Всі публікації щодо:
Українка Леся

Українська література 8 клас - В. І. Пахаренко - Грамота 2016 рік

Давня казка - ЛЕСЯ УКРАЇНКА 1871-1913 - СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

(Скорочено)

Може б, хто послухав казки?

Ось послухайте, панове!

Тільки вибачте ласкаво.

Що не все в ній буде нове. (...)

І

Десь, колись, в якійсь країні,

Де захочете, там буде,

Бо у казці, та ще в віршах,

Все можливо, добрі люде.

Десь, колись, в якійсь країні

Проживав поет нещасний,

Тільки мав талан до віршів

Не позичений, а власний.

На обличчі у поета

Не цвіла урода гожа,

Хоч не був він теж поганий,

От собі людина Божа!

Той співець та що робити!

Видно, правди не сховати.

Що не був співцем поет наш,

Бо зовсім не вмів співати.

1 Хибкий — мінливий, тремтливий.

Та була у нього пісня

І дзвінкою, і гучною,

Бо розходилась по світу

Стоголосою луною.

І не був поет самотнім,

До його малої хати

Раз у раз ходила молодь

Пісні-слова вислухати.

Теє слово всім давало

То розвагу, то пораду;

Слухачі співцю за теє

Ділом скрізь давали раду. (...)

Як навесні шум зелений

Оживляв сумну діброву,

То щодня поет приходив

До діброви на розмову.

Так одного разу ранком

Наш пост лежав у гаю,

Чи він слухав шум діброви,

Чи пісні складав не знаю!

Тільки чує гомін, гуки,

Десь мисливські сурми грають,

Чутно разом, як собачі

Й людські крики десь лупають. (...)

Попереду їхав лицар,

Та лихий такий, крий Боже!

«Бачте, крикнув, що за птиця!

Чи не встав би ти, небоже?»

«Не біда, пост відмовив,

Як ти й сам з дороги звернеш,

Бо як рими повтікають,

Ти мені їх не завернеш!»

«Се ще также полювання!

Мовить лицар з гучним сміхом. —

Слухай, ти, втікай лиш краще,

Бо пізнаєшся ти з лихом!»

«Ей, я лиха не боюся,

З ним ночую, з ним і днюю,

Ти втікай, бо я, мосьпане1,

На таких, як ти, полюю!

В мене рими-соколята,

Як злетять до мене з неба,

То вони мені вполюють,

Вже кого мені там треба!» (...)

«Він, напевне, божевільний,

Крикнув лицар. Ну, рушаймо!

Хай він знає нашу добрість

Стороною обминаймо.

А ти тут зажди, небоже,

Хай-но їхатиму з гаю,

Я ще дам тобі гостинця,

А тепер часу не маю». (...)

Геть одбившися від гурту,

Їде лицар в самотині.

Зирк! поет лежить, як перше,

На самісінькій стежині.

«...Ах, гостинця ти чекаєш!

Мовив лицар і лапнувся

По кишенях, ой, небоже,

Вдома гроші я забувся!»

Усміхнувсь поет на теє:

«Не турбуйсь за мене, пане,

Маю я багатства стільки,

Що його й на тебе стане!»

Спалахнув від гніву лицар,

Був він гордий та завзятий,

Але ж тільки на упертість

Та на гордощі багатий.

«Годі жартів! крикнув згорда.

Бо задам тобі я гарту!»2

А пост йому: «Та й сам я

Не люблю з панами жарту...

1 Мосьпане (міст.) — уживається як звертання в значенні «милостивий пане добродію».

2 Задати (дати) гарту — понівечити, знищити.

Щось пост хотів відмовить

На недбалу горду мову,

Та вже сонечко червоне

Заховалось за діброву.

Надійшла сільськая молодь,

Що а роботи поверталась,

І побачила поета,

З ним приязно привіталась.

Тут пост взяв мандоліну1,

І па відповідь гуртові

Вій заграв, і до музики

Промовляв пісні чудові.

Всі навколо нерухомі,

Зачаровані стояли,

А найбільше у дівчаток

Очі втіхою палали.

Довго й лицар слухав пісню,

Далі мовив на відході:

«Що за дивна сила слова!

Ворожбит якийсь, та й годі!»

Завдання основного рівня. Якими змальовані обидва герої твору? Підтвердите свої спостереження цитатами з тексту.

Як ви вже знаєте, образ народного співця виводить також Т. Шевченко в поезії «Перебендя». Перечитайте ще раз цей твір Чим подібні й чим відрізняються герої Т. Шевченка й Лесі Українки?

II

Літнім вечором пізненько

Сам поет сидів в хатині,

Так од ранку цілу днину

Він просидів в самотині. (...)

Що за диво! Під віконце

Хтось помалу підступає.

Тут поет не втерпів: «Хто там?»

Невідомого питає (...).

«Хто ж се "я"?» поет питає.

«Я, Бертольдо, лицар а гаю».

Тут поет пізнав той голос:

«А, мисливий! Знаю, знаю! (...)»

«Де ж твоя, мій гостю, справа?»

Далі вже поет озвався.

Лицар стиха одмовляє:

«Я, мій друже, закохався...» (...)

Бачиш ти оця діброва,

Поле, небо, синє море

То моє багатство-панство

І розкішне, і просторе. (...)

Засміявсь на теє лицар:

«Давню байку правиш, друже!

Я ж тобі скажу на теє:

Ти щасливий, та недуже.

Я б віддав отой химерний

Твій таємний світ надхмарний

За наземне справжнє графство,

За підхмарний замок гарний.

Я б віддав твоє багатство

І непевнії країни

За єдиний поцілунок

Від коханої дівчини...»

1 Мандатна — струнний щітковий музичний інструмент з овальним корпусом і чотирма парами струн, на якому грають тонкою пластинкою із загостреним кінцем (медіатором).

«Що ж? - пост на те говорить.

То за ручку та й до шлюбу!»

«Ох! — зітхає лицар. —

Візьме Інший хтось дівчину любу!

Під балкон моєї донни1

Кожен вечір я приходжу,

І в журбі тяжкій, в зітханнях

Цілу нічку я проводжу.

На мою журбу й зітхання

Я відповіді не маю,

Чим я маю привернути

Серце милої, — не знаю!

Може б, краще їй припали

До сподоби серенади2?..»

Тут поет на те: «Запевне,

Треба пташечці принади!»

«Голос маю, каже лицар,

Та не тямлю віршування...»

«Певна річ, поет говорить,

То не легке полювання» (...).

«Правду кажеш, мовив лицар,

Але ж я тебе благаю,

Щоб поміг мені в сіп справі.

Пам'ятаю, як у гаю

Ти своїм віршем чудовим

Чарував усю громаду,

Тільки ти один тепера

Можеш дать мені пораду!

За пораду все, що хочеш...

Дам тобі я в надгороду».

«Ну, па се, — поет відмовив,

Не надіюся я зроду.

Можу я знайти й без плати

Для приятеля пораду.

Ось пожди лиш трохи, зараз

Будеш мати серенаду. (...)

Показав слова Бертольду,

Мандоліну дав у руки

Та написанії вірші. (...)

«От спасибі!» крикнув лицар.

Ще ж поет не відорвався,

А вже лицар був надворі.

На коня! і геть погнався.

І погнався лицар хутко

Через доли, через гори,

І спинився під віконцем

У своєї Ізідори.

Хутко в неї під віконцем

Мандоліна залупала,

Із потоку гуків чулих

Серенада виринала. (...)

А як стихли під балконом

Любі гуки мандоліни,

До Бертольда полетіла

Квітка з рожі від дівчини. (...)

Завдання основного рівня. Як ви думаєте, чому кохана відповіла лицареві взаємністю лише після того, як він заспівав для неї серенаду, складену поетом?

III

Боже, Боже! що то може

Наробити серенада!..

Зникли в серденьку в Бертольда

Темна туга і досада. (...)

Як же бучно, як же втішно

Всім тулялось на весіллі!

Танцювали, попивали

Від неділі до неділі.

1 Донна — слово, що додається до імен знатних жінок в Італії.

2 Серенада (від італ. вечір) — лірична вітальна пісня, що виконувалась увечері або вночі під вікном коханої

Всіх приймали, всіх вітали.

Всім уміли догодити,

Тільки нашого поета

Пан забувся запросити. (...)

І якраз серед бенкету

В замку нашого Бертольда

Залупала гучна сурма

Королівського герольда.

Прощавай, дружило люба,

Всі розкоші, всі вигоди!

Все те треба проміняти

На далекії походи. (...)

І Бертольдові спочатку

Справді щастя напувало

Довелося звоювати

Городів чужих чимало.

От вже він на стольне місто

Погляда одважніш оком,

Але тут-то саме щастя

Обернулось іншим боком. (...)

Тут пришилось Бертольду з ЛИХОМ:

Край чужий, ворожі люди,

Голод, злидні, військо гине...

Що то буде, що то буде?!

Місяць, другий вже ведеться

Тая прикрая облога,

Серед війська почалися

Нарікання і тривога. (...)

Хтів Бертольд розумним словом

Люте військо вгамувати.

Та воно дедалі гірше

Почало репетувати.

Далі кинулись до зброї...

Бог зна чим би то скінчилось...

Але тут хтось крикнув: «Стійте!»

Військо рантом зупинилось.

Вийшли тут наперед війська

Військові співці славутні,

Всі вони були при зброї,

А в руках тримали лютні. (...)

Тут один із них тихенько

Струпи срібнії торкає,

Усміхається лукаво

І такої починає:

«Був собі одважний лицар,

Нам його згадать до речі,

Він робив походи довгі —

Від порога та до печі.

Він своїм язиком довгим

Руйнував ворожі міста...

Чули ви його розповідь:

Я один, а їх аж триста!"

Ну, та сей одважніш лицар

Якось вибрався до бою.

І вернувсь живий, здоровий:

Талісман він мав з собою.

Я гадаю, талісман сей

Кожен з вас тут знать готовий,

Се буде речення мудре:

Утікай, поки здоровий!»

«Утікай, поки здоровий!»

Всі співці тут заспівали;

Вояки стояли тихо,

Очі в землю поспускали.

Раптом зброя заблищала,

І гукнуло військо хором:

«Ми готові йти до бою,

Краще смерть, ніж вічний соромі»

І метнулися у напад

Так запекло, так завзято,

Що не встигла й ніч настати,

Як було вже місто взято. (...)

Тут на радощах Бертольдо

Всіх співців казав зібрати

І, коли вони зібрались,

Привселюдно став казати:

«Ви, співці славутні наші,

Ви, красо всього народу!

Ви нам честь відрятували,

Вам ми винні над городу!»

Та співці відповідали:

«Ні, не нам, ласкавий пане:

Той, хто сих пісень навчив нас,

Нагороду хаті дістане».

«...Тільки б дав нам Бог щасливо

Повернутися додому,

Срібла, золота насиплю

Я співцеві дорогому!..»

Завдання основного рівня

1. Які властивості художнього слова підкреслює в цьому епізоді авторка?

2. З якими переказами про кобзарів перегукується ця Історія?

IV

(...) Сила статків та маєтків!

Вже Бертольдо граф заможний!

Він живе в свойому графстві,

Наче сам король вельможний.

Та околиця, де жив він,

Вся була йому віддана,

Люд увесь в тім краю мусив

Узнавать його за мана.

Тож спочатку того щастя

Справді був Бертольдо гідний:

Правий суд чинив у панстві,

До підданих був лагідний.

Але то було недовго,

Він дедалі в смак ввіходив

І потроху в себе в графстві

Інші звичаї заводив.

Що ж, напитки, та наїдки,

Та убрання прехороші,

Та забави, та турніри,

А па все ж то треба гроші! (...)

Трудно навіть розказати,

Що за лихо стало в краю,

Люди мучились, як в пеклі,

Пан втішався, як у раю.

Пан гуляв у себе в замку,

У ярмі стогнали люде,

І здавалось, що довіку

Все така неволя буде.

Розливався людський стогін

Всюди хвилею сумною,

І в серденьку у поета

Озивався вій луною...

Ось одного разу чує

Граф лихі, тривожні вісті:

Донесла йому сторожа,

Що не все спокійно в місті;

Що співці по місті ходять

І піснями люд морочать,

Все про рівність і про волю

У піснях своїх торочать. (...)

«Ну, гукнув Бертольд, то байка!

Я візьму співців тих в руки!»

Рантом чує десь близенько

Залунали пісні гуки:

«В мужика землянка вогка,

В пана хата на помості;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів біліші кості!

У мужички руки чорні,

В пані рученька тендітна;

Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів і крон блакитна!

Мужики цікаві стали,

Чи ті кості білі всюди,

Чи блакитна кров поллється,

Як пробити пану груди?»

«Що се, що? кричить Бертольдо.

Гей, ловіть співця, в’яжіте!

У тюрму його, в кайдани!

Та скоріш, скоріш біжіте!»

Коли се з-за мурів замку

Обізвався голос долі:

«Гей, біжіте, панські слуги,

Та спіймайте вітра в полі!» (...)

Тут він двох що найвірніших

Слуг до себе прикликає

І до нашого поета

У хатину посилає:

«Ви скажіть йому від мене,

Що я досі пам’ятаю,

Як пісні його втішали

Нас колись в чужому краю.

Власне, я тепер бажаю

Дать йому за них заплату,

Я постові дарую

В себе в замку гарну хату. (...)

Ви скажіть, що він у мене

Буде жити в шані, в славі,

Тільки, звісно, хай забуде

Різні вигадки лукаві».

Слуги зараз подалися

До убогої оселі,

Принесли вони поету

Ті запросини веселі.

Усміхаючись, він слухав

Те запрошення знаднеє,

А коли вони скінчили,

Так промовив їм на сеє (...).

«Ви скажіть, що я не хочу

Слави з рук його приймати,

Бо лихую тільки славу

Тії руки можуть дати.

Золотих не хочу лаврів,

З ними щастя не здобуду.

Як я ними увінчаюсь,

То постом вже не буду.

Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі.

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті.

Не пост, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки.

Золоті надіть кайдани! (...)»

Аж скипів Бертольд, почувши

Гордовитую відмову,

До поста посилає

Посланців тих самих знову:

«Ви скажіть сьому зухвальцю,

Що тепер настав день суду,

Що терпів його я довго,

Але більш терпіть не буду (...)»

Знову слуги подалися

До убогої хатини

І, підходячи, почули

Тихий бренькіт мандоліни.

У вікно зирнули слуги,

Бачать: зібрана громада,

Всі стоять навколо ліжка,

Мов якась таємна рада!

Утомивсь пост від праці,

Третій день лежить в недузі,

Слухачі навколо нього

Посхиляли чола в тузі.

А поет усе то грає,

То щось пише на папері

Й роздає писання людям,

Тут вступили слуги в двері.

Всі метнулись хутко з хати,

І поет один зостався,

Подививсь на слуг спокійно,

Гордовито привітався.

Всі Бертольдові погрози

Слухав мовчки, усміхався.

А коли скінчили слуги,

Так до них він обізвався:

«Ви скажіть свойому пану,

Що готовий я в дорогу,

Тільки хай велить прислати

Слуг ще двох вам на підмогу.

На запросини ласкаві

Я не можу встать з постелі,

Вам нести мене пройдеться

Аж до нової оселі.

Та й в темниці буду вільний,

Маю думи-чарівниці,

Що для них нема на світі

Ні застави1, пі границі». (...)

Так довіку у темниці

Довелось поету жити,

За тюремний спів він мусив

Головою наложити.

Та зосталися на волі

Молоді його нащадки,

Що взяли собі у спадок

Всі пісні його, всі гадки.

Здійнялось повстання в краю,

І Бертольда вбили люде,

Та й гадали, що в країні

Більш неволі вже не буде.

Та зостався по Бертольду

Молодий його нащадок,

І пиху його, й маєтки

Він забрав собі у спадок.

І тепер нащадки графські

Тюрми міцнії будують,

А поетові нащадки

Слово гостреє гартують. (...)

В. Панфілов. Ілюстрація до поеми Лесі Українки «Давня казка». 1970 р.

1 Застава — перешкода, пастка.

С. Караффа-Корбут. Давня казка. 1963 р.

В. Касім Давня казка. 1971 р.

Завдання основного рівня

1. Які епізоди поеми зображені на ілюстраціях? Підберіть і процитуйте відповідні уривки.

2. Розіграйте в особах сцену першої зустрічі поета й лицаря. Постарайтеся передати Інтонаціями характери героїв.

3. Чому граф жодного разу не віддячив співцеві за допомогу? Як характеризує його остання пропозиція співцеві стати «придворним поетом»?

4. Чому, на ваш погляд, співець відмовився від цієї спокусливої пропозиції?

5. Складіть цитатний план характеристики поета й графа.

6. Розкажіть, спираючись на кожен із розділів поеми, у чому, на думку авторки, полягає суспільна місія митця.

7. Через ниций егоїзм граф протиставив себе народові. Це протиставлення у творі увиразнюється численними антитезами. Знайдіть у IV розділі й випишіть у зошити приклади цього художнього засобу.

8. Співець часто вдається до іронії (глузування, прихованої насмішки). Знайдіть у III і IV розділах і процитуйте відповідні фрагменти.

9. Перенесіть у зошит таблицю і заповніть її.

Етапи розгортання конфлікту

Епізоди

Експозиція


Зав'язка


Розвиток дії


Кульмінація


Розв'язка


Епілог


10. Чи випадково поема названа казкою? Які казкові елементи використано у творі (зверніть увагу на зачин, коли й де розгортаються події, скільки разів зустрічаються головні герої)? Чи казковий у творі фінал? Чи можна «Давню казку» назвати алегоричним твором?

1. Чому авторка твердить, що «давня казка» триває досі? Що означає, на переконання Лесі Українки, настання «правди нової»? Чи втратила поема свою актуальність нині?

2. Ви вже знаєте про багатьох вітчизняних і зарубіжних письменників. Хто з них долею та творчістю суголосний із поетом Із «Давньої казки»? Відповідь докладно аргументуйте.

3. Спираючись на погляди Лесі Українки та власні міркування, підготуйте усну розповідь на одну з тем: «Місія митця в суспільстві», «Чим "Давня казка’ є повчальною для митців і можновладців усіх часів?», «Чому справжній поет не може бути "придворним"?».

Підсумуйте вивчене

1. Що ви знаєте про родину Лесі Українки, про дитячі роки письменниці?

2. Чим захоплювалася Лариса в дитинстві?

3. Які основні мотиви першої збірки Лесі Українки «На крилах пісень»?

4. Розкажіть про участь письменниці в громадському житті.

5. Охарактеризуйте ліричну героїню збірки «Думи і мрії».

6. За яким музичним принципом побудований вірш «Давня весна»?

7. Які художні засоби увиразнюють центральний у цьому творі образ весни?

8. Яку поемі «Давня казка» розкрито проблему ролі поета в суспільстві?

9. Дайте розгорнуту характеристику образів поета й графа. За допомогою яких художніх засобів авторка змальовує ці образи?

10. Назвіть епізоди — етапи розгортання конфлікту в «Давній казці».

Прочитаете на дозвіллі

1. Українки Леся. Усі твори в одному томі. — К.; Ірпінь: Перун, 200Н.

2. Денисюк Іван. Дворянське гніздо Косачів. — Л.: Академ, експрес, 1000.

3. Косач-Кривинюк Ольга. Леся Українка. Хронологія життя і творчості. — Луцьк: Волим, обл. друк., 2006.

4. Леся Українка: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях: альбом / У поряд. М. В. Гуць, Н. Л. Росешинська. — К.: Рад. пік., 1986.

♦ Подивіться в Інтернеті фільми: «Наша Леся», «Великі українці — Леся Українки», «Леся Українка. Сподівання».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.