Українська література 8 клас - Слоньовська О. В. - Літера ЛТД 2016 рік

ТЕАТР І ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ: З ЧАСІВ СТАРОДАВНЬОГО ГРЕЦІЇ ДО СЬОГОДНІ - НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

Театральне мистецтво відоме з давніх-давен. Документальні факти свідчать, що театр повноцінно функціонував ще в античні часи. Історія давньогрецького театру охоплює тисячу років (приблизно VI ст. до н. е. - V-VI ст. н. е.), а це означає, що античний театр був затребуваний і відігравав особливу роль у житті найрозвиненіших міст-держав. Акторами тоді могли бути лише чоловіки, а щоб здаватися вищими і щоб глядачі з великої відстані могли їх краще бачити, вони одягали котурни - взуття з високими дерев'яними підставками під підошвами. Щоб глядачі легше сприймали зміст творів, які ставилися на сцені, актори носили маски двох видів - комічні і трагічні. На перших було зображено усмішку, на других - вуста із загнутими вниз кутиками, а це символізувало смуток, горе, нещасливі переживання героя. Твори, які в ролях розігрували на театральних підмостках, теж були двох видів. У трагедіях герой страждав, мучився від невимовних потрясінь і переслідувань долі. Трагедії закінчувалися переважно смертю улюбленця глядачів, гідного пошани й співчуття. Комедії викликали регіт публіки, бо і висміювали людські вади. Під час святкувань на честь бога Діоніса-Бахуса, покровителя виноградарів і вина, веселі компанії комедіантів горлали пісні, використовували грубі жарти, розігрували смішні сценки, прагнучи ще яскравіших розваг. Очевидно, ці маскарадні дійства дали початок першим комедіям. Найвідомішими комедіями античних часів є твори Аристофана („Вавилоняни”, „Вершники”, „Оси”, „Жаби”), якого називають батьком давньогрецької комедії. Комедію в античні часи вважали „низьким” жанром, трагедію - „високим”. Ці два сценічні жанри різко протиставлялися один одному. Комедія змальовувала буденне, приватне, дещо ідеалізоване життя, та висміювала людські вади, приписуючи їх тільки плебеям1, які, так би мовити, через низьке походження мали природне право на брехливість, скупість, користолюбство. Проте навіть комедія, за Аристотелем, виводила людей „не в усій їх підлості, адже смішне - тільки частина потворного”, більше того - „смішне - певна помилка.., але безболісна і не шкідлива”. Представників аристократії, привілейовані класи на сцені не висміювали й узагалі їх не вважали здатними на негідні вчинки.

Майже дослівно думку античного філософа про більш косметичне, ніж хірургічне призначення комедії повторив видатний німецький письменник і знавець театрального мистецтва Готгольд-Ефраїм Лессінг (1729-1781) вже у XVIII столітті: „Комедія хоче виправляти людей сміхом, а не висміюванням”. Отже, комедійний жанр ставив за мету не вбивати своїм осудом винних, а тільки навертати їх на правильний шлях.

1 Плебеї - представники простого народу.

Трагедія, на відміну від комедії, ще в античні часи розкривала перебільшені за своєю силою пориви й почуття. Мова трагедії була високою й патетичною1, а персонажі - герої міфів чи відомі земні правителі й звитяжці-переможці. Герой трагедії завжди був бездоганно чесним, взірцевим, із гідною поведінкою і помислами. Крім акторів, на античній сцені виступав хор, який у піснях пояснював те, що відбувалося, і давав оцінку всім вчинкам дійових осіб і подій. Коли величний герой античної трагедії гинув, із допомогою певних механізмів на сцену спускався актор-бог і забирав його до себе на гору Олімп, за пережиті страждання або здійснені подвиги даруючи вічне життя. Прославлений автор античних трагедій Есхіл звертався до визначних історичних подій свого часу, про що свідчили назви його творів: „Перси”, „Семеро проти Фів”, „Прометей закутий”. Трагедії Софокла „Антігона”, „Цар Едіп”, „Електра” несли яскраво виражені громадянські ідеали та мораль античної культури. У трагедіях давньогрецького драматурга Еврипіда „Андромаха”, „Геракл”, „Медея”, „Іфігенія в Тавриді”, „Троянки” засуджувалися біди й нещастя, породжені війною. Трагедія давала зрозумілу відповідь громадянам Стародавньої Греції на чимало важливих питань.

За часів Середньовіччя в Європі театральні вистави набули релігійно-повчального характеру. Саме таким змістом відзначалися й перша літературна драма ФеофанаПрокоповича „Володимир”, і українські вертепні драми, які розігрували на Різдво у вертепах - пересувних лялькових театрах. Вертеп мав вигляд двоповерхової дерев'яної скриньки. На верхньому поверсі розігрували сцени з Нового Заповіту: народження Христа, переслідування Іродом Діви Марії з Божественним немовлям, винищення невинних дітей; на нижньому поверсі діяли сварлива баба, хитрий селянин Макогоненко, боязкий лях, що лише на словах вихвалявся своїми подвигами, злодійкувата циганка, мужній запорозький козак. Тобто угорі, як у давньогрецькому театрі, розігрувався високий зміст трагедії, а внизу - низький зміст комедії.

Незважаючи на певні обмеження й умовності, у середньовічній Європі театр посів гідне місце серед таких важливих видів мистецтва, як музика, живопис та скульптура. За гарної погоди мандрівні актори розігрували вистави на площах міст просто неба. Замість декорацій встановлювали стовпчики з написами „ліс”, „хата”, „замок”, „озеро”, „парк”, але глядачі раділи навіть такому дійству. Один із найвідоміших драматургів Франції Жан Расін (1639-1699) так визначав роль театру в житті столичного міста своєї держави: „За тим впливом, що його мало на наш театр усе те, в чому я наслідував Гомера чи Еврипіда, я із задоволенням переконався, що здоровий глузд і розум були однаковими в усі часи. Смак Парижа виявився подібним до смаку Афін, мої глядачі були схвильовані тим самим, що викликало сльози в освіченого народу Греції”.

1 Патетичною - пристрасною, понад міру емоційно-викривальною чи закличною.

І хоча тривалий час у західноєвропейському театрі розробляли тільки два полюсні жанри - комедію і трагедію, хоча ще в часи Вільяма Шекспіра на сцені не було жодних декорацій, а комічні й трагічні античні маски не використовували, герої, яких доводилося акторам грати, вже не були однозначними. Навпаки, їхні характери вирізнялися поєднанням позитивних і негативних рис, різкими змінами настрою, іноді - навіть мети, раптовим перевихованням негативного героя чи несподіваним і фатальним моральним падінням персонажа позитивного. Драма як окремий жанр виникла у ХVІІІ столітті, в добу Просвітництва, в Німеччині й Франції. На відміну від комедії, у драмі розкривалося приватне життя героїв, однак не для висміювання, а для висвітлення всієї складності стосунків між людьми та між людьми і суспільством.

В Україні елементи театрального дійства з часів сивої давнини були у весняних обрядах та різдвяному вертепі, а весілля завжди являло собою народну драму. Поміщики утримували приватні театри з кріпаками-акторами, які в будні відробляли панщину, а на свята веселили панів своїм перевтіленням на сцені; у великих містах діяли театри, на сценах яких здебільшого грали мандрівні російські театральні трупи або місцеві митці-аматори. Професійного українського театру не існувало до кінця ХІХ століття, власне, до виникнення й становлення театру корифеїв. На гастролях у Петербурзі українські актори мали такий шалений успіх, що під час вистав театру корифеїв порожнів зал імператорського театру. Драматург Олександр Островський (1823-1886), порівнюючи репертуар російського імператорського й українського національного театрів, небезпідставно перший називав місцем „пустої забави”, а про другий писав, що високоосвічена публіка й досвідчений столичний глядач лавиною сунули „в український театр, де показувалося мужицьке життя”. Іван Франко назвав гастролі театру корифеїв у Петербурзі тріумфом українського мистецтва.

Драма, комедія і трагедія сьогодні є основними драматичними жанрами. Безперечно, з часом вони набули виразних і лише їм притаманних особливостей, відшліфувалися як жанри. Наприкінці ХІХ століття з'явився ще один драматичний жанр, який увібрав у себе ознаки комедії і трагедії - трагікомедія. Першим зразком трагікомедії окремі літературознавці вважають драматичний твір „Мартин Боруля”, написаний у 1886 році Іваном Карпенком-Карим. Незважаючи на те, що головний персонаж (та інші дійові особи твору) виведені сатирично, автор звів до мінімуму роль комедійної інтриги, поставив на першому плані суспільно-психологічну характеристику провідних персонажів.

Драматичні жанри мають свої суттєві особливості, що вирізняють їх від лірики та епосу. Це насамперед яскраво виражений конфлікт, перелік дійових осіб на початку твору, обов'язковий поділ твору на дії та яви. Сюжет у драматичному творі розгортається на основі діалогів, монологів та вчинків дійових осіб; авторські зауваження подаються у вигляді ремарок, надрукованих дрібним шрифтом у тексті твору. Оскільки драматичний твір призначений для постановки на сцені, то він має, так би мовити, двох авторів: драматурга, який написав твір, і режисера, який поставив його на сцені.

Комедія (від давньогрецького слова „ко- мос”, яке в античні часи розумілося дослівно: весела вулична компанія перевдягнених у кумедний маскарадний одяг людей, які жартували, танцювали й горлали пісень) - як жанр літературного роду драми - призначений для постановки на театральній сцені твір, у якому засобами сміху тавруються негативні явища суспільства або в'їдливо й гостро висміюються негативні риси характеру персонажів.

Новітня комедія може закінчуватися навіть смертю лиходія, користолюба, егоїста, але гине такий персонаж через власну заздрість чи неймовірну скупість, тому в читачів або глядачів не викликає співчуття, а тільки сміх. Наприклад, Герасим Калитка з комедії Івана Карпенка-Карого „Сто тисяч” мало не закінчує життя самогубством, а Терентій Гаврилович Пузир з комедії „Хазяїн” таки помирає, але життєві висновки цих дійових осіб, що цілком вкладаються у відому фразу Калитки „Краще смерть, ніж така потеря!”, переконують нас, що йдеться про нікчемне життя і дріб'язкових людей.

Хоча від часів давньогрецького театру минуло кільканадцять століть, поняття комічного або трагічного героя досі мають ті самі основні ознаки, що цим дійовим особам були притаманні ще в античні часи. Річ у тому, що сценічне дійство вимагає єдності місця, дії і часу, а тому драматург не має у своєму розпорядженні різноманітних прийомів і способів, якими постійно користується для творення характерів літературних героїв лірик чи епік. У драматичному творі й зараз трагічний герой завжди наділений яскраво вираженими рисами борця, свідомого патріота, носія народної моралі й культури, отже, виразним винятком на тлі інших дійових осіб. Комічний сценічний персонаж, навпаки, завжди шаржований1 і дещо карикатурний, адже іншим способом на сцені неможливо розкрити непривабливу сутність людини. Драматичний герой найбільш близький до реальних людей. У його характері є багато позитивних рис, хоча образу драматичного героя завжди притаманні й певні вади характеру і недоліки поведінки. Така дійова особа на сцені має право на помилки і їх спокутування чи виправлення шляхом певних моральних або фізичних зусиль. Виховне призначення драматичного героя полягає в тому, що він страждає, але переборює труднощі й таки досягає успіхів, а тому ненав'язливо спонукає глядачів у власному житті брати з нього приклад.

Трагедія (буквальний переклад - „пісня козлів” (плач-блеяння)) - спочатку давньогрецька театралізована вулична розвага на честь бога врожайності Діоніса; пізніше - гостросюжетний драматичний твір, в основу якого покладено непримиренний і дуже актуальний для певної історичної доби конфлікт, що закінчується переважно смертю героя, гідного вважатися взірцем для інших. Таким конфліктом у трагедії Івана Карпенка- Карого „Сава Чалий” є питання зради Україні яскравого представника її народу.

1 Шаржований - зумисно дещо спотворений, викривлений, карикатурний; такий, у характері якого виставлено на перший план негативні й непривабливі риси.

Коли ж літературознавці ведуть мову про трагічне, комічне чи драматичне у творі, то в цьому випадку йдеться не про сценічні образи, а про емоційно-естетичні категорії, що передбачають певні переживання літературних героїв і відповідну оцінку їхніх вчинків глядачами, слухачами, читачами. Емоційно-естетичні категорії притаманні не тільки творам літературного роду драми, а й практично всім жанрам епосу й лірики. Адже персонажам усіх родів літератури властиво переживати складні ситуації й такі, що вимагають їхнього непростого особистісного вибору (драматичні), опинятися в трагічному чи комічному становищі.

Діалог із текстом

1. Які драматичні жанри в Стародавній Греції були дуже популярними? Чи існують ці жанри нині?

2. Чому християнські мотиви стали провідними у драмах європейських середньовічних авторів? Що вам відомо про вуличні театральні вистави в ті часи?

3. Прочитайте вголос цитату Жана Расіна і прокоментуйте його висновок.

4. Доведіть, що античний театр дав початок нинішньому.

5. Прочитайте цитату Аристотеля про комедію й висловіть власну думку на цю тему.

6. Розкажіть про українську вертепну драму та її призначення.

7. Чому у вертепній скриньці розігрували й драму за біблійними мотивами, і побутові сценки?

8. Яку роль відіграв театр корифеїв в історії українського народу і розвитку його культури?

9. Які важливі особливості характерні для драматичних творів? Чим саме драматичні твори відрізняються від лірики і прози?

10. Що таке трагедія як жанр? Назвіть приклад трагедії в українському красному письменстві.

11. Як ви розумієте категорію трагічного? Чи стосується воно тільки трагедії як жанру? Використовуючи „Літературознавчий словничок”, випишіть у свій зошит визначення категорії трагічного. Наведіть приклади цієї категорії в прозовому творі (на ваш вибір).

12. Назвіть основні ознаки жанру комедії. Кого вважають батьком української комедії? Які драматичні твори комедійного жанру цього автора досі є актуальними й затребуваними?

13. Випишіть із „Літературознавчого словничка” визначення категорії комічного. Розкрийте зміст категорії комічного на матеріалі прозових творів, які ви прочитали раніше.

14. Як ви вважаєте, категорія драматичного ближча до категорії комічного чи трагічного? Свій висновок належно аргументуйте й на підтвердження наведіть приклади з художніх творів.

15. Який драматичний твір називають трагікомедією? Які ознаки йому властиві?

16. Які драматичні твори Вільяма Шекспіра вам відомі з уроків зарубіжної літератури?

17. Чи доводилося вам бувати в театрі? Якщо так, то в якому саме і яку виставу ви дивилися?