Підручник - Українська література 8 клас - В. І. Пахаренко - Грамота 2016 рік

Комедія в 4 діях

(Скорочено)

Герасим Никодимович Калитка — багатий селянин.

Параска — жінка його.

Роман — син їх.

Савка — кум

Герасима, селянин.

Бонавентура — копач1.

Невідомий єврей.

Гершко — фактор2.

Мотря — наймичка.

Клим — робітник.

ДІЯ ПЕРША

Ява І

У хаті яку хвилину нема нікого; входить Невідомий.

Невідомий. Нікого нема... Охо-хо-х! Трудно теперечки жить на світі. А через що й трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема один убиток.

1 Копач — шукач скарбів.

2 Фактор (з латин.) — посередник, дрібний маклер.

Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будєт гендель1, єжелі удаєтся... Попробуєм!..

Ява ІІ

Роман Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам!

Роман. Здоров!

Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?

Роман. Це.

Невідомий. А де ж сам хазяїн?

Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.

Невідомий. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.

Роман. Може, і вони через годину будуть. (...)

Ява V

Роман, потім Мотря.

Роман. (...) (Іде до дверей і гука). Мотре, та йди-бо сюди!

Мотря (за дверима). Чого там? Нема мені часу.

Роман. Та нам, мабуть, не буде часу й умерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.

Входить Мотря.

Заший. (Показує).

Мотря. Де це ти так розпанахав?

Роман. Зачепився за вила.

Мотря зашива, Роман її цілує.

Мотря (б'є його кулаком). А це що? А тпруськи!

Ром а її. Хіба не можна? Ми ж восени поженимося. Чула, що батько казав?

Мотря. То тоді й цінуваться будемо, а тепер зась! Може, ще батько шуткував, а ти вже й губи розпустив.

Роман. Ні, це не шутки. І мати казала, і батько казав, що кращої невістки не треба.

Мотря. Уже зашила. Іди собі, я не маю часу теревені править, та он уже батько приїхали.

Роман. Батько? Справді.

Мотря вибіга.

1 Гендель (єврейськ.) — прибуток, виторг.

Ява VI

Герасим і Роман.

Герасим. А ви чого тут збіглися, роботи нема, чи що?

Роман. Та я розірвав рукав... Мотря зашила.

Герасим. А мати ж де?

Роман. Пішли до попа...

Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там роти пороззявляють та її стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали на батоги.

Роман. Добре. Тут жид1 якийсь питав вас. (...) (Вийшов).

Герасим (один). Жид то діло. (...) Ху! Слава Богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилося. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох земелько, свята земелько Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар2, а тут зазеленіла вже пшениця та колосується жито; і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купував, а вже її у мене набралося: тепер маю двісті десятим — шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок так- так, однієї шпанки3 ходить дванадцять тисяч; чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловіка день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей не зрозумію... Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував мнясом у різницях, а тепер багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає і тілько ж усього-на-всього двісті десятим, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало п'ятнадцять тисячі Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх узять?.. Де?.. Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п'ять тисяч сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись... Обіщав жид сьогодня привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.

1 Жид — синонім до слова єврей.

2 Орати на пар — готувати землю восени, щоб навесні посіяти ярові (теплолюбні) культури.

3 Шпанка — шпанська (іспанська) порода овець.

Ява VІІ

Савка та Герасим.

Савка. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав.

Герасим. А навіщо ж то я вам так пильно потрібен?

Савка. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте... Грошей позичте, куме! Карбованців із сотню, до Семена.

Герасим. Я ж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши давай! Хіба в мене банк, чи що?

Савка. Та до кого ж ти й ударишся? Жид злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.

Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Луни та дай.

Савка. То вже лупіть краще ви, куме, і дайте.

Герасим. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш усі віддав за землю.

Савка. Де ж ті гроші, куме?

Герасим. Та Господь їх знає. Я сам не раз, не два над цим думав.

Савка. Чув я. що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи. сатани, то, може, і другі так само достали... Тілько де ж вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Уже ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості в саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луципірові1, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куме, признаюся, що сам ходив під Івана Купайла, як мені казано, на роздоріжжя... Повірите, звав, нехай Бог простить, Гната безп'ятого!2 Так що ж не вийшов, тілько натякав. (...)

Герасим. Не навіявся, куме, щоб ви такі сміливі були...

Савка. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю за землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Договір же такий: як грошей в строк не віддам хліб зостанеться за Жолудьом без сула Та що там балакать! От, єй, правду вам кажу, куме: якби знав, що за цим разом дасть, знову пішов би кликать, так грошей треба.

Герасим. Сміливі, сміливі ви, куме... З нами й не такі діла можна робить.

Савка. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.

Герасим (набік). Треба це на ус закрутить.

Савка. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

Герасим. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце в Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п'ять процентів у місяць. Коли дасте п'яті, процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.

Савка. П'ять?.. Та що маєш робить... І за це велике спасибі, давайте.

1 Люципер (Люцифер) — біс, сатана.

2 Гнатом безп'ятим у народі називали нечисту силу.

Герасим. Принесіть же мені запродажно запись1 на воли.

Савка. Як? Хіба ж я вам воли продав?

Герасим. Вийде так, ніби продали... Ніби! Розумієте? А я ті самі волн віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажшо я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли... Так коротча справа.

Савка. Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?

Герасим. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню принесете мені, то я вам гроші дам.

Савка. Та візьміть, куме, векселя2, навіщо нам ця плутанина?

Герасим. Ні, куме, я переконався, що запродажня надежніше векселя...

Савка. Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?

Герасим. Дома.

Савка. Так... Прощайте. (Набік). Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітхає, виходить).

Герасим (сам). Одважний чоловік! До чорта ходив і на все ніде за гроші, а я візьму я нього вексель. Найшов дурня! Продай воли бери гроші... не віддаси грошей давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніше.

Ява VIII

Герасим і Невідомий.

Невідомий. Здрастуйте вам!

Герасим. Здрастуй. (Набік). Той самий жид... аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?

Невідомий (озирається). А нічого...

Герасим. Приніс?

Невідомий. Є.

Герасим (зітхнув). Показуй.

Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, усе нові, несе до столу, розклади на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?

Герасим (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляди). Не вгадаю!

Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме! Ето робота першій сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі... їх роблять у англичан, й англичанин їх возить, а я в нього агентом.

Герасим. Ну й зроблені, ну й зроблені прямо настоящі, і не кажи... Як дві каплі води, усі однакові... руб руб, три три однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?

Невідомий. Оце одна руб, а це друга три.

1 Запродажня — документ, який засвідчує купівлю-продаж.

2 Вексель — борговий документ про обов'язкову сплату боржникам указаної суми.

Сцена з вистави Львівського національного академічного театру ім. М. Заньковецької.

У ролі Калитки — П. Бенюк, Невідомого — Д. Каршневич.

Герасим. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух прийму. Як же ти їх розбираєш?

Невідомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар правиться візьміть, не правиться — не беріть. Ми не нуждаємся в покупателях; ми їх розпустили й розпускаємо, може, міліон, і всі благодарить... Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.

Герасим. Ну, так! Звідкіля вони в мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші).

Невідомий (розгляди). Как нема, коли є!.. От одна трьохрубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето все нашей фабрики.

Герасим. Свят, свят, свят! Та ти брешеш?

Невідомий. Поб'єй меня Бог.

Герасим. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова приказчика. Виходить, їх і в Жолудя доволі є... Он як люди багатіють. Я їх помітю: надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш па ці гроші, а тілько другим наділяєш?

Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшивих дєнєг? Відітє, у всякого своя комерція. У нас фабрика на весь свєт, другой такой фабрики нема; ми продайом тисячу за п'ятдесят рублей... Разлі ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люде в двадцять раз больше... Ну, а якби ми самі на еті дєньгі товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?

Герасим. І то правда. (Розгляда гроші). Не надивуюся! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива край).

Невідомий. У нас порядок; фірма почтенная, товар з Лондона прямо ідьот у кожаних мішках; єжелі возьмьоте, то скажіть, сколько вам нужно, я буду телеграму пускать у Адессу, й англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.

Герасим. Розпалилася до них моя душа... Сто тисяч візьму!

Невідомий. Нехай вам Бог помогає! А коли вивезти?

Герасим. Сьогодня в нас субота.. У понеділок можна?

Невідомий. Можна, зачем не можна усе можна!

Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, може, я пробу зроблю: куплю на них що-небудь.

Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є? А между прочім, візьміть. Так у понєдєльнік увечері ви будете на вокзалі в тому місці, де для мужчін і для дам, розумієте?

Герасим. Розумію.

Невідомий. Прощайте. (Іде). Дай вам Бог з моєї легкої руки зробиться міліонєром!

Герасим. Спасибі.

Невідомий виходить.

Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі1... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не боявся, то не побоїться казначея, щоб розмінять гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!

Входить Копач.

Ява IX

Герасим і к опач.

Герасим. От чортяка принесла цього бродягу! Півобіда сам злопає і на перешкоді ділові стане... Треба його як-небудь вирядить.

Копач. Здоровенькі були! Як поживаєте, що поробляєте, кого виглядаєте? Хе-хе!

Герасим. Хоч голий, так веселий! Здрастуйте.

Копач. Поздравляю з пріобрєтєнієм земельки, дай Бог єще столько приклоніть... Безподобная у вас вода, зараз пив, і містечко в леваді біля верби гарне. Отам би каші наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки... Хе-хс-хс!

Герасим. Мабуть, голодний, бо змаху про кашу забалакав. (...)

Копач. (...) Так, так, Никодимовичу! Скуповуйте помаленьку, скуповуйте! Єй-богу! Чого ви? Думаєте — шуткую? Які тут шутки? Хазяйственний мужик велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили в Борща, купуйте в Смоквинова, а там у Щербини... Пани горять, а мужички з пожару таскають... Це не пустяк! Ви як полатаєте? Вони привикли омари там, шампанське от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А ви — галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає... Гляньте навколо: Жолудь десять тисяч десятим, Чобіт п'ять тисяч десятин, Пузир три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте.

Герасим. Що там я купив, і балакать не варт.

Копач. Одразу ж не можна! Ви візьміть прімєр із свині: от вона ходить на подвір'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стати харчі кращі давать, то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає так і ви... Опит велікоє діло!

Герасим. Спасибі! То це ви мене із свинею рівняєте?

Копач. Не в тім річ! Ви не обіжайтесь це прімєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу й у нас сала набереться доволі, тоді порівняєтеся з Чоботом, а може, і з Жолудьом... На все свій час, своє врем'я. (...)

1 Казначейство — державна фінансова установа, тут: банк.

Герасим. Ох, Бонавентуро Бовтуровичу, усе то добре, що ви кажете, тілько речі ваші не гроші, на них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось під боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, і з моєю межа з межею.

Копач. Потрошку, потрошку пам'ятайте мій прімєр. От ви б самі ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасі... Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!

Герасим. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?

Копач. І це діло таке, що відразу не можна, ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет... Ні, не буду говорить я вас повезу, самі побачите. Це не пустяк, діло важне; прімєти такі, що не можна сумніваться, верьте! (...)

Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!.. Ви грошей давайте!

Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться... Усякому своє вірте, що провідєніє недурно вказало мені цей путь — будуть і гроші. Отоді зашумить Бонавентура-копач!

Герасим. Що ж би ви зробили, якби гроші викопали?

Копач. Зараз би поїхав у Париж. (...) То-то бо і є! А я мовчу й таки свого доб'юсь... а тоді й будете руками об поли бить... Хе-хе-хе! Наука, Никодимовичу, наука! Можна пожаліть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, і він би знав французького язика не хуже мене: для того є самоучитель. (...)

Герасим. Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба гиндиків дражнить? Я придивився: як тілько вчений, так і голодранець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем застав його коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться.

Копач. Практики нема. А от я запряжу вам у яку хочете збрую: хоч у затяжний хомут, хоч у шори1... Хе-хе-хе! А от у шори ви й не запряжете!

Герасим. Що ні, то ні. Я їх і не бачив, які вони.

Копач. Хе-хе-хе! От бачите... і тут наука... Ні, ви против науки не йдіть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш. (...)

Герасим. Учений поки Бога змалює, то чорта з'їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа? Ви по світу ходите, то повинні знать, де є багаті дівчата.

Копач. Знаю. Як не знать знаю... От хоч би й у старшого Пузиря дві дочки на возрасті. Я в них як дома.

Герасим. А скільки Пузир дасть приданого за дочкою грішми? Як думаєте?

Копач. Не скажу. А тим часом спрос не біда. А знаєте що? А ви кажіть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів... Так, ніби поросят купувати у них завод2добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спині. Круп отакий... ребра круті, ніжки коротенькі, як добре вгодуєш, пудів вісім сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свині фунт у хазяйстві: і сало, і ковбаси, й окороки5 та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанів і згріб тисячу карбованців.

1 Шори — ремінна кінська упряж.

2 Завод — тут: порода.

Сцена а вистави Київського академічного драматичного театру на Подолі.

У ролі Калитки — Б. Бенюк. Бонавентури — С. Сипливий.

Герасим. Тисячу? Оце ґрунт, що гроші можна загрібать, а окороки — то німецька вигадка.

Копач. Ой, не кажіть! Якби оце окорок, і горчиця, і горілки чарку — як би ви смакували!

Герасим. Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.

Копач. Не в тім річ! Заговори за дівчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложеніє їхать до Пузиря па оглядини?

Герасим. А що ж, з Богом! Хіба коней наймать, чи що?

Копач. Жаль тілько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жуків пускали2 жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.

Герасим. Та це чортзна-що! Ви вдаряйте па гроші — гроші всьому голова.

Входить Роман.

Ява Х

Ті ж і Роман.

Роман. Здрастуйте вам ще раз.

Копач. Здоров, здоров, ле-козак.

Роман. Ідіть, тату, обідать, ми вже пообідали.

Копач. Ходім, ходім, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.

Герасим. Ну, ходім, замість окорока борщу та каші попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай він тебе підстриже під польку.

1 Окорок (рос.) — окіст, шинка.

2 Жуків пускати — удавати дуже освічених, розумних.

Роман. Для чого?

Герасим. Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового хвургона й сам одягнешся по-празниковому.

Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?

Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніше поводиться, то ти вдаси, ніби приїхав на завод купувать свинку та кнурця...

Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.

Герасим. Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.

Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.

Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.

Роман. Мотря така дівка... (...)

Герасим. А грошей у неї багато є?

Роман. Де ж вони в неї візьмуться? Вона й без грошей до душі мені.

Герасим. До душі, та не до кишені.

Роман. А ви думаєте, що в Пузирів поживитеся грішми? Якраз! Так візьмемо, як наш зять узяв у нас: обіщали п'ять тисяч, а після весілля дали дві пари волів, десяток овець, пару коней, фургона та дві корови. (...)

Завіса.

Завдання основного рівня

1. Перечитайте уважно монолог Калитки у яві VI. Які риси вдачі персонажа в ньому розкриваються?

2. Як характеризує Герасима його діалог з кумом Савкою про позичку грошей (ява VII)?

3. Яке враження справив на вас Невідомий? Це порядна людина чи шахрай? Чому ви так уважаєте?

4. Чому Невідомий так легко переконав зазвичай практичного й обережного Калитку купити фальшиві гроші, адже його аргументи вельми сумнівні?

5. Які купюри показує й дає Герасимові Невідомий — фальшиві чи справжні? На підставі чого ви зробили такий висновок?

6. Прочитайте виразно в ролях діалог Калитки та копача, передаючи інтонаційно їхні емоції (ява IX). Чому Герасим зневажає науку? Чи розуміє він потребу наукового прогресу для успішного господарювання? Умотивуйте відповідь цитатами з тексту.

7. Як ставиться Калитка до одруження сина? Про що це свідчить?

8. Знайдіть у цій дії короткий вислів Герасима, який є його життєвим гаслом. Вибір обґрунтуйте.

9. У яких епізодах дії першої Калитка, не здогадуючись про це, є смішним? Перечитайте розмову Герасима з копачем про одруження сина (ява IX). Що тут смішне? Цей сміх веселий? Чому?

ДІЯ ДРУГА

<...>

Ява II

Копач і Герасим.

Герасим (на коном). Уставайте ж, уставайте! Не мніться. Чепіга1 найшла, йора скотину порать.

Копач. Еге! Герасим уже по хазяйству гасає невсипущий. (...)

Входить Герасим.

Воно ще рано, тілько на світ благословиться.

Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи. Уже ж я їм і отченаша даю! Як затоплю, то зараз і на землі. (Одчиня двері навстіж і стоїть на дверях). Кажете рано, уже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, йора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку йору сидять у хаті на мечі, а робітники та собаки надворі повинні буть. Це хто вийшов? Клим? Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю.

Входить Клим.

Ява III

Ті ж і Клим.

Клим. Що? Хліба взяв окраєць поки до обіда, то їсти захочеться.

Герасим. І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад. Стара, Параско!

Ява IV

Ті ж і Параска.

Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти Гвалтуєш2?

Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?

Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, усе заперто.

Герасим. Один візьме, другий візьме — так і хліба не настачиш! Де ти взяв хліб?

К л и м. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.

Герасим. Чуєш, Параско? Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?

1Чепіга — буквально: ручка плуга, а також народна назва сузір'я Оріона, за яким здавна визначали нічний час.

2 Ґвалтувати — тут: кричати, волати.

Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, уже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... (Пішла).

Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад гріх у неділю снідать.

Клим. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то з цієї пори до обіду па ногах не ївши охлянеш. (...)

Герасим. Одріж собі скибку, подавися ти нею, а то однеси назад.

Клим. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов).

Герасим (до копача). Така з'їжа, така з'їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться уже з'їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тілько чуєш, як губами плямкають.

Копач. Сарана.

Герасим. Гірш! Повірите, що в них тілько й думка як би до сніданку, а після сніданку все погляди на сонце коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи Господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень — давай полуднувать та ще коли б хоч їли скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тілько й треба, аби мерщій до вечері.

Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цім ділі маєте.

Герасим. Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою, де того взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками й не їсться тобі, і не сниться тобі... Мене вже ні думки зовсім ізсушили... До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги та крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти та спать і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять як мертві. (...)

Входить Роман.

Ява V

(Син висловлює батькові нехіть їхати до Пузиря ).

Роман пішов.

(...) Що це кума й досі нема за грішми? Цілу ніч не спав, усе міркував і таки став на одній думці: побалакать з кумом і, коли згодиться, послать його в город розмінять гроші. (Запирає двері, виймає гроші й розглядає). Прямо як настоящі, і не пізнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого Бог береже треба розмінять у казначействі.

Стук.

Чи не кум?

За дверима голос Параски: „Та відчини-бо!”

Жінка. І чого її чортяка несе? (Одмика двері).

Ява VI

Герасим і Параска.

Параска. Що ти затіваєш, скажи на милость Божу?

Герасим (злякано). А ти почім знаєш?.. А тобі яке діло?

Параска. Хоч би ж скапав, пораявся...

Герасим. Звідкіля вона довідалася?! Знай свою діжу1, а в мої діла носа не тикай!.. Іди собі, іди, не заважай мені думать.

П араска. Та ти на старість щодня дурніший робишся.

Герасим. Ей, Параско!

Параска. Чого там Параско?

Герасим. Не чіпляйся! У мене в шанці більше розуму, ніж у тебе в голові.

Параска. Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затіяв женить Романа на Пузирівні?

Герасим. A-а! То ти про це? (Набік). Думав, що довідалася за гроші, аж усередині похолонуло. Ну, так що ж? Тобі яке діло?

Параска. Не хочу я нікого за невістку, опріч Мотрі. Сам казав, що будеш її сватать; діти полюбились, я до неї привикла, вона до мене; дівка красива, здорова, зна всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів одно слово, хазяйка біля всього; у хаті, як у кімнаті; я вже нездужаю, а против неї, скілько їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять, не нахваляться.

Герасим. Не треба мені пі доброго хліба, пі доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з'їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми.

Параска. Візьмеш в обидві жмені.

Герасим. Іди собі, не заважай мені думать.

Параска. Нехай же тілько Роман жениться на Пузирівні не буде їй просвітлої години, я її заїм.

Герасим. Про мене, хоч цілком з начинням ковтни її, мені аби гроші. Іди собі, Параско, від мене. Тут думок, як піску в морі, а ти з чортзна-чим причепилась.

Параска. Які там думки, чом же ти не пораєшся зо мною?

Герасим. Не а твоєю головою мене вчить... Іди собі.

Параска. Тьфу на твою дурну голову.

Герасим. Я тебе як шпону!.. (Заміряється її вдарить).

Входить Савка.

Ява VII

Ті ж і Савка.

Савка. Здрастуйте, з неділею, будьте здорові.

Герасим. Спасибі, будьте й ви здорові.

Савка. А ви із старою, як сизі голуби, і досі буркочете?

Герасим. Еге!.. Нема нікого, то ми собі вдвох...

Савка. Нагадали молодощі й буркотали?

Герасим. Іди, Парасю, по своєму ділу, а в нас своє.

Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла).

1 Діжа — широка й низька бочка, у якій місили тісто.

Савка. Бач „Парасю”. Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми із старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема і раз у раз гир-гир-гир, rap-rap-rap! Оце й зараз посварилися: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: у других, каже, фургони, любо глянуть, а я на возі, який ти хазяїн, каже. Така мене злість узяла, що мало-мало не потяг віжками1, а все гроші...

Герасим. Я, слава Богу, і фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюся пішечком для Божого храму, а скотинка нехай одпочине.

Савка. От через те вам і Бог дає! Охо-хо-х! Приніс же я запродажно... А Роман куди збирається їхать?

Герасим (лічить гроші). Хочу свинку та кнур ця купить у Пузиря хвалять завод... (Перелічивши, лічить другий раз). Що то гроші, куме! Свині завідські, коні завідські, вівці завідські... (Дає гроші).

Савка. І де вони набрали таку силу грошви? Уже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше нігде було достать грошей, тілько од нечистого. Їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші).

Герасим. То було колись. А тепер, куме, такі люде понаставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться й носа показать між них. (...) Ні, куме, тепер не ті часи... (Таємниче). Люде самі вміють робить гроші краще від чорта.

Савка. Тобто фальшиві?

Герасим (озирається, запира двері). Еге. Та ще й які гроші! Увік вічний не розбереш, чи вони фальшиві, чи вони настоящі.

Савка. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам'ятаю, як один пайок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.

Герасим. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодилися достать таких грошей?

Савка. Я? З охотою. Коли люде багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?

Герасим. Є— є... куме... Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.

Савка (витяги гроші з кишені). Що це ви, куме... Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп'ятого... (Розгляди). Де ж вони тут? Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!

Герасим. Отже, побий мене Бог, меж ними є фальшиві, і таких грошей можна купить скільки хочеш... Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.

Савка. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам'ятаюся, бо з мене мало дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає). Ні... Куме, може, ви жартуєте зо мною?

Герасим. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую!

1 Потягти віжками — ударити когось віжками (кінською упряжжю).

Савка. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.

Герасим. У гадайте самі.

Савка (розглядає). Не вгадаю.

Герасим. Оце воин! Ну як таких грошей не купить? (Виймо, з пачки три бумажки по три й одну рубльову).

Савка. Ніколи у світі б не подумав, що це фальшиві.

Герасим. Отже, невважаючи на те, що гроші зроблені дуже добре, усе-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз у казначейство та розміняйте ці гроші; як казначей прийме, то всяке прийме...

Санка. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?

Герасим. Е. куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.

Савка. То-то бо й є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол...

Герасим. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловікові воли й між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, то й край.

Санка. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скільки ви мені дасте, як купите?

Герасим. А скільки хочете?

Сайка. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.

Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні терять, а ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п'ятдесят від тисячі.

Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.

Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га? (...)

Ява VIII

(...) Роман (сам). Не хочеться мені суперечить батькові, бо він тоді ще гірше візьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею біда; здається, підслухала чи догадується, що я їду па оглядини, сопе й сопе, звечора й не вийшла. Уже я їй разів три підморгнув, а вона й не дивиться.

Входить Мотря, перекида одежу, шукає.

Ява IX

Роман і Мотря.

Роман. От і добре, тепер нікого нема побалакаю. Чого ти шукаєш, Мотре?

Мотря. Іди під три чорти.

Роман. Ґедзь напав1?

Мотря (взяла рядно, іде). Ґедзь.

Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо мені, на кого ти сердишся на мене чи на себе?

Мотря. На себе... Пусти.

Роман. На себе! За віщо?

Мотря. 3а те, що дурна.

1 Ґедзь напав — тобто поганий настрій, роздратування

Роман. Ха-ха-ха! Я бачу, ідо дурна, тільки від чого ж ти здуріла?

Мотря. Тікай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.

Рома. Та ти божевільна.

Мотря. Сам ти божевільний! Що ти мені очі замазуєш? Я не сліпа й не глуха, чула, що їдеш на оглядини; бач, як вирядився.

Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней і на Пузиревих дівчат...

Мотря (крізь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобі й повилазить.., (Штовха його від дверей і виходить).

Роман (сам). Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка сама за косарем зв'яже! Та хоч би батько дана скакав1, а я таки женюся на Мотрі. (...)

Ява XI

Герасим і Параска.

Параска. Звели й нам коней запрягти.

Герасим. Навіщо?

Параска. У церкву поїду з Мотрею.

Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шість.

Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов... Худобу ганять у празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.

Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?

Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому й не по- хазяйськи.

Параска. Та й я ж цілісінький тиждень па ногах і роблю не покладаючи рук!

Герасим. То ти. а то коняка... (...)

Параска. Та чи ти ж з розумом? Усяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.

Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а коні одпочинуть завтра робота... (...)

Завіса.

1 Цапа скакати — затято опиратися чомусь.

Завдання основного рівня

1. Які якості Калитки автор підкреслює, поглиблено розкриває в цій дії?

2. Поміркуйте над явою VI і початком яви VII: сварки в родинах спричиняють гроші (або їх відсутність) чи першопричина якась інша?

3. Чия ідея одруження сина — батькова чи материна — може принести йому родинне щастя (ява VI)? Чому?

4. Як ви думаєте, чому саме після сварки з Мотрею Роман остаточно вирішує одружитися з нею (ява IX)?

5. За допомогою якого прийому автор досягає сатиричного осміяння жадібності й лицемірства Калитки (ява XI)? Виразно прочитайте цю яву в ролях.

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорація та ж.

(...)

Ява II

Входить Роман.

(...) Герасим. (...) Чого ти так запізнився, мабуть, упівночі приїхав від Пузирів?

Роман. Та задержали.

Герасим. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Та?

Роман. У них були гості: пани якісь, офіцери.

Герасим. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка заліз!.. Що то гроші!

Роман. Та мене, тату, у горниці й не кликали, я на кухні й обідав.

Герасим. Оце гарно... А сто чортів їх матері хазяйського сина й у хату не закликали! Ну, а Бонавентура ж що?

Роман. Бодай той Бонавентура сказився! Тілько під'їхав під крильце, а він зараз зіскочив з фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що па посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Тож регоче й закликає його в хату. Бонавентура, показуючи па мене, каже: „Кличте ж і його, це Калитчин син — хазяїн гарний**... А Пузир одказує: „Голяк масті, чирва світить!”1 Нехай, каже, розпряга копі та йде в застольну2, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить.

Герасим. Ах ти ж погань! Мужва репала! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з лапами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! Ах ти ж Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів... Чого ж ти там зостався? Було б круть і додому.

Роман. Ждав Бонавентури, думав свиней купить... Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.

Герасим. Та нехай їм чорт з їх завідськими свиньми, коли вони самі гірш свиней.

Роман. Бачив я й дочок Пузиревих ходили з охвицерами на проходку. Одягнені по-панячи її ходять з вихилясами - настоящі панночки.

Герасим. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: усе подай, усе прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір не то зимою, а й літом виходе тілько на шпацір1! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось, либонь, під'їхав. (Біжить до вікна). Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу.

1 Голяк масті, чирва світить — некозирна карта, тут: голодранець.

2 Застольна — їдальня, де обідали слуги.

Роман вийшов.

Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопалися, а, замість вас, Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду напувать, ні! Як їв борщ і кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Їдеш день чия земля? Калитчина! Їдеш два чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає... А скотини, а овець розведу — земля під товаром2 буде стогнать... Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!

Входить Гершко, одягнений чисто, по-городському.

Ява III

Гершко й Герасим.

Гершко. Здрастуйте, Герасиме Никодимовичу.

Герасим. (...) А ти звідкіля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?

Гершко. Хто ж не знає такого хазяїна... Усі знають. (...)

Герасим. А чого ж ти приїхав до мене?

Гершко. Єсть гендель хотітє купить землю?

Герасим. Оце спитав! Та чи єсть же на світі такий чоловік, щоб не хотів землі купить? Тут під боком межа з межею Смоквинова земля: не нерепахана3, ставок рибний а! Та все лини й карасі — можна грошики лупить у городі.

Гершко. Ну, і ви хочете покупать цю землю?

Герасим. Ох. хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю... Одна біда грошей не вистача.

Гершко. Я мозку вам помагать покупать землю Смоквинова.

Герасим. Як? Грошей даси?

Гершко. Зачім гроші? Ми грошей не маємо, ми з розумом живемо.

Герасим. Як грошей нема, то й розуму Біг дасть.

Гершко. Помиляєтеся, Герасиме Никодимовичу, не так: як розум є будуть гроші. Хе-хе-хе!

Герасим. А може, так. Ну, показуй же твій розум!

Гершко. Ізвольте, з пашим удовольствієм: Смоквинов позичає на улучшеніє хазяйства п'ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между промово. миє досконально звєсно, що він уже п'ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а ви любите землю... Давайте йому п'ять тисячов під закладну, візьміть добрі проценти і земля буде ваша.

1 Шпацір — прогулянка.

2 Товар — тут: худоба.

3 Неперепахана земля — тут: невиснажена, родюча.

Герасим. Яким побитом?

Гершко. А скудона він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена й перезаложена у в банк, прийде строк платить її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на себе банк і земля ваша.

Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю і ще й процент візьму?

Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.

Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглося докупи... Кума ще нема... Голова тріщить! (До Гершка). Треба подумать.

Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова вже приїздив фактор купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мене, я б єму купив з одного слова, а теперечки на злість тому господину желаю вам устроїть діло.

Герасим. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?

Гершко. Від денежного чоловіка, від Жолудя.

Герасим. Від Жолудя?! Григорію Мойсєєвичу. будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну й процент візьму невеликий... Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся із своїми ділами.

Гершко. Можна. А скілько ви мені дасте факторського?

Герасим. А скілько ж ви хочете, Григорію Мойсєєвичу?

Гершко. Дасте п'ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п'ятдесят.

Герасим. Помилуйте!.. Господь з вами. Бога бійтеся! Де ж таки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер... десять карбованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п'ять...

Гершко. Miнє сто даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принімаєтє?

Герасим. Невже ж мало? За віщо ж більше?

Гершко. За такое дело тридцять п'ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п'ятдесят рублей, бо його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ста земля нужна. На його землі вода далеко аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна... мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.

Герасим. Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Григорію Мойсєєвичу. Я з вашим батьком давній приятель, і коней у нього купив.

Гершко. Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Устає). Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно, аби гроші.

Герасим. Аби гроші... Правда. Візьміть же тепер двадцять п'ять, а решту як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч гарячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.

Гершко. Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.

Герасим (шука). Отак! Тілько двадцять і знайшов... Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.

Гершко. Ну, що робить?.. Нічого з вами робить, давайте. (Бере гроші). Теперечки поїду прямо до Смоквинова. Ну. прощайте. Так через день-два?

Герасим. Найбільше, як через три.

Жид вийшов.

Ява IV

Герасим (сам). От збіглися діла докупи... У пустить землю Смоквинова. та ще в такі лани, як у Жолудя. - гріх смертельний усе одно, що посиротить свою землю па віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову як його упустить случай: дать п'ять, а взять сто тисячі Серце перестає биться, як подумаю: за п'ять сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куплю в Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А Господи, чого він бариться? Ну що, як кума арештували? От тобі й сто тисяч.

Входить Савка.

Кум! Слава Богу, діждався... думав — умру. Що?..

Ява V

Савка й Герасим.

Савка (трохи випивши). Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горілкою, другу з ромом, булку, рибу й кладе на стіл). Ідіть сюди, куме!

Герасим підходить. Савка обнімає його Й цілує, а поцілувавши, держить за шию і дивиться йому у вічі.

Герасим. Не мучте, куме! Кажіть...

Савка. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук).

Герасим. Годяться. (Обніма Савку так само, як його обнімав Савка й, держачи за шию, балака крізь сльози). Куме, соколе мін... Куме, вашими устами Бог говоре... (Цілує його). Я кращого слова від роду не чув. як пташка защебетала перший раз весною, так радісно зробилося на серці від цього слова. Скажіть ще раз це слово, скажіть, куме!

Савка. Годяться!

Герасим (цілує його, говорить крізь сльози). Годяться?

Савка. Чого ж ви не радієте, та плачете?..

Герасим. Це я так радію... Як же, як, розкажіть? Я мало не заслаб, ждучи вас.

Савка. Пустіть, сідайте. Вип'ємо, я вам розкажу.

(П'ють).

Ви думаєте, я мало трусився в городі? Танцював так, що й зуб на зуб не попадав. Учора хотів спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було наперте. Оце підійду до лавки та й думаю: а що, як пізнають, що фальшиві? Та й назад. Заспокоюся трохи, знов іду й знову вертаюсь. Нема смілості. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю і сміливість найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисі, а в самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові; та й уже не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землі під собою не чув. Мерщій до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув па неї прикажчик, прищурив око, у мене в душі захолонуло, а далі поклав у ящик, а мені дав здачу. Тоді я в казначейство, купив гербову марку в присяжного, приняв і присяжний, і дав здачі.

Герасим (радісно). Дав?! (Налива горілку й п'є).

Савка. На другий день біжу в казначейство. Рано. Сидів довго й знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу... Пропасниця мене б'є... Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Іти чи не йти? Зціпив зуби, підійшов до віконця... Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. „Тобі чого?” питає... А воно не знаю як само зірвалось з язика: „Розміняйте гроші!” „Давай, каже, чого стоїш?” Я дав, а в самого думка: „Тікать чи ждать?” І стою, як окам'янів. Коли це мене штовхають: „Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобі казначей дають гроші, а ти мов не бачиш і не чуєш?” Тоді я очумався, дивлюся: срібні гроші дає мені в пачці. Я взяв і як оді йшов від того вікна як п'яний, хитаюся. Помалу, помалу виліз надвір, аж тут разом наче проснувся і все зрозумів, тут радість мене напосіла така, що й скачать не можу. Іду та всім усміхаюсь... А якийсь пан питає: „Чого смієшся? Раденький, що дурненький?” А я кажу: „Ходім, пане, вип'ємо, я вас почастую”. „Пішов вон, каже, дурак!” Кажу: „Може, і так, та гроші є!” Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому та пляшку горілки та й додому, їхав прудко усіх попереджав.

(Тим часом Герасим випив і налив чарку).

А! Куме, пиймо: це на ті гроші куплено.

Герасим (цілує). Сьогодня ввечері в нас буде сто тисяч!

Савка. А в мене тілько десять!

Герасим. Куме! Я подарую вам ті сто рублів! (Виймає напродажню і рве). От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а ввечері, куме, як смеркне, на вокзал... А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашій гульні щоб не догадались, бува. Я ніколи не гуляю, щоб не було підозріння. А от що: засватаю я Романа на Мотрі от і буде причина нашій гульні. (Гука). Параско! Мотря! Роман! А йдіть сюди!

Ява VI

Ті ж, Мотря, Параска й Роман.

Випий, стара.

Параска. Що це з ним? (П'є). Будьте здорові.

Герасим. Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?

Мотря. Атож!

Герасим. Стара, що ти скажеш?

Параска. Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать.

Герасим. А ти, Романе?

Роман. Спасибі вам, тату, що ви уважили мою просьбу. (...)

Завіса.

Завдання основного рівня

1. Калитка ображається на Пузиря за негостинний прийом сина (ява II). А сам він чемно, хлібосольно приймає бідніших гостей? Наведіть приклади. Як це характеризує Герасима?

2. Як у вчинках і в мові Калитки виявляється його заздрісність?

3. Перечитайте ще раз у яві III дискусію про гроші й розум Калитки та Гершка. Хто з них, на ваш погляд, має рацію? Свою думку аргументуйте прикладами з життя.

4. Перекажіть близько до тексту історію про обмін кумом Савкою нібито фальшивих купюр у місті. Спробуйте (не переграючи) передати Інтонацією, жестами, мімікою переживання персонажа. Як ця історія характеризує його?

5. Що спонукає Калитку дати згоду на шлюб Романа й Мотрі — образа на Пузиря, турбота про синове щастя чи практичний розрахунок? Знайдіть підтвердження своєї відповіді в тексті.

6. Один із засобів творення комічного — недолуга, смішна мова персонажів. Дослідіть під цим оглядом репліки Гершка в яві III. Якими словами-покручами вони переповнені? Про що це свідчить?

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Декорація та ж.

Ява І

Роман (один). Батько кудись поїхали а кумом, мати пішли до сусіди, а я оце випровадив робітників пасти воли й забіг на часинку, щоб на самоті пожартувать з Мотрню, а її нема, певно, на городі або а матір'ю пішла... Ну, уже це хазяйство допіка, нема тобі просвітлої години, раз у раз як у горшку кишіть. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу й побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема. Де ж вона? Дать би їй звістку, що я тут, а то мати надійдуть, то так замір і пропаде, не поженихаємося і сьогодня! (Співав).

Поламалась поличка у плузі,

Та чогось моє та серденько в тузі.

(Співаючи, виходить у сіни (...) Вертається хутко в хату и присіди за дверима). Іде! У хаті темно, схватю, обніму й поцілую, що вона скаже.

Входить Гершко. Роман кидається на нього, обнімає та цілує.

Ява II

Герш ко й Роман.

Гершко. Ґвулт! Рятуйте! Розбійник!..

Роман (випускає Гершка). Тю! Бий його сила Божа! Жида поцілував замість Мотрі...

Гершко (одмахується шапкою). Не подході, уб'ю! Ґвулт! Рятуйте!

Роман. Та цитьте, ради Бога, який тут розбійник? Це я, хазяйський син!

Гершко. Не подході! У меня рівольвер... вот, слишиш, звьол курок (щовкає язиком), буду стрілять.

Входить Мотря із свічкою.

Ява ІІІ

Ті ж і Мотря.

(...) Мотря. Авжеж, сип! Чого ви репетували не своїм голосом?

Роман (тихо). Та я думав, ідо ти ввійшла, кинувся на нього й обняв.

Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.

Гершко. Ой Боже мій! Як ви мене перелякали. Дайте води напиться.

Роман (дає кухоль). Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робітник, увійшов... я не хотів вас лякать. (...)

(Заспокоївшись, Гершко просить передати Калитці, щоб той приїхав завтра з грошима до Смоквинова, бо інакше землю купить Жолудь. А копач пропонує Романові разом зайнятися пошуками скарбів і проситься переночувати в клуні на соломі. Йому дозволяють).

Ява VII

Входить тихо Герасим, а за ним Савка, несе на плечах здоровий мішок ні шкіри.

Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.

Савка Ходім удвох. (...) І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов).

Ява VIII

Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.

Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братіку, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й жида сьогодня обманив, поки мішок розшили дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї гроші... усередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок жид зашамотався, бере мішок, не дає... „Давай гроші”, каже. Слово за слово а тут третій; я тоді йому тиць замість п'ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха!

Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо у вагон.

Входить Параска.

Ява IX

Герасим і Параска.

Параска (тихо). Старий!

Герасим. Ой! (Кида свиту на мішок і наступи мішок спиною). Ти чого, навіжена, сновигаєш? Хіба не я тобі велів, щоб тут і ляльки не було? Геть пішла!

Параска. Та не ґвалтуй, божевільний! Я зараз піду. Тут діло дуже важне, таке, що треба тобі зараз сказать, бо щоб після гірше не вийшло.

Герасим. Яке там діло?

Параска. Жид прибігав до тебе...

Герасим. Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?

Параска. Та з якого поїзда? Опам'ятайся, чого ти такий збентежений? Жид Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.

Герасим. Тьфу!! Ну?

Параска. Казав, щоб ти був в обідню пору в Смоквинова з грішми, бо Жолудь землю перекуповує.

Герасим (ненароком глянув на мішок). Ха-ха! Чорта лисого перекупе.

Параска. Що там ти привіз, чого ховаєшся від жінки? Покажи!

Герасим (несамовито підступа до неї). Я тебе попитаю! Я тобі покажу... я... я... тебе вб'ю... Я тебе задавлю, коли будеш лізти у вічі! Геть пішла!

Параска одступає за двері.

Параска. Тю, тю! Одсахнись... Єй-богу, з ним якась причина треба бути насторожі. (Вийшла).

ЯваХ

Герасим, а потім Савка.

Герасим. От цікаве бісове насіння, так і загляда, а жидом перелякала на смерть... Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть світ однесу йому гроші, переплатю по десять рублів па десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.

Входить Савка.

Савка. Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та. поки глуха північ, я собі піду.

Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.

Савка. Ні, так не буде! Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.

Савка. Куме!.. Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилася, поки це діло скінчилося, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди! (Вийми ніж з-за халяви). Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.

Герасим (виймо, з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тілько знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа). Це я для дороги мав... здіймайте лиш свиту1, закривайте вікно, та будемо ділиться...

Закривають вікна свитами.

1 Скити — довгополий верхній одяг з домотканого сукна.

Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться... а коли ви так боїтесь, то беріть собі, Бог з вами.

Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка).

Герасим. То вам п'ять тисяч?

Савка. Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене]

Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять... (Набік). Щоб тебе за печійку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляди). Оце одна, а це друга, а це третя...

Савка. Стривайте... куме, гляньте...

Герасим. А що?

Савка. Та це не гроші, це чистісенька бумага!

Герасим. Як?!

Сцена з вистави Львівського національного академічного театру ім. М. Заньковецької.

У ролі Савки — I. Гаврилів.

Савка. Чиста бумага! От так машину підвела жидівська голова, тілько на трьох пачках спереду та ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива й кида). Сама бумага... чистісенька бумага!.. (Несамовито). Ха-ха-ха!.. Сто тисяч!! Ха- ха-ха!

Савка. От же збожеволіє! Куме, заспокойтеся, що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лаві й біжить з хати.

Куме, куме! Куди ви? Господь а вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.

Входить Параска.

Ява XI

Савка й Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди вій побіг, чого він так галаснув?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п'ять тисяч.

Параска. Як?

Савка. Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась у жида й отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.

Параска. А Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлося; чула моя душа, що я ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?

Савка. Я й сам до нам'яті ніяк не прийду, усередині все колотиться.

Голос копача: „Поможіть, рятуйте!”

Чуєте? Хтось кричить!..

Параска. Ох куме, голубчику, у мене й руки, і ноги тремтять, ходім.

Ява XII

Ті ж. Копач і Герасим.

Копач (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо!

(Помагають і кладуть Герасима на ліжко).

Параска. Що з ним, що з ним, скажіть па милость Божу?

Копач. Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (Качає Герасима). Ну, реприманд!

Параска. Та що воно? Що? Ради Бога, скажіть, що то за болість така?

Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так... Ви мене слухайте... стопі (Прислухається до серця). Тріть, тріть, тріть... Опит - велікоє діло... Серце наче ворушиться...

A-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимовичу, мало не вмер від страху, ну, і йому б не жить на світі, якби не мій опит.

Савка. Кажіть, що трапилось?

Копач. Усе по порядку коло одного центра. Ножа!

(Дають ножа).

Івановно, лийте йому води ложкою в рот.

(Наливають води).

Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я ліг у клуні спать... Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього; коли це спиться мені, що Роман позабирав копили кам'яні, пам'ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув угору, піймав за ногу, нога гойднулася, задригала й вирвалася, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив сірничок, дивлюся і в очах потемнілої На перекладині висить Никодимович.

Параска. Боже мій, Боже, яке тяжке нещастя!

Копач. Но! Опит - велікоє діло! Я зараз вийняв перочинний ніж і перерізав пояса... і Никодимович упав на землю. Гляньте дише.

(Герасим поворушився й спазматично в себе потягнув повітря).

Підводьте, підводьте.

(Підводять Герасима, він ще потягнув у себе повітря (...) і витирає піт).

Параска (плаче). Старий, старий!

Герасим. Де я? (Спазми).

Копач. Пийте воду. (Подає).

(Герасим п'є).

Що а вами? Що це ви вигадали?

Савка. Та годі, куме! Буде здоров'я будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюся, ніколи у світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.

Копач. Які гроші?

Савка. Он гляньте, як нас обманили.

Копач. A-а! Зразу догадався! Опит — велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?

Савка. П'ять тисяч...

Сцена з вистави Київського академічного драматичного театру на Подолі

Герасим (захлинається повітрям). Ой... Ой!..

Копач. Бризкайте водою.

(Бризкають. Герасим піднімається).

Та годі вам, Никодимовичу, убиваться. Заспокойтеся нащот грошей! От поїдемо па Боковеньку1, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. (...)

Герасим. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає).

Завіса.

1 Копач має на увазі скарб, яким мріє викопати в урочищі оковенька.

І. Карпенко-Карий у ролі Калитки. Світлина

Завдання основного рівня

1. Які епізоди цієї дії свідчать про скнарість, хвалькуватість, пиху Калитки й водночас його наївність?

2. На вашу думку, якби Герасим розповів дружині про план купити фальшиві гроші, що б вона йому порадила? Пригадайте, якою, на відміну від чоловіка, постає в п'єсі Параска.

3. Як діють на Герасима й Савку великі гроші (яви IXІX)? Про що це свідчить?

4. Опишіть стан душі, який називають несамовитістю. Які епізоди IV дії свідчать про те, що Калитка перебуває саме в цьому стані? Чи співчуваєте ви персонажеві? Чому?

5. Випишіть із цієї дії прислів'я та приказки. Як вони характеризують персонажів, що їх уживають?

6. Для кого — Герасима чи Савки — виявився повчальним урок з фальшивими грошима? Кому з них пішов на користь? Чи вмотивована така кінцівка попередніми словами та вчинками кумів?

П'єсу „Сто тисяч” (яка спочатку мала назву „Гроші”) І. Карпенко-Карий створив у 1889 р., добуваючи термін покарання па хуторі Надія. Поштовхом до написання твору став реальний факт. У місцевій газеті було опубліковано повідомлення про шахраїв, які обдурювала довірливих сільських багатіїв, продаючи їм нібито фальшиві гроші, а насправді чисті папірці.

Перша постановка відбулася влітку 1890 р. під час гастролей труни П. Саксаганського в Ростові-на-Дону. Роль Калитки блискуче викопував сам автор.

Завдання основного рівня. Перед нами сцена, коли Герасим дістає гроші з шкіряного мішка Як ви думаєте, він уже зрозумів, що це чистий папір чи ще ні? З чого це видно?

Жанр п'єси сатирична трагікомедія.

Теорія літератури

У драматургії склалися три основні жанри — власне драма, трагедія та комедія.

Власне драма показує гострі життєві конфлікти, але без зосередження уваги на трагічних ситуаціях чи комічних ефектах.

Трагедія представляє непримиренні життєві суперечності, її герої потрапляють у безвихідне становище і, як правило, гинуть.

Комедія (від грецьк. весела процесія і пісня) — це драматичний твір, у якому засобами гумору й сатири змальовано смішне, затавровано негативні явища, людські вади.

Отже, в основі будь-якої комедії є комічне, тобто смішне. Його породжує разючий контраст, очевидна невідповідність між очікуваним і почутим або побаченим.

Осміяння може бути гумористичним — доброзичливим, жартівливим і сатиричним — критичним, викривальним, гостро осудливим. Скажімо, у п'єсі „Сто тисяч” гумористичною є сцена, коли Роман, помилившись у темряві, обіймає й цілує не кохану, а Гершка (дія четверта, ява І), сатиричною ж — коли Герасим, жаліючи коней, виряджає дружину до церкви пішки (дія друга, ява XI).

Іноді автори, ідучи за правдою життя, поєднують у п'єсі елементи трагедії її комедії, сумне її смішне. Таку жанрову форму називають трагікомедією. Наприклад, трагікомічна розв'язка п'єси „Сто тисяч”: досить заможний господар, утративши тільки 3 тисячі рублів, і то через власну жадібність і довірливість, намагається покінчити життя самогубством. Але ж життя незрівнянно важливіше за гроші, тим наче в Калитки їх ще дуже багато. Спостерігати розпач персонажа її смішно, і сумно.

Удатися до жанру трагікомедії драматурга спонукали ті суперечливі суспільні процеси, що відбувалися в Україні наприкінці XIX ст., утвердження ринкової економіки, буржуазного устрою. Після скасування кріпацтва хлібороби одержали волю й можливість самостійно господарювати. Найбільш умілі, працьовиті, ощадливі й підприємливі селяни швидко багатіли. А колишні кріпосники, які не вміли н не хотіли пристосовуватися до нових умов господарювання, банкрутували, мусили розпродувати свої землі й майно.

Завдання основного рівня. Прочитайте, як описує цю ситуацію копач (дія перша, ява IX).

Проте жага збагачення нерідко засліплювала нових господарів-капіталістів. Вони ставали хворобливо скупими, тяжко працювали, не жаліючи себе, і жорстоко визискували не лише наймитів, а й власні родини. Ціною неймовірних зусиль і праці вони ставали багатими, щоб здобути авторитет у суспільстві, самоповагу. Але поступово засіб (гроші) перетворювався на мету, а тому втрачав будь-який сенс і приносив тільки горе й самим власникам, і їхнім близьким. Ці скоробагатьки часто залишалися малокультурними, обмеженими, бездуховними людьми. А при цьому зневажливо ставилися до простолюду, удаючи з себе аристократів. Усе це викликало й сміх, і сльози.

Іван Карпенко-Карий зосередив увагу на цій суспільній біді в кількох трагікомедіях „Розумний і дурень”, „Мартин Боруля”, „Сто тисяч”, „Хазяїн”. Цими творами драматург застерігав також усе суспільство від панівного тоді (які зараз) культу грошей, збагачення заради збагачення. Нагадував, що справжнє щастя дають людині любов до ближнього, милосердя, скромність, чесна праця, вільна творчість.

Устами персонажа драми „Суета” І. Карпенко-Карий так висловлювався про покликання театру: „Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою всіх, і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мать, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний”.

Порушені українським драматургом проблеми, зокрема людської скнарості, яка приносить лише нещастя, примітивності пихатих скоробагатьків, є вічними и завше злободенними. Це переконливо засвідчує уся світова література. Адже такі ж болючі теми по-своєму розкривають письменники різних епох і націй. Наприклад, Ж. Б. Мольєр у комедіях „Скупий”, „Міщанин-шляхтич”, О. Пушкін у трагедії „Скупий лицар”, М. Гоголь у поемі „Мертві душі” (образ Плюшкіна), О. де Бальзак у повісті „Гобсек”, О. Островський у п'єсах „Дохідне місце”, „Свої люди поквитаємось”, „На всякого мудреця доволі простоти”, М. Куліш у комедії „Мина Мазайло” та багато інших (з деякими з цих творів ви ознайомитеся пізніше).

Підсумуйте вивчене

1. Що таке драматичний твір? У чому своєрідність театрального мистецтва?

2. Що ви знаєте про український „театр корифеїв”?

3. Яким був шлях І. Карпенка-Карого до заповітної мети — театральної творчості?

4. Які його здобутки як актора, режисера, драматурга?

5. Які ознаки драматичного твору ви зауважили в п'єсі „Сто тисяч”?

6. Які епізоди є основними етапами розгортання конфлікту в цьому творі — зав'язкою, розвитком дії. кульмінацією та розв'язкою? Обґрунтуйте свій вибір.

7. Образ Калитки змальований за допомогою таких сатиричних засобів: ♦ розгортання трагікомічного сюжету — історії з придбанням фальшивих грошей, які справді виявилися фальшивкою; ♦ ставлення персонажа до інших дійових осіб і їхнє — до нього; ♦ свідоме перебільшення, загострення комічних рис персонажа чи ситуацій; ♦самохарактеристика героя через його мову; ♦ народні прислів'я та приказки; ♦ урочистий тон при описі буденного. Проілюструйте ці засоби відповідними цитатами з тексту.

8. Калитка народився кріпаком, його дитинства й молоді літа минули в бідності та безправ'ї. Як це все позначилося на характері та світогляді Герасима?

9. Чи має Герасим якісь позитивні якості? Яка ж життєва настанова робить його черствим і грубим, примітивним?

10. Існує прислів'я: „Гроші — хороші слуги, але погані господарі”. Як ви його розумієте? Для Герасима гроші — слуги чи господарі? З чого це видно?

11. Зверніть увагу на прізвища деяких персонажів, калитка — це торбинка для грошей, затягнута мотузком; пузир — гумова кулька, що при надмірному надуванні лускає; Бонавентура — середньовічний філософ-богослов, який вирізнявся вченістю й красномовністю. Які риси своїх героїв у такий спосіб підкреслює автор?

12. Проаналізуйте епізоди п'єси, які засвідчують, що це за жанром саме трагікомедія.

13. Складіть план і на його основі підготуйте порівняльну характеристику Герасима й Параски або Герасима й Савки (на свій вибір). Підкресліть спільні та відмінні риси обраної пари характерів.

14. Яку альтернативу гонитві Калитки й копача за скарбами, легким і швидким збагаченням бачить автор? Зверніть увагу на яви VI, X дії першої, яву VI дії другої, яву І дії четвертої.

1. У чому сенс людського життя, на думку Калитки? А на ваш погляд?

2. Як ви думаєте, чи сумісні гроші й свобода, гроші й людяність, доброта?

3. Чи актуальні проблеми, висвітлені в трагікомедії „Сто тисяч”, сьогодні? Наведіть приклади з власних спостережень і засобів масової Інформації.

4. Трохи пофантазуйте: як може скластися родинне життя Романа й Мотрі? Як вони господарюватимуть? Чи не повторять Герасимових помилок? Підтвердьте свої припущення відповідними цитатами з твору.

5. Якість спектаклю значною мірою залежить від творчості режисера й акторів. Одну й ту ж п'єсу різні режисери можуть поставити по-різному. Щоб переконатись у цьому, знайдіть в Інтернеті й подивіться фільм „Сто тисяч” Київської кіностудії ім. О Довженка (режисери Г. Юра та В. Іванов, 1958) і трейлер до вистави „Сто тисяч” Київського академічного драматичного театру на Подолі (режисер В. Малахов, 2008).

6. Інсценізуйте разом з однокласниками трагікомедію „Сто тисяч” (чи бодай одну з її дій).

Прочитайте на дозвіллі

1. Тобілевич Софія. Корифеї українського театру. — К.: Мистецтво, 1917.

2. Карпенко-Карий Іван. Хазяїн. — Харків : Фоліо, 2008.

3. Карпенко-Карий Іван. Будущина в руках нового покоління. — К.: Країна мрій, 2009.

4. Рильський М. Гордість української драматургії: Про творчість Карпенка-Карого // Рильський М. Статті і цю літературу. — К.: Дніпро, 1980.