ТОПОЛЯ - ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814 - 1861) - ПРО МИНУЛІ ЧАСИ

Українська література 7 клас - Л.Т. Коваленко - Освіта 2015

ТОПОЛЯ - ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814 - 1861) - ПРО МИНУЛІ ЧАСИ

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Марне зеленіє.

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить.

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє:

Кругом ні билини.

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте — все розкажу.

Слухайте ж, дівчата!

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила — не спинила:

Пішов — та й загинув...

Якби знала, що покине —

Було б не любила;

Якби знала, що загине —

Було б не пустила;

Якби знала — не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою.

7klas.files/image037.jpg

Ілюстрація Марини Михайлошиної

Якби знала!..

І то лихо —

Попереду знати,

Що нам в світі зострінеться...

Не знайте, дівчата!

Не питайте свою долю!..

Само серце знає.

Кого любить. Нехай в'яне,

Поки закопають,

Бо не довго, чорнобриві!

Карі оченята,

Біле личко червоніє —

Не довго, дівчата!

До полудня, та й зав'яне,

Брови полиняють.

Кохайтеся ж, любітеся.

Як серденько знає.

Защебече соловейко

Блузі на калині,

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

Виспівує, поки вийде

Чорнобрива з хати,

А він її запитає.

Чи не била мати.

Стануть собі, обіймуться —

Співа соловейко;

Послухають, розійдуться,

Обоє раденькі...

Ніхто того не побачить,

Ніхто не спитає:

„Де ти була, що робила?“

Сама собі знає...

Любилася, кохалася,

А серденько мліло —

Чуло серце недоленьку.

Сказати не вміло.

Не сказало — осталася.

День і ніч воркує.

Як голубка без голуба,

А ніхто не чує...

Не щебече соловейко

В лузі над водою,

Не співає чорнобрива,

Стоя під вербою.

Не співає — сиротою

Білим світом нудить:

Без милого батько, мати —

Як чужії люди,

Без милого сонце світить —

Як ворог сміється.

Без милого скрізь могила.

А серденько б'ється.

Минув і рік, минув другий —

Козака немає;

Сохне вона, як квіточка;

Мати не питає:

„Чого в'янеш, моя доню?“

Стара не спитала.

За сивого, багатого

Тихенько єднала.

„Іди, доню, — каже мати, —

Не вік дівувати!

Він багатий, одинокий —

Будеш панувати“.

„Не хочу я панувати.

Не піду я, мамо!

Рушниками, що придбала,

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки заплачуть,

Легше, мамо, в труні лежать,

Ніж його побачить“.

Не слухала стара мати,

Робила, що знала —

Дивилася чорнобрива,

Сохла і мовчала,

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити,

Чи довго їй одинокій

На сім селі жити?..

„Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько.

Скажи мені щиру правду,

Де милий-серденько?

Чи жив-здоров, чи він любить?

Чи забув-покинув?

Скажи ж мені, де мій милий?

Край світа полину!

Бабусенько, голубонько!

7klas.files/image038.jpg

Ілюстрація Катерини Штанко

Скажи, бо [ти] знаєш...

Мене мати хоче дати

За старого заміж.

Любить його, моя сиза,

Серце не навчити!

Пішла б же я утопилась —

Жаль душу згубити...

Коли не жив чорнобривий,

Зроби, моя пташко!

Щоб додому не вернулась...

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами...

Скажи ж мою долю“.

„Добре, доню! Спочинь трошки.

Чини ж мою волю.

Сама колись дівувала —

Теє лихо знаю;

Минулося — навчилася:

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню!

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала“.

Пішла стара, мов каламар

Достала з полиці.

„Ось на тобі сього дива.

Піди до криниці,

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки сього зілля —

Все лихо загоїть.

Вип'єш — біжи якомога;

Що б там не кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Одпочинеш; а як стане

Місяць серед неба,

Випий ще раз; не приїде —

Втретє випить треба.

За перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою;

А за другий — серед степу

Тупне кінь ногою. —

Коли живий козаченько.

То зараз прибуде...

А за третій, моя доню!

Не питай, що буде...

Та ще, чуєш, не хрестися —

Бо есе піде в воду...

Тепер же йди, подивися

На торішню вроду“.

Взяла зілля, поклонилась:

„Спасибі, бабусю!“

Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..

„Ні! Вже не вернуся!“

Прийшла... Вмилась, напилася,

Тихо усміхнулась,

Вдруге, втретє напилася

І не оглянулась.

Полетіла, мов на крилах.

Серед степу пала,

Пала, стала, заплакала

І... і заспівала:

„Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю —

Рости, рости, тополенько!

Все вгору та вгору,

Рости гнучка та висока,

До самої хмари,

Спитай Бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

За синєє море:

Потім боці — моя доля,

По сім боці — горе.

Там десь милий чорнобривий

Співає, гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце!

Що сміються люди,

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде!

Сама хоче мене мати

В землю заховати...

А хто ж її головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?

Мамо моя!.. Доле моя!..

Боже милий, Боже!..

Подивися, тополенько!

Як нема — заплачеш,

До схід сонця, ранісінько,

Щоб ніхто не бачив...

Рости ж, серце-тополенько,

Все вгору та вгору;

Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю“.

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала.

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

ЗБАГАЧУЙ СВОЄ МОВЛЕННЯ

Зверни увагу! У мові художнього твору поєднання слів у переносному значенні створює певний підтекст. Наприклад, у баладі Т. Шевченко пише:

Біле личко червоніє —

Не довго, дівчата!

До полудня, та й зав'яне...

Слова червоніти й полудень вжито в інших, ніж ми звикли, лексичних значеннях: червоніти — бути рум'яним, полудень — половина віку жінки, а він у Шевченкові часи був короткий — до 35-37 років. Тобто це речення означає, що дівоча краса швидко марніє.

БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА

Ма́рне, ма́рно — даремно, не досягаючи мети.

Чаба́н — вівчар, той, хто доглядає овець; овечий пастух.

Воркува́ти — видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць іт. ін.).

Дівува́ти — бути незаміжньою.

Калама́р — тут: невеличка пляшка.

Зверни увагу! У реченні Любить його, моя сиза, серце не навчити! слово сиза вживається відповідно до народної традиції при ласкавому звертанні до кого-небудь.

ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. Балада за жанром належить до ліро-епічних творів, а отже, має сюжет. Визнач у ньому наявні елементи.

2. Розташуй зображені в баладі події у хронологічній послідовності. Поясни, навіщо авторові було потрібно порушувати звичний причиново-наслідковий зв'язок подій.

3. Поясни, які два казкові мотиви поєднав автор у творі.

4. Прочитай початок балади від слів По діброві вітер виє... до слів На чужині, гине! Чому автор розпочинає оповідь з такого пейзажу? Охарактеризуй особливості романтичного пейзажу та його роль у баладі.

5. Поясни, символом чого виступає в цьому уривку тополя. Свою відповідь обґрунтуй.

6. Розглянь ілюстрації до балади. Засобами словесного малювання опиши головну героїню.

7. У творі дуже відчутним є ставлення оповідача до долі героїні. Наведи приклади з художнього тексту на підтвердження цієї тези.

8. Поясни, якого характеру в баладі набуває мотив смерті — містичного1 чи побутового. Свою відповідь обґрунтуй.

1 Місти́чний — який не можна пояснити.

9. Назви проблеми, які порушує автор у творі.

10. Визнач ідею балади „Тополя“. Починай формулювання словами утвердження, піднесення, оспівування, уславлення або засудження, викриття тощо.

11. Балада Т. Шевченка за стилем нагадує твори усної народної творчості. Для народнопоетичної мови характерним є вживання:

• постійних епітетів (кінь вороний, сива зозуленька);

• повторів одного слова двічі або близьких за значенням слів (щастя-доля, рута-м'ята);

• слів із суфіксами пестливості (місяченько, квітонька);

• повних нестягнених форм прикметників (білеє личенько, числі зорі);

• художніх паралелізмів (...то не хмара світ закрила, то татар велика сила Морозенка обступила);

• слів-образів, що стають народними символами (зеленеє жиго, червоне калина) тощо.

Випиши в зошит приклади художніх засобів, які надають баладі „Тополя“ ознак фольклорного твору.

ЛІТЕРАТУРА В КОЛІ МИСТЕЦТВ

Розглянь малюнок Тараса Шевченка на с. 75. Поясни, який настрій він створює. Який мотив об'єднує малюнок і баладу Т. Шевченка? Свою відповідь обгрунтуй.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Перекажи зміст твору двічі: перший раз стисло, другий — близько до тексту.

2. Випиши з балади „Тополя“ по два приклади художніх засобів та поясни їхню роль у творі.

3. Добери з інтернет-джерел інформацію та підготуй усне повідомлення про історію написання вірша „Як умру, то поховайте...“.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.