Українська література 6 клас - Л.Т. Коваленко - Освіта 2014

ІРИНА ЖИЛЕНКО (1941 -2013) - Я І СВІТ

Ірина Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві- У той рік почалася Велика Вітчизняна війна, але вона її не пам'ятає — була надто маленька. Перше, про що яскраво згадує, — повоєнний квартал неподалік від Ботанічного саду, затишок старих київський дворів, мансарди й дерев'яні веранди.

Іринка змалку росла без батька, виховували її мама та дідусь із бабусею. У повоєнний час не розкошували: одна сукенка сіренького, практичного кольору, „бурки” на ноги — ось і все вбрання. Але поетеса пригадує куплені бабусею на базарі ядучо-малинові стрічки, у яких дівчинка здавалася собі „королевою з кіно”. Перші вірші Іринка почала писати у вісім років. На зріст маленька: у сьомому класі була схожа на четвертокласницю, але в дитячих іграх нічим не поступалася хлопцям.

Після закінчення школи І. Жиленко навчалася в Київському університеті імені Тараса Шевченка, працювала в редакціях газет і журналів.

ЗІ СПОГАДІВ ІРИНИ ЖИЛЕНКО

По пальцях можна перерахувати наші кольорові враження. Адже навіть кіно було чорно-білим. Так, кольорів було замало. Але ж... золоті кульбабки і лілові бузки Ботанічного саду, багряні жоржини палісадів і синє київське небо. А китайські ліхтарики? А кульки і паперові квіти? Як цікаво було жити!

Доволі часто доводиться мені повторювати: „Мене любили”. Так, у дитинстві я постійно відчувала на собі людську доброту. Це тому, — гадала я тоді, — що всі люди добрі. Тепер же підозрюю, що немалу роль у ставленні людей до мене зіграла і я сама. Була я весела, послужлива, чемна, не лізла за словом у кишеню. Дивилась на людей довірливо, мовби казала: „Я знаю, ти хороший”. Люди це відчували і справді були „хороші”.

...Коли до зали ввійшов... дід, страшний, з білою бородою, з торбою і палицею — скоїлась веремія. Крик, плач, дітлашня тікає, ховається, кличе мам. Я — не злякалась, одна-єдина. Дід підійшов до мене і сказав: „От молодець! За те, що не плачеш, — на тобі подарунок!” І рев одразу вщух — що таке „подарунок”, ми вже знали. І почалося свято, якого я не забуду ні на цьому, ні на іншому світі, — моє найперше новорічне свято.