Всі публікації щодо:
Підпалий Володимир

Українська література 8 клас - Олена Міщенко - Генеза 2016 рік

БАЧИШ: МІЖ ТРАВ ЗЕЛЕНИХ... - ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ (1936-1973) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

...Бачиш: між трав зелених,

як грудочки, пташата.

Станьмо ось тут навшпиньки

спокій їх берегти.

Може, не зможу батьком -

стану їм старшим братом;

будь їм, маленьким, сірим,

просто сестрою ти...

Кажеш, що не зумієм,

не маєм любові й хисту.

Що ти?! А руки?! Серце?!

Куди заховати їх?!

Яструб-розбійник свисне

раптом над беззахисними,

ляже на нашу совість

за нашу байдужість гріх.

Треба в житті любити

гаряче і багато:

сонце, дощі зернисті,

дорогу в пилу, траву!

.Бачиш, в гнізді малому,

як грудочки, пташата,

немічні ще, невміло ворушаться

і живуть!..

- У чому, на ваш погляд, очевидний патріотизм цієї поезії?

Поетичні одкровення Володимира Підпалого - справжній золотий фонд української лірики. Зверніть увагу: автор довірливо ділиться з вами найсокровеннішими думками й почуттями. А це велике й складне мистецтво. Бо в коротеньких, але надзвичайно емоційно наснажених, глибоких і насичених роздумами поезіях він кожного разу встигає сказати про найголовніше. Це і любов та краса довколишнього світу. І стривоженість чулої душі, яка відгукується на чужий біль, відчуваючи його як власний.

І найбільша цінність - життя, до якого слід ставитися трепетно й обережно, чиїм би воно не було.

І саме про це - поезія «...Бачиш: між трав зелених...». У ній - буденне на перший погляд явище, пташине гніздо із щойно народженими пташенятами поет описує так ніжно, захоплено, яскраво. Бо в основі його світосприйняття - любов. До всього живого навколо. До беззахисних пташат і до тих, хто прочитає його поезію і зрозуміє силу, могутність і водночас таку очевидну крихкість життя.

Форма звертання, обрана автором, - невипадкова. Він звертається до коханої, до рідної людини, яка так само, як і поет, здатна глибоко відчувати. І якщо ти зараз читаєш цю поезію, то напевно розумієш, що хотів сказати Володимир Підпалий. І напевно завжди знатимеш, що найбільша доблесть у житті - зберегти чиєсь життя, кому б воно не належало. А особливо - якщо це життя беззахисної істоти.

Скупі, невибагливі, але надзвичайно влучні епітети та порівняння підкреслюють, що буденна картинка природи може перетворитися на неповторне поетичне і людське одкровення. Послідовно розміщені й ключові слова поезії «байдужість гріх» - найголовніше, що хвилює автора. Емоційні риторичні запитання підкреслюють ледве стримуване внутрішнє хвилювання. Поет акцентує нашу увагу на головному: у людини є, повинно бути добре та чуле серце, руки, які допоможуть.

І саме до нас із тобою звертається автор поезії із пристрасним закликом: «треба любити». Усе довкола, найпростіші, звичайнісінькі на перший погляд речі, бо саме з них і складається наше життя. Любити «гаряче і багато», бо інакше Володимир Підпалий не вмів.

Поезія «Зимовий етюд», глибоко метафорична та ніжна, - також про любов. Про почуття, яке проніс поет через усе своє недовге життя. Про любов до України, до Батьківщини, якій Володимир Підпалий ніколи не втомлювався освідчуватись у синівській любові.

Це - малюнок зимового вечора, який огортає землю, поетова казка, яку слухає Україна. Некваплива інтонація, виваженість кожного слова - і ти немов чуєш тихесеньке шурхотіння снігу. І такі звичні буденні речі - тополі, огорожі, степ - набувають якогось казкового забарвлення, стають немовби чарівними.

Пам’ятаймо, унікальний талант Володимира Підпалого відкриває нам таку неповторну красу України, яку може побачити не кожен, а розповісти про неї - тим більше.