані події.

Усі казки можна поділити на три групи: чарівні, соціально-побутові та про тварин.

Одними з найдавніших є чарівні (або фантастичні) казки. На перший погляд, вони зображують неможливі події. Але насправді в них збереглися в зашифрованому вигляді відомості про таємничі прадавні знання, обряди та звичаї нашого народу. Які саме? Про це ти дізнаєшся далі.

Казки про тварин, хоч і розповідають про життя звірів і птахів, адресовані людям. На перший погляд здається, що вони зображують, як діють тварини, але насправді повчають нас із тобою: так робити можна, а ось такі вчинки ганьблять людину.

Соціально-побутові казки розповідають про життя людей. У них багатий брат або пан ображає бідного, ледачий хоче жити за рахунок працьовитого. Герої цих казок опиняються завжди перед вибором: іти по життю з правдою чи кривдою, обрати багатство чи честь. І завжди в них перемагає бідний, але розумний і працьовитий герой, бо в житті має перемагати Добро. Так у казках народ утверджував думку про торжество справедливості.

Казки мають кілька ознак, які відрізняють їх від інших творів усної народної творчості:

• казкові зачин і кінцівка: жили-були дід та баба, був собі один чоловік, стали вони жить-поживать і добра наживать; ось вам казка, а мені бубликів в'язка;

• казкові слова: Лисичка-Сестричка, Зайчик-Побігайчик;

• повтори слів: жити-поживати, думати-гадати;

• чарівні предмети: чоботи, перстень, сопілка, летючий корабель;

• магічні числа 3, 7, 12: троє братів у батьків, треба виконати три завдання, сім побратимів, дванадцять голів у Змія;

ПРО ПРАВДУ І КРИВДУ

(Скорочено)

Казка

Жили колись-то два брати: один багатий, а другий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він жив теж бідно.

І спитався раз він у свого дядька:

— А що, дядьку, як лучне жити: правдою чи неправдою?

— Е-е-е!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.

— Ні, дядечку! Є правда — правдою лучче жити.

— Ходім на суд.

— Та чого ж ми таки підемо на суд? Лучче давайте підемо по дорозі і спитаємо чоловіка, якого зустрінемо; як скаже, так і буде. Ваша правда — уся моя худоба буде вам; моя правда — ваша худоба буде мені. Так спитаймо до трьох раз.

— Ну, добре.

І пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть — зустрічається їм чоловік — із заробітків, чи що, йшов.

— Здоров, чоловіче добрий!

— Здорові!

— Скажи, будь ласкав, чоловіче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи кривдою.

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де тепер ви правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. Лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Ну, оце раз моя правда! — каже дядько.

А небіж і зажурився, що йому прийдеться віддавати всю свою худобу дядькові. Ідуть, ідуть — зустрічається їм пан. А небіж і каже:

— Ну, запитаємо ж цього пана. Цей уже всю правду розкаже: він грамотний і все знає.

— Ну, добре.

От порівнялися з паном і питають його:

— Скажіть, будьте ласкаві, паночку, як тепереньки лучче жити: чи правдою, чи кривдою.

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви тепер найшли правду? Нема її ніде в світі; лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Оце вже і вдруге моя правда! — сказав радісно дядько.

Небіж ще більше зажурився. Ідуть, ідуть — зустрічається їм піп. Небіж і каже:

— Ну, поспитаймося попа, цей уже правду скаже — нате він і духовний. Цей як уже скаже, то так і буде.

— Ну, добре!

Як порівнялися з попом, питають його:

— Скажіть, панотче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи кривдою.

— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви теперечки знайшли правду? її тепер і в світі нема: лучче жити кривдою, аніж правдою.

— Оце вже і втретє моя правда! — сказав радісно дядько.

1. Як дядько й небіж думали про те, яким чином треба жити? Прочитай виразно їхню розмову і прокоментуй її.

2. Якими словами можна замінити слова правда і кривда? Свою відповідь обґрунтуй.

3. Кого зустріли дядько з небожем і які відповіді отримали на свої запитання?

4. Які ознаки казки є в цій частині тексту? Наведи приклади.

5. Передбач, як могли розвиватися події після програшу небожа в суперечці. Прочитай продовження казки і перевір свої здогади.

Нічого робити небожеві: віддав багатому дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний. Тяжко прийшлось йому жити. [...] Ось одного разу пішов він у ліс. [...]

Аж тут вовк прибіг. Як уздрів його чоловік, кинувся мерщій на дерево. Зліз на дерево та й сидить. Коли прибігають три чорти, а трохи згодом і четвертий, їх ватаг. І питає він своїх слуг:

— Ти що сьогодні наробив?

— Е... я такого наробив, що там хоч що хай роблять, — не справлять. У такім-то селі, у пана, я поробив так, що ізроду довіку не вгатять греблі. А пан лупить своїх людей, як скажений: багато їх буде у нас.

— Добре ж ти зробив, та ще не так.

— А як же?

— Там посеред яру в лісі росте три дерева. Хто ті дерева зрубає та положить навхрест на греблю — вгатить.

— О!.. Хто ж то чув, хто ж то й знав, що це так треба зробити!

— Ну, а ти що зробив? — питає він другого.

— Е... я такого наробив, що багато буде людей у наших руках. У такому-то городі всю воду повисушував, так що тепер там ні краплі нема, а носять її за тридцять та за сорок верст. Багато там пропаде людей!

— Добре ти зробив, та ще не так, — каже ватаг.

— А як же?

— Як хто викопає той кущ малини, що росте посеред города, — буде вода на весь город.

— О!.. Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба це зробити!

— Ну, а ти ж що зробив? — питає він третього.

— Е... я такого наробив, що хай там хоч що не роблять — нічого не подіють! У такім-то королевстві у короля одна дочка, та я й тій поробив так, що хай хоч як лікують, нічого не подіють, буде наша.

— Добре ти зробив, та ще не так.

— Аякже?

— Хто відрубає глухого кутка та підкурить — така буде, як і перше.

— Хто ж то чув, хто ж то й знав, що це треба зробити!

А чоловік сидить собі на дереві та й чує усе, що чортяки балакають. Як уже розлетілися чортяки, чоловік той і думає: „Може, це й правда, що вони казали? Піду до пана, може, й справді угачу греблю“.

Пішов. Приходить до греблі, а там пан б'є та мучить людей, щоб мерщій угачували. Вони, бідні, аж піт з них ллється, роблять, а воно все нічого не помагає. А пан знай лютує. Приходить до нього цей правдивий чоловік та й каже:

— Е-е, пане! Б'єте ви людей, та ніякого з цього діла не буде. А що дасте мені — я вгачу?

— Дам я тобі сто карбованців і ще й на придачу цих пару коней з коляскою і з кучером (а там і коні панові стояли).

— Дайте ж мені людей шість чоловік та три підводи.

— Візьми.

Поїхали вони в ліс, зрубали ті три дерева та й поклали їх навхрест на греблі — так зараз і вгатили. Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.

Тоді той чоловік і думає: „Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води“. Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до города кілька верст, зустрів він бабусю, що несла пару відер на коромислі.

— Що це ти, бабусю, несеш?

— Воду, синочку.

— Дай же й мені напитись.

— Е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без води.

— Я от приїду у ваш город, наділю водою всіх, і буде тієї води у вас довіку.

Вона йому дала напитись, а сама така радісна стала, та мерщій у город трюшком і розказала всім городянам, що їде такий чоловік, що води їм дасть. Городяни всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред города, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Городяни нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він став тепер багатший від свого дядька. Далі й думає:

— Поїду ще в те королівство, де королева дочка нездорова, — може, вилікую її.

Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих хоромів, а люди всі такі смутні, бігають та охають. Він і питає їх:

— Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хоч як її лікують, нічого не подіють; тільки я б її вилікував.

— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й поготів!

— Усе ж скажіть королеві.

Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:

— Якщо вилікуєш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.

Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого кутка, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше.

Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже тому чоловікові:

— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.

Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік. Покоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратися він їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до короля, король і питає його:

— З якого ти королівства?

— З такого-то.

— Із якого города?

— З такого-то.

— Як прозиваєшся?

— Так-то.

Тут король і признався, що він його небіж — той, що безвісти пропав.

— Ну що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою: отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважила!

— Як же це сталось?

Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все, все... А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:

— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою.

Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає:

— Піду і я в той самий ліс. Пішов у ліс на те саме місце, де колись був небіж. Де не взялися чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілці.

Поміркуй над прочитаним

1. У якій ситуації опинився небіж, коли програв дядькові? Уяви, які почуття він переживав. Які слова ти добереш, щоб його підтримати у скрутний час?

2. Як небіж дізнався про біди в королівстві? Як він скористався підслуханою розмовою?

3. Як учинки характеризують небожа? Як до нього поставилися люди? Знайди підтвердження своєї думки в тексті. А що про нього думаєш ти?

4. Хто в казці уособлює добро, а хто — зло? На чиєму боці в казці оповідач? Наведи приклади з казки, які підтверджують твою думку.

5. Прочитай слова небожа, якими утверджується думка, що справедливість завжди перемагає.

6. Які ознаки казки наявні у другій частині тексту? Назви їх.

Збагачуй своє мовлення

Розрізняй слова за значенням!

Яр — невелика продовгувата западина з крутими прямовисними схилами.

Балка — невелика продовгувата западина з пологими схилами в полі або у степу.

Западина — низьке місце, понижена місцевість порівняно з навколишнім рельєфом.

Уживай у своєму мовленні!

Синоніми:

Яр — переярок, приярок, яруга, крутояр, улоговина (з похилими схилами), байрак (порослий лісом, чагарником).

Балка — вибалок, видолинок, видолинка, виярок, лощина.

Западина — улоговина, падина, впадина, жолоб.

Будь уважним до слова

Гребля — споруда, що перегороджує річку. Синоніми: гатка, загата, гать. Вгатити греблю — перегородити річку.

Ти — творча особистість

Уяви, що ти працюєш у театрі і залучений до гри у виставі. Разом із однокласниками розіграй у ролях казку „Про правду і кривду“.

ТЕМА ТВОРУ

В основу будь-якого художнього твору покладено життєві враження автора. Певні реальні події дають письменникові поштовх до розмірковування над важливими проблемами, але він їх не „списує“ з життя буквально. Силою художньої уяви автор перетворює свої враження й спостереження в художні образи, вигадує події, які з героями відбуватимуться. Так у художньому творі з'являється предмет зображення життєвого явища, або тема. Завдання письменника — творчо вивчити життєве явище, тобто художньо розкрити тему.

Наприклад, колективний автор народної казки „Про правду і кривду“ спостерігав багато прикладів несправедливості в житті.

Його симпатії були на боці бідних, але чесних людей. Щоб донести до слухачів /читачів думку, що треба жити чесно, колективний автор створив образи дядька й небожа, змалював їхні пригоди. Темою казки стало зображення пошуків небожем справедливості.

Отже, тема — це події, що зображуються у творі. Зазвичай формулювання теми твору починаємо зі слова зображення.

Приклади формулювання тем:

• зображення краси рідної природи;

• зображення згубного впливу грошей на людину;

• зображення боротьби героя за свої права;

• зображення дружби людини й тварини.