Українська література 8 клас - В. І. Пахаренко - Грамота 2016 рік

ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Кожен фольклорний твір мав свого автора, але імена більшості а них стер невблаганний час. І лише зрідка крізь туман віків окреслюється схожа на легенду постать творця. До таких легендарних імен, за словами М. Стельмаха, належить і славнозвісна народна поетеса з Полтави Маруся Чурай. Про неї майже не збереглося архівних джерел (на сьогодні знайдено лише одне), адже пожежі й війни знищили документи полтавського магістрату (тобто міської управи). Але народ, захоплений її задушевними піснями та вражений сумною й романтичною долею, зберіг пам'ять про дівчину в численних переказах і легендах.

Постійно приваблює образ Марусі й професійних митців: про неї написано десятки творів. Це, зокрема, балада С. Руданського „Розмай“, драма М. Старицького „Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці“, повість О. Кобилянської „У неділю рано зілля копала“, роман у віршах Л. Костенко „Маруся Чурай“, з яким ви ознайомитеся в 11 класі.

Отже, спробуємо реконструювати долю цієї „дівчини з легенди“, зіставляючи скупі біографічні відомості, що дійшли до нас, та її пісні.

Маруся народилася 1625 р. (за іншими версіями 1628 р. чи 1629 р.) у м. Полтаві в родині козацького старшини Гордія Чурая. Як одного з керівників козацького повстання, його було жорстоко страчено 1638 р. у Варшаві.

Маруся виросла гідною донькою славетного батька щирою, чесною, запальною, талановитою, працьовитою. Тяжко переживаючи батькову загибель, вона, очевидно, і почала виливати тугу в піснях. Уже замолоду ЇЇ поважали в місті за дивовижний голос, уміння складати пісні, за щиру душу.

Зі спогадів сучасника: „Чорні очі її горіли, як вогонь у кришталевій лампаді; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах що то за голос був!“

Звісно, така дівчина не мала відбою від залицяльників. Палко й вірно любив її Іван Іскра, син гетьмана Іскри-Остряниці, хоробрий козак, подвижник Б. Хмельницького. Але почуття свої приховував, бо знав, що Маруся кохає іншого - Гриця Бобренка. Це був син хорунжого1 Полтавського полісу, теж гідний козак. В одній із пісень Маруся з ніжністю описує його:

Ф. Сомусєв, Маруся Чурай

Коли б же я знала, маляра б найняла,

Його біле личко я б намалювала.

Карі оченята, котрі я любила.

Його русі кудрі я б позолотила.

1648 р. Гриць, як і всі полтавські козаки, вирушив па війну. Довгі чотири роки дівчина чекала милого з походу. Розлука була нестерпною. Саме тоді Маруся, напевно, склала цю пісню, згадуючи мить прощання.