Українська література 8 клас - Л. I Коваленко - Оріон 2016 рік

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (1864-1913) - Назустріч європейській Україні - Сила української прози

Попрацюйте в парі!

Михайло Коцюбинський і Леся Українка — ровесники подій останньої чверті XIX ст. Пригадайте, що ви знаєте про цей період, та обміняйтесь інформацією із сусідом (сусідкою) по парті.

Історичні координати

У 1891 р. кілька студентів Харківського та Київського університетів біля могили Тараса Шевченка в Каневі створили таємну організацію, що продовжила традиції політичної боротьби Кирило-Мефодіївського товариства. Назвали його „Братством тарасівців” на честь ідейного провідника українського народу Т. Шевченка.

Метою своєї діяльності вони визначили виборювання незалежності України.

Братчики вважали, що розрізнені українські землі мають бути об'єднані в єдину державу, межі якої необхідно встановити за етнічною ознакою. У програмі організації, надрукованій у львівському журналі „Правда”, зазначалося: „Народ знову стане до боротьби: не вогнем і мечем здобуватиме тепер волю собі, а духом та розумом”. Що малося на увазі під „духом та розумом”? На переконання тарасівців, досягати державності й незалежності потрібно шляхом підвищення свідомості та культурного рівня народу. Навчання робітників і селян, створення бібліотек, широка роз'яснювальна робота — такі головні напрями діяльності товариства. Особлива увага була звернена на розвиток і повноцінне функціонування мови: „Дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загальносуспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так кожен з нас, свідомих українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, по-вкраїнському”.

Активними учасниками „Братства тарасівців” були Володимир Самійленко, Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський — згодом відомі українські культурні діячі. Участь у цій організації значною мірою позначилась і на політичних переконаннях, діяльності та творчості Михайла Коцюбинського — одного з найвизначніших українських прозаїків кінця XIX — початку XX ст.

1 Міхновський Микола Іванович (1873-1924) — український політичний і громадський діяч, адвокат, публіцист, перший ідеолог українського націоналізму.

Батьки Михайла Коцюбинського (фото середини XIX ст.)

Михайла Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного службовця. Про СВОЕ дитинство письменник згадував як про час „теплих, сердечних відносин”. Найближчим но духу вія був зі своєю матір'ю. Вона йому багато читала, знайомила з народними піснями.

Душевні й ніжні стосунки збереглися в них на все життя.

Через звільнення з роботи батько змушений був часто змінювати місце проживання. Коли сім'я переїхала до м. Бар, Михайлика віддали до початкової школи. З 1876 по 1880 р. він навчався в Шаргородській духовній школі (бурсі1). Ось як згадував про Коцюбинського-школяра один із його однокласників: „Вчився він добре, був дуже уважний і старанний. Знав завжди лекції краще за нас усіх, був узагалі зосереджений і серйозний не на свої літа. Учитель ніколи не карав його — не бив лінійкою по руці, не становив навколішки, як це бувало з іншими. До товаришів ставився гарно, до всіх однаково уважно, не розрізняючи з-поміж них ні євреїв, ні руських, ні поляків”.

Однак здобути вищу освіту М. Коцюбинському не вдалося. Смерть батька й тяжка хвороба матері змусили його взяти на себе відповідальність за матеріальне забезпечення сім'ї. Завдяки самоосвіті в 1882 р. віл склав іспит на звання народного вчителя й відтоді протягом десяти років давав приватні уроки для дітей із заможних родин. Приїжджаючи до учнів у маєтки, майбутній письменник навчав також і селянських дітей.

У 1890 р. М. Коцюбинський відвідав м. Львів, який тоді належав до Австро-Угорської імперії, познайомився з Іваном Франком і домовився про друк своїх творів. Саме у львівському дитячому журналі „Дзвінок” побачив світ перший друкований твір М. Коцюбинського вірш „Наша хатка”. А вже протягом 1891-1892 рр. з'являються його твори „Харитя”, „На віру”, „Ялинка”, „П'ятизлотник”.

У 1892 р. М. Коцюбинський влаштувався експертом бессарабської3 філоксерної” комісії та познайомився з одним із засновників „Братства тарасівців” В. Боровиком. Він активно взявся за поширення прогресивних ідей серед селян і робітників комісії.

З 1898 р. письменник переїхав до Чернігова й почав працювати в земській управі, а потім у статистичному бюро губернського земства. Нудна

1 Бурса — чоловіча духовна школа у XVIII—XIX ст.

2 Бессарабія (також Бесарабія) — історична область у східній Європі між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю. Більша частина Бессарабії розміщена на території сучасної Молдови. Землі на крайній півночі (частина Чернівецької області) та півдні Бессарабії (південна частина Одеської області) належать Україні.

3 Філоксера — невелика комаха, що паразитує на винограді та інших рослинах. Філоксерна комісія виявляла заражені філоксерою виноградники та знищувала їх.

одноманітна робота поглинала весь вільний час письменника. На творчість залишалися лише ночі. Такі обставини завжди завдавали йому страшних душевних мук. У листі до В. Гнатюка1 М. Коцюбинський писав: „ВИ не знаєте, як мені важко писати. Умови у мене такі, що я мушу сливе весь вільний час оддавати службовій праці та такій приватній, що дає заробіток... Лікарі кажуть покинути таку працю, більше гуляти, спочивати, а я мушу каменем сидіти. При таких умовах займатись ще літературною працею дуже важко”. Скільки творів міг би ще подарувати читачам письменник, якби не монотонна робота в бюро! Порівняйте: за 1904-1910 рр. Михайло Михайлович підготував таку саму кількість сторінок статистичних звітів, як і художніх творів за все своє життя!

Але саме в Чернігові М. Коцюбинський написав вершинні твори, що принесли йому світову славу,— „Intermezzo”, „Цвіт яблуні”, „Дорогого ціною”, „Хвала життю”, „Fatamorgana”, „Тіні забутих предків”. Письменник одним із перших в українській прозі відійшов від традиційного зображення долі героїв як наслідку зовнішнього впливу (соціальних обставин) і досліджував внутрішні стани людини, психологію її вчинків. Саме він вивів українську прозу на початку XX ст. на європейський рівень.

Але уявіть собі парадоксальність ситуації: інтелектуала М. Коцюбинського, якого ще за життя визнали й перекладали в Європі, не знали як письменника в Чернігові! У провінційному містечку обивателям він був відомий як чиновник земської управи, що має чотирьох дітей і живе на вулиці Сіверянській. „Мене переклали у Польщі, Німеччині, в Чехії. Вийшло три томи в Росії. От тільки в Україні — не густо”, — із сумом визнавав письменник.

Чи був у нього інший творчий вибір? Звісно, якби М. Коцюбинський писав російського, працював на іншу культуру, матеріальний добробут його сім'ї та читацька аудиторія були би більшими. Для прикладу: навіть російські перекладачі творів М. Коцюбинського отримували більший гонорар, ніж він, штор. У листі до В. Гнатюка з цього приводу М. Коцюбинський написав: „Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а літературна!.. Єдиний спосіб писати по-російськи, але коли я досі цього не робив, то вже тепер не зроблю”.

Усупереч обставинам письменник не тільки сам писав, а й створював навколо себе таке творче середовище, яке об'єднувало талановиту інтелігенцію. М. Коцюбинський, один із найосвіченіших культурних діячів свого часу, був обізнаний із багатьма науками, володів дев'ятьма мовами: українською, російською, польською, французькою, італійською, румунського, татарською, турецькою та циганською. В умовах культурного вакууму, що його для українців створила царська влада, саме знання мов давало письменникові можливість долучитися до новітньої європейської культури. Його будинок у Чернігові був центром культурного життя. Літературні „суботи” М. Коцюбинського відвідували видатний композитор М. Лисенко, талановитий художник М. Жук, письменники Б. Грінченко, М. Вороний, В. Самійленко. Саме Михайло Михайлович підтримав талановитих Павла Тичину, Василя Еллана-Блакитного, Аркадія Казку.

1 Гнатюк Володимир Михайлович (1871-1926) — український етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач та громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН (1902), академік АН України (1924), член Чеського наукового товариства (1905), Празької та Віденської Академії наук. Редактор видань Наукового товариства імені Т. Шевченка та Літературно-Наукового Вісника.

Родина Коцюбинських (фото початку XX ст.)

М. Коцюбинський був великим сонцепоклонником і життєлюбом. Навіть відходячи у вічність, він прошепотів: „Жити хочу, жити!”.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про дитячі та юнацькі роки М. Коцюбинського.

2. Висловте своє ставлення до вибору М. Коцюбинського працювати в річищі української літератури. Наведіть приклади того, як, розвиваючи національну культуру, митці здобували світову славу.

3. Поясніть, у чому полягає заслуга письменника перед українською літературою.

4. Опишіть репродукцію картини Михайла Жука „Портрет Михайла Коцюбинського”. Яким побачив художник письменника?

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ ПОВІСТІ „ДОРОГОЮ ЦІНОЮ”

Повість „Дорогою цілою” М. Коцюбинський писав протягом 1898- 1901 рр. На цей час у нього ще були яскравими спогади про роботу у філоксерній комісії та участь у „Братстві тарасівців”. Вони знайшли відображення в бессарабському циклі творів „Для загального добра”, „Пекоптьор” і „Дорогою ціною”.

Ідейним підґрунтям повісті „Дорогою ціною” була теза тарасівців про те, що в країні треба встановити „лад, у якому немає місця ні панові, ні мужикові, ні визискувачеві, ні визискуваному”. Ідея рівності наприкінці ХІХ ст. захоплювала все ширші верстви населення. В імперії наростало невдоволення національним і соціальним гнобленням. У містах і селах усе частіше виникали стихійні повстання, якими народ прагнув відстояти свої прала.

Через цензурні перепони М. Коцюбинський не міг відкрито кинути заклик до народу виборювати волю. Тому він шукає історичні аналогії, щоб розповіддю про давноминулі події донести до читача важливу думку — народ не мас бути пасивним, він повинен виборювати право па свободу, а якщо потрібно, навіть приймати за неї смерть. Повість „Дорогою ціною” пропонувала читачам взірці сильних особистостей, які не корилися несправедливості й рішуче боролися за людське право бути вільнішії.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Пригадайте, у яких умовах розвивалися землі Лівобережної України у 30-х роках XIX ст. Як цей період знайшов відображення в історичних піснях?

Історична основа твору

Історичним тлом для зображення подій у повісті „Дорогою ціною” М. Коцюбинський обрав 30-ті роки XIX ст. У цей час землі Лівобережної України було остаточно закріпачено, наростало невдоволення народу соціальним і національним гнобленням. Однією з форм протесту стала втеча волелюбних селян на Задунайську Січ. Що ж це було за утворення?

У1775 р. російська цариця Катерина II зруйнувала Запорозьку Січ і розпустила козацьке військо. Частина козаків повернулася додому, а непокірні помандрували за Дон і Дунай, утворюючи там нові січові об'єднання.

Задунайську Січ було засновано з дозволу Османської імперії в степах межиріччя Дністра й Дунаю. На цих землях не було кріпацтва, тому селяни-кріпаки часто втікали сюди від своїх панів. На Січі зберігалися старі козацькі порядки, козаків не переслідувала влада. Посланці з-за Дунаю часто переправлялися на українські землі й агітували селян втікати від панів. Зі зростанням гноблення невдоволені кріпаки все частіше кидали свої домівки та втікали на Задунайську Січ. Але шлях до волі не був безпечний. На російсько-турецькому кордоні загони охорони вистежували втікачів і повертали їх кріпосникам. Вільнолюбців жорстоко карали — аж до заслання в Сибір.

Коли в 1828-1829 рр. Задунайську Січ було ліквідовано, влада Туреччини також почала ловити втікачів і повертати їх на батьківщину. Але ніщо не могло спинити потягу селян до волі. Ризикуючи своїм життям, селяни перебиралися за Дунай, сподіваючись здобути там свободу та щастя.