Українська література 8 клас - В. І. Пахаренко - Грамота 2016 рік

ВОЛОДИМИР ДРОЗД 1939-2003 - З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

У своїх творах він намагався розгадати таємницю людської душі, яку називав місцем бою бобра і зла, бою вічного, непримиренного, жорстокого й прекрасного.

Володимир Дрозд разом із Гр. Тютюнником, Вал. Шевчуком, Є. Гуцалом, Ю. Щербаком, В. Захарченком належать до найвизначніших українських прозаїків-шістдесятників.

Завдання основного рівня. Пригадайте недавно вивчене: за яких умов виник рух шістдесятників, які завдання перед собою ставив, хто входив до цього кола?

Володимир Григорович Дрозд народився письменник 25 серпня 1939 р. в с. Петрушині на Чернігівщині в селянській сім'ї. Дитинство припало на роки Другої світової війни, тож довелося зазнати багато горя й страждань. Ріс сиротою коли йому виповнилося 8 років, померла мати. Завдяки старшим сестрам хлопець змалку навчився читати. Відчуваючи спрагу до знань, щоденно долав відстань 8 км до сусіднього села, де була школа. І вже тоді мріяв стати письменником. А надихали йот поліські ліси й болота, а також багатюща народна словесна творчість, з якою вперше ознайомився не з книжок, а з вуст односельців.

Вищу освіту здобув па факультеті журналістики Київського університету. Працював у редакціях місцевих і загальноукраїнських газет, старшим редактором у видавництві „Радянський письменник”, головним редактором журналу „Київ”.

Ще будучи студентом, В. Дрозд видає першу прозову збірку „Люблю сині зорі”, яка привернула увагу критиків ліризмом, психологічною глибиною характерів, тонким відчуттям природи. Потім одна за одною виходять друком книжки оповідань, повісті й романи. Серед найвідоміших творів автора „Маслини”, „Ирій”, „Земля під) копитами”, „Спектакль”, „Листя землі” (за цей роман письменник нагороджений Шевченківською премією).

Частина творів митця належить до так званої химерної прози. Розвиваючи що стильову течію, він спирався і па український фольклор (казки, легенди), і на здобутки попередників (М. Гоголь, Леся Українка).

Теорія літератури

Химерним називається такий художній твір, у якому поєднуються елементи реального і фантастичного, побутового й міфологічного, дійсного й уявного. Зразком химерного письма в малярстві, наприклад, є картини О. Шупляка.

Завдання основного рівня. Які ознаки химерного світосприймання ви помітили на картині О. Шупляка „Дві пташки”?

О. Шупляк. Дві пташки. 2009р.

В умовах тоталітарної влади відхід від традиційних соцреалістичних тем і звернення до міфологічних образів, фантазування був одним із способів противитися нав'язуваним ідеологічним догмам, відстояти своє право на вільну творчість.

„Наш з Володею маленький “бунт" був суто літературний (хоч і не тільки, бо доводилось і дискутувати, і обстоювати свою точку зору, і захищати молодих). Не були ми борцями, але були людьми й письменниками. Не бунтувались активно, але писали чесно...” (І. Жиленко, письменниця).

Стилю письменника притаманні глибокий психологічний аналіз, зосередженість на моральних аспектах життя. Він переконливо доводить, що навіть у задушливих умовах хворого, враженого несвободою суспільства людина має вибір. Одні обирають пристосуванство, стають па шлях примітивного споживацтва, компромісу з власного совістю і втрачають себе справжніх. Інші ж, попри все, протистоять злу, намагаються зберегти людське єство. Така основна проблематика творів митця.

„Володимир Дрозд кожним новим твором, кожним літературним героєм начебто зривав із себе, а водночас — і з усіх нас, його сучасників, маски, боячись, що вони приростуть до обличчя й затулять його, справжнього, істинного. Це своєрідна боротьба із самим собою за себе ж таки й водночас — пересторога іншим, установлення діагнозу хвороби всього суспільства, що морально деградує” (М. Жулинський, літературознавець).

Людина в тоталітарному світі зазвичай роздвоєна: прагне зберегти гідність, бути вільною й водночас має звичку залишатися такою, як усі, підкорятися владі. Ця проблема майстерно розкрита в одному з ранніх оповідань автора „Білий кінь Шептало”.

Це алегоричний твір. Образ білого коня тут утілення яскравої, творчої особистості, яка намагається вижити й залишитися собою в суспільстві, що складається із сірих посередностей. Кінь Шептало ненавидить своє рабське становище, одноманітну рутинну працю, у якій немає місця творчості. І мріє про долю своїх предків — циркових артистів. Але трагедія Шептала в тому, що він виявляється недостатньо сильним, аби протистояти виливові натовпу, владному контролю над собою. Поступово звикаючи до насильства й несправедливості, білий кінь не в змозі зберегти свою індивідуальність і приймає закони табуна, зливається з юрбою. Покірність, яку сам Шептало вважав удаваною, стає його справжньою невід'ємною рисою. Навіть вирвавшись на волю, психологічно покалічений кінь лише мить здатен насолоджуватися здійсненням мрії. Раптом його лякає невідомість, самостійність. І він знову добровільно! повертається в стійло, до владної руки конюха.