Всі публікації щодо:
Сковорода Григорій

Українська література 9 клас - Олена Міщенко - Генеза 2017

„ДОЛЯ ДАРУВАЛА УКРАЇНІ СКОВОРОДУ“ - ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА (1722-1794) - ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА

Знайдімо нове серце. Одягнімося в одежу нових нетлінних надій, в нутро брато-люб’я. Тоді нам все живе просвітлиться, весь мир заграє і заскаче. Буде нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж наречемося народом святим, людьми оновлення.

Григорій Сковорода

Григорій Сковорода

Видатні мислителі минулого, голос яких прозвучав чисто і правдиво, стають голосом народу. Саме до таких мислителів належить Григорій Савич Сковорода.

Кожне нове покоління замислювалося над його філософськими відкриттями, і рельєфніше окреслювалося його місце в історії світової філософської думки, яскравішою і зрозумілішою ставала доба українського бароко, яку він блискуче репрезентував своєю творчістю. Сковорода був не лише філософом, а й письменником, педагогом. Як видатний гуманіст і просвітитель, він палко відстоював права особистості на всебічний розвиток, а народу - на свободу. Його мистецька спадщина відіграла значну роль у становленні нової української літератури.

А ще він допоміг українській культурі посісти почесне місце у світовому культурному просторі. Усе свідоме життя цей подвижник духу торував шлях до нових взаємин між людьми, заснованих на рівності та свободі, вірив у силу людського розуму, досвіду, праці.

Яку роль у розвитку суспільства, на вашу думку, відіграють нові філософські ідеї?

Григорій Сковорода народився під солом’яною стріхою затишної української хати, на вершечку якої ще здаля можна було побачити лелече гніздо. Він з’явився на світ 3 грудня 1722 року. І гордо усміхнувся козак Сава Сковорода, пригорнувши до грудей сина...

Гостинна домівка малоземельного козака завжди повнилася людським гомоном: тут збиралися друзі, знаходили притулок кобзарі та бандуристи, у яких малий Грицько вчився співати та грати на бандурі й сопілці. Швидко промайнули дитячі роки на березі тихої Многи, що котила свої чисті води до заколисаного вербами Удаю. Прийшла пора прощатися з батьківською хатою.

Батько припасував синові, що рушав у науку, свою славну козацьку шаблю, а мати тихенько вклала в долоню старовинний золотий дукат давнього козацького роду і наказала подарувати його тій вродливиці, що полонить синове серце.

Ішов 1734 рік. Григорій Сковорода став спудеєм Києво-Могилянської академії. Дванадцятирічний хлопчина ввійшов у древню столицю з окрайцем житнього хліба, підсоленим гіркою материною сльозою, та улюбленою флейтою, вірною подругою його життя. Допитливий і спраглий до знань юнак вступав у незнаний світ храму науки.

Чому, на ваш погляд, саме до цього навчального закладу вирушив навчатися Григорій Сковорода?

1741 року Київ відвідала російська імператриця Єлизавета Петрівна. Виняткові вокальні й музичні здібності Сковороди сприяли тому, що його запросили до придворної імператорської капели в Петербург. Там він і зрозумів, що не зможе жити в пишних палацах, які гнітили працелюбного юнака паразитизмом двірського побуту.

Відтак він знову повертається в академію. 1745 року в складі дипломатичної російської місії Сковорода відвідав Угорщину, Польщу, Австрію, Словаччину. За кордоном він ознайомлювався з культурою та мистецтвом Європи, пізнавав світ у всіх його проявах, тож із Європи Григорій Савич повернувся сповнений знаннями, але „з порожніми кишенями“.

Ченці Києво-Печерської лаври пропонували Григорію Савичу прийняти духовний сан, пророкуючи юнакові стрімку кар’єру. „Ти... будеш стовпом церкви і окрасою обителі“, - провіщали священнослужителі. На що дотепний Сковорода відповів: „Я стовпотворіння примножувати собою не хочу, доволі й вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому!“.

Лише 1750 року повернувся Сковорода на батьківщину. Його запросили викладати поетику в Переяславському колегіумі. Тут він уклав свій перший підручник, що мав назву „Разсужденіє о поезіи и руководство к искусству оной“, а також написав трагікомедію. На жаль, ці праці до нас не дійшли, хоча, як свідчить дослідник Михайло Ковалинський, у згаданому курсі поетики просто і зрозуміло було викладено матеріал про поезію та закони віршування.

1751 року Сковорода знову повернувся в академію, де навчався до 1753 року. Тоді митрополит Тимофій Щербацький особисто рекомендував Григорія Савича домашнім учителем заможному поміщику Степанові Томарі. Тож наступні шість років минули в селі Коврай (нині Черкаська область). Це надзвичайно цікава пора в житті молодого мислителя. Саме в цей час остаточно сформувався його світогляд, були визначені творчі пріоритети, філософські погляди. Він багато працював, писав як художні твори, так і філософські трактати. Саме тут було створено більшу частину віршів збірки „Сад божественних пісень“.

1759 року Сковорода переїздить до Харкова, потужного культурного осередку Східної України. Тут у колегіумі професор Сковорода викладає поетику, грецьку мову і співи, пізніше - катехізис (короткий виклад основ християнської релігії). У додаткових класах для дітей дворян Сковорода почав викладати курс добронравія, а згодом започаткував курс лекцій „Вступні двері до християнської добронравності“. Це був цікавий курс етики, що в алегоричній формі трактував християнські етичні концепції та біблійні сюжети.

Саме в цей час мислитель зустрів одного з найвідданіших своїх учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості великого мудреця. Саме в листах до нього Григорій Савич висловлював найважливіші ідеї, що згодом ставали основою філософських трактатів.

Сковорода вдруге відмовився стати ченцем, і знову горда відповідь волелюбного мислителя образила духовенство. Він знав, що святі отці не завжди є прикладом високоморального та чесного життя. Конфлікт був неминучий: 1769 року Григорій Савич залишає педагогічну працю і вирушає в мандри, які тривали до кінця життя.

Поясніть, чому високоморальна, освічена людина, що спала лише чотири години на добу, опівночі молилася, не визнавала земних марнот, не побажала навіть на запрошення найвищих церковних сановників стати ченцем.

Майже чверть століття Григорій Сковорода мандрував Лівобережною Україною, Воронезькою, Курською, Орловською губерніями. Де б не з’являвся цей чоловік, там знаходив щиру любов і приязнь простих людей. До нього ставилися як до святого, і не в одній селянській оселі висів портрет високочолого мудреця з ясними променистими очима. Його звичним пристановищем були прості мазанки під насупленими солом’яними стріхами, пасіки, сади. Навіть на запрошення цариці Катерини ІІ він не побажав залишити чабанської халупи, яка була для нього рідніша й дорожча, аніж царська „милість“. Він був байдужий до земних благ. Його стихією була природа, пісня, музика, і ніколи він не розлучався з флейтою та сопілкою. Микола Костомаров писав: „Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і якого би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острогозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд...“.

На лоні природи творив він і свої філософські трактати та притчі. Під шум мальовничих українських гаїв народжувалися рядки поезій. Загалом він найліпше почувався саме серед первісної природи, гірко нарікаючи на те, що люди псують її, зневажають, „перетворюють“. Саме тому ще за життя його називали „слов’янським Руссо“ - так, саме під таким ім’ям знала нашого видатного мислителя тодішня Європа!

Пам’ятник Г. Сковороді в Лохвиці. Скульптор Іван Кавалерідзе

На що саме звернув увагу скульптор у постаті Григорія Сковороди?

Протягом 1769-1774 років було написано збірку прозових байок-притч „Байки харківські“, „Бесіда, названа Двоє, про те, що блаженним бути легко“, „Діалог, чи Розмова про стародавній світ“, „Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті“, „Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу“.

1785 року Григорій Савич написав свою знамениту збірку „Сад божественних пісень“, об’єднавши тридцять поезій, написаних у різний час.

У віці 72-х років Сковорода здійснив давно омріяну мандрівку до свого улюбленого учня на Орловщину. Він пройшов пішки близько 300 верст. Розумів, що життя добігає кінця, тож передав Михайлові свої твори, втішився зустріччю, але залишитися не побажав: кликала Україна.

Прибув незабаром до тихої оселі Андрія Ковалевського в мальовничій Паніванівці, що тепер зветься Сковородинівкою. Не міг уже мандрувати - лише думки ширяли далеко-далеко, обіймаючи рідні простори.

Вічну обитель свою, яму-домовину, спорудив Сковорода власноруч. Він дуже ретельно готувався до останньої мандрівки свого життя. Під гіллястою липою копав яму Григорій Савич, найосвіченіша людина свого часу, носій істини і народолюбства. Одягнувся в чисту одіж, прочитав молитву, поклав у головах зшитки своїх творів і стареньку сіру свитку. Склав руки хрестом і навіки заснув. Так і знайшли його 9 листопада 1794 року.

ПАМ’ЯТАЙМО! На надмогильному камені, як побажав Сковорода, було викарбувано: „Світ ловив мене, та не спіймав“.

Як ви розумієте цей напис?







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.