Володимир ПІДПАЛИН (1936-1973) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Українська література 8 клас - Слоньовська О. В. - Літера ЛТД 2016 рік

Володимир ПІДПАЛИН (1936-1973) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Талановитий український поет Володимир Олексійович Підпалий народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках на Полтавщині.

З раннього дитинства запам'ятав лише невеселе.

Радянська влада обклала податками кожне фруктове дерево в селах, а мальовничі українські хутори взялася шаленими темпами ліквідувати: мовляв, там живуть куркулі й вороги світлого майбутнього. Під примусове переселення потрапила й багатодітна сім'я Підпалих. Маленькому Володі тоді було лише три роки, але до подробиць запам'ятав і як батьків найкращий товариш Андрій Копотун бульдозером горнув яблуні з вивернутим корінням, і як старий кіт чомусь не зміг змиритися з тим проклятущим переселенням, усе бігав на старе дворище. Зведене наспіх для сім'ї Підпалих помешкання в селі виявилося таким холодним, що взимку мати вкладала своїх трьох діток спати під піччю - лише там малі могли зігрітися.

Мама від раннього ранку до темної ночі працювала в колгоспі, батько - на залізниці, тому старші сестри-школярки у вільний від уроків час були полишені самі на себе. Володю ж віддали в ясла. У дитинстві хлопчина любив коней і собак, а волів чомусь завжди жалів за терплячість: „Терплять, хоч могли б і не терпіти, - силу ж яку мають, але чого варте їхню терпіння! Навіть у людей, коли вони важко живуть, не такі сумні очі”. Мріяв вирости, стати запорозьким козаком і гарцювати на коні. Колись чотирирічного хлопчину батько посадив на коня-скакуна. Той вороний і досі гарцює в поезіях Володимира Підпалого! А тато все життя стояв перед очима сина як живий: „Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько копає колодязь; батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії... В селі до сьогодні розповідають про те, як він співав, а я пам'ятаю дві його пісні - про Байду та "Ой, забіліли сніги...”. Найкраще "Байду” співали тато і дядько Андрій Колотун. У батька був прекрасний тенор, а кращого баса, ніж у його товариша, я і досі не чув”.

Тато загинув на війні під час битви за Дніпро в 1943 році. Як і більшість поетових ровесників, виховувала Володю та його сестер Ніну і Надію мама. Тож у „Автобіографії” Підпалий констатував: „Дитинство в дитинстві вкрала війна”. Повоєнні голодні роки, страшне визискування вдів-колгоспниць, якими та ще їхніми корівками-годувальницями й лани орали, запали в поетову душу.

Освіту Володимир спочатку здобував у Величанській семирічці: до неї з кутка, де жили Підпалі, ходити було ближче, а після її закінчення - в Лазірківській середній школі. З навчальних предметів майбутнього поета насамперед цікавили література й історія, тому читав багато, хоч, як визнавав згодом, безсистемно. Здобувши середню освіту, з першої спроби до університету не вступив. Пішов працювати в колгоспну тракторну бригаду, щоб бути поряд зі згорьованою ненькою, яка підупала здоров'ям.

Душа юнака поривалась до чогось високого, кращого, його вірші вже могли робити честь не одному визнаному в Україні поетові, але доля готувала нові випробування. Коли Підпалого мобілізували на флот, юнак затужив за степом, обважнілими від плодів садами, тихими спокійними вечорами. Здається, линув сам поперед себе додому у відпустку, леліючи радісну мрію про зустріч з ненькою, а потрапив на її похорон. Тим часом військова служба Володимира Підпалого на морі призвела до хвороби, і коли медична комісія достроково демобілізувала його, юнак уже й сам розумів, що в колгоспі з підірваним здоров'ям довго не протягне. Незважаючи на невимовні болі в кістках, він підготувався й успішно склав екзамени до Київського університету на філологічний факультет.

Перший свій вірш Володимир Підпалий побачив надрукованим в університетській газеті 1957 року, а вже наступного мав публікації в загальноукраїнських часописах - газеті „Молодь України” та журналі „Зміна”. У 1963 році вийшла перша поетична збірка „Зелена гілка”, через рік - „Повесіння”. Після закінчення університету Підпалий працював редактором у видавництвах „Дніпро” та „Радянський письменник”.

Молодий поет дуже цікавився добою козаччини, хоч ця тема в радянські часи вважалася забороненою. Не хвилювати славне минуле його не могло, адже добре знав, як у часи Хмельницького рідне село Лазірки, засноване в XVI столітті козаками на річці Сліпорід як козацький зимівник, постачало Запорозькій Січі і продукти, і зброю, і водночас було лазаретом для поранених, і цвинтарем для покійних. Якщо Борис Олійник писав про „шаблю не загублену Сіркову”, то Володимир Підпалий - про вороних коней Северина Наливайка, але обидва наголошували на незнищенності українського народу, у якого були такі славні герої. Водночас вишуканій ліриці Володимира Підпалого притаманні камерність, аристократична вишуканість.

„У своїх віршах, у своїй поведінці він був дуже національним... Йому була природна й органічна єдність сільської та урбаністичної тематики... Він був одухотвореним, і його душа була відкрита для осягання любові, віри, надії і краси. Для мене він був і залишається тонким віотуозним ліриком, особливо в українському пейзажі”.

(Арсентій Струк, поет і перекладач)

Навіть у буденних стосунках зі звичайними людьми: друзями, колегами, випадковими знайомими - Володимир Підпалий виявляв себе надзвичайно уважним, доброзичливим, чуйним. Ці риси характеру знаходили свій відбиток і у творах поета, які ввійшли до ліричних збірок „Тридцяте літо” (1967), „В дорогу - за ластівками” (1968), „Вишневий світ” (1970), „Сині троянди” (1979), „Береги землі” (1986), „Кожна бджілка - немов лічилка” (1991), „Сковородинські думи” (2002). Дружина поета Ніла Підпала з допомогою спонсорів видала чудову книгу „Золоті джмелі” (2011), куди ввійшла і вся поетична спадщина, і переклади, зроблені Володимиром Підпалим, і „Автобіографія”, і спогади друзів, чимало документів, які проливають світло на часи творчості цього непересічного лірика, відповідального редактора й людини кришталевої совісті.

У власній творчості Володимир Підпалий дивовижно поєднував лірику й епос. Його „Автобіографія”, новели „Льонька”, „В дорозі”, оповідання „Мати”, „Цяцька” свідчать про унікальний хист майстра малої прози, а поеми „Голубе кладовище”, „Змагання Григорія Сковороди”, „Поклик роду” й переспів „Слова о полку Ігоревім” - про філософський тип мислення автора. Маємо пам'ятати, що саме стараннями Володимира Підпалого в нашу літературу було повернуто Євгена Плужника, Михайла Драй-Хмару, Богдана-Ігоря Антонича, у виданні творів яких Володимир Олексійович брав безпосередню участь. Проявив себе митець і чудовим перекладачем, а як літературний редактор багатьом талановитим письменникам допомагав видавати книги у вкрай несприятливі для лірики часи.

Володимир Підпалий належав до поетів „тихої лірики”, яку на початку 70-х років „задушила” радянська цензура, устами критиків звинувачуючи її творців у безідейності. Тим часом „тиха лірика” внесла в українську поезію глибоку задушевність, тонку красу, пастельну колористику, багатий внутрішній світ психологічних ліричних героїв, що для поезії надзвичайно важливо.

Помер Володимир Підпалий 24 листопада 1973 року, похований на Байковому кладовищі в Києві. Поет Абрам Кацнельсон на цю подію відізвався віршем:

Усе було: погрози і підпали...

Бувало ж, як в минуле погляд

кину й згадаю, що всміхавсь мені

Підпалий Володя - то ставало

в ту хвилину світліш.

У ньому бачив Україну.

„Володя Підпалий вражав такою рідкісною на той час цілісністю своєї особистості. У ньому для мене воскресала улюблена з дитинства Україна. Реальна, жива, а не підмінена удаваною романтикою і екзотикою”.

(Наум Коржавін, російський поет)

Діалог із текстом

1. Якими постають перед вами батько й мати Володимира Підпалого? Створіть їхні словесні портрети.

2. Які спогади поета вас особливо зворушили? Чим саме?

3. Назвіть дві-три прижиттєві збірки поезій Володимира Підпалого.

4. Що ви знаєте з історії про сталінські часи, довоєнні й повоєнні випробування українського селянства? Які страшні картини на власні очі довелося побачити Володі Підпалому?

5. Де вчився, а згодом працював Володимир Підпалий?

6. Що ви довідалися про Підпалого-прозаїка, перекладача та популяризатора творчості незаслужено забутих митців? Про які риси характеру Володимира Олексійовича така діяльність свідчить?






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.