Українська література 5 клас - Л. Т. Коваленко - Освіта 2018

ОХ - НАРОДНІ КАЗКИ - СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ

Казка

Колись-то давно, не за нашої пам'яті, — мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був один син, та й таке ледащо той одинчик, що лихо! Нічого не робить — і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Ніколи й не злазить: як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться.

Батько й мати журяться:

— Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого недотепний? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб переводиш!

Журились-журились батько з матір'ю, а далі мати й каже:

— Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він до зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, то оддав, куди найняв, то найняв, може б, його чужі люди чого вивчили.

Порадились, батько й оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік, виліз на піч — знов просцем пересипається. Батько його вибив добре, вилаяв, оддав до шевця шевства вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитись. Так і там не побув довго — втік. Батько:

— Що робить? Поведу, — каже, — ледащо в інше царство: де найму, то найму, — може, він відтіля не втече.

Взяв його й повів. Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи: а так над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже:

— Притомився я — сяду, одпочину трохи. — От сідає на пеньок та:

— Ох! Як же я втомився! — каже.

Тільки це сказав — аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

— Що тобі, — питає, — чоловіче, треба од мене? Чоловік здивувався: „Де воно таке диво взялося?“ Та й каже йому:

— Хіба я тебе кликав? Одчепись!

— Як же не кликав, — каже дідок, — коли кликав!

— Хто ж ти такий? — пита чоловік.

— Я, — каже дідок, — лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?

— Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! — каже чоловік.

— Ні, кликав: ти сказав: „Ох!“

— Та то я втомився, — каже чоловік, — та й сказав.

— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.

— Світ за очі! — каже чоловік. — Веду оцю дитину наймать, — може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома — що найму, то й утече.

— Найми, — каже Ох, — у мене: я його вивчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то як пізнаєш його — бери, а не пізнаєш — ще рік служитиме в мене!

— Добре, — каже чоловік.

Ударили по руках, — чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.

От як повів його Ох, та повів аж на той світ, під землю, та й привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці усе зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все. А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!

— Ну, сідай же, — каже Ох, — наймитку, та поїси трохи!

Мавки подають йому страву — і страва зелена; він попоїв.

— Ну, — каже Ох, — піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.

Наймит пішов. Чи рубав, чи не рубав, ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох — аж він спить. Він звелів наносити дров, поклав на дрова зв'язаного наймита, підпалив дрова. Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, по вітру розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу. Ох тоді її сприснув живущою водою, — наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.

Ох знову звелів наймиту дрова рубати; той знову заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець по вітру розвіяв, вуглину сприснув живущою водою — наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його і втретє та знову сприснув вуглину живущою водою — із того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.

От вибув той парубок рік. Як вийшов рік, батько йде за сином. Прийшов батько в той ліс, до того пенька обгорілого, сів та й каже:

— Ох!

Ох і виліз із того пенька та й каже:

— Здоров був, чоловіче!

— Здоров, Ох!

— А чого тобі треба, чоловіче? — питає Ох.

— Прийшов, — каже, — за сином.

— Ну, йди: як пізнаєш — бери його з собою, а не пізнаєш — ще рік служитиме.

Чоловік і пішов за Охом.

Приходить до його хати. Ох взяв виніс мірку проса, висипав — назбігалось такого півнів!

— Ну, пізнавай, — каже Ох, — де твій син?

Чоловік дивився-дивився — всі півні однакові, один у один, — не впізнав.

— Ну, — каже Ох, — іди ж собі, коли не пізнав. Ще рік твій син служитиме в мене.

Ілюстрація Катерини Штанко

1. Яка біда сталася в родині убогого чоловіка? Як про це розповідається в казці?

2. Розташуй у правильній послідовності майстрів, до яких батько віддавав у науку сина: швець, коваль, кравець. Як себе проявив ледачий син у кожного з них?

3. Чому чоловік вирішив віддати сина в науку в інше царство?

4. Опиши місце, де чоловік зустрівся з Охом. Чому воно було таким страшним? Знайди підтвердження своєї думки в казці.

5. На яких умовах Ох узяв ледачого сина в науку? Прочитай про це в казці.

6. ...із того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать, — розповідає казка. Як Ох домігся такого перетворення?

7. Які події в цій частині казки відбуваються тричі? Назви їх.

8. Які події є чарівними, а які могли відбутися в житті? Наведи приклади з казки.

9. Як ти думаєш, чи зможе батько визволити сина від Оха? Створи своє продовження казки та перевір відповідь, прочитавши наступну частину.

Чоловік і пішов додому.

От виходить і другий рік; чоловік знову йде до Оха. Прийшов до пенька:

— Ох! — каже. Ох до нього виліз.

— Іди, — каже, — пізнавай! — Увів його в кошару — аж там самі барани, один в один. Чоловік пізнавав-пізнавав — не пізнав.

— Іди собі, коли так, додому: твій син ще рік житиме у мене.

Чоловік і пішов, журячись. Виходить і третій рік; чоловік іде до Оха. Іде та йде — аж йому назустріч дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на ньому біла.

— Здоров, чоловіче!

— Доброго здоров'я, діду!

— Куди це ти йдеш?

— Йду, — каже, — до Оха виручать сина.

— Як саме?

— Так і так, — каже чоловік. І розказав тому білому дідові, як він Охові оддав у найми свого сина і з якою умовою.

— Е! — каже дід. — Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме.

— Та я вже, — каже чоловік, — і сам бачу, що погано, та не знаю, що його й робить тепер у світі. Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадать?

— Знаю! — каже дід.

— Скажіть же й мені, дідусю-голубчику! Бо все-таки, який він не був, — а мій син, своя кров.

— Слухай же, — каже дід, — як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься. То твій син!

Подякував чоловік дідові і пішов. Приходить до пенька:

— Ох, — каже.

Ох виліз до нього і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх сила, і все один в один.

— Пізнавай, — каже Ох, — де твій син! Пізнаєш — твій, а не пізнаєш — мій.

От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею сам собі, надувся та обскубується. Чоловік і каже:

— Ось мій син!

— Ну, вгадав! Коли так — бери.

Взяв перекинув того голуба, — і став з нього такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадів дуже, обнімає його, цілує. Раді обидва!

— Ходім же, сину, додому. — От і пішли.

Йдуть дорогою та й розмовляють. Батько розпитує, як там у Оха було; син розказує; то знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:

— Що ж ми тепер, сину, робитимем? Я бідний і ти бідний. Служив ти три роки, та нічого не заробив!

— Не журіться, тату, все гаразд буде. Глядіть, — каже, — тут полюватимуть за лисицями паничі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю. Паничі мене купуватимуть у вас; то ви мене продайте за триста карбованців, — тільки продавайте без ретязя: от у нас і гроші будуть, розживемось!

Йдуть та йдуть, — аж так на узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене.

Син зараз перекинувся хортом, догнав ту лисицю, піймав. Паничі вискочили з лісу:

— Це твій хорт?

— Мій!

— Добрий хорт! Продай його нам.

— Купіть.

— Що тобі за нього?

— Триста карбованців, без ретязя.

— Нащо нам твій ретязь, — ми йому позолочений зробимо! На — сто!

— Ні.

— Ну, бери гроші, давай хорта. — Одлічили гроші, взяли хорта, давай полювать. Випустили того хорта знову на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс. Там перекинувсь парубком і знову прийшов до батька.

Йдуть та йдуть, батько й каже:

— Що нам, сину, цих грошей, — тільки що хазяйством завестись, хату полагодить.

— Не журіться, тату, буде ще. Тут, — каже, — тату, паничі їхатимуть по перепелиці з соколом. То я перекинусь соколом, а вони мене купуватимуть, то ви мене продайте знов за триста карбованців, без шапочки.

От ідуть полем, — паничі випустили сокола на перепела; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувсь соколом: так і насів перепела. Паничі побачили:

— Це твій сокіл?

— Мій!

— Продай його нам!

— Купіть!

— Що тобі за нього?

— Як дасте триста карбованців, то беріть собі сокола, тільки без шапочки.

— Ми йому парчеву зробимо!

Поторгувались, продав за триста карбованців. От паничі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів та й полетів у ліс, там перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

— Ну, тепер ми розжились трохи, — каже батько.

— Постійте, тату, ще буде. Як будемо, — каже, — іти через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене продавайте. Дадуть вам за мене тисячу карбованців, тільки продавайте без недоуздка.

От доходять до містечка там, чи що, — аж ярмарок. Син перекинувсь конем — такий кінь, як змій, і приступить страшно! Батько веде того коня за недоуздок, а він гарцює, копитами землю вибиває. Тут понасходилось купців — торгують.

— Тисячу, — каже, — без недоуздка, то й беріть!

— Та навіщо нам цей недоуздок, ми йому срібну позолочену уздечку зробимо! — Дають п'ятсот.

— Ні!

А це підходить циган, сліпий на одне око:

— Що тобі, чоловіче, за коня?

— Тисячу, без недоуздка.

— Ге! Дорого, батю: візьми п'ятсот з недоуздком!

— Ні, не рука, — каже батько.

— Ну, шістсот... бери!

Як узяв той циган торгуватися, як узяв, — так чоловік не спускає.

— Ну, бери, батю, тільки з недоуздком.

— Е ні, цигане: недоуздок мій!

— Чоловіче добрий, де ти бачив, щоб коня продавали без уздечки? І передать ніяк...

— Як хочеш, а недоуздок мій! — каже чоловік.

— Ну, батю: я тобі ще п'ять карбованців накину, — тільки з недоуздком.

Чоловік подумав: недоуздок яких там три гривни вартий, а циган дає п'ять карбованців! Взяв і оддав.

1. Як батько визволяв сина від Оха? Хто йому допоміг?

2. Чи тільки ремесел навчився в Оха ледачий син? Підтвердь відповідь трьома прикладами.

3. Які події є чарівними, а які могли відбутися вжитті? Наведи приклади з казки.

4. Що сталося, коли батько продав коня з недоуздком? Вислови своє припущення. Прочитай закінчення казки.

Пішов чоловік, взявши гроші, додому, а циган на коня та й поїхав. А то не циган — то Ох перекинувся циганом.

Той кінь несе та й несе Оха — вище дерева, нижче хмари.

От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив на стайні, а сам пішов у хату.

— Не втік-таки від моїх рук! — каже жінці.

От у обідню годину бере Ох того коня за повід, веде до водопою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить та й перекинувся окунем, та й поплив. Ох, не довго думавши, перекинувсь і собі щукою та давай ганятися за тим окунем. Так оце — що нажене, то окунь одстовбурчить пірця та хвостом повернеться, а щука й не візьме. От вона дожене та:

— Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!

— Коли ти, кумонько, хочеш балакати, — каже окунець щуці, — то я й так чую!

Знову — що нажене щука окуня та:

— Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з тобою!

Ілюстрація Катерини Штанко

А окунець одстовбурчить пірця та й каже:

— Коли ти, кумонько, хочеш, — то я й так чую!

Довго ганялась щука за окунем — та ні, не дожене!

А це підпливає той окунь до берега — аж там царівна шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перснем у золотій оправі, царівна побачила та й підняла той перстень з води. Приносить додому, хвалиться:

— Який я, таточку, гарний перстень знайшла! — Батько любується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!

Коли це через якийсь там час доповіли цареві, що прийшов якийсь купець. (А то Ох купцем перекинувся.) Цар вийшов:

— Що тобі треба?

— Так і так: їхав я, — каже Ох, — кораблем по морю. Віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду... Чи ніхто з ваших не знайшов?

— Так, — каже цар, — моя дочка знайшла.

Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб оддала, бо йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає, та й годі! Тут уже цар уступився:

— Оддай, — каже, — дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові, оддай!

А Ох так просить:

— Що хочте, те й беріть у мене, — тільки оддайте мені перстень!

— Ну, коли так, — каже царівна, — то щоб ні тобі, ні мені! — та й кинула той перстень на землю. Той перстень і розсипався пшоном — так і порозкочувалось воно по всій хаті. А Ох, не довго думавши, перекинувся півнем та давай клювать те пшоно. Клював-клював, усе поклював. А одна пшонина закотилася під ноги царівні, — він тієї пшонини і не з'їв. Як поклював, — та у вікно й вилетів геть та й полетів собі...

А з тієї пшонини та перекинувся парубок — і такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу, — та так же то щиро просить царя і царицю, щоб її оддали за нього:

— Ні за ким, — каже, — я щаслива не буду, а за ним моє щастя!

Цар довго морщився: „Як то за простого парубка оддати свою дочку?!“ А далі порадилися — та взяли та й одружили їх, та таке весілля справляли, що увесь мир скликали! І я там був, мед-вино пив; хоч в роті не було, а по бороді текло — тим вона в мене й побіліла!

Поміркуй над прочитаним

1. Як Ох намагався повернути хлопця-наймита? Чи здогадувався про це батько? А син?

2. Чому Охові так потрібно було його повернути?

3. За кого ти вболівав — за хлопця чи за Оха? Які емоції ти відчував, коли читав епізоди переслідування хлопця Охом?

4. Чому казка закінчується одруженням ледачого сина з царівною? Назви два пояснення такої кінцівки.

5. Назви три вчинки хлопця, які ти не схвалюєш. Чому, на твою думку, він саме так вчинив?

6. У робочому зошиті намалюй „карту розуму“, яка узагальнить риси характеру хлопця. Біля кожної риси характеру запиши також вчинок, через який вона розкривається.

7. Чого навчає ця казка?

8. Яку науку з казки ти винесеш для себе?

9. Якими словами починається, а якими закінчується казка? Чи траплялися тобі такий зачин і кінцівка в інших казках? Який висновок з цього ти можеш зробити?

10. Сформулюй тему казки.

Ти — творча особистість

Прочитай самостійно „Казку про Оха-чародія“ Лесі Українки. З'ясуй, що спільного між казками, а чим вони різняться. Висновки узагальни в „карті розуму“.

Чи дивився / дивилася ти мультфільм „Зоряні війни“? Хоч казка „Ох“ та цей сучасний мультфільм створені в різні часи й на різних континентах, вони мають схожих героїв — чарівника Оха та наймогутнішого й найславетнішого майстра джедаїв Йода. Проаналізуй риси характеру й зовнішність цих двох героїв і визнач, чим вони між собою подібні, а чим різняться. Свої спостереження узагальни в довільній формі — „карті розуму“, таблиці чи звичайному есе або творі! Поділися своїми міркуваннями з однокласниками.

Майстер Йода з мультфільму „Зоряні війни“

Чарівник Ох з однойменної української народної казки

Збагачуй своє мовлення

За холодну воду не взятися — ледарювати.

Та цур тобі — вигук невдоволення. Пригадайте міфічне оповідання про Цура (Чура) і Пека (див.: Словничок-довідничок про „Берегиню“),

Ударити по руках — дійти згоди.

Світ за очі — помандрувати дуже далеко.

Будь уважним до слова

Мавка — казкова істота, яка живе в лісі або полі, зображували її в образі гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям.

Кошара — загорода або хлів для овець, кіз.

Ретязь — тут. пута.

Недоуздок — вуздечка без вудил.