Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

Українська література 9 клас - Олена Міщенко - Генеза 2017

«УТНИ, БАТЬКУ, ЩОБ НЕХОТЯ НА ВВЕСЬ СВІТ ПОЧУЛИ» - ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО (1778-1843) - НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах.

Іван Франко

Розмову розпочнемо з несподіваних слів одного з найвидатніших літературознавців XX століття Юрія Шевельова про Григорія Квітку-Основ’яненка:

«Уже коли читаєш спогади про Квітку, впадають в очі незрозумілі суперечності.

Боязка золотушно-хвороблива дитина, потім людина, що, як мімоза, закривається від кожного доторку, людина, що тікає від світу - мовляв, ловив він мене і піймав - у ченці.

А водночас кілька разів військовий, і актор, і першорядний танцюрист, і ініціатор мало не всіх громадських заходів у Харкові, молодому тоді університетському місті... перший директор театру, один з редакторів «Украинского вестника», засновник Інституту шляхетних дівчат і кадетського корпусу, повітовий «предводитель дворянства», совісний суддя і голова карного суду - і до того ж кілька разів вибираний - значить, не погано виконував ці обов’язки... Чи не найбільше в світі Квітка боявся... коней (а боявся він взагалі багато чого). Але, бувши ченцем, узявся сам доглядати в монастирі коні».

Григорій Квітка-Основ’яненко

Яким ви уявляєте Григорія Квітку-Основ’яненка зі слів Шевельова?

Він увійшов в українську літературу як батько і перший класик художньої прози, поєднавши у своєму прізвищі родове ім’я Квітка і псевдонім Основ’яненко, утворений від назви слободи Основа поблизу Харкова. Там у дворянсько-старшинській родині він і народився 29 листопада 1778 року. Рід був славний, козацький, відомий заслугами у військових походах. Чимало про цю поважну родину свідчить і той факт, що частим і бажаним гостем бував у ній Григорій Савич Сковорода. Його твори діти вивчали напам’ять і декламували на різних урочистостях.

Серед предків Григорія Федоровича Квітки були безстрашні очільники козацьких походів проти ворогів України, родинні архіви берегли спогади про те, як приймали в себе Квітки Петра І та Олександра І. Батько підтримував дружні стосунки з Антоном Головатим - колишнім писарем Запорозької Січі, а згодом - військовим суддею Чорноморського козачого війська.

Усе життя цей невтомний сіяч на ниві української культури провів у рідних місцях. Навряд чи могла б у Харківській губернії трапитися якась значуща подія, до якої б не доклав зусиль Григорій Федорович.

Дитяча сліпота, що відступила у віці шести років після того, як він з матір’ю відвідав Курязьку церкву, де зберігалася славнозвісна чудодійна ікона Озерянської Богоматері, незвичайні духовні здібності, що розвинулися в хлопчика, родинні традиції стали підґрунтям глибокої релігійності.

Усі вчинки, а згодом і творчість письменника свідчили про високий гуманізм, що став основою його світовідчуття: відраза до військової служби, відмова від родинного спадку на користь брата Андрія, скромне, але сповнене любов’ю і радістю творчості родинне життя. Дружина Григорія Федоровича, Анна Григорівна Вульф, вийшла заміж за Квітку, коли тому було вже за сорок. Вона створила родинний прихисток для свого талановитого чоловіка, і їхня небагата, але затишна й гостинна оселя завжди приваблювала творчу інтелігенцію. У них бували Євген Гребінка, Ізмаїл Срезневський, Микола Костомаров, Василь Жуковський. «Дім Григорія Федоровича, - згадує український етнограф Сементовський, - був завжди тихим притулком науки й мистецтва; тут не було місця для світського базікання, зате розмова найчастіше поверталася до предметів і новин учено-літературних...».

Пригадайте, хто з українських письменників також організовував удома літературні салони. Яке значення мали свого часу такі осередки творчого спілкування?

Освіту майбутній письменник отримав у монастирській школі. Істинне розуміння й поцінування християнських заповідей у родині назавжди прищепило майбутньому класикові літератури непорушні християнські ідеали. У віці 26 років він став послушником у монастирі: як свідчать родинні легенди, причиною втечі від світу стало нещасливе кохання. Він, за власними словами, «пустился вскачь к обители преподобних». Але діяльна творча натура Квітки не могла реалізуватися в жорстко унормованому аскетичному монастирському побуті. І він, «сняв монашескую образину и обрив бороду», повернувся «в большой свет» і... став директором дворянського танцювального клубу! Поступово вир громадської та культурної діяльності захопив його у Харкові.

Талановита людина, як ви вже знаєте, талановита в усьому. Музично обдарований, Квітка блискуче грав на фортепіано і флейті, став співзасновником багатьох знаних на той час періодичних видань, зокрема журналу «Украинский вестник» та альманахів «Молодик» і «Утренняя звезда», брав активну участь у створенні першої публічної бібліотеки в Харкові, Інституту шляхетних дівчат, для чого, за спогадами сучасників, «приніс у жертву майже весь достаток свій». Йому як акторові аплодували глядачі аматорського театру, а 1812 року він став директором Харківського театру, згодом - одним з перших театральних літописців. А ще він ретельно виконував обов’язки повітового предводителя дворянства, судді, голови Харківської палати карного суду, причому довіряли йому беззастережно.

Про що свідчить така багатогранна, плідна й напружена діяльність митця?

Його літературна творчість розпочалася 1827 року і тривала до останніх днів життя. 20 серпня 1843 року Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко помер. Поховано його в Харкові.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.