Українська література 8 клас - В. І. Пахаренко - Грамота 2016 рік

ЩО ТАКЕ ДРАМАТИЧНЕ МИСТЕЦТВО - НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

Як ви вже знаєте, у літературі існують три основні роди епос, лірика та драма.

Теорія літератури

Драма (грецьк. дія) — це мистецький твір, що розкриває явища житія через дії та розмови (діалоги, полілоги, монологи) дійових осіб і призначений для постановки на сцені. Розлогі ОПИСИ, відступи (що характерні для прози) тут відсутні, точніше, замінені скупими ремарками — авторськими поясненнями для акторів про місце, час дії, портрети персонажів тощо.

Тобто драматичний твір можна сприйняти в усій його повноті лише в театральній залі. Він є результатом творчої співпраці багатьох митців: автора (драматурга), режисера, акторів, художника, композитора, а також костюмерів, гримерів та інших працівників.

Для допитливих

Слово театр походить від грецького „театрон”, що спочатку означало „місце для видовищ”, а згодом — „видовище”, „спектакль”, „дійство”.

Театральні маски

П'єса (драма) розрахована всього лише на 2 3-годинну виставу на невеликій площі сцени. Отже, ♦ кожна дія й висловлення в ній значущі, ♦ конфлікт напружений ірозгортається динамічно. ♦ Час, простір і дії обмежені й досить умовні. Своєрідна й ♦ побудова цих творів. Перенесімося подумки до театру: дзвінок сповіщає про початок дійства, зміна декорацій означає нову дію (акт), поява на сцені нового виконання наступну яву (сцену), антракт1 підказує, що в подіях минув певний час. У п'єсі обмежені й можливості показати характери героїв. Основним зображально-виражальним засобом є ♦ мова персонажів, а також ♦ інтонація, паузи, жести, міміка.

Через те для належного сприймання драматичного твору потрібна багата, жвава уява, фантазія. Надто ж коли не дивишся п'єсу на сцені, а читаєш її. Тоді варто домислити, подумки зіграти спектакль.

Завдання основного рівня. Назвіть відомі вам театри. Які з них ви відвідували?

Які п'єси бачили? Які враження у вас залишилися після перегляду?

„Театр корифеїв2”. Український театр існував з прадавніх часів. Театралізованими були й народні свята й обряди („водіння кози”, „Малайка”, „весілля”), і церковні служби, і виступи скоморохів3 у руські часи.

1 Антракт (від фр. між і дія) — коротка перерва між діями вистави або між відділами концепту.

2 Корифей (грецьк. зачинатель) — у давньогрецькому театрі так називали керівника хору або соліста-заспівувача; переносно — основоположник, зачинатель якоїсь справи.

3 Скоморохи (від грецьк. жарт і майстер) — мандрівні співці й актори.

Музики та скоморохи. Фреска Софійського собору, м. Київ. 1037 р.

Пізніше вельми популярними стали вертепи - мандрівні лялькові театри, а також драми, які ставили учні шкіл.

Перші стаціонарні театри з'явилися па початку XIX ст. 1819 р. в полтавському театрі було вперше поставлено п'єсу живою народною мовою „Наталка Полтавка” І. Котляревського, з якою ви ознайомитеся наступного року.

Проте імперська влада всіляко перешкоджала становлению українського театру. Адже добре розумій а, що поява національного театру засвідчує повне духовне самоствердження будь-якого народу.

„Національний театр є ознакою повноліття нації, так само як академія, університет, музеї. Мати свій рідний театр і пишатися ним хоче всякий народ, усяке плем'я, усяка мова” (О. Островський, видатний російський драматург XIX ст.).

Дійшло до того, що було заборонено будь-які вистави українською мовою. Але глядачі не хотіли дивитися чужомовні та ще й часто низькопробні п'єси.

На початку 1880-х років під тиском численних клопотань уряд змушений був піти на часткові поступки, щоправда, з обмеженнями: перед українською виставою мала обов'язково йти російська.

І ось 28 жовтня 1882 р. в м. Єлисаветграді (нині Кіровоград) виставою „Наталка Полтавка” було відкрито перший професійний український театр. Згодом його назвали „Театром корифеїв”. Засновником і керівником, а також актором і режисером цього колективу став Марко Кропивницький. До кола корифеїв увійшли також видатні актори — брати й сестра Тобілевичі, які виступали під творчими псевдонімами: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовськнй, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті, а також Марія Заньковецька.

М. Кропивницький, М. Садовський та М. Заньковецька

Трупа М. Кропивницького. Світлина

Незабаром до української трупи (колективу акторів) приєднались і київські театрали — зокрема письменник Михайло Старицький і композитор Микола Лисенко.

Актори працювали в дуже складних умовах: постійно переїжджали з місця на місце, виступали не лише в театрах, а й на ярмарках і в сільських клунях1, іноді залишалися напівголодними, не мали постійного житла. Але вони свідомо йшли на такі жертви заради служіння рідному театру.

Скажімо, М. Старицький досить забезпечений дворянин на власні кошти створив хор і оркестр, обновив декорації і костюми, поліпшив умови життя акторів, витративши на це майже всі свої статки, хоч і мав п'ятьох дітей.

Проте глядачі відповідали корифеям відданою любов'ю кожна їхня вистава проходила з аншлагом2, навіть у найбільших залах не вистачало місць для всіх охочих.

В українському театрі ставили спектаклі наших класиків — „Наталку Полтавку” І. Котляревського, „Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ'яненка, „Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, „Назар Стодоля” Т. Шевченка. Але цих творів було надто мало для повноцінного репертуару3. Тому діячі театру нерідко самі ставали драматургами. Це й М. Кропивницький, і М. Старицький, а насамперед І. Карпенко-Карий.

„Театр корифеїв” із грандіозним успіхом гастролював у м. Варшаві, Вільнюсі, Петербурзі, Мінську, Тбілісі, інших великих містах. Відтоді він став відомим у всій Європі.

Влада забороняла його виступи в багатьох губерніях, намагалася обмежити репертуар тільки розважальними п'єсами, проте зупинити розквіт театрального життя в Україні так і не змогла.

1 Клуня — будівля для вберігання снопів, сіна, а також для молотьби.

2 Аншлаг (нім. афіша, оголошення) — оголошення біля каси театру про те, що всі квитки продано; переносно — великий успіх вистави чи концерту за відсутності вільних місць у залі

3 Репертуар — сукупність творів, які виконуються н театрі.