Всі публікації щодо письменника:
Підпалий Володимир

Українська література 8 клас - Слоньовська О. В. - Літера ЛТД 2016 рік

Володимир ПІДПАЛИН (1936-1973) - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Талановитий український поет Володимир Олексійович Підпалий народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках на Полтавщині.

З раннього дитинства запам'ятав лише невеселе.

Радянська влада обклала податками кожне фруктове дерево в селах, а мальовничі українські хутори взялася шаленими темпами ліквідувати: мовляв, там живуть куркулі й вороги світлого майбутнього. Під примусове переселення потрапила й багатодітна сім'я Підпалих. Маленькому Володі тоді було лише три роки, але до подробиць запам'ятав і як батьків найкращий товариш Андрій Копотун бульдозером горнув яблуні з вивернутим корінням, і як старий кіт чомусь не зміг змиритися з тим проклятущим переселенням, усе бігав на старе дворище. Зведене наспіх для сім'ї Підпалих помешкання в селі виявилося таким холодним, що взимку мати вкладала своїх трьох діток спати під піччю - лише там малі могли зігрітися.

Мама від раннього ранку до темної ночі працювала в колгоспі, батько - на залізниці, тому старші сестри-школярки у вільний від уроків час були полишені самі на себе. Володю ж віддали в ясла. У дитинстві хлопчина любив коней і собак, а волів чомусь завжди жалів за терплячість: „Терплять, хоч могли б і не терпіти, - силу ж яку мають, але чого варте їхню терпіння! Навіть у людей, коли вони важко живуть, не такі сумні очі”. Мріяв вирости, стати запорозьким козаком і гарцювати на коні. Колись чотирирічного хлопчину батько посадив на коня-скакуна. Той вороний і досі гарцює в поезіях Володимира Підпалого! А тато все життя стояв перед очима сина як живий: „Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько копає колодязь; батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії... В селі до сьогодні розповідають про те, як він співав, а я пам'ятаю дві його пісні - про Байду та "Ой, забіліли сніги...”. Найкраще "Байду” співали тато і дядько Андрій Колотун. У батька був прекрасний тенор, а кращого баса, ніж у його товариша, я і досі не чув”.

Тато загинув на війні під час битви за Дніпро в 1943 році. Як і більшість поетових ровесників, виховувала Володю та його сестер Ніну і Надію мама. Тож у „Автобіографії” Підпалий констатував: „Дитинство в дитинстві вкрала війна”. Повоєнні голодні роки, страшне визискування вдів-колгоспниць, якими та ще їхніми корівками-годувальницями й лани орали, запали в поетову душу.

Освіту Володимир спочатку здобував у Величанській семирічці: до неї з кутка, де жили Підпалі, ходити було ближче, а після її закінчення - в Лазірківській середній школі. З навчальних предметів майбутнього поета насамперед цікавили література й історія, тому читав багато, хоч, як визнавав згодом, безсистемно. Здобувши середню освіту, з першої спроби до університету не вступив. Пішов працювати в колгоспну тракторну бригаду, щоб бути поряд зі згорьованою ненькою, яка підупала здоров'ям.

Душа юнака поривалась до чогось високого, кращого, його вірші вже могли робити честь не одному визнаному в Україні поетові, але доля готувала нові випробування. Коли Підпалого мобілізували на флот, юнак затужив за степом, обважнілими від плодів садами, тихими спокійними вечорами. Здається, линув сам поперед себе додому у відпустку, леліючи радісну мрію про зустріч з ненькою, а потрапив на її похорон. Тим часом військова служба Володимира Підпалого на морі призвела до хвороби, і коли медична комісія достроково демобілізувала його, юнак уже й сам розумів, що в колгоспі з підірваним здоров'ям довго не протягне. Незважаючи на невимовні болі в кістках, він підготувався й успішно склав екзамени до Київського університету на філологічний факультет.

Перший свій вірш Володимир Підпалий побачив надрукованим в університетській газеті 1957 року, а вже наступного мав публікації в загальноукраїнських часописах - газеті „Молодь України” та журналі „Зміна”. У 1963 році вийшла перша поетична збірка „Зелена гілка”, через рік - „Повесіння”. Після закінчення університету Підпалий працював редактором у видавництвах „Дніпро” та „Радянський письменник”.

Молодий поет дуже цікавився добою козаччини, хоч ця тема в радянські часи вважалася забороненою. Не хвилювати славне минуле його не могло, адже добре знав, як у часи Хмельницького рідне село Лазірки, засноване в XVI столітті козаками на річці Сліпорід як козацький зимівник, постачало Запорозькій Січі і продукти, і зброю, і водночас було лазаретом для поранених, і цвинтарем для покійних. Якщо Борис Олійник писав про „шаблю не загублену Сіркову”, то Володимир Підпалий - про вороних коней Северина Наливайка, але обидва наголошували на незнищенності українського народу, у якого були такі славні герої. Водночас вишуканій ліриці Володимира Підпалого притаманні камерність, аристократична вишуканість.

„У своїх віршах, у своїй поведінці він був дуже національним... Йому була природна й органічна єдність сільської та урбаністичної тематики... Він був одухотвореним, і його душа була відкрита для осягання любові, віри, надії і краси. Для мене він був і залишається тонким віотуозним ліриком, особливо в українському пейзажі”.

(Арсентій Струк, поет і перекладач)

Навіть у буденних стосунках зі звичайними людьми: друзями, колегами, випадковими знайомими - Володимир Підпалий виявляв себе надзвичайно уважним, доброзичливим, чуйним. Ці риси характеру знаходили свій відбиток і у творах поета, які ввійшли до ліричних збірок „Тридцяте літо” (1967), „В дорогу - за ластівками” (1968), „Вишневий світ” (1970), „Сині троянди” (1979), „Береги землі” (1986), „Кожна бджілка - немов лічилка” (1991), „Сковородинські думи” (2002). Дружина поета Ніла Підпала з допомогою спонсорів видала чудову книгу „Золоті джмелі” (2011), куди ввійшла і вся поетична спадщина, і переклади, зроблені Володимиром Підпалим, і „Автобіографія”, і спогади друзів, чимало документів, які проливають світло на часи творчості цього непересічного лірика, відповідального редактора й людини кришталевої совісті.

У власній творчості Володимир Підпалий дивовижно поєднував лірику й епос. Його „Автобіографія”, новели „Льонька”, „В дорозі”, оповідання „Мати”, „Цяцька” свідчать про унікальний хист майстра малої прози, а поеми „Голубе кладовище”, „Змагання Григорія Сковороди”, „Поклик роду” й переспів „Слова о полку Ігоревім” - про філософський тип мислення автора. Маємо пам'ятати, що саме стараннями Володимира Підпалого в нашу літературу було повернуто Євгена Плужника, Михайла Драй-Хмару, Богдана-Ігоря Антонича, у виданні творів яких Володимир Олексійович брав безпосередню участь. Проявив себе митець і чудовим перекладачем, а як літературний редактор багатьом талановитим письменникам допомагав видавати книги у вкрай несприятливі для лірики часи.

Володимир Підпалий належав до поетів „тихої лірики”, яку на початку 70-х років „задушила” радянська цензура, устами критиків звинувачуючи її творців у безідейності. Тим часом „тиха лірика” внесла в українську поезію глибоку задушевність, тонку красу, пастельну колористику, багатий внутрішній світ психологічних ліричних героїв, що для поезії надзвичайно важливо.

Помер Володимир Підпалий 24 листопада 1973 року, похований на Байковому кладовищі в Києві. Поет Абрам Кацнельсон на цю подію відізвався віршем:

Усе було: погрози і підпали...

Бувало ж, як в минуле погляд

кину й згадаю, що всміхавсь мені

Підпалий Володя - то ставало

в ту хвилину світліш.

У ньому бачив Україну.

„Володя Підпалий вражав такою рідкісною на той час цілісністю своєї особистості. У ньому для мене воскресала улюблена з дитинства Україна. Реальна, жива, а не підмінена удаваною романтикою і екзотикою”.

(Наум Коржавін, російський поет)

Діалог із текстом

1. Якими постають перед вами батько й мати Володимира Підпалого? Створіть їхні словесні портрети.

2. Які спогади поета вас особливо зворушили? Чим саме?

3. Назвіть дві-три прижиттєві збірки поезій Володимира Підпалого.

4. Що ви знаєте з історії про сталінські часи, довоєнні й повоєнні випробування українського селянства? Які страшні картини на власні очі довелося побачити Володі Підпалому?

5. Де вчився, а згодом працював Володимир Підпалий?

6. Що ви довідалися про Підпалого-прозаїка, перекладача та популяризатора творчості незаслужено забутих митців? Про які риси характеру Володимира Олексійовича така діяльність свідчить?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.