Українська література 6 клас - О.М. Авраменко - Грамота 2006

КАЗКА ПРО ЯНН - Емма Андієвська (Народилася 1931 року) - Я І СВІТ

Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються.

Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою1 серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто. Врешті вже зовсім зневірившися, що хтось дасть йому тут бодай окрайчик хліба, пастушок набрів на кволого дідуся, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, й повторив своє запитання.

— Тут живуть самі яяни, — відповів нарешті старий. — Кожен яянин знає тільки своє „я” і тому запитань іншої людини просто не чує. Я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, направити яку мені бракує сил.

— Я вам охоче допоможу, — радісно вигукнув пастушок, аби тільки трохи щось попоїсти.

— Яянннові годі допомогти, — скрутно мовив дідок. — Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.

— Але ж людина мусить їсти, аби втриматися при житті!

— Усі тут харчуються власним „я”. Коли воно вичерпується, яянин умирає, проте „я” кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні. Мене опали немощі тільки тому, що я чужинець і справжнім яянином так ніколи й не став, хоч і прожив тут майже весь свій вік. Я ледве пам'ятаю, що на початку свого життя під час сварки на кораблі, де я виконував обов'язки юнги, я випав за борт і опинився у цьому місті.

— Але я зовсім не хочу ставати яянином!

— За рогом моєї вежі лежать кельми для новоприбулих, бери собі якусь і починай будувати свою вежу.

— Невже з цього міста немає виходу?

— Ще на початку, коли я щойно сюди потрапив, я здибав одного юродивого, який сидів біля каміння цієї вежі, котру я оце марно будую. Він повідав мені,

1 Кельма — ручний будівельний інструмент (металева трикутна лопаточка на держаку).

що місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами.

— Яке ж це слово?

— Це слово знають усі яяни: звичайнісіньке „ти”.

Але коли хтось із яян, — а це стається так рідко, що про це ходять лише легенди, — отож коли хтось із яян пробує вимовити „ти”, в устах яянина це чомусь завжди обертається на „я”, і тому брами не відчиняються.

— Я спробую, — мовив пастушок. — Ходімо разом, бо я тобі дуже вдячний на пораду, в мене померли батьки, і я хотів би подбати про тебе.

Я вже застарий, і ноги вже не тримають мене.

— Я візьму тебе на плечі, і ми разом подамося далі.

— Я не пристосований до іншого світу, і час, відпущений мені вищими силами, добігає кінця.

— Я хочу, аби ти бодай перед смертю дихнув свіжим повітрям, — мовив пастушок, обережно садовлячи собі старого на плечі й простуючи до найближчої брами. Перед брамою він низько вклонився й промовив: — Вельмишановна брамо, чи була б ти така ласкава й випустила нас на волю, бо тільки ти можеш нас випустити.

І брама вперше за все своє існування навстіж відчинилася, адже ніхто до неї так не промовляв, хоч цього вона чекала відтоді, як її вставили в мури цього міста, і пастушок побачив себе серед знайомих скель.

— Тепер ти бачиш, який гарний цей світ! — вигукнув козопас й торкнувся старого, аби обережно зсадити

його з плечей на землю. Та замість дідуся він намацав,

тільки мішок, по гузир1 наповнений самоцвітами.

1 Гузир – місце де зав'язано мішок.

1. Чи видалася тобі казка незвичайною? Якщо так, то в чому її своєрідність?

2. Уяви себе на місці пастушка. Чи так само ти вчинив би? Чому?

3. Якби ти був пастушком, то що зробив би з мішком самоцвітів? (Не забувай, що ти пастушок скелястої країни).

4. А що б ти зробив із мішком самоцвітів як людина, що живе в сучасній Україні?

5. Який жанр літератури за своєю будовою нагадує ця казка? Яку роль відіграє кінцівка?

6. Чого нас навчає „Казка про яян”?

7. Що є незвичним у репродукції картини, а що в ній тобі незрозуміле? Поділися своїми думками з однокласниками й учителем.

8. Розглянувши ілюстрацію до „Казки про яян” Е. Андієвської, знайди й прочитай те місце, що їй відповідає. Чи такими під час читання казки у твоїй уяві виникли два світи: світ яян і світ за брамою? Домалюй словесно ці два світи, змінивши за потреби барви, якими скористався художник підручника.

9. Поміркуй і сформулюй мораль казки-притчі Е. Андієвської.

10. Прочитай „Казку про яян” своїм батькам або друзям, обговоріть її. Покажи їм репродукції картин Емми Андієвської (с. 163, 166). Чи так само, як ти, вони сприйняли ці твори мистецтва? Якщо ні, то як саме?

11. Підготуйся до докладного переказування „Казки про яян” Е. Андієвської.

На дозвіллі

У народі кажуть: іде біда, та не одна. Те ж саме можна сказати про талант: якщо Бог нагороджує ним людину — то не одним. Емма Андієвська, як і Тарас Шевченко, і Олександр Довженко, творить не лише в царині красного письменства, але й у малярстві.

Більше довідатися про Емму Андієвську, а також прочитати, інші її твори ти можеш за такими інтернет-адресами: http://www.ji/viv.ua/n35texts/andijevska.htm або http://users.belgacom.net/babowal/andi_men.htm