Українська література 8 клас - В. І. Пахаренко - Грамота 2016 рік

Короткий словник літературознавчих термінів

Алегорія — конкретне інакомовне зображення предмета та явища, що заміняє собою абстрактне поняття чи думку.

Алітерація — зумисне надміне повторення однакових приголосних звуків для того, щоб створити звуковий образ зображуваного або посилити інтонаційну виразність мови.

Анафора, або єдинопочаток, — повторення па початку віршових рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових слів чи синтаксичних конструкцій.

Антитеза — особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок.

Асонанс — зумисне надмірне повторення голосних звуків для посилення милозвучності мови.

Байка — невеликий прозовий або віршований алегоричним твір повчального гумористичного чи сатиричного характеру.

Балада — невеликий сюжетний віршований твір із фантастичними чи легендарними елементами, за основу якого взято незвичайну пригоду.

Билини — епічні пісні, які виконували в Україні-Русі за княжих часів народні співці-музики речитативом. У цих творах розповідалося перевалено про героїчні подвиги руських богатирів.

Верлібр — вірш, що не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у ньому досягається лише наспівною інтонацією.

Вертеп — різновид лялькового театру, дійство, що об'єднувало серйозну, урочисту п'єсу переважно різдвяного змісту й веселі анекдотичні сценки.

Власне драма — драматичний твір, за основу якого взято гострий життєвий конфлікт, але без трагічної розв'язки та настанови на комічне.

Гумор — беззлобно-добродушне, жартівливе зображення смішних явищ.

Громадянська лірика — поетичне вираження переживань, пов'язаних із суспільно-національними проблемами.

Драма — зображальний рід літepaтури, що розкриває життя через дії та розмови дійових осіб і призначений для постановки на сцені.

Думи — великі народні пісні, переважно героїчні, про важливі події в історії України (починаючи з XV ст.), які виконували речитативом кобзарі, бандуристи чи лірники.

Експозиція — місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій і персонажами ще до початку конфлікту.

Елегія — вірш, пройнятий настроями журби, у ньому часто звучить скарга па життєві негаразди, містяться гіркі роздуми про швидкоплинність людського життя.

Епітет — художнє означення, яке образно чи емоційно розкриває ознаки певного явища.

Епіфора, або єдинозакінчення, — повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів (у прозі).

Епілог — заключна частина твору, у якій розповідається про долю героїв після розв'язки.

Есе твір, у якому досліджується якась актуальна, маловивчена проблема засобами наукового й художнього стилів водночас.

Зав'язка — подія, з якої починається основний конфлікт твору.

Зоропоезія — поєднання словесного й графічного образів відтворюваного явища.

Ідея — ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі життєві явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи й художні засоби твору.

Інтимна лірика — поетичне вираження переживань героя, пов'язаних із його особистим життям.

Іронія — прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говориться в позитивному або навіть захопленому тоні, а мається на увазі зовсім протилежне.

Казка — це твір народної чи конкретно-авторської фантазії, що розповідає про якісь незвичайні події з участю надприродних сил і переважно щасливим завершенням.

Комедія — це драматичний твір, у якому засобами гумору й сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, змальовується смішне.

Конфлікт — суперечність, зіткнення, що є основою боротьби між персонажами й зумовлює розвиток подій у творі.

Кульмінація — найвища точка в розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил у творі, які ведуть між собою боротьбу.

Легенда — розповідь про якісь події чи людей, оповита казковістю, фантастикою.

Літота — художнє применшення ознак якогось явища для того, щоб показати його мініатюрність, підкреслити презирливе чи лагідне ставлення до нього.

Медитація — ліричний жанр, у якому осмислюється насамперед внутрішній світ людини.

Метафора це троп, у якому ознаки одного явища переносяться па інше явище за подібністю між ними.

Метонімія — троп, що полягає в перенесенні назви з одного явища на інше, яке перебуває з ним у певному зв'язку.

Мистецтво — це сприймання, відтворення та моделювання світу в художніх образах.

Мотив — переплетения, поєднання теми та ідеї в ліричному творі.

Новела — невеликий розповідний твір про якусь незвичайну подію з несподіваним фіналом.

Оксиморон — свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення.

Оповідання — невеликий за розміром розповідний твір здебільшого про одну або кілька подій із життя персонажа, зрідка кількох персонажів.

Паліндром — вірш, у якому під час читання кожного рядка зліва направо і навпаки виходить той самий текст.

Парадокс — думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоча насправді може й не бути хибною.

Паралелізм — паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя.

Пейзажна лірика — поетичні роздуми й почуття, викликані картинами та явищами природи.

Персоніфікація — надання тваринам, предметам, явищам і поняттям властивостей людини, олюднення їх.

Підтекст — прихований, зашифрований автором у формі натяків і недомовок смисл, який може не збігатися з прямим значенням тексту.

Пісня — невеликий поетичний твір, призначений для співу.

Повість — розповідний прозовий твір (зрідка віршовий), що охоплює ширше коло життєвих явищ, ніж оповідання, і має більшу кількість персонажів.

Поетичний цикл — це група віршів, що об'єднані однією темою, настроєм, місцем або часом написання.

Ритм поетичний (або мовний) — рівномірне чергування однорідних мовних одиниць, які називаються ритмічними одиницями. Найменша одиниця поетичного ритму склад, головна вірш (тобто рядок).

Порівняння — троп, що являє собою пояснення одного явища чи предмета за допомогою іншого, чимось подібного до нього.

Пролог — окремий розділ твору, у якому автор знайомить читача з фактами. що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.

Ремарка — авторське пояснення для режисера й акторів, у якому описано обстановку на сцені, зовнішність героїв, їхні дії, жести, інтонації тощо.

Рефрен — повторення однакових слів чи виразів, віршорядків чи строф у творі з мстою звернути па них особливу увагу читачів або (і) підкреслити мелодійність, ритмічність.

Речитатив — протяжний спів-проказування.

Рима — суголосся закінчень у суміжних і близькорозташованих словах у кінці чи в середині рядка.

Риторичне заперечення зосередження уваги читача на певній думці через пояснення її у формі заперечення або застереження можливого іншого погляду.

Риторичний вигук — вислів почуття у коротких, емоційно перенасичених словах.

Розв'язка — логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації.

Розвиток дії — події, які змінюють одна одну й у яких розгортається конфлікт, виявляються характери персонажів.

Роман — складний за побудовою й великий за розміром епічний прозовий (зрідка віршований) твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовані персонажі, яких зазвичай досить багато.

Символ — це предметний або словесний знак, який опосередковано, умовно виражає сутність певного явища.

Симплока — поєднання анафори з епіфорою.

Сарказм — особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв ненависті та зневаги до зображуваного.

Сатира — непримиренне, гнівне художнє висміювання якогось потворного явища.

Синекдоха — троп, що заснований на вживанні однини замість множини й навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового й навпаки.

Строфа — кілька рядків, які повторюються в поетичному творі, об'єднані здебільшого спільним римуванням і відмежовані від інших рядків помітним відступом.

Сюжет — художньо осмислена конкретна система подій, у яких розкриваються характери в їх взаємодії.

Тема твору — основний предмет розповіді, те, про що говориться у творі.

Теорія літератури — вивчення законів розвитку літератури як мистецтва слова, дослідження змісту й форми творів.

Трагедія — драматичний твір, у якому незвичайний герой потрапляє в безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними силами і, як правило, гине.

Трагікомедія — драматичний жанр, що поєднує ознаки комедії і трагедії.

Філософська лірика — поетичне осмислення буття, світу, людини, сенсу людського життя, добра і зла.

Фольклор — колективна народна творчість у всіх її виявах; у вузькому розумінні усна словесна й музична народна творчість.

Художній образ — узагальнена картина життя (людина, природа, предмет, подія, явище), емоційно й естетично втілена в конкретну художню форму (пісня, танок, малярське полотно, поема, роман тощо) творчою уявою митця.

Чорний гумор — це глузування над смертю, насильством, хворобами чи іншими „похмурими” темами.