Українська література 8 клас - Л. I Коваленко - Оріон 2016 рік

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО 1814-1861 - Разом зі своїм народом - на віки - Світло української поезії

Історичні координати

Щоб зрозуміти, чому Тарас Григорович Шевченко став виразником прагнень українського народу, необхідно зрозуміти історичну добу, у яку він жив. Щоб осягнути, у чому Шевченковий феномен як митця й провідника нації у визвольній боротьбі протягом ось уже двох століть,

необхідно дійти до глибин його творчості.

Перша Лівобережна, Слобідська, Правобережна та південні території увійшли до складу Російської, а Галичина, Буковина та Закарпаття — до Австрійської імперії. Політика обох держав була колоніальною, мала антиукраїнський та антинародний характер. Але градус політичного й соціального тиску на українців у цих країнах був різний.

На політику Австрійської імперії значний вплив мали європейські революційні рухи. Революції 1789 р. та 1830 р., а особливо революція 1848-1849 рр., що охопила всю Європу, відкрили шлях до демократичних змін у цих країнах, змели кріпосницьке рабство. Це були кілька повстань у різних частинах Європи проти монархічного правління1. Свобода, рівність, братерство — ці революційні гасла під тиском народу почали втілюватись у конкретні демократичні зміни.

На початку XIX ст. завершується формування європейських націй та літературних мов. Якщо в попередні століття розподіл у середині суспільства відбувався за станами (землевласник, шляхтич — з одного боку, ремісник, селянин — з іншого), то тепер громадяни країни почали усвідомлювати свою національну спільність і самобутність незалежно від належності до соціального прошарку. У цей час починає бурхливо розвиватися культура зі своїми чітко вираженими національними особливостями. У першій половині XIX ст. творять німецькі та австрійські митці й діячі науки Й. В. Гете, Г. Гейне, Е. Гофман, Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Ф. Шлегель, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейєрбах; французи В. Гюго, О. де Бальзак, Г. Берліоз, Е. Делакруа, Т. Жерико, К. де Сен-Сімон, М. Фур'є; англійці Дж. Байрон, Ч. Діккенс, В. Скотт, Д. Констебл, Дж. Тернер; італійці Н. Паганіні, Дж. Россіні, Д. Доніцетті; поляки А. Міцкевич, Ю. Словацький, 3. Красінський, С. Монюшко, М. Огінський, Ф. Шопен та інші.

А як жила батьківщина Т. Шевченка у складі Російської імперії в цей час? У зовнішній політиці Росія виконувала роль „жандарма Європи”, беручи участь у придушенні революційних виступів на Заході. Усередині країни після перемоги у війні над Наполеоном (1812р.) відбувається піднесення патріотичних настроїв, організаційно оформлюється рух декабристів — передових представників дворянства. Мета їх діяльності — ліквідація самодержавства, скасування кріпацтва та встановлення конституційного ладу. Після розправи царату над декабристами в 1825 р. в країні починається наступ реакції1.

1 Монархічне правління — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю або частково належить одній особі — спадкоємному монархові.

Щодо України політика Росії була особливо жорстокою. Наприкінці XVIII ст. ліквідовано Запорозьку Січ, а з нею — і політичну автономію3. Кріпацтво, значно послаблене внаслідок Визвольної війни 1648-1654 рр., набуло на початку ХІХ ст. най брутальніших форм. Звичним став продаж кріпаків, село потерпало від безправ'я.

У відповідь на гноблення Україна відповідає масовими селянськими повстаннями. Так, наприклад, протягом 1826-1847 рр. відбулось 250 виступів протесту, а 1849-1854 рр. — 104. Найпотужнішим за силою спротиву було повстання під проводом У. Кармалюка.

Пригадайте, що вам відомо про Кармалюка, та як його зображено в історичних піснях.

У цей час російське самодержавство завдає один із най нещадніших ударів по освіті: значно зменшує кількість шкіл, перетворює Києво- Могилянську академію зі світського навчального закладу в духовний. Царський указ 1804 р. про заборону української мови в школах був спрямований на русифікацію освіти, що в майбутньому мало позначитися на рівні освіченості народу. Російська імперія свідомо намагалась перетворити Україну на глуху провінцію.

Ще із XVI ст. освічені українці починають переїжджати до російської столиці. Українська культура, вища на той час за розвитком, стала своєрідним Інтелектуальним донором сусіднього народу, сприяла європеїзації російської культури. Але після приєднання до Росії Україна позбулася цієї своєї переваги. На почату XIX ст. частина української еліти починає працювати в річищі російської культури. А вже в 30-40-х роках XIX ст., в умовах усе більшого розвитку російської культури, творення української літератури ставало безперспективним.

Можна було змиритися, пославшись на несприятливі обставиш!. Але серед освічених, патріотично налаштованих українців з'являється категорія „нових людей”, які наступу реакції протиставили самовіддану працю для національного відродження. їхню діяльність у тих умовах можна назвати подвижницькою. Наступу реакції попи протиставили активну працю для свого народу.

На початковому етапі українські культурні й наукові діячі ставили перед собою завдання засвоювати народні традиції, зафіксувати па папері перлини усної народної творчості. Вони почали активно збирати й вивчати фольклорні твори (Михайло Максимович, Ізмаїл Срезнєвський та ін.), досліджувати історію, життя та побут пароду (Микола й Дмитро Баптиш-Каменські, Микола Костомаров та ін.).

1 Реакція — політичний режим, що придушує прогресивні сили в суспільстві. Мета політичної реакції - збереження та зміцнення старих порядків, які вже віджили

2 Автономія — самоврядування певної частини держави.

3 Самодержавство — форма правління державою з необмеженою владою однієї особи — самодержця.

Захоплення народною творчістю позначилось і на творчості українських митців цього періоду: Івана Котляревського, Петра Гулака-Артемовського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Євгена Гребінки, Семена Гулака-Артемовського, Івана Вітковського, Іллі та Олександра Лизогубін. Народ упізнавав себе у творах цих митців. Однак це були твори радше про народ, а не для народу.

За таких суспільно-політичних та культурних умов приходить у світ великий геній українського народу Т. Шевченко. У чому його феномен? Його творчість не просто змальовувала життя народу, а була присвячена народу. Він не тільки розповідав про окремі явища несправедливої кріпосницької системи, а й викривав увесь антинародний устрій. В умовах бездержавності великий Кобзар не тільки оплакував недолю народу, а витворив образ нового позитивного героя — захисника інтересів знедолених. Закликом „Борітеся — поборете!”, усіма своїми творами Т. Шевченко відкрив перед народом перспективу звільнення від соціального хі національного рабства. Спираючись на фольклор і живу розмовну мову, він своїми творами заклав норми української літературної мови.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про особливості суспільно-політичного життя в Європі на початку XIX ст. Яка загальнолюдська ідея стає центральною в цей час?

2. Поясніть, чи могла, на вашу думку, праця українських культурних діячів навіть у межах чужої держави бути плідною для розвитку національної ідеології та культури. Укажіть можливі шляхи такого розвитку. За потреби проконсультуйтеся з учителями історії чи літератури.

3. Поміркуйте, чому відродження освіти й культури було важливим завданням українських культурних діячів початку XIX ст.

Розгляньте репродукції портретів Т. Г. Шевченка, виконані сучасним українським художником Олегам Шупляком. Опишіть ту, що сподобалася вам найбільша. Поясніть, чому художник обирає саме такі композиції для зображення образу Кобзаря.

Попрацюйте в парі!

Прочитайте та прокоментуйте слова О. Кониського1. Розкажіть епізоди з дитинства Т. Шевченка, які будуть ілюстрацією до його розповіді.

„Ледве чи можна вказати якого іншого ще великого поета, щоб у його був такий сумний, безрадісний, так скорботно охмарений вік дитинний... Крепацька неволя вкупі з великими злиднями, сирітство, сварка, бійка, тяжке і несправедливе катування, пекло в родин/ і в хаті... Голодовання і різки у дяка в школі; носіння відрами води на гору...”.

А чи були радісні миттєвості в житті Тараса? Розкажіть про них.

Перевірте свою відповідь у розділі „Літературознавчий навігатор”.

Василь Касіян. Тарас у дитинстві слухає розповіді старих людей на кладовищі гайдамаків

На шляху до волі (1851 - 22 квітня 1858 р.)

1831 р. з Вільно (сучасна Литва) до Санкт-Петербурга (тодішня столиця Російської імперії) приїхав сімнадцятирічний Тарас Шевченко. УЖЕ тоді він вирівнявся з-посеред інших кріпаків. Володів польською, бо деякий час жив у Варшаві з паном П. Енгельгардтом, добре знався па тогочасній європейській культурі. Був непоганим живописцем, адже, за деякими джерелами, навчався у Вільно у відомого професора Йонаса Рустемаса.

У Петербурзі Енгельгардт віддав юнака в науку до художника Ширяєва. У ті часи мати власного художника кріпосникам було престижно й вигідно, бо їм діставалась винагорода за роботу кріпака.

Ночами, після роботи, Тарас часто потайки ходив до Літнього саду змальовувати виставлені талі античні скульптури. У Санкт-Петербурзі юнак познайомився зі студентом Академії мистецтв Іваном Сошенком. Той відразу оцінив малярські, а згодом і поетичні здібності нового знайомого. О. Кониський так характеризував вплив цього митця на становлення особистості Тараса: „Знайомство із Сошенком перевело Шевченка через той Рубікон, який розділяв людей і кріпосних, темряву і світло, волю і неволю... Він дав поштовх дуже стисненій пружині потенційних можливостей, яка пробила художника і поета Тараса Шевченка світочем нашого пароду”. Між друзями часто заходила розмова про волю. Т. Шевченко прагнув вирватись із кріпацтва за будь-яку ціну. Але І. Сошенко міг тільки поспівчувати приятелю. Сам бідний художник, він не міг допомогти другові матеріально. Однак І. Сошенко ввів Т. Шевченка в коло впливових українців північної Пальміри1. Він познайомив Тараса зі студентом Аполлоном Мокрицьким, той з відомим у Санкт-Петербурзі російським і українським письменником Євгеном Гребінкою. Саме Є. Гребінка сприяв знайомству Т. Шевченка з конференц-секретарем Петербурзької академії мистецтв Василем Григоровичем й академіком Олексієм Венеціановим. Знані митці високо цінували художнє обдарування Т. Шевченка й почали думати, як звільнити його з кріпацтва. Але Енгельгардта не переконали навіть клопотання за Т. Шевченка таких впливових діячів, як Василь Жуковський2, Олексій Венеціанов3 і Карл Брюллов4. Лише під час візиту графа М. Вієльгорського Енгельгардт назвав ціну за свого кріпака 2 500 рублів. Щоб зібрати такі кошти, К. Брюллов написав портрет відомого поета В. Жуковського. 22 квітня 1838 р. було організовано лотерею й зібрано необхідну' суму.

1 Олександр Якович Кониський (1836-1900), український перекладач, письменник, педагог, громадський діяч, один із фундаторів літературного Товариства Шевченка й ініціатор перетворення його на Наукове товариство імені Шевченка. Автор слів пісні „Молитва за Україну”, перекладу „Щоденника” Т. Г. Шевченка.

ПОМІРКУЙТЕ НАД ПРОЧИТАНИМ

1. Чому найвпливовіші люди того часу переймалися долею українського хлопчика- кріпака, яких тоді була безмежна кількість? Чому вони клопоталися про викуп із кріпацтва саме Т. Шевченка?

2. Як ви думаєте, це простий збіг обставин, щасливий випадок долі чи щось інше?

Уже через три дні Т. Шевченко отримав відпускну від свого колишнього пана, у якій було написано:

Отпускная

Тысяча восемьсот тридцать восьмого года, апреля двадцать второго дня, я, нижеподписавшийся, уволенный от службы гвардии полковник Павел Васильев сын Энгельгардт отпустил вечно на волю крепостного моего человека Тараса Григорьева сына Шевченка, доставшегося мне по наследству после покойного родителя моего действительного тайного советника Василия Васильевича Энгельгардта, записанного по ревизии Киевской губернии, Звенигородского уезда в селе Кирилловке, до которого человека мне. Энгельгардту, и наследникам моим впредь дела нет и ни во что не вступаться, а волен он, Шевченко, избрать себе род жизни какой пожелает...

1 Північна Пальміра — образна назва Санкт-Петербурга.

2 Василь Андрійович Жуковський (1783-1852) — російський поет, перекладач, вихователь спадкоємця престолу царевича Олександра.

3 Олексій Гаврилович Венеціанов (1780-1847) — російський художник, один з основоположників побутового жанру в російському живописі, академік Петербурзької академії мистецтв, придворний портретист.

4 Карл Павлович Брюллов (1799-1852) — російський художник, професор Петербурзької академії мистецтв (з 1836). Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей і портретів діячів культури. К. Брюллов навчав Івана Сошенка й Тараса Шевченка.

Відпускна Тараса Шевченка (з експозиції Національного музею Тараса Шевченка)

Радості Шевченка не було меж. „...Мало не збивши мене з ніг, згадував про ці дні І. Сошенко, — кидається мені на шию і кричить: „Воля! Воля!”. А своєму братові в цей період Тарас написав: „Велике щастя бути вільним чоловіком, робиш, що хочеш, піхто тебе не спинить”.

Між двома неволями (22 квітня 1858 р. — 5 квітня 1847 р.)

Викуп із кріпацтва не тільки приніс Тарасу Шевченкові волю, а й відкрив можливості для розвитку таланту. У цей час він активно займається самоосвітою, багато читає історичної, філософської, художньої літератури, відвідує Ермітаж, театри. У 1838 р. Т. Шевченка зарахували до Академії мистецтв у клас К. Брюллова. За весь час навчання його роботи були відзначені трьома срібними медалями Другого достоїнства (акварель „Циганка-ворожка”; курсова робота „Хлопчик-жебрак, який ділиться хлібом із собакою”).

У цей час чимдалі впевненіше його художню музу починає витісняти поетична. Писати поезії Т. Шевченко, очевидно, почав ще до приїзду в Петербург, проте не надавав першим творам особливого значення. Поміщик і видавець П. Мартос, чий портрет писав Тарас, ознайомившись із його ранніми творами, запропонував їх надрукувати.

1840 р. на кошти П. Мартоса та за сприяння Є. Гребінки з'явилась перша поетична збірка Т. Шевченка під назвою „Кобзар”, до якої увійшло всього вісім творів: „Перебендя”, „Катерина”, „Тополя”, „Думка” („Нащо мені чорні брови...”), „До Основ'яненка”, „Іван Підкова”, „Тарасова ніч” та „Думи мої, думи мої...”. Малюнок до видання (кобзар із хлопчиком-поводирем) виконав В. Штернберг.

Порше видання „Кобзаря* (1840 р.)

Наступного дня після видання збірки Т. Шевченко прокинувся знаменитим. Його твори читали й переписували в зошити, вивчали напам'ять. Хоч треба сказати, що багато хто з російського оточення Т. Шевченка негативно сприйняв його поезії, вважаючи їх не вартісними художньо, бо написані „мужицькою” мовою. Але, як зазначав сучасний дослідник творчості Т. Шевченка Іван Дзюба: „Шевченків вірш дихав природністю, такою гармонійністю і багатою мелодійністю, такою доладністю, яких не сягали його попередники”.

У 1843-1844 рр. та в 1845-1847 рр. Т. Шевченко двічі відвідав Україну. Він заїжджав до своїх рідних у Кирилівку, гостював на запрошення поміщиків у їхніх маєтках. Після цих візитів поет почав усвідомлювати прірву, яка пролягла між селянами й поміщиками, а також велику власну відповідальність перед своїм народом.

Прозріваючи, він переходить від замилування минулим до викриття сучасного йому самодержавства. Сатиричні поеми „Сон (У всякого своя доля...)”, „Кавказ”, „І мертвим, і живим...”, поема-містерія „Великий льох”, вірші „Чигрине, Чигрине...”, „Розрита могила” та інші пройняті глибокими філософськими роздумами про долю свого народу. Твори цього періоду Т. Шевченко оформлює в рукописну збірку „Три літа”.

Пошуки шляхів боротьби за справедливість приводять Т. Шевченка в 1845 р. до Кирило-Мефодіївського братства — першої політичної організації в Україні. Основоположними принципами організації були слов'янська конфедерація1, рівність, братерство.

У казематі та на засланні (1847-1857 рр.)

5 квітня 1847 р. за доносом студента Петрова кирило-мефодіївців було заарештовано. 6 квітня 1847 р. Т. Шевченка було відправлено з Києва до Петербурга й ув'язнено в казематі3 ІІІ відділу3. За неповні два місяці слідства поет написав тринадцять поетичних творів, об'єднаних (крім вірша „Згадайте, братія моя”) у цикл „В казематі”.

Слідчі не довели участі Т. Шевченка в діяльності братства, але з-поміж усіх учасників його було покарано найжорстокіше. Головне

1 Конфедерація — об'єднання самостійних, суверенних держав.

2 Каземат — у дореволюційній Росії — одиночна камера для ув'язнення у фортеці, цитаделі.

3 III відділ — слідчий орган у Російській імперії для боротьби проти революційних рухів та організацій.

звинувачення, висунуте проти нього, — написання творів „малоросійською мовою”, з якими „могли посіятися й згодом вкоренитися думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про можливість Україні існувати як окремій державі”. Особливо царя обурило висміювання цариці в поемі „Сон”.

Т. Шевченка віддали в солдати й направили для відбування покарання в Оренбург, а потім перевели рядовим 5-го батальйону першої бригади 23-ї піхотної дивізії в Орську фортецю. Почалася щоденна солдатська муштра. Душевний стан Т. Шевченка в цей період був пригнічений, але, всупереч забороні, він пише поеми „Княжна”, „Варнак”, „Іржавець”, „Чернець”, „Москалева криниця” та багато віршів. Рукописи він переховує за халявами чобіт. Так з'являються чотири „захалявні книжечки” періоду заслання.

Сторінка з рукописної збірки „В казематі”

Микола Самокиш. Т. Шевченка везуть на заслання

Т. Шевченка, як художника, двічі залучали до складу експедицій: 1848 р. — Аральської, 1850 р. — Каратауської. У цей час дещо полегшили умови його служби. Він виконував замальовки місцевості, місцевих жителів, писав поеми „Царі”, „Титарівна”, „Марина”, „Сотник” і понад 70 поезій.

Повернення (1857 - 1861 рр.)

Іван Шульга Т. Г Шевченко на пароплаві повертається із заслання

Тільки в серпні 1857 р., через два роки після смерті царя Миколи І та завдяки тривалим клопотанням друзів, Тарас Шевченко залишили в Новопетрівську фортецю й повернувся до Санкт-Петербурга. У великій скруті він жив при Академії мистецтв і вважався неблагонадійним, за яким поліцейські вели постійний нагляд. Але в цей період він захопився роботою над офортами1. 1859 р. Рада Академії надала йому звання академіка гравюри.

1859 р. Т. Шевченко втретє приїхав в Україну. Зустрівся зі своїми рідними, які так і лишились кріпаками, деякими колишніми товаришами кирило-мефодіївцями. Поет мріяв придбати клаптик землі на батьківщині й побудувати там невелику хату. Але мріям не судилося збутись. 13 липня 1859 р. за доносом його знову було заарештовано й після завершення слідства рекомендовано повернутись до Петербурга. Надто боялася влада присутності Т. Шевченка в Україні.

До останніх днів свого життя Тарас Григорович не полишав працювати. Він підготував і 1861 р. невеликим накладом у 10 тис. примірників власним коштом видрукував „Буквар”. Це була остання його книжка. Поет мріяв підготувати для учнів недільних шкіл серію підручників, але не встиг. Як бачимо, навіть в останні місяці свого життя думками поет був з Україною...

1 Офорт — гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток із такої гравюри.

10 березня1861 р. Шевченко помер. Поховали його спочатку в Петербурзі, а 22 травня того ж року відбулось перепоховання в Україні па Чернечій горі поблизу м. Канева.

Цікава думка

Вдумайтесь у слова українського літературознавця й філософа Івана Дзюби про Тараса Шевченка:

Ми на вічному шляху до Шевченка...

Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе — свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства XIX століття. Він сам приходить у паш донь. Але й ми повинні йти в його час. Лише так між нами й ним буде глибше взаєморозуміння.

Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної та національної справедливості, відданістю правді й свободі. Та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил і боротьби, скільки це коштувало мук то болю, скільки дня цього треба було прозрінь думки й висоти духу?

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Перекажіть епізод із життя Т Шевченка, який вас найбільше вразив, і поясніть, чим саме.

2. Прокоментуйте слова І. Франка про перший „Кобзар” Т. Шевченка: „...ся маленька книжечка відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову”.

3. Пригадайте відомості про українських кобзарів. Поясніть, чому Т. Шевченко першу збірку своїх творів назвав „Кобзар”.

4. 9 березня 2014 р., у 200-ту річницю від народження Тараса Шевченка, у Львові розпочали акцію „Рік Тараса Шевченка у Львові” Цього дня на проспекті ім. Т. Шевченка львів'яни встановили табличку „Проспект ім. академіка Т. Шевченка”. Ця табличка є символічним культурним актом і передбачає привернення уваги до важливого аспекту життєвого шляху письменника. Поміркуйте, що це може означати для українців сьогодні? Обміняйтеся відповідями з однокласниками.

1. За джерелами Інтернет доберіть матеріали, які доповнюватимуть ваші знання про один із періодів життя Тараса Шевченка. Підготуйте повідомлення та виголосьте його на уроці.

2. Спробуйте, це цікаво! У мережі Інтернат за посиланням http://kobzar.kyivstarua/#2 увійдіть у програму, розроблену компанією „Київстар”, яка будь-який текст записує Шевченковим почерком. Наберіть текст листа від імені Т. Шевченка й у такому оригінальному вигляді надішліть рідним або друзям. Розкажіть їм про ваш задум.

Вірш „Ой три шляхи широкії” Т. Шевченко написав у 1847 р., перебуваючи в Санкт-Петербурзі в казематі. У пам'яті спалахували один за одним епізоди арешту па переправі в Києві, допити, очні ставки з побратимами. Серце рвалось від розпачу. У такі хвилини перед внутрішнім зором поставали дорогі його серцю картини Батьківщини, до болю рідні й сумні. У голові бриніли народні мелодії, навіюючи й свої поетичні рядки: „Ой три шляхи широкії докупи зійшлися...”.

Темою, образами й поетичними засобами твір нагадує народну пісню. У ньому відображено традиційну картину розставання матері, сестри та коханої зі своїми рідними. Три брати від'їжджають у похід. Приречено звучать останні рядки вірша. Чи не так і шляхи на Батьківщину самого Тараса заростають терном, як трьох братів? Цим віршем Т. Шевченко відкриває ще одну грань життя, у якому дівоча/ козача доля нівечаться недосконалістю людських взаємин.

Софія Караффа-Корбут. Ой три шляхи широки...

У вірші наявні такі мотиви: приреченість на розлуку;

- розпад роду, згасання колись живого українського села (селянської родини), до якого не повертаються із чужини чоловіки;

- самотність і страждання;

- недосконалість світу, у якому мати втрачає синів, а закохані не можуть бути щасливими.

У творі Т. Шевченко використав народнопісенні художні засоби символіку та прийом паралелізму.

Вірш надзвичайно топко передає почуття ліричного героя. Не випадково чимало композиторів писали музику до вірша: Я. Степовий, С. Воробкевич та ін.