Всі публікації щодо:
Васильченко Степан

Українська література 6 клас - Раїса Мовчан - Генеза 2006

БАСУРМЕН - СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО - ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ

(Скорочено)

Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері

Він недавно прибіг знадвору і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна - за дірки, в які зазирає ясний день. Уся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко- далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова.

Коло печі порається підтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка2.

- Мамо, дайте снідать!..

- А Богу молився? Не помолишся, до самого вечора не дам - так собі й знай, - казала мати, сердито тьоригаючи рогачем. - Людські

діти в неділю поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть, а ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хліба зараз тягнешся? Безстрамнику!..

- У дядька ж Микита більший за мене, а його ще ні разу не молили! - гуде плаксиво Семен.

- Бач, з кого він привод бере? З Микити! Та то ж шибеник на те, на те він махамет3.

- А дядина4 казала ж, що ми обидва з Микитою махамети.

Мати побожно скривилася й заплющила очі.

- Що ти вдієш із таким католиком5... Із таким лобурем, таким харцизякою! - далі скривилася й, зітхнувши, почала всовіщати6: — І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? Тож тільки невіра, басурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тім світі грішникам! - мати показала рукою на стіну.

Семен спідлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду; од неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла.

Він одступив далі й промовив уперто:

- Хай завдають.

На сковороді на гарячій будеш сидіти, гарячу смолу будеш пити.

1 Басурмен - у значенні розбишака.

2 Очіпок - старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки.

3 Махамет - іновірець, мусульманин, розбійник, шибеник.

4 Дядина - дружина дядька.

5 Кателик (католик) - неправославний християнин.

6 Всовіщати - змушувати покаятися.

Про який час свідчить цей опис хати?

- Дарма...

- Будуть тебе куці залізним гаком за язик тягнути.

Язик у Семена в роті боязко заворушився, покотилась слина, і він сплюнув.

- А я втечу-у...

- Куди? Дурню! Скрізь вони тебе знайдуть, скрізь впіймають. Упіймають тебе, басурмена, потягнуть на саме дно в пекло і вкинуть тебе, неблагословенного, в казан у киплячий...

Шелевіють1, тріскотять перед іконами лампадки; знадвору доліта тягучий дзвін, ніби крізь сон скликаючи людей до служби; «Бе-ем!.. Бе-ем!..»

Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють і вже лагідним, тихим голосом, як побожну казку, розповідає вона про всі пекельні муки, які дожидають на тім світі грішного Семена.

- Мамо, а казан буде такий, як ото москалі кашу варять? - довірчиво вже перепитує він матір.

- Буде казан великий, великий та глибокий...

Стоїть Семен, схилившись на причілок2, задумався. Довго він щось міркував собі, зважував, далі зітхнув, тихо вийшов на середину хати й промовив:

- Ну, моліть...

Тихо в хаті. Чути тільки, як тріскає в печі.

Мати одхилила голову од печі, схилилася на рогач3, тихо проказує молитви. Перед іконами стоїть, як солдат на варті, Семен - одна рука, як прив’язана, друга маха, як заведена. Плаксивим голосом повторяє він за матір’ю слова молитви, намагаючись тримати такий же, як і в неї, тон та інтонацію. (...)

Семен б’є поклони, не торкаючись коліньми долівки, і охоче задержує голову на землі. Коли він обіпреться чолом об землю, крізь власні його ноги, як у вилазку, йому видно все, що діється позаду його.

Із хати двері одчинені в сіни, а із сіней видно двір і комору в дворі. Ген дядьків Рябко стоїть коло комори, здається великим-великим, як світ. «Чого ж то він зазирає в комору?» - думає собі Семен. Далі, кинувшись, гукає як несамовитий:

- Мамо! Собака до сала в комору лізе!

- Де? - ще голосніше крикнула перелякана мати.

Семен схоплюється на ноги і трьома пучками які в нього були складені для хреста, показує на двері:

- А дивіться!

Мати щось кинула, щось ухопила і зникла за дверима, як буря.

Залишившись у хаті сам, Семен зажмурив очі і солодко-солодко потягнувся.

1 Шелевіти - колихатися, ворушитися.

2 Причілок - бокова стіна будинку, край чого-небудь.

3 Рогач - довгий дерев’яний держак із двома металевими заокругленими ріжками на кінці, якими беруть і ставлять у піч посудину.

Далі засміявся, підстрибнув і тихенько, навшпиньках почав витанцьовувати:

Тра-та-та! Тра-та-та!

Сіла баба на кота!..

А в хаті тихо, тільки піч сама собі порядкує - топиться.

Семен відразу змовкає. Очі його загораються радісним, розбійницьким блиском.

Зирк, зирк! - ними по хаті.

На вікні — великий недокурок, що батько ще звечора забув.

У Семена аж ноги затремтіли: вхопив він його жменею, як метелика, взяв у пучки, роздивляється.

Швидко виліз на лаву, прихилив до ікони близько свою голову, прикурює. Дим застеляє йому очі, шпигає в ніс - він кривиться, ноги тремтять од страху й радощів, і лице аж міниться од щастя. Розпаливши цигарку, він устромив її в зуби, взявся в боки, осміхається сп’янілою посмішкою.

- Семене!

Семен озирнувся - мати.

Мовби крізь соп пам’ятає Семен, як сама собою випурхнула з його зубів цигарка, іскрами опаливши губу, як чиясь холодна рука тіпала його по губах; чув, як щось гупало в спину і далі, мов на крилах, миттю винесло його в сіни.

- Іди мені геть! Іди, безбожнику, іди, невіро, з хати зовсім! - наказує йому мати. - Іди собі до басурменів, живи з ними, а додому не вертайся.

І Семен, гірко ридаючи, спотикаючись, біг із сіней у далекі, невідомі світи...

Набитий, Богові неугодний, вигнанець із рідної хати, - де йому більш підходяще місце у світі, як не за клунею в кропиві?..

Сидить Семен там, зігнувшись, поклав голову на коліна й гуде. Гуде й гуде - вже й спина переболіла, і сліз нема, а він гуде.

Жаль йому на маму, думає, чим би і їй жалю завдати.

«Коли вже ви виганяєте мене з дому, то краще мені вмерти».

- Гу-гу!.. - тягне він ліниво, а думка малює жалісну картину.

Ось він умер, і несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та плаче-плаче:

«А куди ж це ти, мій синочку, виряджаєшся?!»

А Семен їй докірливо одповідає:

«Не знаєте куди - в пекло!»

«А на кого ж ти, мій голубчику, покидаєш?!»

«Ага, тепер «голубчику», - думає собі Семен, - а тоді «басурмен»! Ні, несіть далі - не встану».

Аж ось і яма вже близько.

Тут Семен засовався на місці й кашлянув.

«Щоб, чого доброго, справді, не роздивившись гаразд, не вкинули його в яму, - подумав він боязко, уже тільки сам собі. - Ні, нехай яма буде ще далеко-далеко-далеко...»

Охарактеризуй поведінку Семена.

Сонце підбилося вище на небо і стало через бур’яни гріти на Семена. За городами видно небо, синє-синє та кругле, ніби велетенська полив’яна піч випалюється на огні, міниться, а під синявою неба геть-геть аж до лісу рябіє усякими квітками зелений луг.

Дивиться Семен - квітки злодійкувато повиставляли головки з трави та всі, як одна, моргають йому:

«Тікай, Семене, сюди! Тікай, Семене, сюди!»

У Семена в голові думки плутаються, похорон зразу ліквідується: тільки хотіли його вкинути в яму - він з труни та далі! А піп за ним із кадилом: держи, лови його! Мати: «То це ти дурив мене, лоботрясе? Стій же ти, кателику, вернешся додому!»

У заплаканих очах Семена виплив несподівано і затремтів блискучий сміх. Одразу він перестав густи, як одрубав; зачервонівся і закихкотів дрібним невтримним сміхом.

Схопившись, вистрибом через капусту, через буряки подався до лугу, широко розставляючи руки.

Лежить Семен горілиць у високій траві, виставив уверх коліно, дивиться в синє небо, голова - низько на землі.

Перед очима летить маленький комар...

Здається, десь високо в небі журавель лине. Над головою недалеко манячить стеблина звіробою, і здається вона Семенові високим-високим, аж до неба, гіллястим та рясним деревом... І друге вже таке, і третє...

І ось уже всі квіти й травини видаються Семенові височенним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих квіток-деревин. Листки на них великі-великі, як зелені химерні покришки, а квітки - ніби поначіплювані червоні миски, сині чашки та чугуни, блакитні дзвони, жовті цебри1, жовтогарячі діжі, а з того густого лісу, ніби верховина якоїсь скелі, визирає його власне коліно.

Шугають величезні метелі у білих, синіх, темно-рожевих, позолочених шовках. Сідають на квітки, хитають крилами, і мальованими ворітьми.

Ген-ген ніби із самого неба шумить, гуде патлатий, волохатий джміль у дорогих ризах2, перетятий шовковими поясами. (...)

Припікає сонце, парить починає - і пахощами обкурюється увесь квітник-ліс. Жарко дихає материнка, п’яним духом дише деревій, озивається святим куревом смілка3.

Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря4.

1 Цебри - великі дерев’яні (рідше металеві) посудини, які використовують у господарстві.

2 Ризи - урочисте вбрання священика, парадний одяг царів.

3 Смілка — трав’яниста рослина з яскраво-червоними квітами і клейким стеблом.

4 Паламар - вид церковного дзвону.

Про яку рису характеру Семена свідчить цей уривок?

Чи знаєш ти, що...

Степан Васильченко за мотивом оповідання «Свекор» написав однойменну невелику п'єсу для дітей.

Дитячою мрією Васильченка була срібна гора, яку він хотів зробити сам. Ставши дорослим, ось як згадував про це: «Мріяв так уперто, так довго, жагуче, що, зрештою, почав робити підготовку. Ним реальніше, правда, підходив до цієї химерної мрії, тим більше доводилось обмежувати її. Гора в моїх мріях усе меншала й меншала і, зрештою, перетворилась у невеличкий обеліск, завбільшки з аршин, облитий замість срібла, якого, звичайно, я не мав надії добути, звичайним оловом. Почав навіть збирати олов’яні пломби по смітниках коло крамниць...»

Цікаво, що в 1927 р. він написав повість про дітей «Олив’яний перстень».

Який висновок можна зробити із цієї життєвої історії митця?

Перевіряємо себе

1. Які деталі «говорять» про вік Василька? 2. У що вдягнули його перед сватанням? Що таке свитка? 3. Чому Василько погодився на сватання? Відповідь знайди у тексті. 4. Чого домагалася від Семена мама? 5. Знайди у тексті опис поведінки хлопця під час молитви. Про що вона свідчить?

Аналізуємо текст, узагальнюємо вивчене

1. Охарактеризуй образ Василька. Що саме для нього найприкметніше? 2. Які засоби комічного застосував автор у цьому творі? 3. У чому проявляється самостійність Семена? 4. Прокоментуй його поведінку. Чому він не хотів молитися, курив? 5. Як вважаєш, чи любить його мама? У чому це проявляється? 6. Охарактеризуй обидва образи хлопчиків. Чим вони подібні, а чим різні? 7. Порівняй поведінку їхніх батьків. 8. Чи правомірно Василька називати «свекром», а Семена «бусурменом»? 9. Яка основна думка в кожному оповіданні? Про які почуття в них розповідається?

Завдання додому

1. Поміркуй, чи можна оповідання Степана Васильченка назвати гумористичними. Випиши засоби гумору, використані в них. 2. Чи герої цих творів - особистості? А шибеник може бути особистістю?