Українська література 8 клас - Олена Міщенко - Генеза 2016 рік

ДАВНЯ ВЕСНА - ЛЕСЯ УКРАЇНКА (Лариса Косач) (1871-1913) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло -

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.

Я думала: „Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна”.

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

Образ весни був найулюбленішим в інтимній ліриці поетеси. У ній Леся бачила свою подругу, їй здавалося, що пора, яка пробуджує все навколо, є для неї найближчою. Адже весна навіть її, „хвору і самотну”, спонукала відчути радість і повноту життя, змусила забути про біль і страждання, про осоружне ліжко, до якого була прикута сама молодість! У ті дні Леся написала в одному з листів: „Надворі така розкішна весна, що ніхто не повинен слабувать...”.

Образ весни в цьому творі - персоніфікований, динамічний. Поетеса не шкодує словесних барв, які увиразнюють картину і відповідний їй стан ліричної героїні. Леся персоніфікує весну за допомогою епітетів, які вживаються для характеристики звичайної жінки, - „весела, щедра, мила”, дієслів - „грала, сипала, летіла”.

Одухотворена весна настільки владно завоювала все довкола, що воно не просто „ожило”, а й „загомоніло”, „співало”, „сміялося”.

- Які ще засоби персоніфікації ви можете назвати?

- А як ви гадаєте? Свою думку обґрунтуйте.

Композиційне осердя твору - строфа, у якій лірична героїня зізнається у своїй трагічній безпомічності, відмежованості від такого привабливого потоку життя. Ця антитеза - „все сміялось, бриніло, а я лежала хвора й самотна” - лише поглиблює і вияскравлює одухотвореність весняного буяння.

Емоційний злам авторка подає надзвичайно просто - прийомом ствердження-заперечення: „Мене забула... Ні, не забула!”. Цей емоційний підйом надалі лише посилюється, замикаючи вірш вдячними мажорними нотами.

Зримі, легкі, знайомі і привабливі образи творять силою Лесиного генія неповторну картину, яка всуціль є „живою” метафорою, а поетичне перебільшення „Весни такої не було й не буде” максимально демонструє стан душевного підйому, окриленості, волі до життя - усе те, що весна принесла в „тісну хатину” поетеси.

І, мабуть, віршів таких „не було й не буде”...

Саме в цій збірці (цикл „Невільничі пісні”) з'явився в поезії Лесі Українки образ Прометея. У ньому вона, як свого часу Тарас Шевченко, уособлювала всі підневільні народи, яким завдавали страждань не могутні небожителі, а підлі нікчеми:

Брати мої, нащадки Прометея!

Вам не орел розшарпав груди горді, -

Бридкі гадюки в серце уп'ялись.

Важливе місце в збірці посідає тема ролі митця і мистецтва в суспільному житті - йдеться передовсім про поему „Давня казка”.