БІЛИЙ КІНЬ ШЕПТАЛО - Володимир ДРОЗД (1939-2003) - З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

Українська література 8 клас - Слоньовська О. В. - Літера ЛТД 2016 рік

БІЛИЙ КІНЬ ШЕПТАЛО - Володимир ДРОЗД (1939-2003) - З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

Оповідання

(Скорочено)

...Сутеніє; раптом на галявині - кінь - самотній.

Райнер Марія Рільке 1

Босий підпасок тягнув через бригадне дворище батіг - зимно блискало дротяне охвістя. Шепталові зсудомило спину: якось повесні він задрімав у приводі2, підпасок дошкульно хльоснув, дротинки порвали шкіру, ранка, вподобана ґедзями, досі не гоїлася. Хлопчик наблизився до огорожі і хвацько стрельнув батогом, аж луна прокотилась од клуні, що на краю села, та сивою гадючкою повисла курява. Коні, гризучи й штовхаючи одне одного, сахнулись од пострілу в куток. Тією живою, наполоханою хвилею Шептала зім'яло, притисло до жердин; гостро тхнуло потом, він гидливо підібрав губи та весь зіщулився - змалку ненавидів він табун, гурт, і в загорожі, і на пасовиську волів бути сам. Хлопчик наблизився до конюшні, зазирнув у темну ополонку дверей:

- Дядьку Степане! Казав завфермою, щоб ви до привода конячину прислали. Бо на завтра свиням зелені нема.

Шептало нашорошив вуха. З конюхом у нього особливі стосунки. Інші коні це відчувають, тому й недолюблюють Шептала. Степан ніколи не б'є його, хіба ненароком у гурті зачепить пугою 3 чи про стороннє око стьобне. Ніколи не посилає на важку роботу, якщо є кого іншого послати. Бо він, Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли й попав у це бригадне стовпище 4, то завдяки злому випадку, химерам долі. Степан що: маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь землисто-сірий, з брудними, корявими ручиськами. Але навіть він своїм приземленим розумом тямкує тимчасовість своєї влади над Шепталом.

Коні заспокоїлися, розбрелися по загороді. У дверях з'явився Степан, спинився на порозі, пильно дивився на коней; від того погляду млявість обняла груди і покотилася до колін, що зрадливо тремтіли. Шептало вперше пошкодував, що опинився на видноті. Він удав, що не помічає конюха, схилив голову до прив'ялої трави.

- Шептала візьмеш, - сказав конюх хлопчикові. - Тільки зачекай, напою.

Білий кінь підвів голову і жалібно глянув на Степана великими водянистими

очима. Привабливість теплого надвечір'я мертвіла, опадала, як зжовклий лист під буйним поривом осіннього вітру. Коли вже бути відвертим до кінця, то він соромився упряжі, соромився становища робочої худобини, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному Степанові... Хоч і випадали хвилини, коли він у своєму приниженні гостро, солодко звеличувався (його, білого коня, загнуздано, заковано в хомут, поставлено під дугу; хай буде соромно людям, які те вчинили), але це була надто коротка і безперспективна втіха.

1 Райнер Марія Рільке (1875-1926) - австрійський поет-символіст.

2 Привод - пристрій, що надає руху якій-небудь машині, механізму.

3 Пуга - 1) батіг; 2) китиця на батозі.

4 Стовпище - тут: збіговисько.

Шептало старанно, щоб не виказати засмучення Степановим рішенням, жував скошену вранці траву, між якою хоч і траплялись його улюблені конюшинки, але зараз здавалися прісними. „Я на базар завтра не поїду, та й не переробився вдень, обурини1 возив. Інші, ледь розвидніється, до міста почимчикують, дати перепочинок треба...” - міркував Шептало, і в кінських очах поволі випогоджувалось. Йому кортіло будь-що виправдати Степана, довести, що той не мав кого послати у привод і лише через безвихідь потривожив Шептала. Ще коли його, молодого й гордого, вперше осідлали, ганяли по царині2 до сьомого поту, хльоскали до кривавих рубців на боках і привели в загін геть вимочаленого, знесиленого, інстинкт білого коня підказав йому, що рано чи пізно люди зломлять його. Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки. Перші роки упряжного життя він побоювавсь, аби люди не розгадали, що він тільки прикидається покірним, і рвав голоблі 3 з останніх сил. До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування. У тій добровільній напрузі було щось від самостійності, від волі.

Вже багато років, відколи його забрано од матері, ніхто не питав Шептала, хоче він пити чи ні, а тільки відчиняли огорожу, хльоскали батогом і гнали вузенькими провулками, де од густої куряви було так само тісно та задушно, як і од пітних, гарячих кінських боків. Води в кориті часто не вистачало; щоб не цідити крізь зуби іржаву каламуть, Шептало й собі змушений був штовхатись і лізти наперед, у тісняву, ніби звичайний кінь.

З сумовитою зверхністю спостерігав Шептало, як Степанів батіг розганяв у різні боки молодих кобилок; у цих вороних 4, сивих, гнідих 5, перістих 6 так мало розуму, що просто дивуєшся. Скільки потрібно було днів тихої, непомітної боротьби, поки Степан змирився, що Шептало бреде на водопій трохи збоку, трохи позаду, ніби він зовсім не бригадний, а сам по собі! Ні, він не бунтував, не ліз під батіг, а тільки відставав щодня на півголови, на півкроку і озирався на конюха, вкладаючи в той погляд увесь розум білого коня: мовляв, ти ж знаєш, я не підведу, я інакший, ніж вони, нас із тобою таких тільки двоє.

1 Обурини (діалектне) - кора й тріски зі стовбурів зрізаних дерев, які перетворюють на будівельний матеріал.

2 Царина - околиця, незоране місце з багаторічною травою, невеличке пасовище.

3 Голоблі - дві міцні жердини, прикріплені кінцями до передньої частини воза, у які запрягають коня.

4 Вороні коні - коні чорної масті.

5 Гніді коні - коні темно-коричневої масті.

6 Перісті коні - коні плямисті.

В глибині банькатих Шепталових очей - рожеве тремтіння, наче без підків ступає по кризі. Зате скільки незалежності в крутім вигині шиї, в густій гриві, у розміреному переступі струнких ніг! Він забував, що одразу після водопою на нього одягнуть хомута 1 й поведуть на ферму, а може, запряжуть ще й завтра, і позавтра, і кожного дня, до самої смерті. А коли здохне, люди здеруть шкуру і закопають під ліском. Якось він сам возив туди одного гнідого; з-під попони2 стриміли червоні кістки ніг, а слідом бігли голодні пси і жадібно облизувалися. Він усе забував, крім одного: тремтливої ілюзії 3 волі та влади. Попереду клубком куряви котить табун, за табуном - Степан, а за кіньми і Степаном - він, Шептало. І можна досхочу тішитися уявою, що це він, білий кінь, жене до водопою і сірих, і вороних, і гнідих, і перістих. І Степана разом з ними, всесильного, милостивого й злого Степана, а сам ні від кого не залежить і нікому не кориться. Він піднімає голову і ласкаво, заклично ірже. Степан озирається і, ніби вперше помітив Шепталову сваволю, люто блимає з-під рудих брів:

- Ах ти ж, ледаче зілля!

Батіг злітає в червонясте небо, довгий та в'юнкий, тонким дротяним охвістям безжально обвиває Шепталові спину й гостро впивається в тіло. Білий кінь з несподіванки високо піднімає задні ноги, спотикається на рівному місці і, полонений страхом, що виринає з глибини тіла, вганяє в холодний піт, забуває всі недавні думки, кидається в юрму, між гарячих кінських тіл - гнідих, вороних, перістих. А батіг наздоганяє білу спину, січе, жалить...

Шептало ще ніколи не почувався так зле - несподівано все йому відкрилося, побачилося без попон, без прикрас, ніби відкраяний щойно пласт чорнозему. Його повільно засмоктував глибокий, як прірва, відчай.

На косогорі Шептало спинився, підвів голову, глянув навколо тужними очима... І він побіг, збуджено форкаючи та загрібаючи копитами пісок, схожий на короткогривого стригунця. Матір упрягали в лісникову двоколку 4, а він біг збоку зеленими розорами доріг, зазирав у зелені сутінки хащ, заходив по коліна в жовтогарячі лісові ромашки і, наполоханий птахом, що пурхав з-під копит, мчав лісовою дорогою навздогін білій ставній кобилиці. То було дитинство, і пахло воно молоком та конюшиною. Потім вони до самого вечора паслись удвох на лісових галявинах та просіках, і мати розповідала про гордих білих коней - його дідів та прадідів, що гарцювали на залитім різноколірними вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи. Все життя цирк для нього манливо, запоморочливо пахнув святковістю міських ранкових вулиць. А в цих владних пахощах далечі ховався п'янкий дух забутої волі, що просочився крізь сотні поколінь білих коней та несподівано сколихнув Шептала.

Він так і не підійшов до корита, хоч дуже хотів пити. Стояв трохи осторонь, спрагло нюхаючи вологий пісок, і прислухався до своїх марень, схожих на полохкі досвітні сни. А в тих народжених запахом снах красиві білі коні бродили у виляглій сріблястими хвилями траві, купали дужі тіла в чистих річках і виходили з води на піщані коси, неначе на залиті вогнями циркові арени. Побіля вільних коней теж жив страх, але інший, не Шепталів страх перед Степаном, а будоражли- вий, живлющий страх, що кликав до відважної боротьби, до змагання.

1 Хомут - упряж.

2 Попона - покривало для коня.

3 Ілюзія - омана, хибне уявлення.

4 Двоколка - повозка на двох колесах, у яку, на відміну від воза, завжди впрягали тільки одного коня.

- Бач, не п'є, бісова худобина, - почувся хриплий Степанів голос, проганяючи видіння. - Надівай недогнуздок 1 та й веди, бо не встигнете. Коли б на дощ не зібралося, диви, як суне...

Почувся шерхіт босих хлопчачих ніг, чіпкі руки пригнули голову білого коня, спритно накинули недогнуздок і владно сіпнули до себе, Шептало бездумно, із звичною покірністю ступив кілька кроків за хлопчиком і раптом з болісною ясністю, як ніколи досі, відчув свою неволю. Шептало задер голову - ніздрі дражнило гострим запахом волі.

- Но-но! - суворо гукнув хлопчак, пробуючи пужалном2 стегно коня. - Не балуй!

І тоді сталося несподіване для хлопчика, для Степана і для самого Шептала.

Од того поблажливо-зверхнього дотику його бридливо пересмикнуло і підняло. Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги, біснувато стріляючи страшними кривавими очима. Хлопчак відсахнувся, у грізнім подиві занімів Степан, а Шептало легко опустився на передні ноги, збив копитами сипкий пісок, перестрибнув рів і помчав у лугову синь.

Незабаром форкання коней, Степанова лайка, тягуче рипіння журавля і плескіт води в кориті розтанули, згинули у вечоровій безвісті, ніби їх ніколи і не було. Йому ще ніколи в житті не бігалося так легко. Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях.

Під ноги білому коневі стелилася висока, що не знала коси, зовсім як у його недавніх видіннях, трава. Темно-зеленим хвилям не було кінця-краю: тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, лоскотали ноги.

Шептало спинився, нашорошив вуха і сторожко скосив очі. Він був сам- самісінький на всю луку. Білий кінь сп'яніло заіржав, не в силі стримувати буйної радості. На іржання білого коня коротким клекотом обізвався лелека - клекіт захлинувся в урочистій задумі, і знову все стихло, здавалося, навіки. Шептало упав на спину, покотивсь по лугу, з насолодою підминаючи траву та сміючись, як уміють сміятися тільки коні - голосисто й заклично. Шептало гордовито кресонув копитом зірку і застиг, ніби чекав на іскру.

Зненацька по волохатій хмарності цьвохнуло болюче білим, наче із сириці 3 плетеним, сяйвом. Шептала різко, поза його волею, крутнуло та звело на ноги. Ще довго не міг отямитися, принюхуючись до вим'ятої трави, - сьогодні уперше наполохався блискавки. Неприємний спомин засмоктав у грудях: Шептало забродить у овес і відчайно котиться по хрускотливій сухій хвилі, батіг гострий, наче коса, - з чіпкої білої сириці, він біжить по стерні, а батіг жалить, жалить...

1 Недогнуздок - шматок мотузки чи ланцюга, на якому можна вести коня за собою.

2 Пужално - руків'я, дерев'яний держак батога.

3 Сириця - смужка невиправленої шкіри, з якої роблять батоги.

З-за копиць, од річки, віяло теплом. Коли ж берег упав, оголивши бронзову спину нерухомої, сонної води, Шептало не стримавсь і побіг, перечіплюючись об кореневища верболозів, грузнучи в піску та задихаючись од не знаної досі, нестерпної, та все ж солодкої спраги, яку вільно було вгамувати живою, а не іржавою водою. І він рвонув понад берегом, по мілині. Шептало шурхнув у глибінь і поплив, оглушений плескотом, пінистим виром, що зчинився навколо нього. По небу прокотився невидимий грім і впав десь поблизу, за лісом... Це були найкращі хвилини Шепталового життя. Ніколи досі і вже ніколи опісля білий кінь не почувався таким наповненим живлющою силою природи - од трав'яних хвиль до білих громів у вишині.

Раптом небо над Шепталом напнулося, наче віжки, коли віз на косогорі, тріснуло навпіл, у тріщину хлюпнуло яскравим світлом, і Шептало побачив у водянім дзеркалі себе - незвично білого, аж до щему в очах. Здивований, він перечекав, не рухаючись з місця, щоб не скаламутити води, поки знову засвітилося, і знову побачив свою чисту, прекрасну білизну.

Перші краплі крихітними копитцями пробігли по затоці - починався дощ. Протягом усього життя в стайні обманював себе: він уже давно не був білим конем. Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем, схожим на древніх предків.

„Степан буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ким цього не трапляється, та ще на такій роботі. Скільки нас на одні плечі, а хіба ці гніді, сірі, перісті, вороні, сиві щось розуміють?” Шепталові неждано закортіло почути Степанів голос, ласкаво ткнутися мордою в його замахорчені 1 долоні, хай навіть ударить, вищирить 2. Білому коневі бувало завжди по-справжньому гірко, коли його зневажали та били, але незабаром невідомо звідкіля з'являлася винувата довірливість до кривдника. Раніше він дорікав собі за відсутність гордості, але тепер, серед пустинного темного лугу, ця довірливість була бажана й приємна. Вона єднала його із селом, із Степаном, як і недогнуздок, що час від часу потеленькував.

Шепталові подумалося, що весь сьогоднішній вечір - і коли біг, вирвавшись із хлопчачих рук, і коли вигулювався серед високих трав та в річці - він повсякчас відчував на собі владний Степанів погляд... Але ця гірка правда вже не сколихнула Шептала, він тільки прищулив вуха і прискорив біг. Дощ ущух, тільки небо все ще спалахувало холодним білим полум'ям, вихоплюючи з темряви білого коня, що поспішав до села розмоклим путівцем 3. На вулицях, між тинів, стояли широкі калюжі, і, коли спалахнула блискавка, Шептало знову бачив у них своє відображення. Він заклопотано зупинився, думаючи, як то здивується Степан. І коні здивуються, бо ніколи не бачили його таким білим, гарним. Степан вважатиме, що він хоче виділитися, показати норов. А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким. Недаремно ж білим коням даровано розум. Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а для чужих очей краще лишитися колишнім.

1 Замахорчені - пропахлі махоркою, тютюном.

2 Вищирить (діалектне) - образить, скривдить.

3 Путівець - ґрунтова польова дорога.

Шептало ступив кілька кроків, ліг у грязюку і покотився по дорожній хлюпавиці. Коли звівся на ноги, вже не був білим конем; до ранку грязь підсохне і він стане сірим. Колишній спокій та розсудливість повернулися до Шептала.

Двір знайомо пахнув перепрілою травою та вівсянкою. У стайні не світилося, Степан спав. Коні дрімали у загорожі, під навісом... Шептало обійшов загорожу - ворота щільно причинені... Білий кінь, скільки зміг, просунув голову між двох жердин загорожі та й собі задрімав, притомлений нерозумною блуканиною.

Діалог із текстом

1. Як Шептало поводився на пасовищі, під час водопою, у конюшні?

2. Чому кінь виправдовує жорстокість конюха Степана? Про що це свідчить?

3. Близько до тексту перекажіть епізод нічного купання коня Шептала. Яких висновків доходить кінь?

4. Чому Шептало, викачавшись у багнюці, повернувся на конюшню? Чи можна його повернення назвати вільним особистим вибором? А може, цей вибір вимушений? Свої висновки аргументуйте.

5. Чому для білого коня його табун не був гуртом однодумців і спільників?

6. Шептало вважав себе розумнішим за інших коней і таємним приятелем конюха Степана. Чи так було насправді? Як доводилося білому коневі відвойовувати своє право в табуні залишатися особливим? Чому Шептало так ревно беріг свій статус?

7. Як ви розцінюєте раптовий протест коня Шептала проти несправедливості?

8. Чому Шептало вирішив, що його краса і біла масть можуть принести йому великі неприємності?

9. Кінь Шептало мислить, як людина, й у багатьох випадках поводиться, наче людина. Як ви думаєте, про кого насправді веде мову письменник: про колгоспного коня чи яскраву людську особистість, яку засмоктала колгоспна панщина, безвихідь і сіре оточення? Чому ви так вважаєте?

10. Пригадайте, що таке екскурс у минуле. Чи є екскурс у минуле в цьому творі? Доведіть свою думку.

11. Чи вважаєте ви образ коня Шептала алегоричним? Чому?

12. Уявіть, що ви - наїзник або наїзниця в цирку й вам пропонують підготувати номер із конем Шепталом. Які трюки ви показали б глядачам? Чи сподобалася б вам співпраця з білим конем Шепталом? Чому?

13. Оповідання В. Дрозда „Білий кінь Шептало” закінчується поверненням коня до буденного існування на конюшні. А яку розв'язку цього твору можете запропонувати ви? Чому саме таке завершення розповіді про коня Шептала вам видається більш логічним? Свої думки викладіть письмово.

Діалоги текстів

Порівняйте коня Шептала з оповідання В. Дрозда із лосем з однойменного оповідання Є. Гуцала й доведіть, що лось прагне свободи навіть ціною власного життя, а кінь уже вражений бацилою рабства, від якого сам навіть не пробує звільнитися?

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте фото Альбіни Сагітової, на якому зображено, як пливуть людина і кінь. Чи зацікавила вас ця світлина? У чому її оригінальність? Як ви вважаєте, у чому полягають складнощі підводних зйомок? Що саме ви вважаєте особливо прекрасним на світлині й у якому епізоді твору В. Дрозда кінь переживає насолоду від краси у своїй душі і в природі?

2. Розгляньте репродукцію картини художника Миколи Сверчкова (1817-1898) „На стайні”. До якого епізоду в оповіданні Володимира Дрозда „Білий кінь Шептало” вона може бути ілюстрацією?

Микола Сверчков. На стайні (1878)






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.