Українська література 8 клас - Слоньовська О. В. - Літера ЛТД 2016 рік

Тарас ШЕВЧЕНКО (1814-1861) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Про життя Тараса Шевченка вже знаєте чимало. Вам не важко пригадати, що він народився в сім'ї кріпаків 9 березня (25 лютого - за старим стилем), рано залишився круглим сиротою, а підлітком змушений був виконувати повинності козачка в пана Енгельгардта.

Оскільки поручик 1 гвардії Павло Енгельгардт як військова людина і як ад'ютант2 військового губернатора отримав призначення на службу в місто Вільно (тепер - Вільнюс), то серед інших слуг забрав із собою на чужину й Тараса. На той час пан Енгельгардт уже знав про Тарасові здібності до малювання, мріяв про власного художника, тому не примушував Шевченка виконувати тяжку роботу й віддав його вчитися до відомого польського живописця Яна Рустема (1761-1835).

Та навчання довелося перервати, бо в Польщі вибухнуло повстання, і російський офіцер, а з ним - і його кріпаки поспішно повернулися до Петербурга. У російській столиці Енгельгардт також подбав про продовження Тарасової малярської освіти і віддав його в науку до художника Василя Ширяєва. До своїх учнів відомий майстер пензля ставився строго й корисливо, тож юному Шевченкові доводилося виконувати малярські роботи в Олександринському та Михайлівському театрах, що, безперечно, як художникові молодому митцеві йшло тільки на користь, а також фарбувати звичайнісінькі паркани, що викликало справедливе обурення.

Долею юного таланту зацікавилися відомі в Петербурзі митці й доклали багато зусиль, щоб викупити Тараса з неволі. Та оскільки пан Енгельгардт вимагав за Шевченка аж 2500 карбованців й художники не змогли зібрати такої великої суми, було вирішено частину грошей заробити, розігравши в лотерею картину відомого живописця. Один із найталановитіших тогочасних художників Карл Брюллов (1799-1852) для цього намалював портрет російського поета Василя Жуковського (1783-1852), особистого придворного вихователя царського престоло- наслідника - царевича Олександра. Портрет придбали цариця та її старші діти - Олександр і Марія, виклавши за картину тисячу карбованців.

22 квітня 1838 року Шевченко отримав жадану волю. Позбувшись ганебного статусу кріпака, Тарас Григорович узявся здобувати освіту в Академії мистецтв, куди його зарахували вільним слухачем. Спілкування з непересічними митцями, цікаві лекції, воля, справжні фарби й пензлі, можливість займатися улюбленою справою сприяли внутрішньому й зовнішньому переродженню Шевченка. Він наче аж квапився жити, відчуваючи, що для творчості йому відведено Богом мало часу.

1 Поручик - офіцерське звання; молодший офіцер.

2 Ад'ютант - військовослужбовець, що перебуває при командирі для виконання його особистих завдань.

„На 47 років його життя випало 24 кріпацькі роки - під рабовласницьким наглядом, 10 каторжних років солдатчини - під наглядом фельдфебеля1, 4 останніх роки - на поруках і під опікою жандармів. Тільки 9 років волі - учнем Академії мистецтв у Петербурзі і три літа пекучих дум на рідній землі”.

(Євген Сверстюк)

Проте несподівано навіть для себе самого Тарас відчув, що його дедалі більше приваблюють не фарби й полотно, а поетичне слово. Юнак натхненно писав вірші, при цьому добре усвідомлюючи, що ні багатства, ні слави вони йому не принесуть. Швидше, навпаки, повністю поламають кар'єру художника й завдадуть чимало клопотів, адже пізніше зробив такий запис у щоденнику: „І що ж я робив? Чим займався в цьому святилищі? Дивно подумати. Я займався тоді створенням малоросійських віршів, які потім упали таким страшним тягарем на мою убогу душу...”. У 1840 році в Петербурзі вийшла перша збірка поезій Тараса Шевченка „Кобзар”, у якій було вісім творів: „Думи мої, думи мої”, „Перебендя”, „Катерина”, „Тополя”, „Нащо мені чорні брови”, „До Основ'яненка”, „Іван Підкова”, „Тарасова ніч”. Уже в назвах цих віршів яскраво виявилося велике зацікавлення Шевченком козацькою старовиною, видатними постатями української історії. Ще не стихли схвальні відгуки критики на „Кобзар”, як побачила світ поема „Гайдамаки”. І знову - успіх, несподівана й велика слава, справжнє визнання.

Творчість рідною мовою тільки поглибила Шевченкову ностальгію 2 за рідним краєм. Улітку 1843 року на короткий час поет приїхав в Україну, якої не бачив майже п'ятнадцять років. Враження від страшних картин несправедливості й гніту в рідному краю виявилися жахливими: „Скрізь був і скрізь плакав”. Спостережливий і вразливий, Тарас Григорович не міг не розуміти, що Україна стогне в ярмі панщини, руйнуються й навіки зникають останні сліди козацької вольниці. Повернувшись до Петербурга, поет аналізує побачене, шукаючи причин такого занепаду козацького краю. Тарасів гострий розум, інтуїція й любов до рідного народу скеровують його думки в правильне русло: винуватцями є російські царі й самодержавна політика! Звісно, так думати небезпечно, це вже крамола1. Ще небезпечніше виносити подібні думки на папір, відверто оприлюднювати свої враження у віршах. Шевченко це добре знав і все-таки відмовитися від найвищого призначення - будителя й пророка рідного народу - не зміг.

1 Фельдфебель - військовий чин, те саме, що старший сержант зараз. Як відомо, чин фельдфебеля мав Микола І, щоб показати своє прихильне ставлення до нижчих чинів в армії.

2 Ностальгія - болісна, тяжка туга за Батьківщиною, за минулим, пережитим.

„Він ніде не зігрівав місця. Від дяка утік. В учителя не затримався. В козачках не засидівся. В Академії мистецтв не прижився. В Україні не влаштувався. В солдатчині не пристосувався. І взагалі, на землі довго не забарився”.

(Євген Сверстюк)

Навесні 1845 року Тарас Григорович знову прибув на споконвічні українські терени. Як художник, він задумав створити альбом „Живописна Україна”, тож змальовував уцілілі історичні й архітектурні пам'ятки, а ще натхненно займався літературною творчістю. Настає зоряний час у житті Шевченка-поета - період „трьох літ”

(1845-1847). До Петербурга митець уже повертатися не хоче. Він планує влаштуватися на роботу викладачем образотворчого мистецтва в Київському університеті. В Україні Кобзаря величають і сприймають як генія. Водночас Шевченко підтримує приязні стосунки з відомими українцями - письменником Пантелеймоном Кулішем (1819-1897), письменником та істориком Миколою Костомаровим (1817-1885). Безперечно, Шевченко був утаємничений, що в його найкращого приятеля, молодого науковця Миколи Костомарова збирається українська патріотично налаштована молодь, яка обговорює скасування остогидлої кріпаччини, але й припустити не міг, що через це разом із друзями опиниться за тюремними ґратами.

Шевченка заарештували на Дніпрі, коли він поспішав на весілля до М. Костомарова, у якого мав бути старшим боярином. Митець спробував викинути у воду рукописи поетичних творів, але жандарм помітив це й долучив крамольні віршовані рядки до кримінальної справи про таємну організацію „Кирило-Мефодіївське братство” 2. Усіх учасників організації, і насамперед Миколу Костомарова, Пантелеймона Куліша й Тараса Шевченка, було відправлено в Петербург, де у квітні-травні 1847 року тривало слідство. Ув'язнений Тарас Григорович на допитах тримався гідно, захищав побратимів, не заперечував своєї любові до України та поетизації доби козаччини у власній творчості.

У Петропавловській фортеці Тарас Шевченко не припиняв писати вірші. Тут народився цикл „В казематі 3”, який Кобзар записав на аркуші тонкого паперу й зумів надійно заховати, а на засланні переписав тюремні вірші у свою першу „захалявну” „Малу книжку”. Народжені в часи допитів і слідства оптимістичні Шевченкові вірші однозначно свідчать, що поет виявився готовим до найважчих випробувань і не збирався зрікатися таких ідеалів, як Бог, Народ і Україна. Та понад усе добірка казематних поезій не просто життєствердна, а й високохудожня. Недарма Іван Франко називав твори цього циклу „перлинами найчистішої поезії”.

1 Крамола - бунт, заколот; антидержавні погляди, висловлення.

2 Кирило-Мефодіївське братство (1845-1847) - політична організація, що спиралася на традиції українського визвольного та автономістського руху.

3 Каземат - одиночна камера для ув'язнення; підземелля тюрми, в'язниця; оборонна споруда, збудована на землі або під землею.

Тарас Шевченко. Автопортрет (1847)

Суд на молодими українськими інтелігентами був жорстокий, а присуд - нещадним. Найбільша кара чекала Тараса Шевченка як автора поеми „Сон” з неприхованим висміюванням представників царської династії і критикою самодержавної політики. Поета відправляли в орські степи солдатом „до вислуги”, тобто до отримання найнижчого офіцерського чину, але оскільки такого звання Шевченкові уряд ніколи б не присвоїв, нібито недовічне судове покарання насправді означало солдатчину до скону. Цар Микола І на тексті вироку власноручно заборонив Шевченкові не тільки писати, а й малювати. Для талановитої людини така заборона означала втрату таланту. Тож не дивно, що Тарас Григорович так схарактеризував винесене йому покарання: „Трибунал 1 під приводом самого сатани не спромігся б виректи такого холодного нелюдського присуду”. За вісім днів, насмерть загнавши одного поштового коня, царські посіпаки доставили Т. Шевченка з Петербурга до Оренбурга, подолавши страшну, як на ті часи, відстань - 2110 верст2. Ще 265 верст з Оренбурга в Орськ ув'язнений долав п'ять днів.

Почалися безконечно довгі десять років страшної неволі й солдатської муштри. Хоча російські офіцери знали, хто такий Т. Шевченко, і дехто з них намагався полегшити його заслання, далеко від України Кобзареві жилося надзвичайно важко. Царський уряд пильно відслідковував, хто робив спроби листування з опальним поетом, жандарми залякували справжніх друзів Шевченка. Княжні Варварі Рєпніній навіть заявили, що її примусово пострижуть у монахині, якщо обізветься до ув'язненого ще хоч одним словом. Коли ж оренбурзьке військове начальство наважувалося подавати кандидатуру Тараса Григоровича на присвоєння найнижчого офіцерського звання, з Петербурга завжди приходила відмова. Невизначеність терміну заслання, огидна солдатська муштра, несприятливий клімат степу й пустелі підривали здоров'я поета.

Після смерті царя Миколи І питання звільнення Тараса Шевченка й повернення в сприятливе для життя і творчості середовище не одразу вирішилося. Тільки після багатьох митарств уже звільненому, але ще не зрівняному в правах із пере запалом узявся виготовляти гравюри. Ніби надолужуючи втрачене, натхненно готував нове видання „Кобзаря”, укладав „Буквар” для дорослих неграмотних земляків. І в останні роки життя геній знову мав величезну популярність і шану не тільки серед освічених людей російської столиці. Українська нація збагнула велич Шевченка, який говорив з Божої волі. Cічними громадянами поетові з 1858 року дозволили проживати в Петербурзі. Академія мистецтв виділила Шевченкові дві кімнатки, де він із

1 Трибунал - суд; переважно це слово вживають у сполученні з прикметником „військовий”.

2 Верста - міра довжини, що в царській Росії становила 1,06 км.

„Він немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішим і найчистішим вогнем європейського поступу, факел, що освітлює весь новітній розвиток української літератури”.

(Іван Франко)

Хвороби докучали Шевченкові, граверне мистецтво випарами кислот підточувало хворі легені й серце. Але найбільше добивало Тараса Григоровича те, що царський указ про ліквідацію кріпацтва Олександр ІІ ніяк не оприлюднював, а Україна стогнала в ярмі панщини. Навіть рясні привітання з днем народження не тішили поета. Усіх гостей він зустрічав неодмінним запитанням: чи надрукували вже в газетах царський маніфест про скасування панщини?

Помер Тарас Григорович 10 березня (26 лютого - за старим стилем) 1861 року на сходах власної майстерні. Сучасний український поет Віталій Коротич зумів передати цю подію від імені Кобзаря, вивівши надзвичайно цікавий образ рольового ліричного героя:

Я - Шевченко.

Я вмер.

Я лежу на порозі майстерні,

І у мене в очах

Застигають блакитні вогні.

Я замовкнув сьогодні навік -

Академік із черні, -

І уперше в житті

Стало дуже спокійно мені.

Не заб'є мене цар,

На фельдфебеля рисами схожий.

Не скарає фельдфебель,

Подібний лицем до царів.

В каземати, у карцер

Ніхто заточити не зможе.

У реєстрах солдатських

Закреслять ім'я писарі.

В потаємних архівах

Убік відкладуть мою справу,

І мене відспівають

Серйозні кудлаті попи.

На могилі моїй

Проростуть ще не бачені трави

Та предивні квітки,

Де нектар солоніший ропи.

Я поет.

Я - Шевченко.

Є пісня у серці моєму.

Недоспівана пісня,

Що ляже у інші серця,

Що на гімни обернеться,

Стане рядками в поеми,

Що ніколи не згине,

Ніколи не дійде кінця.

Поховали Кобзаря на Смоленському кладовищі в Петербурзі, проте друзі зробили все, щоб уже у квітні отримати дозвіл на перевезення тіла Шевченка в Україну, і наприкінці травня прах великого поета рушив у рідний край. До кордону з Україною домовину везли залізницею. Коли почалася споконвічна українська земля, Пантелеймон Куліш покрив труну козацькою китайкою, люди взяли домовину на плечі й, заспівавши „Козака несуть і коня ведуть”, рушили до Києва.

Спочатку планували поховати українського національного генія на Аскольдовій горі, однак, щоб якнайточніше виконати його заповіт, обрали місцем поховання Кобзаря Чернечу гору в Каневі.

Зараз могила Тараса Шевченка - одна з найбільших українських святинь, її щороку відвідують тисячі українців з усього світу. Російський письменник Микола Чернишевський (1828-1889), який дуже високо оцінював Тараса Шевченка, наголошував, що мистецтво водночас і відтворює дійсність, і виносить їй вирок, а історія тільки збирає факти й повчає ними, і саме завдяки Кобзареві українці не сто років, а вічно розмовлятимуть рідною мовою на берегах Дніпра. Шевченків суд над злом і кривдою триває. Його геніальні твори стали дороговказом для українців доби сучасної та слугуватимуть поколінням майбутнім.

Інші народи також надзвичайно цінують Тараса Шевченка. Твори Кобзаря перекладено майже всіма мовами світу, а загалом в Україні та за її межами нашому поетові поставлено 1200 пам'ятників.

„Не ідеалізуймо й не обожнюймо Шевченка. Але пам'ятаймо, що він - душа нашого народу. Ті, хто обминав його, втрачали себе і не залишали після себе навіть перегною “на нашій не своїй землі”. Ті, хто приймав його заповіт любові й безоглядної боротьби до останку, ті стали сіллю землі, живим утіленням національної честі, гідності, громадянської совісті... Ціле століття над Дніпровими кручами лунає “Заповіт”, і в ньому різні покоління висловлюють своє. Але навіть тоді, коли його просто записали на плівку - він залишався клекотом одвічного джерела”.

(Євген Сверстюк)

„Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя”.

(Олесь Гончар)

Діалог із текстом

1. Пригадайте і скажіть, чому дитинство Тараса Шевченка було тяжким і нещасливим.

2. З якою метою пан Енгельгардт вирішив зробити з юного Шевченка власного художника? У яких визнаних митців пензля вчився Т. Шевченко в містах Вільно та Петербург? Чи влаштовував Тараса такий спосіб навчання?

3. Яким чином петербурзькі художники вирішили визволити талановитого юнака з кріпацтва? Чому довелося розігрувати картину Карла Брюллова в лотерею?

4. Сучасна українська дослідниця творчості Кобзаря Оксана Забужко підкреслює: „Шевченка викупили, але не купили”. Як ви думаєте, що саме вона має на увазі?

5. Чому, навчаючись в Академії мистецтв, Тарас Григорович усе частіше вкладав розум і душу в написання віршів, хоч мав би присвятити себе живопису?

6. Які книги молодого Т. Шевченка вийшли друком у Петербурзі й одразу ж принесли їхньому авторові велику славу?

7. Про що свідчили назви поезій, які ввійшли до першого Шевченкового „Кобзаря”? Які з цих віршів ви вже вивчали на уроках української літератури?

8. Коли відбувся перший приїзд Шевченка в Україну? Як ви розумієте його висновок про цю поїздку: „Скрізь був і скрізь плакав”? Яких висновків дійшов поет після поїздки? Які думки почали тривожити Тарасове серце? Чому вони вважалися крамольними?

9. З якою метою Тарас Григорович відвідав Україну вдруге? Чи планував Т. Шевченко повертатися до Петербурга? Чому? З ким із молодих українських інтелігентів він заприятелював під час свого другого приїзду в Україну?

10. Який альбом вирішив створити Тарас Григорович? На чому саме наголошувала назва цього альбому?

11. Чому думки Пантелеймона Куліша й Миколи Костомарова про щасливу й вільну Україну були близькими Шевченковій мрії про майбутнє рідного краю?

12. Коли й де заарештували Тараса Григоровича російські жандарми? Чи передбачав поет, що покарати його можуть насамперед за літературну творчість? На основі яких фактів ви зробили такий висновок? Як поводився поет на допитах у Петербурзі?

13. Коли і де народився Шевченків поетичний цикл „В казематі”? Яку оцінку віршам цього циклу дав Іван Франко?

14. Де саме відбував заслання Кобзар? Скільки років воно тривало?

15. Як цар Микола І ускладнив становище митця під час заслання? Що саме про це сказав Т. Шевченко?

16. Чому ніхто з друзів нічим суттєво не міг полегшити тяжку долю Шевченка на засланні?

17. Коли Тарас Григорович повернувся з орських степів до Петербурга? Чим займався в останні роки свого життя?

18. Що стало причиною передчасної смерті Т. Шевченка? Де поховали його в Петербурзі й чому друзі одразу ж почали клопотатися про перепоховання праху поета? Чому це стало великою подією для всіх свідомих українців?

19. Чи доводилося вам особисто відвідувати могилу Т. Шевченка в Каневі? Якщо так, то яке ваше враження від цього священного місця?

Мистецькі діалоги

1. Уважно розгляньте автопортрет Т. Шевченка (с. 54). Які риси обличчя свідчать про красу й великий розум цієї людини?

2. Прочитайте вірш Т. Шевченка „Садок вишневий коло хати” (з циклу „В казематі”) й порівняйте його з ілюстрацією до цієї поезії сучасного українського художника Івана Марчука (нар. 1936 р.), який своїм картинам переважно назви не дає. Що спільного, а в чому суттєва відмінність між змістом словесного й малярського малюнка? З якої причини навіть за явних ознак бідування господарів, чиє житло змалював художник в оточенні рясно розквітлого вишневого саду, картина Івана Марчука несе красу і впевненість у доброму завтрашньому дні для України?

Іван Марчук. Картини малярського циклу „Шевченкіана”

3. Розгляньте ще одну картину Івана Марчука, на якій художник зобразив поета в оточенні власних літературних героїв.

Якими словами Тараса Шевченка ви можете передати враження Кобзаря від становища земляків під час його першої подорожі Україною?

4. Роздивіться світлину, зроблену під час перепоховання Кобзаря. Що ви можете сказати про людей біля домовини Т. Шевченка, їхній настрій, належність до різних соціальних груп, віку? Пригадайте слова П. Куліша над труною Тараса Григоровича в Петербурзі: „Нема з нас нікого, достойного проректи рідне українське слово над домовиною Шевченка: уся сила і вся краса нашої мови тільки йому й відкрилася”. Чи відбиває світлина розуміння українцями цих слів?

Домовина Т. Шевченка біля церкви Різдва Христового в м. Києві. 7 травня 1861 р.

5. Перед вами - ескіз вітража, створеного відомими українськими художниками Опанасом Заливахою, Аллою Горською, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко в 1964 році для Київського університету. Вітраж було знищено напередодні презентації за вказівкою київських чиновників. Як ви думаєте, що саме налякало їх у цій геніальній роботі: гнівний Тарас Шевченко й заплакана Україна-мати на його грудях, слова поета про рабів, розміщені над центральним зображенням, а отже, натяк на безправність українського народу в часи СРСР, високо піднята книжка в лівій руці поета, як неодмінне торжество розуму й світла, домінування жовто-синьої гами на той час забороненого національного українського прапора на бічних картинах?

Опанас Заливаха, Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Зубченко. Шевченко. Мати (1964)

Діалоги текстів

1. Уважно прочитайте і прокоментуйте уривок зі статті Івана Франка „Присвята”, пригадавши відповідні факти з життя і творчості Т. Шевченка.

Іван Франко

ПРИСВЯТА

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

2 Які слова Івана Франка вам найбільше запали в душу й чому?

Чому стаття Івана Франка називається „Присвята”? Як у ній висловився Іван Якович про Шевченкову долю і його безсмертя у віках? Прочитайте відповідні рядки вголос і прокоментуйте їхній зміст.