Всі публікації щодо:
Котляревський Іван

Українська література 9 клас - О. І. Борзенко - Ранок 2017

Наталка Полтавка - Вірне кохання в «Наталці Полтавці» - Іван Котляревський (1769—1838) - Нова українська література

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ Й СЦЕНІЧНЕ ЖИТТЯ

На початку ХІХ століття в репертуарі українських театрів переважали драми західноєвропейських і російських авторів. Написаних українською мовою п'єс було обмаль, їх демонстрували переважно в любительських виставах. Назріла потреба в нових українських драматичних творах. Аби хоч частково її задовольнити, І. Котляревський написав п'єси «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник».

Прем'єрна вистава «Наталки Полтавки» з великим успіхом пройшла на полтавській сцені в 1819 році. П'єса стала першою ластівкою нової української драматургії. Їй судилася щаслива сценічна доля. За життя автора драма виставлялася не лише в Полтаві, а й у Харкові, Києві, Москві, Петербурзі, в інших містах Російської імперії. Над нею працювали славетні корифеї: Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський.

Видатний композитор Микола Лисенко створив на її основі оперу. У ролі Наталки виступали знамениті Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Оксана Петрусенко. «Наталка Полтавка» й сьогодні залишається окрасою української драматичної й оперної сцени.

Опрацьовуємо прочитане

1. Що спонукало І. Котляревського до праці над драматичними творами?

2. Коли його твори були вперше виставлені?

3. У якому театрі це відбулося?

4. Хто з відомих українських діячів театру працював над виставами за п'єсою «Наталка Полтавка»?

5. У мережі Інтернет знайдіть інформацію про те, які знамениті акторки виконували головну роль у п'єсі. Підготуйте доповідь для однокласників.

Марія Заньковецька на сцені (листівка, 1905)

Наталка Полтавка

Опера у двох діях

(Скорочено1)

Дійові особи:

Возний Тетерваковський.

Горпина Терпилиха — стара вдова.

Наталка — її дочка.

1 На електронному освітньому ресурсі interactive.ranok.com.ua ви знайдете повний текст твору.

Петро — Наталчин коханий.

Микола — далекий родич Терпилихи.

Макогоненко — виборний села.

ДІЯ І

Декорації зображують село біля річки Ворскли.

Через сцену вулиця з українськими хатами, яка веде до річки; на цій вулиці хата Терпилихи.

Ява 1

Нат алка (виходить із хати з відрами на коромислі, підійшовши до річки, ставить відра на березі, задумливо підходить до краю сцени і співає).

№ 1

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.

Єсть же люди, що і моїй завидують долі,

Чи щаслива та билинка, що росте на полі?

Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого і в своїй сторонці.

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися.

Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,

Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.

До кого я пригорнуся, і хто приголубить?

Коли тепер того нема, який мене любить.

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плаче), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене — і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

Ява 2

Наталка і возний.

Возний. Благоденственного і мирного пребиванія! (Набік.) Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Нат алка (вклоняючись). Здорові були, добродію, пане возний! Возний. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом’янутим ім’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

Возний. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час!

Настал мой час; і серце все стонеть;

Как камень, дух в пучину зол тонеть.

Безмірно, ах! люблю тя, дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвіщаєть зрак

Мні жизнь дражайшу,

Для чувств сладчайшу,

Как з медом мак.

Противні мні Статут і розділи,

Позви і копи страх надоїли;

Несносен мні синкліт весь бумажний,

Противен тож і чин мой преважний.

Утіху ти подай Душі смятенной,

Моєй письменной,

О ти, мой рай!

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Наталка. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

Возний. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Возний. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленноє частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» — і аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

Нат алка. У вас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

Возний. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соді- лати признаніє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй — з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-то як його — мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?

Наталка (співає).

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,

Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

Ти в жупанах, і письменний, і рівня з панами,

Як же можеш ти дружиться з простими дівками?

Єсть багацько городянок, вибирай любую;

Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.

(Доспівавши, говорить.)

Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас

люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...

Музика починає грати прелюдію. Наталка замислюється, а возний розмірковує і показує смішні міни на лиці.

Ява 3

[На сцені з’являється виборний, співаючи жартівливу пісеньку «Дід рудий, баба руда». Наталка йде додому. Возний і виборний обговорюють нові порядки в земстві, а потім переводять розмову на Наталку. Вони говорять про чесноти дівчини та її бідність, а також про те, що вона відмовила багатьом женихам. Возний зізнається виборному у своїй любові до Наталки і розповідає про те, що вона і йому відмовила, посилаючись на нерівність між ними. Виборний заперечує: Наталка дурить возного і не хоче виходити заміж з іншої причини.]

Виборний. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був го дів три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця свого, як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами — пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисел і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі, як не стало і посліднього сього робітника, Терпило зовсім ізвівся; в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку.

Возний. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селі?

Виборний. У Терпила в городі на Мазурівці був двір — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте.

Возний. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрітається?

Виборний. Бог же його зна. Як пішов з двора, то мов в воду упав, і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

Возний. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловіка, которого — теє-то як його — можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.

Виборний. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник». А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся,

то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

Возний. Сердечний приятелю! Візьмися у Наталки і матері хож- деніє іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш — теє-то як його — любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моего ложа на законном основанії, то не пожалію — теє-то як його — нічого для тебе. Вір — без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню, — божусь в том — єже-єй! єй!

Виборний (трохи подумавши). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!

Возний. Осмілься! Ти умієш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.

Виборний. Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других — од бога гріх, а од людей сором.

Возний. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не бре- шеть і хто не обманиваєть? Повір мні: ежелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: «Брехуни і обманщики!.. Ховайтесь, а то я поражу вас!..» — єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда — теє-то як його — що часто лжем ілі ради своєй вигоди, ілі на упад других.

Виборний. Воно так, конечне, всі люди грішні, однако ж...

Возний. Що «однако ж»? Всі грішні, та іще і як!.. І один другого так обманюють, як того треба, і як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. (Співає.)

№ 6

Всякому городу нрав і права,

Всяка імієть свой ум голова,

Всякого прихоті водять за ніс,

Всякого манить к наживі свій біс!

Лев роздираєть там волка в куски,

Тут же волк цапа скубе за виски;

Цап в огороді капусту псує:

Всякий з другого бере за своє.

Всякий, хто вище, то нижчого гне, —

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха —

Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?

Виборний. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, — може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.

[Возний і виборний співають ще одну пісню і йдуть зі сцени. Сцена змінюється й показує хату Терпилихи зсередини.

Стара Терпилиха нарікає на бідність. Наталка змушена пообіцяти вийти за першого, хто посватається. Виборний якраз приходить від імені возного домовлятися про сватання. Наталка не хоче за пана: буде до неї ставитись, як до наймички. Тим часом Петро, який був на заробітках, прямує до Полтави. Він не знає про зміни, що сталися в родині Терпилів. Зустрівши на сільській вулиці Миколу, Петро довідується, що його Наталка погодилась вийти за возного. Тоді Микола влаштовує побачення Наталки й Петра.]

Ява 10

Микола і Наталка.

Наталка (квапливо виходить). Що ти хотів сказати мені, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.

Микола. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?

Наталка (печально). Посватана... Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом.

Микола. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Наталка (докірливо). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалів би і мене, і його.

Микола. Петра? (Співає.)

Що за того Петруся

Била мене матуся.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Наталка (заплакавши). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Помовчавши, вказує на річку.) Бачиш Ворскло?.. Або там, або ні за ким.

Микола (показує в той бік, де сховався Петро.) Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.

Наталка. Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і зовсім не тим став, що був.

Микола. Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.

Наталка. Ти чорт знаєть що верзеш, піду лучче додому. (Хоче піти.)

Микола (утримує). Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.

Наталка. Говори ж — що такеє?

Микола. Хочеш бачити Петра?

Наталка. Що ти? Перехрестись! Де б то він взявся?

Микола. Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного.

Наталка. Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана... Та ти обманюєш!..

Микола. Не обманюю — приглядайся! Петре, явись!

Наталка, побачивши Петра, вигукує: «Петро!» Петро вигукує: «Наталка!» Обоє кидаються одне до одного, обіймаються.

Німа сцена.

Микола (співає).

Поблукавши, мій Петрусь

До мене оп’ять вернувсь.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Петро. Наталко! В який час тебе я встрічаю!.. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись.

Наталка. О Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе — божусь.

Микола (перебиває). Об любові поговорите другим разом, ліпшим часом; а тепер поговоріте, як з возним розв’язаться.

Наталка. Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду!

Петро. Чи добре так буде? Твоя мати.

Наталка (перебиває). Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.

Петро. Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам.

Наталка. Петре! Не так ти думав, як одходив!

Петро. Я одинаковий, як тогді був, так і тепер, і скажу тобі, що і мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного.

Микола. Трохи Петро неправду говорить.

Наталка. Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоть би я і пропала. От яка тепер правда на світі!

[Петро і Наталка в пісні освідчуються в коханні одне до одного.]

Микола. Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде.

Наталка. Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що кромі Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати — не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.

Петро. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.

Наталка. Петре! Любиш ти мене?

Петро. Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.

Наталка. Дай же мені свою руку! (Взявши руки.) Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.

Микола. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує.

Петро. Отже ідуть.

Микола. Кріпись, Петре, і ти, Наталко!.. Наступає хмара, і буде великий грім.

Ява 11

Ті самі, возний, виборний і Терпилиха.

[Наталка говорить возному, що тепер не залишиться з ним, адже повернувся Петро. Возний наполягає, що між ними вже укладено угоду через сватання, погрожує звернутися до суду. Але Петро запевняє, що не відмовлятиме Наталку від заміжжя, та ще й віддає дівчині зароблені гроші, щоб їй не дорікали через відсутність посагу.]

Наталка. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут! (Показує на серце.) Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші. І моїй жизні конець недалеко. (Схиляється на плече Петрові.)

Терпилиха (підбігає й обнімає Петра). Петре!

Наталка (обнімаючи Петра, говорить матері). Мамо! Кого ми теряємо!

Микола (виборному). А тобі як він здається?

Виборний. Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!

Возний (виходить уперед на сцену). Размишлял я предовольно, і нашел, что великодушной поступок всякії страсті в нас пересиливаєть. Я — возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, до- селі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на нижеслідующеє. (До Терпилихи.) Ветхая деньми! Благословиши лі на благоє діло?

Терпилиха. Воля ваша, добродію! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

Возний. Добрий Петре і бойкая Наталко! Приступіте до мене! (Бере їх за руки, підводить до матері й говорить.) Благослови дітей своїх щастям і здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною. (До глядачів.) Поєліку же я — возний, то по привілегії, Статутом мні наданой, заповідаю всім: «Где два б’ються — третій не мішайсь!» і твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш.

Петро і Наталка (коли возний говорить до глядачів, обнімають матір, а потім говорять). Мати наша рідная, благослови нас!

Терпилиха. Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію...

Микола. От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

Виборний. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії.

Петро. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.

Нат алка. Коли кого любиш, того нічого не забудеш.

№ 19

Ой я дівчина Полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Коло мене хлопці в’ються

І за мене часто б’ються,

Но я люблю Петра дуже,

А до других мні байдуже.

Мої подруги пустують

І зо всякими жартують,

А я без Петра скучаю

І веселості не знаю.

Я з Петром моїм щаслива,

І весела, і жартлива,

Я Петра люблю душею,

Він один владієть нею.

Хор

Начинаймо веселиться,

Час нам сльози осушити;

Доки лиха нам страшиться,

Не до смерті ж в горі жити.

Нехай злії одні плачуть,

Бо недобре замишляють;

А полтавці добрі скачуть,

Не на зло другим гуляють.

Коли хочеш буть щасливим,

То на Бога полагайся;

Перенось все терпеливо

І на бідних оглядайся.

ТЕМА Й ЖАНР

У чому ж полягає секрет небувалого успіху «Наталки Полтавки»? Сама тема близька глядачам: щире й вірне кохання простих людей. Але не менше важить талановите її розкриття. Автор розповів про героїню, для якої почуття вищі за розрахунок. Глядачів зачарував поетичний образ українки, яка готова на все заради свого кохання. Їй байдуже до багатства, соціального становища чи успіху. Вона цінує душевні якості свого обранця, уміє бути одночасно рішучою й ніжною. Дотримуючись народних поглядів на мораль, автор доводить, що не все у світі вимірюється багатством. Напевно, саме в цьому й зійшлися його погляди з поглядами глядачів. Та не лише моральна привабливість закоханих героїв забезпечила успіх твору. Успіхові сприяла й та неповторна атмосфера душевності, природності й простоти, що споріднює «Наталку Полтавку» з народними ліричними піснями про кохання.

Сюжетна напруга й драматизм дозволяють визначити «Наталку Полтавку» як соціально-побутову драму, тобто як п'єсу, що розкриває конфлікт побутового характеру з життя простих людей. Автор не оминає соціальних питань і водночас зображує чимало колоритних побутових подробиць із народного життя.

Аналізуємо художній твір

1. Якою є тема твору? Чим вона приваблює глядачів?

2. Які моральні погляди українців позначились на розкритті теми?

Порівнюємо твори різних видів мистецтва

3. Подивіться на зображення пам'ятника Наталці Полтавці в Кропивницькому (с. 113). Чи відповідає цей пам'ятник вашому уявленню про героїню?

4. Що об'єднує п'єсу І. Котляревського з народними ліричними піснями?

5. До якого жанру належить п'єса? Визначте його ознаки у творі.

6. Які емоції викликав у вас твір?

РИСИ КЛАСИЦИЗМУ І СЕНТИМЕНТАЛІЗМУ В П'ЄСІ

Ми не випадково познайомились із такими поняттями, як класицизм і сентименталізм. Тепер можна розглянути, як саме риси цих літературних явищ поєднались у «Наталці Полтавці».

Обов'язковим принципом будови драматичного твору в добу класицизму була єдність місця, часу і дії. І. Котляревський дотримується цього принципу, щоб надати твору сценічної правдоподібності. Дія п'єси відбувається на одній вулиці українського села упродовж одного дня, а всі події допомагають глядачам усвідомити силу кохання Наталки й Петра. За кожним із персонажів п'єси «закріплена» якась одна найважливіша риса, а це теж ознака класицизму. У «любовному трикутнику» є «пара закоханих» (Наталка й Петро), а також «третій зайвий» (возний Тетерваковський). Кожен із претендентів на руку й серце дівчини має свого «помічника» (виборний і Микола).

Однак, незважаючи на певну стереотипність, персонажі не сприймаються як схематичні. Сентиментальні художні елементи відчутно «олюднюють» героїв.

Емоційність сентименталізму та фольклорний ліризм дозволили авторові подолати обмеження класицизму.

Те саме стосується й класицистичного поділу на позитивних і негативних персонажів. І. Котляревський частково відійшов і від цієї вимоги. Навіть «третій зайвий» у нього наділений позитивними рисами, адже з доброї волі відмовляється від своїх прав на Наталку, визнавши, що «насильно милим не будеш».

Аналізуємо художній твір

1. Назвіть риси класицизму в «Наталці Полтавці».

2. Чи суворо дотримувався автор вимог класицизму?

3. Як сентименталізм позначився на образах персонажів? Доведіть свою думку прикладами з тексту.

Досліджуємо самостійно

4. Складіть таблицю «Риси класицизму, сентименталізму та фольклору в «Наталці Полтавці».

Ділимося читацьким досвідом

5. Чи читали ви твори української або світової літератури, які мають риси сентименталізму? Розкажіть про них однокласникам.

ПЕРСОНАЖІ «НАТАЛКИ ПОЛТАВКИ»

Образи Наталки й Петра розкриваються переважно в здатності щиро й вірно кохати. Емоції становлять основу внутрішнього світу цих героїв. Наталка зберігає вірність Петрові. Дівчина відмовляє женихам, які до неї сватаються. Вона погоджується на заручини з возним лише на вимогу матері. Коли ж нарешті коханий повертається, Наталка рішуче стає на захист свого щастя. Цей образ також сповнений ліризму, про що свідчать монологи й пісні героїні. Приваблюють розсудливість Наталки, її повага до матері.

За душевними якостями на неї дуже схожий Петро — звичайний парубок із правдивим серцем та здатністю вірно кохати. Він не зрадив свого почуття, а, навпаки, заробив гроші, щоб одержати згоду батьків коханої на шлюб. Наталка й Петро змальовані в дусі народних поглядів на мораль. Так само зображений і Микола, Наталчин родич. Щирий і безкорисливий, Микола підтримує Петра в скрутну життєву хвилину.

Досить цікавим є образ возного. Це не стереотипний підступний претендент на руку й серце дівчини, який будь-що прагне нею заволодіти. Насправді йому небайдужа доля Наталки. Можливо, він теж переживає, хоч і не надто глибоку, драму нерозділеного почуття? Але в цьому образі є й негативні риси. Аби показати глядачам, що Наталка не пара возному, І. Котляревський залучає до його характеристики гумористичні засоби. Викликає усмішку сповнене канцеляризмів мовлення персонажа, особливо коли він зізнається Наталці у своїх почуттях. Як же неприродно звучать такі освідчення в коханні! Драматург також іронізує з його обмеженості. Навіть виборний не стримується: «Ой ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите...».

Пам'ятник Наталці Полтавці в Кропивницькому

Виборний усіляко підтримує возного, дає практичні поради, представляє його на сватанні. Він статечний і досвідчений чоловік, який знає все про всіх на селі. Водночас він досить хитрий і корисливий. За приземленими поглядами на життя на нього дещо схожа Наталчина мати, яка спочатку схиляє дочку до шлюбу з багатим нелюбом, однак потім змінює свої наміри. Автор ніби «перевиховує» цих персонажів, дозволяє розкритися кращій стороні їхньої людської натури. Зворушені красою почуттів Наталки й Петра, вони визнають, що щире кохання є вищим за будь-який розрахунок.

Кадр з х/ф «Наталка Полтавка» (екранізація опери 1978 р.)

Аналізуємо літературний твір

1. Визначте головні риси Наталки й Петра.

2. Що вони цінують найбільше в особистих стосунках?

3. Чому возний сватається до Наталки? Яка його мрія? Чи здійснилась вона?

4. Чому возний після сватання відмовився від своїх прав на Наталку?

5. Якими рисами наділений виборний?

6. Що переважає в образі виборного: негативні чи позитивні якості?

7. Яку роль у драмі виконує Микола? Як Микола ставиться до возного?

8. Чому Терпилиха спочатку схиляє дочку до шлюбу з нелюбом?

9. Що вплинуло на зміну її попереднього рішення?

Запрошуємо до дискусії

Чи кохає возний Наталку? Чому ви так вважаєте?

ПІСЕННІ ПАРТІЇ

Важливу роль у вираженні ідейного змісту «Наталки Полтавки» відіграють пісенні партії. Це арії, дуети, хоровий спів. За походженням вони різні. Драматург з успіхом використав народну лірику («Ой під вишнею, під черешнею», «У сусіда хата біла», «Сонце низенько»), а також пісні, автором яких вважають народну співачку та поетесу Марусю Чурай («Віють вітри, віють буйні...», «Чого ж вода каламутна.»).

Він написав і власні пісенні тексти («Ой я дівчина Полтавка», «Чи я тобі, дочко, добра не желаю?»). У п'єсі використовується й відомий літературний твір «Всякому місту — звичай і права», автором якого є Григорій Сковорода. Не лише цей, а й інші пісенні твори добре узгоджені з розвитком дії та особливостями персонажів. Наталчині партії допомагають зрозуміти всі її душевні стани, в піснях розкриває свій внутрішній світ і Петро. Усі пісенні партії посилюють неповторний український колорит, сприяють утіленню авторського задуму.

Композитор Микола Лисенко

Аналізуємо художній твір

1. Якими за походженням є пісні в «Наталці Полтавці»?

2. Звідки автор запозичив пісню «Сонце низенько, вечір близенько...»?

3. Яку роль відіграють пісенні партії в розкритті образів персонажів?

Досліджуємо самостійно

4. Як характеризує возного пісня «От юних літ не знал я любові.», яку виконує цей персонаж?

5. Порівняйте пісню Григорія Сковороди «Всякому місту — звичай і права» з тим її варіантом, який використав І. Котляревський. Чим зумовлені відмінності між ними?

Порівнюємо твори різних видів мистецтва

6. В електронному додатку до підручника на сайті interactive.ranok.com.ua перегляньте уривок з опери М. Лисенка «Наталка Полтавка», поставленої на сцені, та уривок із кінофільму за п'єсою. Якою постає в них Наталка? У якому з двох видів мистецтва — театрі чи кіно — яскравіше, на ваш погляд, утілено образ героїні?

7. «Наталка Полтавка» іде на театральних сценах і сьогодні. У чому, на вашу думку, полягає секрет неперебутньої популярності драми, написаної близько двох століть тому?

Відвідайте (за можливості) або перегляньте в записі виставу за п'єсою «Наталка Полтавка», складіть відгук на неї, послуговуючись планом.

1. Назва театру, вистави, режисер, актори; де, коли була переглянута.

2. Повнота втілення задуму драматурга.

3. Режисерські новації.

4. Акторська майстерність виконавців.

5. Майстерність художника-декоратора, художника по костюмах.

6. Загальне враження від перегляду, власна оцінка, побажання мистецькому колективу.

8. Завітайте на сторінку театру в соціальній мережі, поділіться враженнями від вистави.

Готуємо проект

9. Підготуйте проект на тему:

• «Наталка Полтавка» на сценах сучасних театрів

• Роль пісні в розкритті характерів персонажів «Наталки Полтавки»

• Найвідоміші виконавиці ролі Наталки Полтавки

ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Мистецька спадщина І. Котляревського увійшла до золотого фонду української культури. Його «Енеїді» й «Наталці Полтавці» судилося відкрити новий етап у розвитку літератури й театрального мистецтва. У непростих історичних умовах твори видатного письменника переконливо довели, що український народ не лише і снує, а й несе в собі нестримне прагнення до розвитку й самоствердження.








На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.