Народні поводирі - кобзарі, бандуристи, лірники - Усна народна творчість: збережена мудрість народу

Українська література 8 клас - Л. I Коваленко - Оріон 2016 рік

Народні поводирі - кобзарі, бандуристи, лірники - Усна народна творчість: збережена мудрість народу

У цьому розділі йдеться про народних співців — кобзарів, бандуристів і лірників. Вони були спадкоємцями гуслярів-бялинників Київської Русі.

Попрацюйте в парі!

З уроків зарубіжної літератури пригадайте, якою була традиція виконання творів героїчного епосу в інших європейських країнах.

Історичні пісні та думи в Україні виконували народні співці — кобзарі, бандуристи ти лірники.

Цікава думка

„В Україні під села до села і від хати до хати ходять похилі піком дідусі-кобзарі і співають пісні про минулу славу, про зруйновану могутність хоробрих козаків, пісні, в яких правдиво... змальована історія, звичаї цього народу, пісні великої історичної вартості... У жодного слов'янського народу національний історичний епос так своєрідно не розвинувся, як в українців... Навіть то, про що історія, літописи, які зберігаються в монастирях, по дають жодної довідки, збереглося в народних піснях неспотвореним і правдивим“, — писав ще в XIX ст. німецький учений Г. Тріттен.

Як бачимо, саме народних співців Г. Тріттен вважає творцями та поширювачами історичних пісень і дум, а самі твори хранителями історичної пам'яті народу.

Хто ж вони кобзарі, бандуристи та лірники? Це народні співці й музиканти. Ще до початку XIX ст. в Україні їх називали Божими людьми або старцями. З легкої руки Тараса Шевченка виконавців героїчного епосу почави величати кобзарями. Ними часто ставати покалічені в боях козаки, які мати музичний хист, або ті, які вже за віком не могли воювати.

Але кобзарі не завжди були сліпі. На народних картинах козака Мамая зображено молодим, здоровим і зрячим. На полотні він виконує пісню в супроводі кобзи, але в будь-яку хвилину готовий стати до бою.

Народна картина „Козак Мамай“

Загальновідомо, що автором історичних пісень і дум був народ. Але в їх творенні часто брали участь свідки бойових дій або їх учасники, козаки, серед яких було багато зі знанням іноземних мов та освітою, здобутою в українських чи європейських вищих навчальних закладах.

З ліквідацією Запорозької Січі кобзарями ставали музично обдаровані особистості, переважно незрячі. Вони ходили від села до села й несли слово правди про події минувшини. Народні рапсоди1 виконували музичні твори й виховували в українців патріотичні почуття.

Спочатку кобзарі складали думи й історичні пісні про події, учасниками або свідками яких вони були самі. Але з кінця XVIII ст. політичне життя в Україні почало занепадати, царат цілеспрямовано перетворював українські землі па глуху провінцію. Це призвело до уповільнення розвитку культури, зокрема й процесу створення історичних пісень і дум. У цих умовах кобзарі стали переважно виконавцями вже відомих творів.

Кобзарі були особливою кастою в Україні. Ними могли стати люди, які пройшли навчання й посвяту, тобто вони були професійними виконавцями. Уже в XVІІ-XVIII ст. народного співу можна було навчитись у музичних цехах чи кобзарських братствах. У цих громадах був ретельний відбір претендентів, існувала ієрархія керівництва зі своїми отаманами, соцькими, десяцькими, скарбниками. У цехах і братствах усі мали дотримувати єдиного морального кодексу та строгих правил поведінки.

Терміни навчання всюди були різні, але переважно до трьох років. Про опанування гри на кобзі найвідоміший український рапсод Остап Вересай розповідав так: „...учитель дає учневі інструмент, ставить руки учня на струни або клавіші і, обнявши учня за спину, накладає поверх його рук свої так, що грає учневими руками. Коли ж учень уже добре починає перебирати пальцями, тоді вчитель каже йому грати самому й одночасно грає ту саму річ на другій кобзі чи лірі“.

1 Рапсод — в античній Греції мандрівний народний співець і декламатор, виконавець епічних творів. // Виконавець народних пісень.

Ліра

Кобзарі, бандуристи та лірники відрізнялися між собою інструментом, на якому вони викопували твори, та репертуаром.

Ліра — струнний музичний інструмент. Звук ліри протяжний, а мелодія повільна й тужлива. На ній виконували переважно твори духовного змісту (псалми, канти), хоч іноді й думи. Лірники були популярними перевалено на території Середньої Наддніпрянщини.

Кобза

Кобза струнний щипковий музичний інструмент. На ній грали щипком струп, а не притисканням до грифу. Бандури й кобзи з часом удосконалювались і стали дуже схожими за будовою й однаково популярними переважно на Лівобережно.

Відомо також, що кобзарі розвивали в собі дар характерництва й часто були розвідниками в козаків. Особливо важливою їхня допомога була в періоди визвольної боротьби з чужинцями. Кобзар міг пройти в будь-яку місцевість, не викликаючи підозри у влади, і вивідати важливу інформацію. Він міг навіть зробити якусь диверсію у ворожому стані. Таємну інформацію, яку стороннім не можна було розголошувати, кобзарі передавали за допомогою спеціально створеної мови, яку називали лебійською (лебій сліпець). Високо оцінював допомогу кобзарів у визвольній війні проти польської шляхти гетьман Б. Хмельницький. Для поширення кобзарського ремесла він наказав створити музичний цех на Лівобережній Україні. Та й салі Б. Хмельницький, за свідченнями сучасників, був непоганим кобзарем.

Отже, кобзарство в Україні явище набагато ширше, ніж просте виконання музичних творів. Це особлива філософія буття, спосіб мислення та ставлення до світу. Вона спиралася на етику, мораль народа, вироблену сотнями століть його буття. Прикладом свого життя і творами кобзарі показували слухачам, що таке добро і зло, доносили до них важливі істини: моральний обов'язок громадянина — служити Батьківщині, бути здатним на самопожертву в ім'я народу.

Бандура

Саме тому кожна окупаційна влада вважала кобзарів своїми ворогами й жорстоко розправлялася з народними співцями. У всі часи, як зазначив дослідник українського кобзарства В. Нолл, вони були „неконтрольованим джерелом морального авторитету па селі, безпосереднім конкурентом тоталітарної держави“.

Переслідував кобзарів, знищував їхні інструменти російський царизм. Маховик репресій став ще сильнішим із приходом до влади більшовицького режиму. Були заборонені кобза, бандура та ліра як „класово ворожі інструменти“, під приводом знищення жебраків переслідували кобзарів. Репресії над кобзарями, бандуристами та лірниками досягли свого піку в грудні 1934 р. Тоді в Харкові було скликано З'їзд народних співців Радянської України. Нібито для поїздки до Москви па З'їзд народних співців народів СРСР їх повантажили до вагонів і вивезли на околиці станції Козача Лопань. За деякими джерелами, там було розстріляно понад 200, за іншими 1234 народні співці. Масштаби репресій радянської влади вражають. Так, якщо па початку XX ст. на Київщині було приблизно 200 кобзарів і лірників, то перед початком Другої світової війни не залишилося жодного.

Переслідувань зазнали навіть культурні діячі, які досліджували кобзарське мистецтво. Серед них — видатний історик Дмитро Яворницький, поет і фольклорист Максим Рильський, чоловік Лесі Українки Климент Квітка, художник та етнограф Опанас Сластіон, письменник і кобзар Гнат Хоткевич.

У XIX на початку XX ст. відомими в Україні були виконавці І. Круковський, Остап Вересам, М. Кравченко, П. Древченко, П. Гащенко, Т. Пархоменко, А. Шут, І. Кучеренко, І. Нетеса, Г. Кожушко; лірники С. Веселий, І. Зозуля. За межами України відомим був Григорій Китастий зі своею капелою бандуристів. Непростим було їхнє життя. Злидні, кочовий спосіб життя, часті переслідування дочасно зводили їх у могилу. Але надавала їм сил відданість своему ремеслу, патріотизм і віра в народ та його майбутнє.

Історичні координати

Щоб зберегти унікальну епічну співотворчість українських кобзарів, на початку XX ст. українські культурні діячі організували запис дум і народних пісень на фонографі1. Ідея виникла у 1902 р. на XII Археологічному з'їзді в Харкові. Зініціював проект історик, бандурист й етнограф Гнат Хоткевич, його підтримали інженер Олександр Бородай і художник Опанас Сластіон. У 1903 р. вони записали першу думу „Маруся Богуславка“ у виконанні кобзаря Михайла Кравченка.

1 Фонограф — звукозаписувальний пристрій, який винайшов у 1877 р. Томас Едісон.

Роботу відновила в 1907 р. Леся Українка. Вона витратила зі свого посагу 300 рублів (дуже великі на той час кошти!), щоб спорядити на Полтавщину експедицію на чолі з композитором Філаретом Колессою. Результатом роботи став збірник „Мелодії українських народних дум“ (1910 і 1913 рр.).

Нині українські вчені оцифровують записи кобзарів, записані понад 100 років

Остап Вересай

Пам'ятник Остапу Вересаю в Сокиринцях (Чернігівська область)

Про кількох видатних виконавців XIX — початку XX ст. розповімо детальніше.

Найвідоміший серед кобзарів — Остап Микитович Вересай (1803-1890). Народився він у родині сліпого скрипаля-кріпака. Змалку хлопчика захопила краса музики. Особливе враження на нього справляла гра кобзарів, він завмирав, чуючи звуки цього інструмента.

У чотири роки Остап осліп. Відсутність зору загострила в нього інші органи чуття, зокрема слух, розвинула музичну пам'ять. Він легко запам'ятовував мелодії та слова великих епічних творів. Найкраща освіта для сліпого сина, вирішив батько, — це наука в кобзаря. Тому з 15-ти років Остапа віддають на навчання. Спочатку він переймав мистецтво виконання в кобзаря Ю. Андріяшівського, потім — С. Кошового та Н. Коляди.

Цінуючи талант Остапа Вересая, відомий український просвітитель і меценат Григорій Галаган викупив його з кріпацтва, познайомив з багатьма видатними культурними діячами. У маєтку Галагана О. Вересай зустрівся з Л. Жемчужниковим, який першим привернув увагу сучасників до такого унікального явища як кобзарство. Вересай був знайомий із Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Лисенком, М. Мурашком, його виступи слухали в Санкт-Петербурзі П. Чайковський і М. Римський-Корсаков.

Слава про кобзаря-самородка ширилася царською Росією.

У 1875 р. О. Вересай побував у Санкт- Петербурзі. Там він узяв участь у кількох культурно-мистецьких заходах. На запрошення професора Міллера, який читав для синів російського царя лекції з мистецтва, він виконав кілька дум і пісень. Вражені кобзарським співом, царевичі подарували йому срібну табакерку з написом „Кобзарю Остапу Вересню від великих князів Сергія та Павла Олександровичів березня 4-го 1875 р.“. Ця коштовна річ стала для митця своєрідним оберегом і, як він казав, „начпортом“. Відомий, наприклад, факт, що по дорозі додому О. Вересая заарештували й ув'язнили в Прилуках за виконання пісні „Нема в світі правди“. Після того, як поліцейські побачили табакерку з написом, його відразу відпустили.

Народні пісні та думи у виконанні О. Вересня нікого не залишали байдужим. Ось як про українського Гомера розповів у своєму оповіданні „Пісня про правду“ австрійський письменник Райнер Марія Рільке.







Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.